1.Соціальна відповідальність, її суть і значення

Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.

Соціальна відповідальність - це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності та відповідне їхнє реагування має переваги і недоліки.

Соціальна відповідальність є найважливішим елементом взаємозв’язку особи та суспільства, вона здійснює функцію регуляції поведінки індивіда відповідно до вимог суспільства. З розвитком суспільства відповідальність набула провідної ролі в політичних, духовно-ідеологічних та інших відносин; її удосконалення є необхідною умовою суспільного розвитку.

Основи відповідальності як соціального явища було закладено вже в моральних нормах первіснообщинного ладу. У античних філософів ідея відповідальності входила до категорії «справедливість», «розумність» як необхідна поведінка, як неухильне слідування законам. Теоретичне обґрунтування категорія відповідальності отримала в середині ХІХ ст., зокрема, в роботі Л. Феєрбаха «О спиритуализме и материализме».

Формування СВ пов’язане з розвитком людини як соціальної істоти, суспільних відносин, коли поведінка особи набуває суспільної значущості і тому починає регулюватися за допомогою соціальних норм.

А.Ф. Плахотний, досліджуючи проблеми соціальної відповідальності, визначає її як категорію для відзначення міри вільного прояву соціальним суб’єктом свого обов’язку і права обирати в конкретних умовах оптимальний варіант відношення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

А.С. Шабуров аналогічно визначає соціальну відповідальність – це «вольове соціально обумовлене відношення суб’єкта до панівних у суспільстві норм і цінностей, що виражається у свідомому виборі суспільно значимого варіанту поведінки і активної його реалізації».

В.М. Хомич пише, що СВ – це складне суспільне відношення, що полягає у свідомо-вольовому самообмеженні особою суб’єктивної свободи згідно з вимогами схвалюваної суспільством необхідності (позитивний, особистісний аспект), а рівно суспільному осуді пов’язаним з ним впливом на особистість, яка допустила безвідповідальність у здійсненні суб’єктивної свободи (негативний, зовнішній аспект). Дане визначення відображає як особистісну, так і суспільну сутність відповідальності, механізм її реалізації та забезпечення.

Отже, точки зору щодо визначення поняття СВ (воно повинно вказувати на суттєві ознаки цього явища) досить багатоманітні. Загальним для цих визначень є те, що відповідальність розглядається як форма взаємозв’язку і взаємодії суспільства і особи. Соціальна відповідальність визначається як підзвітність, як відношення особи до соціальних вимог, що виражається у конкретних діях, як свідомо-вольове відношення людини до пред’явлених суспільством вимог і обов’язок неухильного їх дотримання, як відповідна позитивна чи негативна оцінка діяльності людини з боку суспільства.

Так, А.Ф. Плахотний пропонує багатопланову характеристику структури соціальної відповідальності. Залежно від суб’єкта він виділяє особисту і суспільну відповідальність. Якщо брати до уваги взаємозв’язок «суспільство – особа», то СВ, на його думку, - це соціальний механізм контролю, користуючись яким, суспільство забезпечує узгодження особистих і суспільних інтересів, направляє поведінку людей в необхідне, суспільно корисне русло. Зворотній напрямок цього зв’язку (від особи до суспільства) характеризує відповідальність як найважливіша моральна і соціально-психологічна якість особи. У цьому, на думку автора, проявляється об’єктивна і суб’єктивна сторони відповідальності, про які вже згадувалося вище.

Окрім цього вчений пропонує розподілити СВ за способами регулювання і забезпечення (правова і моральна), а також у часовому вимірі: відповідальність за минуле, за вже вчинене діяння – ретроспективна сторона, та відповідальність за майбутні дії – перспективна сторона. Дослідник пропонує також СВ класифікувати за видами соціальних ролей, кожній з яких відповідає своя форма відповідальності – політична, цивільна, партійна, виробнича, професійна, сімейна.

В.В.Томашев розрізняє чотири рівні відповідальності:

1) пізнавальний рівень як відповідальність за правильне визначення прогресивної об’єктивної необхідності;

2) аксіологічний рівень як відповідальність за правильну оцінку існуючих можливостей для дій згідно з необхідністю;

3) інструментально-корегуючий рівень як відповідальність за правильний вибір засобів і методів реалізації об’єктивної необхідності;

4) практичний рівень – відповідальність за результати практичних дій, що реалізують вимоги об’єктивної необхідності.

Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним - від сприятливого до ворожого.

Слід врахувати наявність аргументів "за" і "проти" соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

o сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

o зміна потреб і сподівань широкої громадськості;

o залучення додаткових ресурсів для надання допомоги в

розв'язанні соціальних проблем;

o моральні зобов'язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи протії соціальної відповідальності:

o порушення принципу максимізації прибутку;

o додаткові витрати на соціальну відповідальність;

o недостатня звітність широкій громадськості;

o недостатня кваліфікація у розв'язанні соціальних проблем.

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.

Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній і, навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу. Цей закон було підтверджено і в обстеженні Гарвардського та інших американських, а також британських університетів у 1997-2000 pp. Компанії, що втілювали в життя концепцію соціальної відповідальності, мали в 2-4 рази вищі темпи зростання, ніж конкуренти, що обмежують свої цілі вилученням прибутку.

 

3. Відмінності між соц. та юрид. відповідальністю

Відповідальність соціальна і юридична співвідносяться одна з одною як рід та вид. Так їх розглядає не лише загальна теорія права, але і всі галузеві юридичні науки. Юридична відповідальність виступає основним і самостійним різновидом соціальної.

Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.

Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.

Під юридичною відповідальністю розуміється проходження конкретним законам і нормам держрегулювання, що визначає, що може, а чого його не повинна робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і норматив, - наприклад, скільки токсичних речовин може міститися в промислових стоках; як виключити дискримінацію при наймі на роботу; які мінімальні вимоги щодо безпеки продукції; якого типу товари можна продавати іншим країнам. Організація, що підкоряється всім цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, проте, вона не обов'язково буде також вважатися і соціально відповідальною.

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, на відміну від юридичної, передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Цей відгук має місце по відношенню до того, що лежить поза визначених законом або регулюючими органами вимог або ж понад цих вимог. Наприклад, організації яка, згідно регулюванню, повинна мати в штаті 15 представників національних меншин, але фактично не забезпечує досягнення цього рівня, за законом відповідає за це порушення. Її зовсім не обов'язково розглядати як соціально відповідальну за стан справ в даному регіоні з практикою найму національних меншин. З іншого боку, дотримання закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності. Іншу організацію, яка тримає в штаті більше 15l представників національних меншин, слід було б вважати соціально відповідальною з точки зору вирішення даної проблеми. Однак та ж сама організація може порушувати закон, займаючись брехливою рекламою, і в цій сфері діяльності поведінка організації не можна вважати навіть юридично відповідальним.

Єдиною підставою юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення за умови наявності правової (договірно-правової) норми, що встановлює міру відповідальності за нього.