Модуль № 2 Змістовий модуль № 4: Історія держави і права України Нового часу

Тема № 5: Держава і право України (сер. XVII – др. пол. XVIII ст.)

Семінарське заняття № 8: Українська козацька держава сер. ХVІІ ст.

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про правові основи утворення та функціонування української держави в середині ХVІІ ст.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1 Державне право (правовий стан населення, адміністративно-територіальний поділ, система органів влади та управління).

2. Джерела права України періоду визвольних змагань середини ХVII ст.

3. Березневі (Московські) статті 1654 р. та їх наслідки для України.

Ключові слова: «Козацька держава», «козацьке право», «гетьман», «полково-сотенна система управління».

Методичні вказівки:

Відповідаючи на перше питання курсантам слід мати чіткі уявлення про те, що у Козацькій державі залишився поділ на панівні та залежні верстви. До панівного стану належала українська шляхта, козацтво. Козацтво не було однорідним, до нього входили як заможні, так і рядові козаки. До заможних належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони складали основу козацької старшини. Панівним станом в Україні були також верхи православного духовенства. Залежні верстви – це рядові козаки, які виконували повинності на користь Війська Запорозького, «робітні люди», які обслуговували Військо Запорозьке. Залежними були також селяни. Але на козацькій території вони не відбували жодних повинностей, а сплачували чинш. При цьому селяни були особисто незалежними. Привілейоване становище в містах мали купці.

В адміністративному відношенні Україна поділялася на полки, полки поділялися на сотні з селами та містечками. Здійснювали управління відповідно полкові та сотенні уряди. У великих містах здійснювали управління магістрати, а малих привілейованих – отамани; у звичайних містах – виборні городові; а в селах – сільські отамани.

Ознаками Української козацької держави були: наявність власної території, незалежна публічна влада, наявність фінансово-податкової системи, права і судочинства.

Необхідно зазначити, що при формуванні Козацької держави враховувався досвід військової полково-сотенної організації козацтва, яка була перенесена на визначені території і стала єдиною політично-адміністративною, військовою і судовою владою в Україні. Публічна влада складалася з трьох урядів: генерального, очолюваного гетьманом, полкового і сотенного. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави. Вищим органом влади формально вважалася військова рада. Але вона не була постійно діючим органом і скликалася для вирішення найважливіших питань. Гетьман був правителем України, главою генерального уряду, мав широкі повноваження (законодавчі, виконавчі, судові, скликав ради).Генеральний обозний – друга посадова особа в державі після гетьмана. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьманської влади, генеральний писар опікувався зовнішніми відносинами, генеральний суддя очолював найвищий судовий орган, який був апеляційною інстанцією для полкових та сотенних судів, а справами скарбниці відав генеральний підскарбій. Вища судова інстанція – Військова (козацька) рада.

Розглядаючи друге питання, курсантам необхідно зрозуміти особливості правової системи, яка склалася в Козацькій державі, що утворилася у ході народно-визвольної війни українського народу. Лишалися чинними основні правові джерела – Статут Великого князівства Литовського 1588 р., норми магдебурзького права в містах (але тільки у великих – Київ, Переяслав, Чернігів, Ніжин). Припинили дію «Устава на волоки» 1557 р., «Ординація війська Запорозького» 1663 р., королівські та сеймові конституції. Серед джерел права, які використовувалися, неабияке значення мало звичаєве козацьке право. На його основі регулювалися порядок організації козацького війська, порядок і основні принципи формування органів військової, адміністративної влади, судочинство, поняття злочину і система покарань, правила воєнних дій тощо. Слід звернути увагу на те, що поняття «козацьке право» – це не лише сукупність норм козацького звичаєвого права, які виникли в Запорозькій Січі, а й сукупність нормативних актів гетьманської влади, судової практики. Універсали видавав гетьман, а іноді й полковники (вони мали характер розпорядчих актів). Крім того, до джерел відносяться Зборівський договір 1649 р. та Білоцерківській договір 1651 р. Джерелами також були міжнародні угоди, які укладалися гетьманом з іноземними державами.

Відповідаючи на третє питання варто з’ясувати конкретно-історичні умови та причини підписання Березневих (Московських) статей. Необхідно проаналізувати статті, показати їх наслідки для України.

Питання цільових виступів:

1. Основні зміни у праві України періоду визвольних змагань середини XVII ст.

2. Березневі (Московські) статті 1654 р. та їх оцінки в історіографії.

Теми рефератів:

1. Основні риси звичаєвого козацького права.

2. Судова система Української козацької держави.

3. Зборівський договір 1649 р.

4. Білоцерківський договір 1651 р.

Література:

Базова: 1, 2,3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 4, 7, 8, 9, 14, 31, 32, 36, 49, 50, 59, 60, 62, 71, 72, 73, 74, 78, 92, 96, 99, 111.

Семінарське заняття № 9: Держава і право Гетьманщини

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про створення, суспільний лад та державний устрій, джерела та основні риси права Гетьманщини.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Державно-правовий статус Гетьманщини. Органи управління.

2. Джерела та основні риси права.

3. Спроби кодифікації українського права у ХVІІІ ст.

Ключові слова: «Гетьманщина», «гетьман», «обозний», «осавул», «хорунжий», «писар», «полковник», «Генеральна військова козацька рада», «кодифікація», «генеральний обозний», «генеральний бунчужний», «генеральний осавул»

Методичні вказівки:

Відповідаючи на перше питання, курсантам слід зазначити, що лівобережна Україна, Гетьманщина, в складі Московської держави мала широкі права автономії та власну адміністрацію. На чолі української козацької держави стояв гетьман, якого обирала рада і затверджував цар. Формально влада належала Генеральній військовій козацькій раді. Але фактично адміністративну, військову і судову владу зосередив у своїх руках гетьман.

В управлінні Україною він спирався на допомогу генеральної старшини – писаря, судді, підскарбія, обозного, осавула, а також Генеральної військової канцелярії і Генерального військового суду. Діяло власне судочинство – генеральний, полкові, сотенні та міські суди. Територія Гетьманщини поділялася на 10 полків. Полками управляла полкова старшина (обозний, суддя, хорунжий, писар, осавул) на чолі з полковником. Полки поділялися на сотні, очолювані сотенною старшиною. Основними соціальними групами країни були козаки, селяни, міщани та духовенство. Соціальний гніт не був знищений. На зміну шляхті прийшли українські землевласники – козацька старшина, православна церква.

На початку ХVІІІ ст. Іван Мазепа універсалом відновив дводенну панщину на Лівобережжі. Посполитих зобов’язали платити землевласнику чинш – натуральний і грошовий. Запроваджувалися закони, які забороняли селянам переходити із села в село. Слід також зазначити, що козацькі родини, які переселялися в Гетьманщину з Правобережжя, часто не знаходили вільних земель і селилися на землях старшини, стаючи її підданими. Так йшло узалежнення селян та козаків, знову заводилися кріпацькі порядки. Слід звернути увагу на те, що багато міст мали самоврядування – магістрат, куди здебільшого входили багаті купці, ремісники, промисловці. Вони обирали бургомістра і війта. Державні або приватні міста управлялися ратушами.

Обмеження автономії України посилювалося також створенням російським урядом і діяльністю Спеціальних органів для управління Гетьманщиною. З 1663 -1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один із відділів державного органу Російського царства – Посольського приказу для відання українськими справами. Через Малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з українським керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні. Діяли в Україні і колегії іноземних держав, які мали на меті включити більше українських земель до складу Російської імперії. Крім того, курсантам слід приділяти увагу створенню Малоросійської колегії.

Розглядаючи друге питання, варто зазначити, що основними джерелами права України-Гетьманщини були звичаєве право, договірні статі, універсали, російське законодавство, «старі» збірки права, кодифікаційні акти. Важливим джерелами права були договірні статі, які укладалися майже всіма гетьманами з царським урядом під час обрання їх на посаду. Особливу увагу слід звернути на Березневі статі та Гадяцькі статі тощо. Конституція П. Орлика 1710 р. мала чітку систему та складалася з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. Для врегулювання поточних відносин велике значення мало гетьманське законодавство (універсали, декрети, грамоти), звичаєве право Запорозької Січі. . Крім того, було відновлено дію Статуту 1588 року та збірників магдебурзького права. Законність цих джерел підтверджена Березневими статтями (1654р.), та пізніше – універсалом гетьмана І. Скоропадського. Джерелами права були також міжнародні угоди, що укладалися гетьманом з іноземними державами.

Відповідаючи на третє питання, слід знати, що у період Гетьманщини неодноразово робилися спроби кодифікації українського права. Кодифікація українського права розпочалася з ініціативи старшинської верхівки та шляхти, які намагалися закріпити свої права і відновити автономне становище України. Перша кодифікаційна комісія у складі 12 осіб на чолі з генеральним суддею, була створена 22 серпня 1728 р. за царським указом: «Решительные пункты гетьману Даниилу Апостолу». Вона підготувала 1743 року збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ». Збірник законів відправили у Сенат, який його не затвердив і не санкціонував до використання у судах Гетьманщини. Збірник складався з 30 розділів, які розподілялися на 531 артикул та 1716 пунктів. До нього прикладалася інструкція кодифікаційної комісії, абетковий реєстр, а також «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана». Окрім цієї, в Україні були проведені також деякі інші кодифікації: «Суд і розправа в правах малоросійських» (1758 р.), «Книга Статут та інші права малоросійські» (1764 р.) (цей збірник широко використовувався в судах), «Екстракт малоросійських прав» (1767 р.) ( систематизований збірник норм державного, адміністративного та процесуального права, який складався із вступу, 17 розділів і додатків копій найважливіших юридичних актів) та ін. Слід наголосити, що існування особливого законодавства в Україні суперечило імперським планам Росії. Тому природно, що жоден з перелічених документів не був офіційно затверджений для широкого вжитку. Тільки збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. фактично використовувався в Гетьманщині.

Питання цільових виступів:

1. Державно-правовий статус українських земель у складі Оттоманської імперії (Кримського ханства).

2. Розвиток цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального, процесуального права України у середині XVII – останній чверті XVIІІ ст.

3. Конституція П. Орлика 1710 р.

Теми рефератів:

1. Характерні риси кримінального права Гетьманщини:

2. Система судів Гетьманщини. Судовий процес.

3. Діяльність Малоросійського приказу та Малоросійських колегій в Україні.

Література:

Базова: 1, 2,3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 4, 7, 8, 9, 14, 31, 32, 36, 49, 50, 59, 60, 71, 72, 74, 92, 99, 111.

Тема № 6: Державно-правове становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій (1764-1917 рр.).

Семінарське заняття № 10: Українські землі у складі Російської імперії (перша пол. XIX ст.).

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про державно-політичний устрій і систему права, що склалися на українських землях, які перебували у складі Російської імперії.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Суспільно-політичний лад на українських землях у складі Російської імперії.

2. Державний лад.

3. Джерела та характерні риси права.

Ключові поняття: «губернія», «генерал-губернаторство», «генерал-губернатор», «дворянство», «кріпосні селяни», «державні селяни», «дворові люди (селяни)», «фабричні селяни», «систематизація права», «кодифікація права».

Методичні вказівки:

Працюючи над першим питанням слід звернути увагу, що становий поділ українського суспільства у кінці ХVІІІ ст. було узаконено царськими указами, жалуваними грамотами та положеннями й уніфіковано з центральними російськими губерніями. Він не був стабільним, постійно змінювався і пройшов певну еволюцію. Але в цілому зберігалася чотирьохступенева градація населення на дворянство, духовенство, міщан (міських обивателів) та селян (сільських обивателів). До середини ХІХ століття в Україні як стан ще існувало козацтво.

Готуючись до другого питання необхідно пригадати, що Російська імперія, до складу якої входило 85 % сучасних земель України, була абсолютною феодальною монархією, з унітарною системою устрою, авторитарним політичним режимом, централізованим бюрократичним апаратом. Населення України строго підпорядковувалося центральним (у Петербурзі) та місцевим органам влади й управління. До центральних органів влади належали: імператор всеросійський – монарх, що передав владу у спадщину і мав необмежену владу. Рада міністрів (з 1811 р.) – очолювала центральне галузеве управління – міністерства фінансів, військове, освіти, юстиції тощо. З 1810 р. при імператорі діяв дорадчий орган без чітко визначених функцій, з найвищих чиновників – Державна рада. У 1812 р. сформувалася як загальнодержавний орган влади “собственная, его императорского величества” канцелярія, яка складалася з 3-х відділень: І – контроль за міністерствами; ІІ – упорядкування законодавства і ІІІ – політична поліція з виконавчим органом – корпусом жандармів. Існували й інші відомства – департамент поліції, Сенат (найвищий суд), Синод (найвище управління церквою) і збройні сили. Усі названі відомства мали своє представництво, призначене царем, на місцях.Місцеве управління відповідало адміністративно-територіальному поділу. Генерал-губернатор очолював військово-територіальний округ із 3-х губерній і у військово-поліцейських питаннях керував керівниками губерній – губернаторами, яких теж призначав цар. До одиниць місцевого самоврядування належали волості і села

При роботі над останнім питанням слід знати, що на початку ХІХ століття, з метою уніфікації сепаратних норм права українських земель, інкорпорованих до Російської імперії, вчинено спробу кодифікувати місцеве право. Загальне керівництво розробкою кодексів в імперії здійснював М. Сперанський, на Україні комісію очолював граф П. Завадський. Протягом 1804–1808 рр. на Правобережжі юристи під керівництвом А. Повстанського підготували кодекс під назвою “Свод местных законов”, а на Лівобережжі група Ф. Давидовича упорядкувала збірник “Собрание малороссийских прав”. Кодекси не були офіційно затверджені, але практиками використовувалися широко.

З 1826 року утворена імперська кодифікаційна комісія почала готувати грандіозний звід законів Російської держави, обов’язковий для всієї території. У 1830 році почало виходити 40-томне “Повне зібрання законів Російської імперії”, в якому акти розташовано в хронологічній послідовності. Для зручнішого користування паралельно у 1833 році почав виходити 16-томний тематичний “Звід законів Російської імперії” (т. 10, кн. 1–4 – цивільний кодекс; т. 15 – кримінальний кодекс). Поза тим, окремо, 1838 р. для земель колишньої Речі Посполитої підготовлено і впроваджено в практику “Звід місцевих законів західних губерній ”. З трьох частин – відповідно 196, 947 і 896 статей. У 1840–1842 рр. в українських губерніях запроваджується виключно російське законодавство. 1845 р. приймається кримінальний кодекс – “Уложення про покарання кримінальні та виправні” (2224 статті).

Питання цільових виступів:

1. Державно-правовий статус українських земель у складі Російської імперії (п. пол. ХІХ ст.).

2. Основні джерела права в українських землях п. пол. ХІХ ст.

Теми рефератів:

1. Судова система України у п. пол. ХІХ ст.

2. Систематизація і кодифікація права у п. пол. ХІХ ст.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 1, 2, 15, 16, 24, 29, 33, 41, 42, 45, 46, 48, 55, 62, 65, 66, 80, 83, 84, 89, 103, 108, 115.

Семінарське заняття № 11: Право в українських землях у складі Російської імперії другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст.

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо причин, передумов, змісту та значення реалізованих упродовж 60-70-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії буржуазних реформ, що об’єктивно сприяли скасуванню феодально-кріпосницьких відносин і ствердженню капіталістичного суспільно-економічного укладу, а також контрреформ 80-90-х рр. ХІХ ст., що спричинили суттєве коригування реформаторського курсу та посилення режиму політичної реакції самодержавства.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Причини та передумови буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХ ст.

2. Правові засади селянської реформи 1864 р. в Україні.

3. Сутність і значення судової реформи 1864 р.

4. Правові засади земської реформи 1864 р. та міської реформи 1870 р.

5. Поліцейська, військова, фінансова та освітня реформи 60-70-х рр. ХІХ ст.

6. Контрреформи 80-90-х рр. ХІХ ст.

Ключові поняття: «реформа», «контрреформа», «буржуазно-капіталістичні відносини», «вільні сільські обивателі», «тимчасовозобов’язальний стан», «дворові люди (селяни)», «державні селяни», «фабричні селяни», «викупна угода», «викупний акт», «ревізька душа», «указний наділ», «інвентарний наділ», «принцип спадково-сімейного землекористування», «принцип позастановості», «принцип змагальності», «присяжні повірені», «інститут мирових суддів», «почесний мировий суддя», «присяжні засідателі» «земства», «земські збори», «земські управи», «гласні земських зборів», «міські думи», «міські управи», «повітове поліцейське управління», «повітовий справник», «становий пристав», «поліцейський урядник», «поліцмейстер», «корпус жандармів», «всестанова загальна військова повинність», «генерал-губернатор», «тимчасовий генерал-губернатор», «земські дільничні начальники».

Методичні вказівки:

Відповідаючи на перше питання, необхідно з’ясувати причини та визначити передумови буржуазних перетворень у Російській імперії, що були реалізовані царатом протягом 60-70-х рр. ХІХ ст. Розгляд означеної проблеми доцільно здійснювати в контексті аналізу широкого спектру соціально-економічних проблем, що накопичилися у самодержавній Росії. У середині ХІХ століття більшість політичного істеблішменту та широкі кола громадськості дійшли висновку щодо неможливості збереження феодально-кріпосницьких відносин і нагальній необхідності створення розвиненої та узгодженої нормативно-правової бази для ствердження буржуазно-капіталістичних відносин. Характеризуючи специфіку соціально-політичної ситуації в українських землях напередодні буржуазних реформ, обов’язково слід зважити на процеси, що протікали в інших територіях Російської імперії.

Визначаючи правові засади реалізації в українських землях Російської імперії селянської реформи 1861 року, необхідно ураховувати, що реформування аграрного сектору здійснювалося на основі законодавчих актів загальнонаціонального рівня, а також низки указів і постанов, призначених виключно для українських губерній. На українські терени водночас було поширено дію трьох місцевих положень, що спричинило диференціацію земельних угідь (наділів) та конфіскаційний характер аграрної реформи в окремих регіонах.

Особлива увага має бути приділена Положенню від 19 лютого 1961 р., яким скасовувалася кріпосна залежність селян, декларувалося їх наділення особистими і майновими правами, правом створення органів місцевого самоврядування, а також правами у сфері судочинства. Формально-правова характеристика вищеназваного Положення повинна поєднуватися з аналізом існуючого на той час правового механізму реалізації набутої селянством правоздатності. За цих умов особливого значення набуває виявлення особливості правового статусу тимчасовозобов’язаних селян.

Цілісне розуміння селянської реформи 1861 року неможливе без чіткого усвідомлення сутності механізму обчислення викупної суми повного указаного подушного наділу.

Зважаючи на наявність у селянському середовищі спеціальних груп (дворових людей, державних селян, селян дрібнопомісних поміщиків, фабричних селян), необхідно здійснити глибокий сутнісний аналіз законодавчих актів, що визначали специфіку їх правового статусу. Так, варто акцентувати увагу на затяжний характер розробки законів про державних селян, які набули нового статусу лише відповідно до законів від 18 січня 1866 р. та 24 листопада 1866 р. Як наслідок, відмова від кріпосницько-поміщицької форми феодального ладу призвела до ствердження державного феодалізму. Дотримання диференційованого підходу при визначенні правосуб’єктності окремих груп селян зумовило збереження у пореформений період суттєвих відмінностей у їх правовому становищі.

Одним з наслідків аграрної реформи 1861 року була глибока стратифікація суспільства. Хоча еволюційний характер перетворень сприяв збереженню політичної влади та економічних привілеїв за дворянством, цей суспільний стан розколовся на землевласницьку буржуазію та дворян-напівкріпосників, які зберегли відробіткову систему. Зважаючи на це, доцільно охарактеризувати привілеї та пільги дворянства, його корпоративну організацію, судово-адміністративні повноваження на місцях тощо. Не менше значення має аналіз обставин появи феномену робітничого класу (фабрично-заводських робітників).

Судова реформа 1864 року належить до найліберальніших буржуазних реформ. Усвідомлення її правової природи неможливо без визначення сутності буржуазних принципів правосуддя (безстановості, змагальності, усності, гласності, незалежності, презумпції невинуватості) і аналізу правового статусу мирових суддів, присяжних і приватних повірених, присяжних засідателів. Попереднє розслідування поділялося на дізнання і попереднє розслідування, скасовувалася система формальних доказів що була замінена системою вільної оцінки за внутрішнім переконанням. Виокремлювалися стадії процесу (підготовчі до суду дії, судове слідство з дебатами сторін, винесення вироку).

Органи земського самоврядування в Україні було створено відповідно до Положення про губернські та повітові земські установи 1864 року. Аналізуючи сутність інституту земства, необхідно охарактеризувати специфіку виборчого процесу до губернських і повітових земських зборів, а також особливість правового статусу їх виконавчих органів, – губернських і повітових земських управ. Окремо доцільно зупинитися на системі державного контролю за діяльністю земських установ.

Зміст і напрями міської реформи було визначено Міським положення від 16 червня 1870 р. Аналізуючи специфіку реалізації міської реформи в Україні, необхідно визначити динаміку реформаторських потуг, акцентувати увагу на особливостях формування, структурі та компетенції органів міського самоврядування, - міських дум (розпорядчих органів) і міських управ (виконавчих органів), а також висловитись щодо обґрунтованості тези про визначення «господарського самоврядування» як єдиної функції органів громадського управління міст. Окремо слід зосередитися на характеристиці інституту міського голови та розглянути механізм взаємодії між органами державної влади і органами міського самоврядування та механізм контролю за діяльністю міських дум і управ.

Поліцейська, військова, фінансова та освітня реформи були зумовлені прагненням скоригувати існуючу систему державного управління в ключових сферах суспільних відносин. Визначаючи обґрунтованість та ефективність реформ, слід окреслити спектр накопичених проблем, на вирішення яких були спрямовані реформаторські потуги самодержавства, проаналізувати правову основу реформ та визначити їх наслідки.

Контрреформи 80-90-х рр. ХІХ ст. в Російській імперії були спричинені спробою уряду Олександра ІІІ запобігти революційним тенденціям. Цілісне розуміння глибини та розмаху політичної реакції неможливо без з’ясування сутності царського маніфесту від 29 квітня 1881 р., Положення про заходи з охорони державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 р., циркуляру міністра внутрішніх справ від 16 жовтня 1881 р., Положення про земських дільничних начальників від 12 червня 1889 р., положень від 1890 р. та 1892 р.

Питання цільових виступів:

3. Державно-правовий статус українських земель у складі Російської імперії.

4. Основні джерела права в українських землях др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.

5. Еволюція правового статусу селянства у контексті реалізації реформи 1861 року.

6. Інститут тимчасового генерал-губернатора за контрреформами 80-90-х рр. ХІХ ст.

Теми рефератів:

1. Принцип позастановості в державному управлінні, місцевому самоврядуванні та системі судочинства Російської імперії у 60-70-х рр. ХІХ ст.

2. Юридична процедура набуття права власності на землю за селянською реформою 1861 року.

3. Соціальна стратифікація як наслідок селянської реформи 1861 року.

4. Суб’єкти поліцейської діяльності за реформами 60-70-х рр. ХІХ ст.

5. Інститут присяжних засідателів за судовою реформою 1864 року.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 1, 2, 15, 16, 24, 29, 33, 41, 42, 45, 46, 48, 55, 62, 65, 66, 80, 83, 84, 89, 103, 108, 115.

Семінарське заняття № 12: Україна в умовах надзвичайного стану періоду першої світової війни (1914 - жовтень 1917 рр.)

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про зміни в праві України за умов воєнного стану періоду першої світової війни (1914 - жовтень 1917 рр.), з’ясування значення правової спадщини даного періоду для подальшого розвитку права України.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Українські землі в роки Першої світової війни.

2. Державний лад.

3. Зміни у судовій системі та правоохоронних органах.

4. Правова система.

Ключові поняття: «Особлива нарада», «воєнний стан», «військова юстиція», «військово-судова влада», «військово-польовий суд», «надзвичайний указ», «мобілізація».

Методичні вказівки:

Курсанти мають пригадати, що війну вели два угрупування держав: Антанта (Великобританія, Франція, Росія) і Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія). Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж загарбницькі цілі: ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю над ринками збуту та джерелами сировини, гноблення інших народів. Українські землі займали важливе місце в планах воюючих країн. Австро-Угорщина претендувала на розширення своїх володінь на За­хідній Україні (Волинь, Поділля), Німеччина - на інші українські землі. Росія планувала захопити Буковину, Закарпаття та Галичину. З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій. Трагедія українців заключалася в тому, що вони, не маючи влас­ної держави, яка б захищала їх національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій.

Опрацьовуючи друге питання курсанти треба пам’ятати, що у роки Першої світової війни в Росії залишалось самодержавство. Функціонували Державна рада і Державна дума. Водночас війна вимагала деяких змін та перебудови в органах державної влади й управління. Стрімке зростання потреб російської армії в озброєнні, обмундируванні, продовольстві, фуражі зумовили створення системи надзвичайних органів воєнно-економічного регулювання. Основу цієї системи становили сформовані відповідно до закону від 17 серпня 1915 р. чотири Особливі наради: з оборони, палива, продовольчої справи, перевезення палива, продовольчих і воєнних вантажів, з улаштування біженців. Головне призначення нарад полягало в мобілізації всієї економіки країни на потреби армії. Особливі наради створювалися при відповідних міністерствах: з оборони - при Воєнному міністерстві, з палива - при Міністерстві торгівлі і промисловості, з перевезень - при Міністерстві шляхів сполучення, з продовольчої справи - при Міністерстві землеробства, з улаштування біженців – при Міністерстві внутрішніх справ. Головами Особливих нарад були відповідні міністри. Курсанти повинні з’ясувати повноваження, структуру, форми, методи роботи цих органів та правове забезпечення їх діяльності. Указом царя від 20 липня 1914 р. було оголошено воєнний стан на територіях Російської імперії, які входили до району бойових дій і мали особливо важливе значення для державних і воєнних інтересів. Під дію указу підпадали й окремі місцевості України (Волинська, Подільська, Київська, Херсонська, Таврійська губернії, Золотоношський, Переяславський і Кременчуцький повіти Полтавської губернії, Остерський повіт Чернігівської губернії, Верхньодніпровський і Катеринославський повіти Катеринославської губернії). На території, на якій оголошувався воєнний стан, почали діяти „Правила про місцевості, оголошені такими, що перебувають на воєнному становищі” від 18 червня 1892 р. Крім того, з часу оголошення мобілізації набуло чинності Положення про польове управління військами, затверджене 16 липня 1914 року. Цими актами визначалися повноваження військової влади та їх взаємовідносини з державними органами.

Розглядаючи третє питання курсанти мають звернути увагу, що з початком Першої світової війни були внесенні змін у систему судових органів, а також у порядок їхньої діяльності. Ці зміни торкалися передусім військової юстиції. Військово-судова влада на територіях, де був оголошений воєнний стан, належала полковим, етапним, корпусним, військово-окружним судам і Головному військовому суду або касаційному присутствію. У районі воєнних дій і в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, за наявності надзвичайних обставин могли утворюватися військово-польові суди для здійснення суду над військовослужбовцями у тих випадках, коли вчинення злочинного діяння було „очевидним”, і не було потреби у його розслідуванні. Необхідно з’ясувати склад та порядок діяльності військово-польового суду. Курсанти мають показати, що військово-польові суди фактично були органами позасудової розправи. Окрім того, слід охарактеризувати зміни, що відбулись у роботі правоохоронних органів.

Працюючи над четвертим питанням, варто враховувати, що право за часів Першої світової війни змінювалось під впливом соціально-економічної та політичної ситуації, яка складалася в державі. За суттю та змістом право все більше пристосовувалось до державно-монополістичних інтересів буржуазії. Курсанти повинні знати основні джерела права (військово-кримінальне законодавство, військово-судовий статут, військовий статут покарань, надзвичайні укази, закони, постанови, акти) та охарактеризувати основні зміни в ньому, що відбулися в роки війни.

Питання цільових виступів:

1. Основні зміни в праві українських земель у складі Російської імперії в умовах I Світової війни.

2. Основні зміни в праві українських земель у складі Австро-Угорської імперії в умовах I Світової війни.

Теми рефератів:

1. Мілітаризація державного апарату в українських землях у складі Російської імперії.

2. Зміни у суспільно-політичному устрої західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в роки Першої світової війни.

3. Створення та діяльність Особливої наради з оборони.

Література:

Базова:1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 3, 29, 62, 83, 84.

Семінарське заняття № 13: Західноукраїнські землі у складі Австрії та Австро-Угорської імперії (к. ХVІІІ ст. – поч. ХХ ст.)

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення про державно-політичний устрій і систему права на західноукраїнських у складі Австрії та Австро-Угорської імперії, розуміння причин, передумов, змісту і значення реалізованих буржуазних реформ, що об’єктивно сприяли скасуванню феодально-кріпосницьких відносин і ствердженню капіталістичного суспільно-економічного укладу.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Державно-політичний устрій українських земель у складі імперії Габсбургів.

1. Джерела та розвиток права у Галичині, Північній Буковині і Закарпатті.

2. Судова система та правоохоронні органи.

Ключові поняття: «Коронний край», «цісар», «крайовий сейм», «крайовий президент», «становий сейм», «губернатор», «повітовий староста», «сільський війт», «окружний староста», «мандатор», «жуп», «комітат», «домінії», «жупан», «сервітути», «кріпосне право», «крайовий суд», «трибунал», «жандармерія», «конституція», «кодекс», «патент», «новела», «мандат», «едикт», «резолюція»

Методичні вказівки:

Курсанти мають простежити процес організації системи влади та управління в західноукраїнських землях від часу їх включення до складу Австрійської імперії (1772—1774 рр.) до її розпаду (1918 р.). Слід звернути увагу на те, що в історії західноукраїнських земель за часів австрійського панування відомі два періоди: 1) від першого поділу Польщі до революції в Австрії 1848 р.; 2) від революції 1848 р., коли австрійська держава перетворилася на капіталістичну країну, а з 1867 р. - у дуалістичну Австро-Угорську монархію, до її розпаду в 1918 р. Варто пам’ятати, що австрійський уряд, загарбавши Галичину, штучно об’єднав укра­їнські та польські землі в один адміністративний так званий Коронний край з центром у Львові, встановивши офіційні назви Східної і Західної Галичини. За формою правління Австрія була абсолютною монархією (до 1848 р.). Монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. Крім того, він вважався єдиним джерелом права. Нормативні акти імператора: найвищі постанови, патенти, а також були мандати, едикти, резолюції. При монарху діяла особиста канцелярія. Придворна канцелярія - дорадчий орган при імператорі (до 1848 р.). У 1774-1776 і 1797-1802 рр. існувала також канцелярія для Галичини. Австрійський уряд скасував польські шляхетські сеймики. Замість них у Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений галицький становий сейм з центром у Львові. Він мав дуже обмежену компетенцію, фактично з 1782 р. діяв як дорадчий орган при губернаторові. Сейм обирав Становий комітет з 7 членів, який діяв на постійній основі. Губернатор вважався фактичним керівником краю. Призначав­ся він імператором і мав широкі повноваження. Губернатор спирався в своїх діях на губернське правління, що складалося з окремих департаментів. Революція 1848 року, що привела до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликала зміни і в західноукраїнських землях. Слід звернути увагу на те, що в квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція, яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Але вже в березні 1849 року з’являється нова конституція, що закріпляла створення централізованої держави, в якій влада зосереджувалася в руках імператора. Але конституція, як і крайова конституція 1850 року, не була введена в дію і скасована патентом імператора від 31 грудня 1851 року. Таким чином, в Австрії було відновлено абсолютизм. 1867 року абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію. Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина — до Австрії. Країною управляв один монарх (австрійський), два уряди і два двопалатні парламенти. В ХІХ ст. більшу роль починають відігравати буржуазія і робітничий клас. Необхідно зауважити, що в 70-ті роки в Австро-Угорщині була введена складна куріальна виборча система виборів у центральні та провінційні представницькі органи влади. З кінця ХІХ ст. масового характеру набув рух за запровадження загального виборчого права (його встановлено 1907 року). Отже, це був досвід демократичного розвитку. Курсанти мають обґрунтувати висновок, що проведені австрійською владою реформи сприяли усвідомленню українським населенням своєї національної ідентичності, загальній демократизації суспільства. Але негатив­ним фактором можна вважати те, що всі українські землі, поділені між двома імперіями, практично не мали статусу автономії.

Працюючи над другим питанням курсанти повинні розібратися у змінах в системі права, що відбувалися в українських землях у складі імперії Габсбургів. Так, в Австрії був введений у дію новий Цивільний кодекс (1812 р.), торговий кодекс (1862 р.), кримінальний кодекс (1787 р.), цивільно-процесуальний кодекс (1898 р.). Були введені в дію окремі положення: адвокатська ординація 1849 року, закон про компетенцію судів 1852 року та ін.

Розглядаючи третє питання, необхідно звернути увагу, що до першої половини ХІХ ст. монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. У 1849 р. цісар ухвалив „Положення про суди”. Судова влада відокремлювалась і оголошувалася незалежною. Замість станових судів, з’являються загальні судові установи: повітові, повітові колегіальні, окружні суди і Вищий крайовий суд (у Львові). Вищою судовою інстанцією в державі були Верховний суд і касаційний трибунал.

Існували шляхетські суди першої інстанції - земські й міські. Для духовенства - єпископські суди. Для городян - магістратські. Для селян - домініальні суди. Судом другої інстанції для домініальних судів був комітатський суд. Діяли і спеціальні суди - військові, промислові і комерційні. Утворювалися суди присяжних, а для розгляду дрібних цивільних справ - мирові суди. За австрійським законодавством суд підпорядковувався прокуратурі (з 1850 р.), існував інститут адвокатури (з 1781 р.). До системи правоохоронних органів належала цивільна поліція та політична жандармерія, структура яких будувалася відповідно до адміністративного поділу імперії і слугувала захисту монархії від посягань антисоціальних елементів та політичних противників.

Питання цільових виступів:

1. Зміни в системі права на українських землях у складі імперії Габсбургів.

2. „Положення про суди” 1849 р.

Теми рефератів:

1. Конституція Австро-Угорщини 1867 року.

2. Діяльність Головної Руської Ради в період революції 1848-1849 рр. в Австро-Угорщині.

Література:

Базова:1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 3, 12, 46, 62.

Змістовий модуль № 5: Держава і право України Новітнього часу

Тема № 7: Державно-правове відродження України в період національної революції (1917-1921 рр.)

Семінарське заняття № 14: Відродження національної державності. Українська Народна Республіка доби Центральної Ради

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо умов відродження української державності під час революційно-визвольних змагань у 1917-1920 рр.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Утворення та склад Центральної Ради. Зміни в правовому статусі Центральної Ради.

2. Універсали Центральної Ради.

3. Українська Народна Республіка за часів Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.). Законодавство УНР.

Ключові поняття: «Центральна Рада», «універсали Центральної Ради», «Генеральний Секретаріат», «Українська Народна Республіка», «Конституція», «державна символіка».

Методичні вказівки:

Висвітлюючи перше питання, необхідно зазначити, що виникнення Центральної Ради знаменувало початок нового етапу українського державотворення. Центральну Раду було створено у м. Києві 3-4 березня 1917 р., до неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Головою Ради 7 березня було обрано М. Грушевського. Крім того, відповідаючи на перше запитання, курсантам слід охарактеризувати унікальні конкретно-історичні умови ґенези Центральної Ради як загальнонаціональної громадсько-політичної інституції, що переслідувала за мету втілення невід’ємного права українського народу на самовизначення і відродження державності. Визначаючи унікальність історичного моменту, варто чітко окреслити увесь спектр політичних сил, що пропонували різні варіанти державно-правового розвитку. Особливу увагу слід приділити періодизації діяльності Центральної Ради, що неможливо без з’ясування підстав для трансформації її політичного курсу, а також глибокого сутнісного аналізу проголошених в універсалах політико-декларативних положень, особливостей законотворчої діяльності і практичних заходів, спрямованих на розбудову нової держави. У цьому контексті доцільно прослідкувати еволюцію поглядів лідерів Центральної Ради від підтримки ідеї національно-територіальної автономії до проголошення «самостійної, ні від кого не залежної держави». Варто зазначити, що Центральна рада приймала рішення у формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.

При розгляді другого питання, значну увагу слід приділити характеристиці кожного з Універсалів Центральної Ради. Необхідно вказати, що 23 червня 1917 р. Центральною Радою одноосібно був прийнятий І Універсал, який проголошував автономію України у складі Росії. Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. І Універсал був оприлюднений на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді. 28 червня 1917 р. був сформований тимчасовий український уряд – Генеральний Секретаріат, очолюваний В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ. Розглядаючи питання про ІІ Універсал Центральної Ради, необхідно вказати дату його прийняття (16 липня) та основні положення (Центральна Рада ухвалила доповнити свій склад представниками національних меншин, заперечувалася необхідність створення регулярного українського війська; заявлялося, що Центральна РАДА визнає Всеросійські Установчі Збори, які мають встановити автономію України; Україна не має намірів відокремлюватися від Росії тощо). Курсантам слід зазначити, що прийняттю ІІІ Універсалу сприяв Жовтневий переворот, який стався 25 жовтня 1917 р.

20 листопада Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, в якому проголосила заснування Української Народної Республіки як автономії у складі Російської держави і накреслила широку програму найближчих перетворень: скасувала приватну власність на землю, смертну кару; впровадила 8-годинний робочий день, контроль над виробництвом, оголосила свободу совісті, слова, друку, зборів, профспілок, мови, наголосила на організації національно-персональної автономії. Через ворожу політику російського керівництва щодо України, 22-25 січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії і закликав українців на боротьбу з більшовиками. Таким чином, IV Універсал завершив складний процес становлення української держави.

При відповіді на третє питання, курсантам слід зауважити, що головним здобутком української революції на першому її етапі стало проголошення Української Народної Республіки. Цілісне уявлення щодо правової природи Української Народної Республіки часів Центральної Ради можливо сформувати лише за умови виявлення специфіки організації державної влади. Зокрема, слід з’ясувати, чи існували правові підстави для визначення Центральної Ради як представницького органу (парламенту), чи притаманні Генеральному Секретаріату (Раді народних міністрів) класичні ознаки виконавчого органу (уряду), чи було вичерпно розмежовано компетенцію місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, чи були обґрунтованими зовнішньополітичні орієнтири української дипломатії, чи було чітко визначено правові засади військового будівництва та наскільки ефективними виявилися спрямовані на втілення військової доктрини заходи, чи було забезпечено розбудову збалансованої правоохоронної системи та системи судочинства. Особливого значення для розуміння спрямованості законотворчої діяльності Центральної Ради має ознайомлення з текстом Конституції УНР від 29 квітня 1918 р., а також виявлення обґрунтованості скасування права власності на землю та смертної кари, надання національно-персональної автономії національним меншинам тощо. Насамкінець варто висловити думку щодо наявності за часів існування Центральної Ради консолідуючої українське суспільство національної ідеї, відповідності очікуванням суспільства і збалансованості доктрини державно-правового розвитку та наявності ефективного державного механізму. При розгляді законодавства цього періоду, слід звернути увагу на Конституцію УНР 1918 р., Земельний закон, закон « Про поділ України на землі», Закон «Про заведення апеляційних судів», Закон «Про правонаступництво», Закон «Про утворення Генерального Суду», Закон «Про вибори до установчих зборів Української Народної Республіки», Закон «Про громадянство», Закон «Про державну символіку» тощо.

Питання цільових виступів:

1. Політико-правові зміни в Україні в умовах буржуазно-демократичної революції в Росії (лютий-листопад 1917 р.).

2. Формування права Української Народної Республіки

Теми рефератів:

1. Ґенеза та еволюція органів державної влади УНР.

2. Державно-правова розбудова Української Народної Республіки (листопад 1917 р.- квітень 1918 р.).

3. Система судочинства в УНР.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 6, 44, 57, 58, 61, 82, 94, 95, 98, 99, 104.

Семінарське заняття № 15: Українська революція і національні держави у 1918-1921 рр.

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо специфіки етапів державно-правового будівництва у 1918-1921 рр.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.

2. Українська Народна Республіка за часів Директорії.

Ключові слова: «Українська Народна Республіка», «гетьманат», «державна варта», «Директорія», «повітові та губернські комісари».

Методичні вказівки:

Готуючись до відповіді на перше питання, курсантам необхідно з’ясувати причини та передумови приходу до влади гетьмана П. Скоропадського. У цьому контексті доцільно подискутувати щодо наявності підстав для кваліфікації обставин проголошення гетьманату як перевороту. Особливу увагу необхідно приділити формально-правовому аналізу положень «Грамоти до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. та Закону «Про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 р., що дає можливість визначити форму державного правління. Характеризуючи систему органів державної влади, слід охарактеризувати їх структуру, повноваження і ступінь розмежування компетенції. Доцільно порівняти підходи Української гетьманської держави та Української Народної Республіки часів Центральної Ради щодо організації системи судочинства, зовнішньополітичної діяльності та військового будівництва. Показовою для ілюстрації специфіки державного будівництва за часів гетьманату є втілювана П. Скоропадським ідея територіально-державного патріотизму.

Висвітлюючи друге питання, курсанти повинні охарактеризувати обставини краху Української гетьманської держави. Аналізуючи діяльність Директорії на початковій стадії розбудови «другої» Української Народної Республіки, слід звернути увагу на співзвучність проголошених нею положень з ідеями Великої французької буржуазної революції, відсутність цілісної програми перетворень і стихійний характер розподілу обов’язків між членами Директорії. Особливе значення для розуміння правової природи Директорії має аналіз положень Декларації від 26 грудня 1918 р., де, зокрема, було закріплено «трудовий» принцип управління державою. Оскільки специфіка Директорії наглядно виявилася у скликанні Конгресу трудового народу, то варто здійснити компаративний аналіз засад його діяльності з традиціями організації діяльності Центральної Ради, яка свого часу також претендувала на статус парламенту (або ж передпарламенту). Особливою подією для розуміння еволюції Української Народної Республіки часів Директорії стала ухвала Радою народних міністрів УНР Декларації від 12 серпня 1919 р., що символізувала прагнення до втілення європейської моделі державного будівництва. Зважаючи на це, варто зосередитися на виявленні специфіки організації державної влади та територіального устрою упродовж серпня 1919 р. – листопада 1920 р. Аналізуючи законодавство часів Директорії, необхідно з’ясувати, яким чином усувалися колізії з попередніми та паралельними системами законодавства, а також виявити наявність підстав для кваліфікації законодавства «другої» УНР як «законодавства перехідного періоду».

Питання цільових виступів:

1. Формування та особливості функціонування місцевих органів влади Української Держави П.Скоропадського.

2. Особливості формування та специфіка діяльності урядів Української Держави (травень-грудень 1918р.).

3. Основні риси права УНР доби Директорії.

Теми рефератів:

1. Правовий статус гетьмана в Українській Державі.

2. Охоронно-репресивні органи УСРР у 1917-1920 рр.

Семінарське заняття № 16: Західноукраїнська Народна Республіка.

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо умов та особливостей відродження національної державності під час революційно-визвольних змагань у 1917-1920 рр. на західноукраїнських землях.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

2. Державний устрій.

3. Законодавча діяльність та основні риси права.

Ключові поняття: «Конгрес трудового народу України», «Західноукраїнська Народна Республіка», «Державний секретаріат».

Методичні вказівки:

При підготовці першого питання слід з’ясувати причини розпаду Австро-Угорської імперії, що об’єктивно сприяє кращому розумінню умов проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

Характеризуючи державно-правову природу ЗУНР, необхідно виявити специфіку побудови системи центральних та місцевих органів влади, а також розкрити порядок формування системи судочинства. До складу ЗУНР входили: Східна Галичина, Північна Буковина (невдовзі була захоплена Румунією) та українські повіти Закарпаття (відійшли спочатку до Угорщини, а з квітня 1919 року – до Чехословаччини). Таким чином, ЗУНР фактично охоплювала тільки територію Східної Галичини. Українська Національна Рада 9 листопада 1918 року сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат, який очолив прем’єр – К. Левицький. У складі уряду біло 14 міністерств – державних секретарств.

Особливу увагу доцільно приділити визначенню чинників, що вирішальним чином вплинули на формування Української Галицької Армії ЗУНР. У цьому контексті нагальною необхідністю є визначення спонукальних мотивів та історичного значення об’єднання («злуки») Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою в єдину соборну Українську Державу.

Питання цільових виступів:

1. Правоохоронні органи ЗУНР.

2. Судова система ЗУНР.

Теми рефератів:

1. Дипломатична діяльність ЗУНР.

2. Створення та діяльність Української Галицької Армії ЗУНР.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 6, 44, 57, 58, 61, 82, 94, 95, 98, 99, 104.

Тема № 8: Держава та право в умовах становлення радянської влади в Україні (1919-1939 рр.)

Семінарське заняття № 17: Основні риси права української держави у 1920-30-х рр.

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо особливостей розвитку права України під час реалізації нової економічної політики та упродовж 30-х рр. ХХ ст., коли відбувалося становлення соціалістичної правової системи, характерними рисами якої було закріплення примату державних інтересів і забезпечення репресивної спрямованості державного механізму.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Джерела права УСРР.

2. Конституційне (державне) право УСРР в 20-30 рр. ХХ ст.

3. Основні риси адміністративного, фінансового, кримінального права УСРР в 20-30 рр. ХХ ст.

4. Основні риси цивільного, земельного, кооперативного, трудового права УСРР в 20-30 рр. ХХ ст.

5. Основні риси процесуального права УСРР в 20-30 рр. ХХ ст.

Ключові поняття: «нова економічна політика», «кодекс», «Українська Соціалістична Радянська Республіка», «Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет», «Президія ВУЦВК», «Рада Народних Комісарів УСРР», «Цивільний кодекс УСРР», «Земельний кодекс УСРР», «Кодекс законів про працю УСРР», «Кримінальний кодекс УСРР», «Кримінально-процесуальний кодекс УСРР», «Закон про ліси УСРР», «Цивільно-процесуальний кодекс УСРР», «Тимчасові будівельні правила УСРР», «Ветеринарний кодекс УСРР», «Виправно-трудовий кодекс УСРР», «Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УСРР», «Адміністративний кодекс УСРР».

Методичні вказівки:

Знання джерел права є необхідною передумовою для з’ясування належності національної правової системи до певної світової правової сім’ї, а також визначення рівня її розвиненості та виокремлення засадничих принципів розвитку. Право УРСР періоду нової економічної політики та упродовж 30-х рр. ХХ ст. еволюціонувало у руслі радянської класової правової доктрини, що ґрунтувалася на принципі революційної законності. Такий підхід об’єктивно зумовив необхідність першої кодифікації права УСРР. Аналізуючи специфіку нового законодавства України, слід співвіднести його з аналогічним законодавством СРСР та РСФРР, що дає можливість з’ясувати рівень автентичності тогочасної української правової системи.

Визначаючи особливості конституційного (державного) права УСРР, слід послідовно проаналізувати тексти конституційних актів УСРР від 1925 р, 1929 р. та 1937 р. з метою визначення основоположних тенденцій у конституційно-правовому регулюванні. У цьому контексті варто акцентувати увагу на спробі політичного керівництва Радянського Союзу завуалювати тенденцію уніфікації законодавства та централізації державного управління передбачивши, з одного боку, безумовне дотримання принципу відповідності конституційних актів УСРР положенням Конституції СРСР, а з іншого боку, можливість опротестування неконституційних актів союзних наркоматів (наприклад, з посиланням на ст. 42, 59 Конституції СРСР від 1924 р.). При аналізі конституційного (державного) права УСРР в означений період необхідно у першу чергу зосередитися на визначенні правового статусу громадян (з акцентуацією на диференціації правового стану робітників, селянства та інтелігенції), з’ясуванні форм державного правління та державного устрою (зокрема, доцільно визначити особливості адміністративно-територіального поділу УСРР та правового статусу національних районів у її складі), правовому закріпленні командно-адміністративної системи та номенклатури як нового як своєрідного державного феномена, а також посиленні ролі та одержавленні партійних органів.

При виокремленні характерних рис адміністративного, фінансового, кримінального права УСРР у 20-30-і рр. ХХ ст. необхідно звернути увагу на специфіці правове регулювання адміністративних відносин, становленні та розвитку фінансового права, а також злочинах і покараннях за Кримінальними кодексами УСРР (з акцентуацією на перманентному посиленні звинувачувально-каральної спрямованості кримінального законодавства у 30-х роках).

Визначаючи основні риси цивільного, земельного, кооперативного та трудового права УСРР слід зосередитися на визначенні форм власності, майнових прав та принципу матеріальної зацікавленості, а також характеристиці договірних відносин, спадкового права, правового забезпечення трудового землекористування, суб’єктів трудового права, тривалості робочого часу тощо. Окремо слід зосередити увагу на правовому підґрунті відновлення позаринкової економіки, деформаціях у цивільному праві (праві власності, зобов’язальному, спадковому праві, шлюбно-сімейному праві) і бурхливому розвиткові колгоспно-кооперативного права.

При розгляді п’ятого питання слід виокремити основні риси процесуального права УСРР, що охоплювало кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право і виправно-трудове право (з акцентуацією на специфіці виправно-трудового законодавства). У контексті розгляду цього питання необхідно торкнутися проблеми незаконних і позасудових репресій, проілюструвавши поширення цієї тенденції в Україні на прикладі найгучніших політичних процесів (Шахтинська справа, справа Промпартії, справи СВУ, Українського національного центру тощо).

Питання цільових виступів:

1. Нормативно-правове закріплення входження Радянської України до складу Радянського Союзу.

2. Конституційно-правове регулювання правовідносин УСРР та СРСР.

3. Джерела права УРСР періоду нової економічної політики.

4. Устрій та діяльність каральних органів УРСР у 1921-1939 рр.

Теми рефератів:

1. Правові засади українізації.

2. Правовий статус Криму у 20-х рр. ХХ ст.

3. Принцип матеріальної зацікавленості в цивільному праві УСРР.

4. Злочини та покарання за Кримінальними кодексами УСРР 1922 р. та 1927 р.

5. Характерні риси виправно-трудового права УСРР.

6. Органи влади і управління за Конституцією УРСР 1937 р.

7. Деформації в цивільному праві УСРР у 30-х рр. ХХ ст.

8. Становлення колгоспно-кооперативного права УСРР у 30-х рр. ХХ ст.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 19, 38, 39, 51, 52, 62, 64, 90, 100, 106.

Тема № 9: Українська Радянська Соціалістична Республіка: державний лад та законодавство

Семінарське заняття № 18: Основні риси права України періоду другої світової війни

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо особливостей розвитку держави та права України під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Своєрідність означеного етапу державно-правового розвитку України була зумовлена умовами воєнного стану та встановленням окупаційного режиму, що спричинило суттєву реорганізацію державного механізму та, як наслідок, коригування правової доктрини.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Перебудова державного механізму на початку Великої Вітчизняної війни.

2. Спроби відновлення української національної державності.

3. Окупаційний режим та органи управління на окупованій території України.

4. Відновлення радянської влади на території України.

5. Зміни в праві УРСР в умовах воєнного стану.

Ключові поняття: «надзвичайні обставини військового часу», «воєнний стан», «стан облоги», «прифронтова смуга», «Державний комітет оборони», «Ставка Головного командування Збройних Сил СРСР», «військовий трибунал», «окупаційний режим», «рейхскомісаріат «Україна», «партизанський рух», «підпільний рух», «депортація окремих народів», «принцип єдності державної власності», «трудова мобілізація», «трудова повинність».

Методичні вказівки:

Розглядаючи перше питання, слід усвідомлювати, що Велика Вітчизняна війна спричинила докорінну перебудову державного механізму. Це було зумовлено прагненням мобілізувати зусилля на виконання низки невідкладних завдань, а саме: переведення господарства на воєнні рейки; зміцнення обороноздатності; організації евакуації населення та стратегічних підприємств; розгортання партизанського та підпільного руху на тимчасово окупованих територіях тощо. Як наслідок, уповноваженими органами державної влади було прийнято низку нормативно-правових актів (постанов, директив, наказів тощо), без глибокого сутнісного аналізу яких неможливо усвідомити масштаб і глибину змін у державному управлінні. Тому при підготовці відповіді з першого питання необхідно дати формально-правову характеристику запроваджуваних режимів воєнного стану та стану облоги, визначити правовий статус створених на загальнонаціональному та регіональному рівнях воєнно-політичних органів з надзвичайними повноваженнями, проілюструвати появу та ствердження тенденцій зростання ролі виконавчо-розпорядчих органів, домінування військово-організаційної (мобілізаційної) роботи в діяльності державного апарату, централізації керівництва суб’єктами правоохоронної діяльності, появи репресивних судових інститутів на кшталт військових трибуналів тощо.

При відповіді на друге питання слід порівняти політичні програми різних частин організованої української еміграції. Особливу увагу варто приділити визначенню пропонованих лідерами ОУН шляхів відновлення незалежної та суверенної Української держави, а також проаналізувати вжиті практичні заходи, зокрема, проголошення у Львові Акту про відновлення Української держави від 30 червня 1941 р. та створення Української національної ради. Зважаючи на безрезультатність докладених лідерами ОУН зусиль, слід визначити причини краху планів з відновлення української національної державності.

При розгляді третього питання необхідно дати характеристику нацистського окупаційного режиму, встановленого у контексті реалізації доктрини «тотальної війни». Курсантам пропонується проаналізувати специфіку встановленого окупантами нового територіального та адміністративного поділу українських земель, а також повноваження військово-поліцейських органів, визначити специфіку побудови та функціонування системи судочинства.

Визволення території України від окупантів зумовило вдосконалення державного апарату УРСР. Ілюструючи цю тенденцію, варто приділити увагу підвищенню ролі уряду УРСР у відбудові народного господарства, утворенню Народного Комісаріату закордонних справ УРСР та Наркомату оборони УРСР, відновленню мережі місцевих рад депутатів трудящих тощо.

Опрацьовуючи п’яте питання, слід зважати на те, що було забезпечено адаптацію цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального права УРСР до умов воєнного стану, а саме: створено низку надзвичайних органів влади та управління; перерозподілено фонди у зв’язку з евакуацією та реевакуацією, розширено права господарчих наркоматів; запроваджено планування на квартал; ініційовано переукладання раніше укладених договорів; спрощено порядок підтвердження заповітів та збільшено терміни прийняття спадщини, скасовано податок на спадщину, розширено коло спадкоємців, встановлено чергу спадкоємців; оновлено законодавство про патронат, опіку та всиновлення; передбачено визнання юридичних наслідків лише у випадку зареєстрованого шлюбу та допуск розлучення лише на підставі рішення суду; запроваджено трудову мобілізацію і трудову повинність; переглянуто законодавство про умови та охорону праці; посилено відповідальність за окремими складами злочинів тощо. Варто пам’ятати, що на окупованих територіях постійно зберігалася чинність норм радянського права.

Питання цільових виступів:

1. Зміни у праві УРСР (1939-1941 рр.).

2. Правові підстави приєднання західноукраїнських земель до УРСР.

3. Політика „радянізації” на західноукраїнських землях.

4. Організаційні та політико-правові засади рухів опору в Україні під час другої світової війни: міжнародні норми, окупаційні режими, радянський рух опору, національний рух опору.

Теми рефератів:

1. Введення воєнного стану та стану облоги на території УРСР.

2. Партизанський та підпільний рухи на території України.

3. Устрій та діяльність каральних органів України під час Великої Вітчизняної війни.

4. Перебудова правової системи Української РСР в умовах воєнного стану.

5. Правові засади реалізації заходів адміністративного порядку під час Великої Вітчизняної війни.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 6, 27, 28, 35, 38, 39, 47, 56, 62, 68, 97.

Семінарське заняття № 19: Радянська державність та право в Україні (1945-1991 рр.)

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо особливостей розвитку держави та права радянської України.

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Держава і право України у повоєнні роки та період десталінізації (1945-перша половина 1960-х років).

1. Держава і право України в період неототалітарного режиму (середина 1960-середина 1980-х років).

1. Основні тенденції державно-правового розвитку України в умовах перебудови.

Ключові поняття: «Українська Радянська Соціалістична Республіка», «Верховна Рада», «Рада Міністрів», «ради депутатів трудящих», «культ особи», «режим особистої влади», «командно-адміністративна система», «тоталітаризм», «десталінізація», «хрущовська відлига», «конституція», «ради народних депутатів», «виконком», «перебудова», «демократизація», «реформування», «Декларація про державний суверенітет України».

Методичні вказівки:

Після закінчення другої світової війни і до кінця 80-х років принципових змін у статусі УРСР не відбулося. В цей час ще більше зміцнилася тоталітарно-командна система управління всіма сферами суспільного життя. У всіх ланках політичної системи - Радах, профспілкових, громадських організаціях - панував формалізм. Народовладдя було фікцією. В цей час головна хвиля терору та великих чисток минула, але апарат репресій працював на значних обертах, виявляючи все нових „ворогів народу”. Сталін готував чергову „чистку”, в тому числі у своєму найближчому оточенні, спираючись виключно на секретаріат КПРС та органи МВС-МДБ. Але здійснити це йому не вдалось: у березні 1953 р. він помер. Найтяжкий спадок сталінщини - тоталітаризм. Він виріс з монополії на владу більшовицької партії і характеризувався повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства та кожної окремої людини. Його економічну основу становила так звана суспільна, а фактично державна власність на засоби виробництва, контрольована партійною, радянською і господарською бюрократією; союзними міністерствами і відомствами, які нехтували національними інтересами України, повністю підпорядкувавши її людський, природний та економічний потенціал інтересам центрального уряду. Ця система ґрунтувалася на масовому терорі і діяльності потужного репресивного апарату; на монополії однієї партії на засоби інформації, думку, слово, істину; на політиці денаціоналізації України, перетворення української культури в провінційний додаток до російської. Влітку 1953 року розпочався процес десталінізації. Важливим кроком у цьому напрямку став ХХ з’їзд КПРС, який відбувся 1956 року. Критика режиму особистої влади Сталіна позитивно вплинула на політичну та морально-психологічну атмосферу в країні. Цей період в історії отримав назву „хрущовська відлига”.

При розгляді другого питання необхідно звернути увагу, що незважаючи на всі позитивні зрушення в суспільстві, в своїй основі тоталітарний режим правління не був ліквідований. Уже наприкінці 1962 року почався наступ на „шістдесятників”. Як складова частина ідеологічної обробки суспільства посилювалася антицерковна пропаганда. Проводилася русифікація української освіти. Регулярно відбувалися різні трансформації в управлінні державою та економікою. У роки десталінізації зросла роль Ради Міністрів УРСР, як органу центрального управління, а міністерств - як органів галузевого управління. Вони були піддані значній реорганізації. Ради, як і раніше, залишалися сліпими виконавцями волі партійних органів. Головною формою діяльності Рад була сесія. Сесії сільських, селищних, міських і районних Рад скликалися не менше шести разів на рік, а сесії обласних і міських Рад - не менше чотирьох. Курсанти мають простежити, які зміни відбулися в праві радянської України в означений період. У 70-80-х рр. у державному будівництві суттєвих змін не відбувалося. Найвищим конституційним органом УРСР вважалася Верховна Рада України. Це був найвищий законодавчий орган. Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Нормативні акти, які вона видавала, за своєю юридич­ною силою йшли за законами. Президія була підзвітна Верховній Раді УРСР. Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. За Конституцією це був вищий законодавчий і найвищий розпорядчий орган республіки. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов’язковими на всій території України. Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства. Значний вплив на розвиток правової системи УРСР мала прий­нята 20 квітня 1978 року Конституція УРСР, яка з певними допов­неннями та поправками діяла до 28 червня 1996 року.

В останньому питанні необхідно зазначити, що критичне становище, в якому опинився СРСР у середині 80-х років, диктувало необхідність радикальних перетворень. Поворот у внутрішній і зовнішній політиці почався, коли в березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. На квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про потребу докорінних змін в економіці і політиці, соціальному й духовному житті. Тому квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР. Перебудова як „революція згори” не досягла поставлених цілей, натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес „знизу”, який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної імперії. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення - „Декларацію про державний суверенітет України”. Курсантам рекомендується ретельно ознайомитися з текстом цього документа. На початку червня 1991 року парламент зробив черговий крок до незалежності, прийнявши постанову „Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки”. 24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховна Рада прий­няла історичний документ - Акт проголошення державної незалежності України. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

Питання цільових виступів:

1. Зміни в органах державної влади і управління у повоєнні роки (1945-перша половина 1960-х років).

2. Діяльність органів радянської влади в західних областях України, боротьба з національним підпіллям.

3. Джерела права УРСР середини 50-х – середини 80-х років ХХ ст.

4. Основні риси конституційного права УРСР середини 50-х – середини 80-х років.

5. Правоохоронні та правозахисні органи УРСР у сер. 50-х – на поч. 90-х рр. ХХ ст.

6. Нормативно-правове закріплення процесу курсу на «перебудову» в СРСР та УРСР (сер. 80-х – 1991 рр. ).

Теми рефератів:

1. Адміністративно-територіальний устрій УРСР.

2. Політика десталінізації та її наслідки для України.

3. Друга кодифікація права в УРСР.

4. Судова система та правоохоронні органи УРСР у 60-80 рр. XX ст.

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 6, 27, 28, 35, 38, 39, 56, 62.

Тема № 10: Державне будівництво і розвиток права України у роки незалежності (1991-2014 рр.)

Семінарське заняття № 20: Державне будівництво і розвиток права України у роки незалежності

Навчальна мета заняття: сформувати цілісне уявлення щодо розвитку держави та права незалежної України

Час проведення – 2 год.

Навчальні питання:

1. Проголошення і розбудова незалежної держави Україна.

2. Конституція України.

3. Проведення реформ та зміни у державно-правовій системі України в сучасний період.

Ключові поняття: «референдум», «Верховна Рада України», «Президент України», «Кабінет Міністрів», «багатопартійність», «акт», «незалежність», «конституційний процес», «конституція», «національна держава», «національне право», «Конституційний суд України», «Верховний суд України», «правоохоронні органи», «реформи».

Методичні вказівки:

Необхідно розкрити зміст та історичне значення Акту проголошення незалежності України і результатів Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., а також законів України ”Про правонаступництво України”  від 12 вересня 1991 р., “Про громадянство” від 8 жовтня 1991 р., інших основоположних  нормативно-правових актів  періоду становлення незалежності України. Курсанти мають показати у чому полягав перехідний характер державного ладу України в пострадянський період, охарактеризувати  процес  становлення  українського парламентаризму. Проаналізуйте процес становлення президентської влади. Розкрийте зміни у статусі та повноваженнях Президента України. З’ясуйте, які кроки були зроблені на шляху реформування виконавчих структур та які ускладнення  супроводжували процес створення місцевих органів державної виконавчої влади. Розкрийте основні етапи цього процесу.

Опрацьовуючи друге питання теми розкрийте структуру та зміст Конституції України. Покажіть історичне значення Основного Закону України.

При розгляді третього питання, необхідно розкрити зміст та показати наслідки реформ в Україні, а також охарактеризувати зміни у державно-правовій системі України в сучасний період.

Питання цільових виступів:

1. Правове оформлення розпаду СРСР проголошення незалежної держави Україна.

2. Організаційно-правові засади становлення системи МВС України, основні завдання та напрями її реформування.

Теми рефератів:

1. Зміни у державно-правовій системі України в сучасний період.

2. Становлення національної правоохоронної системи України (1991-2014 рр.).

Література:

Базова: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Допоміжна: 62, 99, 110.