В даний час відзначається помітний прогрес у розвитку логопедії. На основі психолінгвістичного аналізу отримані важливі дані про механізми найбільш складних форм мовленнєвої патології (афазії і загального недорозвинення мовлення, дизартрії). Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовленнєвого розвитку дітей, визначаються критерії ранньої діагностики і прогнозу мовленнєвих порушень, розробляються прийоми і методи превентивної (що запобігає розвитку дефекту) логопедії. Вітчизняна логопедія створює найбільш сприятливі умови для розвитку особистості дітей з вадами мовлення. В основі успіхів вітчизняної логопедії покладені численні сучасні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів, що свідчать про великі компенсаторні можливостірозвивається дитячого мозку і вдосконалення шляхів і методів логопедичного корекційного впливу,Наприклад, І. П. Павлов, підкреслюючи надзвичайну пластичність центральної нервової системи та її необмежені компенсаторні можливості, писав: «Ніщо не залишається нерухомим,непіддатливим, а завжди може бути досягнуто, змінюватися на краще, аби тільки були здійснені відповідні умови ». Вагомий внесок в розвиток сучасного етапу Логопедії, як науки зробила :

Роза Євгенівна Левіна (1908-1989) - радянський педагог, психолог.

Найбільшим досягнення Р.Е. Левіної є побудова концепції загального недорозвинення мови. Нею розроблено класифікацію загального недорозвинення мови і розкрито шляхи його подолання. Р.Є. Левіна досліджувала неуспішність молодших школярів. Під керівництвом Р.Є. Левіної проведені фундаментальні дослідження, які визначили подальший розвиток вітчизняної логопедії. Нею розроблені методи своєчасного розпізнавання можливих проблем в готовності дитини до навчання та шляхи їх усунення. Вона відзначала, що для побудови педагогічної класифікації порушень мовлення необхідно враховувати як стан мовних засобів, так і властивості мовної поведінки. В результаті досліджень Р.Е. Левіної і її співробітників в логопедії з'явилося розуміння мовної діяльності як складного єдності, складові частини якого залежать одна від одної і зумовлюють один одного. Були розроблені методики подолання мовних порушень, які складають головній зміст логопедії. Р.Є. Левіна обґрунтувала новий підхід до організації системи корекційної роботи з подолання мовленнєвих порушень на основі виділення диференційних ознак мовного дефекту. Р.Е. Левіну можна назвати основоположником радянської логопедії як самостійної науки.

Єлизавета Гуріївна Ласточкіна (5 червня 1869 - 1 січня 1967) - російський сурдопедагог.

Ласточкіна в 1894 році реформує діяльність Казанського училища для глухонімих: були складені навчальні програми, введено навчання вихованців ремеслам і малювання. Вводить усний метод навчання глухих. Вихованці починають спілкуватися усній промовою з оточуючими. Є.Г. Ласточкіна бере участь в розробці підходів до виховання і навчання глухих дітей. У 1903 році Є.Г. Ласточкіна виступила на Другій нараді сурдопедагогів, яке проходило в рамках з'їзду діячів з технічного і професійній освіті. Вона зробила доповідь «Про міміці» в якому висловила думки, які йшли проти тенденцій керівників з'їзду прагнули вигнати міміку з процесу навчання російської мови та загальноосвітніх предметів. Ласточкіна розглядала міміку як засіб спілкування, завдяки якому глухонімий дитина не самотній в колективі. При цьому вона визнавала, що повноцінне спілкування у глухонімого з однолітками буде тільки при оволодінні усним мовленням. У своєму училище Є.Г. Ласточкіна допускала в роботі поряд з навчанням усного мовлення жести і міміку, які використовувала в заняттях з учнями в позакласний час як допоміжний засіб.

У 1910 році Є.Г. Ласточкіна робить доповідь на Всеросійському з'їзді діячів по вихованню, навчанню та призрению глухонімих на тему «малоздібних глухонімі та їх навчання». У доповіді вона наполягає на обов'язковому навчанні та підготовки їх до самостійного життя. Наголошує на необхідності застосовувати до таких дітей індивідуальний підхід. Після революції 1917 року Ласточкіна активно включається в побудови нової системи освіти. В Казанської школі для глухонімих відкриваються нові майстерні, вводиться викладання креслення, фізкультури, організуються слуховий кабінет і класи для тугоухих дітей, обладнані спеціальною апаратурою. У 1938 році Ласточкіна виступає на Всеросійському нараду з питань навчання і виховання глухонімих дітей з доповіддю на тему «Позакласний читання». Є.Г. Ласточкіна зазначила, що читання для глухонімих, будучи для школи знаряддям освітньої та виховної роботи, служить майже єдиним засобом продовжувати і по виході їх школи свою освіту і бути обізнаним в що відбувається навколо нього. Але глухонімі читають дуже мало, бо не вміють читати самостійно. Труднощі засвоєння сенсу читаного відлякує їх від книги, вбиває в них інтерес до читання. Тому вчитель глухонімих повинен звернути на позакласне читання учнів найсерйознішу увагу. Необхідно дбайливо підбирати матеріал для позакласного читання глухонімих, як за формою, так і за змістом. На перших порах цей матеріал повинен відповідати ступеню оволодіння учнями словесної промовою і не представляти великих труднощів. Є.Г. Ласточкіна вказувала, що спеціально написані для глухонімих елементарним мовою статті та розповіді доступні тільки на самому початку навчання. Поступово мова їх має все більш і більш наближатися до мови дитячих книг для чуючих дітей. Найголовніше полягає в тому, каже вона, щоб навчити глухонімого самостійно додумувати до розуміння основного сенсу читаного і не вимагати точного розуміння окремих частин.

Діяльність Є.Г. Ласточкіної в галузі навчання та виховання глухих з 1889 по 1965 роки є значним внеском в теорію і практику вітчизняної сурдопедагогіки.