Методичні вказівки:

При розкритті першого питання теми необхідно згадати, що Галицько-Волинська держава в середині XIV ст. втратила свою незалежність. У цей час почали зміцнюватись сусідні з Україною держави — Литва, Польща, Московія. В II пол. XIII—на поч. XIV ст. відбулося об’єднання литовських земель в єдину сильну державу на засадах християнства.

Характеризуючи Державний устрій Великого князівства Литовського, курсанти мають звернути увагу, що він багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана „Пани-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков. Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, підскарбій, гетьман та ін. З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших пов­новажень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії. За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації. Курсанти мають усвідомити історичну еволюцію управління, що відбувалася в українських землях в к. XIV—XV ст. в межах Великого князівства Литовського.

Готуючись до третього питання, необхідно зазначити, що у Великому князівстві Литовському досить розвиненим було право. Головним джерелом права тривалий час була „Руська Правда”. Крім того, існувало великокнязівське законодавство (привілеї), міжнародні договори, постанови сеймів, так звана Литовська Метрика - сотні книг великокнязівської канцелярії, а також магдебурзьке право. 1468 р. було створено власну збірку законодавства - Судебник Казимира IV. Його головний зміст складають норми кримінального матеріального і процесуального права. Існували норми, що регулювали індивідуальну відповідальність за злочин. На відміну від „Руської Правди” вміщуються норми, які передбачали за ряд злочинів смертну кару. Серед пам’яток права Литовсько-Руської держави особливе значення мали так звані Статути. В основу першого Статуту 1529 р. були покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Характеризуючи цей документ, слід зазначити, що в Статуті юридично закріплювалися основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління. Таким чином, повнота систематизації правових норм різних галузей права дає підстави називати Статут 1529 р. зводом законів на основі кодифікації місцевого права. Існували ще редакції Статутів 1566 та 1588 р. Курсантам необхідно звернути увагу на загальні економічні процеси, які викликали появу тих або інших норм права. Так, розвиток внутрішнього та зовнішнього ринків спонукав великого князя Литовського видати в 1557 р „Устава на волоки”. Необхідно охарактеризувати цей документ і зробити відповідні висновки. Закінчуючи огляд пам’яток права доби Великого князівства Литовського, потрібно згадати про Литовську Метрику. Це державний архів Великого князівства. До Литовської Метрики віддавалися на збереження всі офіційні акти, що видавалися від імені великих князів литовських; ті ж акти, що видавалися від імені польських королів, складали так звану Метрику Коронну. В Литовську метрику ввійшло також багато документів фінансово-економічного характеру: акти купівлі-продажу, дарування, листи на володіння нерухомим майном тощо. Литовська Метрика складалася з 1386 по 1794 р.

Питання цільових виступів:

1. Особливості Литовської колонізації українських земель.

2. Кревська унія 1385 р.

3. Литовські статути як джерело і пам’ятка права.

Теми рефератів:

1. Судова система і судовий процес у Великому князівстві Литовському.

2. Унії Польщі та Литви та їх наслідки для України.

3. «Устава на волоки» - кодекс земельного права XVI ст.

4. Магдебурзьке право та його особливості в Україні.

Література:

Базова:1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 5, 10, 30, 37, 53, 54, 67, 75, 76, 86, 91, 112, 113.

Семінарське заняття № 7: Суспільно-політичний лад і право на українських землях у складі Речі Посполитої

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про державу Річ Посполиту, до складу якої входили українські землі, засвоєння комплексу загальних знань про джерела права та правове регулювання суспільних відносин у цій державі, з’ясування значення правової спадщини даного періоду для подальшого розвитку права України.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1.Зближення Литви та Польщі. Люблінська унія 1569 року та її наслідки для України.

2. Державний лад.

3. Джерела і характерні риси права в українських землях у складі Речі Посполитої.

4. Виникнення козацтва та Запорізької Січі.

Ключові поняття: «Річ Посполита», «Люблінська унія», «Литовські статути», «Городельська унія», «Кревська унія», «польсько-католицька експансія», «магдебурзьке право», «Новий Статут», «реєстрове козацтво», «Запорізька Січ»

Методичні вказівки:

У першому питанні курсантам необхідно засвоїти значення для українських земель підписання договорів між Литвою й Польщею - так званих уній. Кожну таку унію слід розглядати як певний етап змови польських і литовських феодалів з метою загарбання українських земель. Такими етапами стали: Кревська унія 1385р. Городельська унія 1413 р. та Люблінська унія, яка була підписана 1 липня 1569 р. Відповід­но до неї Корона (Польща) й Велике князівство Литовське об’єднувалися в єдину державу - Річ Посполиту. Тепер обирався єдиний король, якого одночасно проголошували Великим князем. Створювався об’єднаний польсько-литовський сейм. Спільною була монета і проводилася спільна зовнішня політика, передбачалося зближення польської і литовської систем права. Роздільними залишалися: державний герб, печатка, фінанси, адміністрація, військо. Українська шляхта одержувала спеціальні привілеї. Зокрема, за Волинським привілеєм, стани волинської землі зрівнювалися в правах з коронними. В адміністрації і судах збереглася українська мова. Світські та духовні посади мог­ла обіймати лише місцева волинська шляхта. Київщина також одержала подібний привілей. Потрібно зазначити, що в XVI ст. українські землі опинилися у складі різних держав. Так, Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина і Підляшшя входили до складу Польщі; Берестейщина і Пінщина - до складу Литви. Землі по Десні, Сейму і навіть у верхів’ях Псла, Ворскли і Дінця відійшли до Москви. Буковина з середини XVI ст. перебувала в складі Мол­давії, а з 1564 р. - у складі Туреччини. Закарпаття відійшло спочатку до Угорщини, а з 1526 р. - до Австрії. Останнім етапом зближення польської і литовської частин Речі Посполитої стала Берестейська церковна унія. Курсанти мають усвідомити, як в умовах польсько-католицької експансії, що розпочалася після Люблінської унії, українська знать, яка одержала привілеї і не хотіла розлучатися зі своїм високим соціальним статусом, стала зрікатися православної віри. Тільки лічені магнатські роди залишалися в православ’ї. Таким чином, відхід українського панства-верстви, яка могла впливати на політику Речі Посполитої, від боротьби за збереження православної віри призвів до інтенсивніших полонізації та покатоличення українських земель.

Розглядаючи друге питання, необхідно звернути увагу на те, що після Люблінської унії 1569 р. Велике князівство Литовське втратило своє державне значення. З’яви­лася нова держава - Річ Посполита (Республіка). В новій державі відбувалися зміни в адміністративному поділі території. Було створено шість воєводств - Руське, Белзьке, Київське, Чернігівське, Подільське, Брацлавське. Воєводства поділялися на повіти, кожен повіт - на волості. З місцевої шляхти король призначав воєвод, старост і каштелянів. У королівських землях створювалися староства. В українських землях існувала волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт. У системі управління особливе місце займали шляхетські сей­мики, які збиралися у воєводствах і повітах. Це своєрідні установи дворянського самоуправління, які обмежували владу королівської адміністрації. В компетенцію сеймиків входили питання оподаткування, організації збройних сил у воєводствах. На сеймиках шляхта обирала також своїх представників до загальнонаціонального сейму і Люблінського трибуналу — вищої касаційної інстанції шляхетських судів. Вальний сейм у відповідності до Люблінської унії 1569 р. став вищим законодавчим органом республіки. До його складу входили король, сенат і посольська ізба. Постанови Вального сейму називалися конституціями. Велике значення у формуванні державної системи Речі Посполитої мали „Артикули” Генріха Валуа 1573 р. Слід зазначити, що ефективність роботи сейму різко понизилася в середині XVII ст. після того, як була запроваджена практика прийняття рішень виключно консенсусом. Будь-який учасник міг скористатися правом „liberum veto” і заблокувати будь-яку постанову. Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право. Зазнало розвитку й право в Речі Посполитій. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, що існувала на Заході.

Аналізуючи право Речі Посполитої, курсанти мають усвідомити, що в II половині XVI ст. у самій Польщі проблема кодифікації вирішена не була, не існувало цілісної правової системи. В основ­ному уряд створював збірники, що охоплювали норми польського звичаєвого права, а також видані раніше статути та конституції. У Великому князівстві Литовському була, навпаки, досить розвинена система права. Тому можна говорити про поширення права Великого князівства після 1569 р. на польську територію, хоча повної уніфікації права не відбулося. Великий вплив на розвиток права в Речі Посполитій мали Литовські статути (1529 р. - Старий статут; 1566 р. - Волинський статут). 1588 року в Речі Посполитій з’являється так званий Новий Статут. Курсанти мають ознайомитися з цими документами. Зазначимо, що Литовські Статути в українських землях зберег­ли своє значення як джерело права до початку XIX ст.

При вивченні четвертого питання курсантам рекомендується ознайомитися із загальноісторичною літературою, в якій дається наукова оцінка історичних процесів, що зумовили появу козацтва не лише як політичного явища, а й як нової соціальної верстви зі своїми традиціями, правом, судочинством, системою державного управління. Курсанти мають аргументовано показати, що на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття, яке стало основою відродження української державності в середині XVII ст.

Питання цільових виступів:

1. Входження українських земель до складу Польщі та його правове закріплення.

2. Цивільне (право власності, зобов’язальне, спадкове) та шлюбно-сімейне право в українських землях у складі Речі Посполитої.

3. Кримінальне право (поняття та види злочинів, мета і система покарань).

4. Військово-політичний устрій Запорізької Січі.

Теми рефератів:

1. Правове та соціальне становище військовослужилих людей у Речі Посполитій.

2. Утворення братств в українських містах та їхній юридичний статус.

3. «Артикули» Генріха Валуа 1573 р. та їх значення у формуванні державної системи Речі Посполитої.

Література:

Базова:1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 3, 5, 53, 54, 67, 86, 91, 113.