Процесуальні підстави об’єднання та виділення кримінальних справ.
З метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення злочину в ст. 26 КПК визначені підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ.
Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав:
1) якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні одного чи кількох злочинів;
2) якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів.
Об'єднання справ є правом, а не обов'язком слідчого.
Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках, зумовлених необхідністю, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Підставами до виділення кримінальної справи є:
1) достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;
2) зупинення провадження у кримінальній справі з обвинувачення кількох осіб щодо однієї або кількох із них у зв'язку з тяжкою хворобою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);
3) згода прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення у разі, якщо неможливо закінчити розслідування справи у повному обсязі у строки тримання особи під вартою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. 3 ст. 156 КПК);
4) встановлення під час розслідування кримінальної справи інших злочинів, вчинених особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК);
5) участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом із дорослим (ч. 1 ст. 439 КПК).
Процесуальний порядок створення слідчих і слідчо-оперативних груп та їх види.
Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає можливість створення слідчих груп при розслідуванні особливо складних кримінальних справ. Окремі теоретичні і практичні аспекти порядку створення такої групи, організаційного забезпечення її діяльності, особливостей правовідносин між керівником групи та її членами, а також членів групи між собою розглядались в працях Л.М. Карнєєвої, І.С. Галкіна, О.О. Герасуна, А.А. Горницького, І.Д. Гончарова та інших авторів. Простежуючи історію виникнення групового методу розслідування кримінальних справ, варто відмітити, що створення груп слідчих мало місце ще наприкінці ХІХ століття. Так, під час розслідування катастрофи Імператорського поїзда у 1888 році було створено групу з декількох слідчих Харківського окружного суду, яку очолив відомий на той час юрист – А.Ф.Коні. Визнання необхідності розслідування злочинів групою слідчих згадується в прийнятому Радою Народних Комісарів РРФСР “Декреті про суд № 2” від 7 березня 1918 року, в якому вказувалося, що при судах утворюються слідчі комісії в складі трьох членів для провадження попереднього слідства. С.В. Бажанов, піддавши в дисертаційному дослідженні історико-хронологічному аналізу груповий метод розслідування, зробив висновок, що до початку 1950-х років, цей спосіб розслідування, який широко застосовувався на практиці, взагалі не мав нормативної бази. Вперше про необхідність створення слідчих груп згадується в Наказі Генерального Прокурора СРСР № 63 від 19 березня 1952 року “Про усунення фактів тяганини в розслідуванні кримінальних справ”, в якому з метою скорочення термінів слідства, забезпечення його повноти і всебічності, пропонувалося провадити розслідування силами декількох слідчих. На необхідності провадження досудового слідства декількома слідчими також наголошувалося в Наказі Генерального прокурора СРСР № 53 від 30 червня 1962 року. Він зобов’язував органи прокуратури намічати разом з органами міліції відповідні заходи, організовувати групи слідчих під керівництвом досвідчених і кваліфікованих слідчих і прокурорів. Значущість своєчасного створення слідчих груп із розслідування розкрадань в особливо великих розмірах і вимагань підкреслювалася в п. 4 листа Генерального Прокурора СРСР № 3/94 від 8 жовтня 1963 року. У Наказі Генерального прокурора СРСР № 125 від 30 грудня 1965 року “Про поліпшення роботи органів прокуратури та посилення прокурорського нагляду за слідством і дізнанням” було запропоновано спеціалізувати по окремих видах злочинів найбільш досвідчених слідчих й в необхідних випадках створювати з них групи з розслідування кримінальних справ. Законодавче ж регламентування діяльності слідчих груп з’явилося у 1960 році з прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу. Однак закон не вказував на можливість створення спільних (об’єднаних, змішаних, міжвідомчих) груп. На думку С.В. Бажанова, відсутність у законі вказівок на можливість створення “змішаних” груп значною мірою зумовлювалося тим, що слідчий апарат Міністерства охорони громадського порядку (МВС) був створений лише в 1963 році, а до цього слідство зосереджувалось переважно в органах прокуратури.
На підставі ст.119 КПК України розслідування особливо складних, великих за обсягом багатоепізодних кримінальних справ може доручатися групі слідчих, до складу якої може входити від кількох до десятків слідчих.
Про створення слідчої групи зазначають у постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, яку складає прокурор або начальник слідчого відділу.
Одного зі слідчих зі складу слідчої групи призначають старшим. Він бере всю кримінальну справу до свого провадження і приймає найважливіші рішення; організовує роботу слідчих на доручених їм ділянках (визначених за епізодами і суб’єктами злочинної діяльності); виконує сам будь-які необхідні у справі слідчі та процесуальні дії; складає основні процесуальні документи:
• постанову про притягнення як обвинуваченого;
• постанову про обрання запобіжного заходу (подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту);
• постанову про об'єднання і виділення кримінальних справ;
• обвинувальний висновок (чи інший підсумковий процесуальний документ).
Постанову про створення слідчої групи оголошують обвинуваченому з роз'ясненням права на відвід будь-кого із членів групи.
Для сприяння роботі слідчої групи до неї може прикомандировуватися необхідна кількість оперативних працівників органів дізнання, один з яких призначається старшим і керує всіма іншими при проведенні оперативно-розшукових заходів, пов’язаних із розслідуванням даної справи. Про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова.
Слід виділити характерні риси поняття слідчо-оперативної групи для того, щоб докладніше розкрити її сутність:
1. Слідчо-оперативна група є організаційною формою взаємодії слідчого з оперативними працівниками. Разом з тим ця діяльність базується на нормах кримінально-процесуального закону.
2. З організаційного боку слідчо-оперативна група поєднує слідчих і працівників органів дізнання для виконання загального завдання — швидкого і повного розкриття злочину.
3. З процесуального боку вона являє собою два формування, що працюють узгоджено. Одне з них постійно виконує відповідні процесуальні дії з розслідування злочинів, а інше сприяє слідчим, виконує їх доручення і вказівки з провадження слідчих і розшукових дій.
4. Група може бути створена на визначений період для виконання конкретного завдання, а також для розслідування по справі в повному обсязі.
5. Взаємодія між членами групи має не випадковий, епізодичний характер, а є стійкою творчою співпрацею, основою для найбільш доцільного поєднання засобів і методів, властивих діяльності органів, що взаємодіють.
6. Керівництво слідчо-оперативною групою і координацію дій здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.
Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.
Слідчо-оперативна група створюється при черговій частині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога.
На практиці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною. При цьому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніші, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.
При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася1.
Особливе значення має вибір керівника групи. Ним призначається один із слідчих або начальник слідчого підрозділу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціалістом з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечують йому роль лідера.
Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для включення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці.
Динамічність і повнота планування досягається завдяки постійному взаємному обміну інформацією між слідчими та органами дізнання, спільному обговоренню зібраних по справі слідчих і оперативних даних і висуненню на їх основі нових версій, постійному ознайомленню учасників групи з матеріалами, що їх отримали інші співробітники.
Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.
Вчені й практики вже досить довго дискутують питання про можливість створення міжвідомчих (об’єднаних, спільних, змішаних)2 груп (бригад)3 із слідчих різних правоохоронних відомств, тому в літературі щодо цього висловлені протилежні, розбіжні судження. Так, Л.М. Карнєєва і І.С. Галкін дійшли висновку, що оскільки слідчі прокуратури і внутрішніх справ наділені законом рівними процесуальними правами, то на питання про можливість створення об’єднаних груп, які складаються із слідчих прокуратури і міністерства внутрішніх справ, для розслідування злочинів, слід відповісти ствердно. Підтримує цю точку зору і Н.А. Якубович, акцентуючи увагу на тому, що в групу можуть бути включені слідчі незалежно від їх відомчої належності, оскільки всі вони мають однаковий обсяг процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. З такими висловленнями цілком погоджуємось і ми.
Процесуальною підставою для створення міжвідомчої слідчої групи є, насамперед, особлива складність кримінальної справи, у зв’язку з тим, що на це положення є пряма вказівка закону. Особлива складність кримінальної справи, у зв’язку з розслідуванням якої потрібно створення міжвідомчої групи, залежить не тільки від необхідності проведення великого обсягу слідчої роботи, паралельної перевірки багатьох версій, дослідження епізодів злочинної діяльності, притягнення великої кількості обвинувачених у справі тощо, а й від категорії кримінальних справ, що розслідуються. Це особливо складні злочини проти особи, у сфері економіки, зокрема в кредитно-фiнансовiй та банківській системах, у сфері зовнiшньоекономiчної дiяльностi, торгiвлi на транспорті, а також вчинених посадовими особами у складі організованих груп злочинців тощо, тобто злочини, які потребують в їх розслідуванні знань і навичок слідчих різної компетенції. Певну складність становить процесуальне оформлення міжвідомчої групи слідчих у зв’язку з тим, що норми кримінально-процесуального кодексу не регламентують його. Частина 1 ст. 119 КПК України “Провадження слідства в справі декількома слідчими” встановлює: “Якщо розслідування особливо складної справи доручається слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова”. Цим і обмежується законодавець щодо процесуального закріплення діяльності слідчої групи. Як бачимо, відповідна правова норма недостатньо чітко і детально регламентує процесуальне оформлення слідчої групи з числа працівників одного відомства, бо не вказує, ким виноситься відповідна постанова.
Право створювати слідчі групи з працівників різних правоохоронних органів належить тільки прокурору, однак, безумовно, після обговорення з керівниками відповідних правоохоронних органів кандидатур слідчих, яких необхідно включити в міжвідомчу слідчу групу. Внаслідок того, що прокурор виступає як орган нагляду за досудовим розслідуванням усіх злочинів і універсальності всіх повноважень, він має право при порушенні кримінальної справи і в процесі подальшого розслідування доручити її декільком слідчим незалежно від їх відомчої належності. Треба сказати, що в ст. 227 КПК, яка закріплює повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, немає прямих вказівок на створення ним слідчих груп. Але це його право може бути виведено із п. 3 цієї статті, відповідно до якого прокурор дає письмові вказівки щодо розслідування злочинів. Ці вказівки повинні наділятися у форму постанови прокурора, у даному випадку – постанови про створення міжвідомчої слідчої групи.
Успішна робота групи слідчих вимагає дотримання ряду умов: а) слідчу групу із слідчих різних правоохоронних органів по можливості треба створювати на початку розслідування, однак не треба виключати можливість створення групи і в процесі розслідування, оскільки особлива складність кримінальної справи може виявитися вже в ході досудового слідства; б) підбирати учасників слідчої групи необхідно з урахуванням індивідуальних якостей і досвіду роботи кожного, схильності до розслідування певних видів злочинів, спеціалізації та інших ознак; в) керувати групою повинен слідчий, в підслідність якого входить розслідування даного злочину, і не тільки володіє спеціальними знаннями, професійною майстерністю, а й уміє добре організувати роботу групи слідчих; г) досягнення позитивних результатів при розслідуванні кримінальної справи міжвідомчою слідчою групою можливе лише за умови постійного обміну інформацією між її членами та чіткого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Міжвідомча слідча група – це погоджена, здійснювана протягом певного часу, одночасна, спільна діяльність слідчих різних правоохоронних відомств, що провадиться під керівництвом слідчого, який прийняв справу до свого провадження, з метою своєчасного, швидкого, повного та всебічного розслідування особливо складної кримінальної справи.
Згідно наказу МВС України № 456 від 24.09.2010р. „Про затвердження Положення про основи організації розкриття злочинів ОВС України” та № 1155 від 04.10.2003р. „Про вдосканалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України” створюються наступні слідчо-оперативні групи:
1. Для розкриття тяжких і особливо тяжких, а за рішенням керівництва ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськ-, рай-, лінорганів - також інших злочинів, наказом або розпорядженням начальника органу створюються слідчо-оперативні групи (далі - СОГ). Керівником СОГ є слідчий або керівник слідчого підрозділу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.
2. Для розкриття і розслідування міжрегіональних злочинів, які вчинені на території декількох областей або залізниць, наказами керівництва МВС створюються міжрегіональні СОГ. Контроль за їх роботою може бути покладено на керівництво ГУМВС, УМВС, на території обслуговування якого вчинено найбільшу кількість злочинів.
3. Для розкриття злочинів, досудове слідство у яких відповідно до статті 112 КПК України проводять слідчі прокуратури, Служби безпеки України та інших правоохоронних органів за спільним рішенням керівників цих правоохоронних органів та ОВС, можуть створюватися міжвідомчі СОГ.
Підставами створення міжвідомчих слідчо-оперативних груп є:
наявність в одній справі різних за підслідністю злочинів (тобто підслідних слідчим різних правоохоронних органів: прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції), або злочинів, віднесених законом до альтернативної підслідності;
складність одержання великої за обсягом доказової інформації, значна кількість суб’єктів, які брали участь в злочинній діяльності і характер злочинного угрупування тощо;
великий обсяг слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які необхідно провести у багатоепізодних кримінальних справах тощо;
реалізація в рамках конкретної кримінальної справи оперативних матеріалів різних правоохоронних органів.
Міжвідомча слідчо-оперативна група має створюватися тільки за постановою прокурора. Дійсно, ніхто, крім прокурора, не може прийняти однаково обов’язкове для слідчих і оперативно-розшукових підрозділів різних правоохоронних органів рішення, тому що він – представник нагляду за законністю, і в тому числі за законністю в діяльності органів слідства і дізнання незалежно від їх відомчої належності. Однак винесенню постанови повинно передувати ухвалення спільного рішення прокурора, який здійснює нагляд, і відповідних начальників правоохоронних відомств і підрозділів, участь співробітників яких необхідна для розслідування конкретного злочину міжвідомчою слідчо-оперативною групою. Прокурор приймає рішення і про заміну членів групи, розформування групи, але, безумовно, за узгодженням із зацікавленими керівниками підрозділів правоохоронних органів, співробітники яких входять до складу групи, про що виносить відповідну постанову.
Під міжвідомчою слідчо-оперативною групою слід розуміти тимчасово створене прокурором, який наглядає за провадженням досудового розслідування, формування, що складається із слідчих, працівників органів дізнання та співробітників інших служб різних правоохоронних відомств, для забезпечення комплексного і найбільш раціонального використання сил, засобів і методів та швидкого, оперативного й повного розслідування та розкриття особливо складних кримінальних справ.
4. З метою розкриття злочинів, що становлять підвищену громадську небезпеку або набули суспільного резонансу, за рішенням керівників МВС, ГУМВС, УМВС можуть створюватися посилені СОГ, до складу яких залучаються: слідчий, два-три найбільш підготовлені працівники від підрозділів карного розшуку, боротьби з організованою злочинністю (далі - БОЗ) (у випадку відпрацювання версії щодо причетності до вчиненого злочину членів організованих груп і злочинних організацій), Державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - ДСБЕЗ), боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми (далі - БКТЛ), кримінальної міліції у справах дітей (далі - КМСД), боротьби з незаконним обігом наркотиків (далі - БНОН), територіального підрозділу Робочого апарату Укрбюро Інтерполу в Україні, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ (далі - ДАІ), оперативної служби та оперативно-технічних заходів (для дотримання конспірації до роботи в складі СОГ залучаються лише керівники цих двох підрозділів), служби дільничних інспекторів міліції та інших підрозділів ОВС.
Під час розкриття злочинів взаємодія слідчих з працівниками оперативних, інших підрозділів, у тому числі в роботі СОГ, будується за принципом керівної ролі та відповідальності слідчого за повне, всебічне й об'єктивне розслідування кримінальної справи, його процесуальної самостійності у прийнятті рішень, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, та самостійності оперативних служб у виборі засобів і методів оперативно-розшукової діяльності, тактичних прийомів їх застосування у межах чинного законодавства, спрямованих на встановлення осіб, які вчинили злочини.
Організація та проведення комплексу оперативно-розшукових заходів з розкриття злочинів, керування членами СОГ, за винятком слідчого, покладаються, як правило, на заступника начальника - начальника кримінальної міліції ГУМВС, УМВС, міськрайліноргану.
Основні та додаткові СОГ і оперативні групи при чергуванні за місцем служби та проживання.