Тема № 3 Свобода від катувань

Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання дає таке визначення тортурам:

«Будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа, чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, або за будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державною посадовою особою або іншою особою, яка виступає як офіційна, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або мовчазної згоди».

Європейська конвенція з прав людини (стаття 3 «Заборона катувань»):

«Ніхто не може зазнавати ані тортур, ані нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання»

Суть свободи від катувань полягає в тому, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню закріплено в ст. 28 Конституції України. Катування та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, розглядаються міжнародним товариством як грубі порушення прав людини.

Заборона на застосування тортур є абсолютною, тобто тортури не можуть застосовуватися ні за яких обставин, й не можуть бути виправдані ніякими фактами чи обставинами, якою б важкою не була ситуація та якими б благородними не були цілі.

Не будь-яке погане поводження може вважатися тортурами. Для того, щоб будь-які дії, які заподіюють страждання або біль вважалися тортурами, вони повинні:

• бути вчинені з наміром;

• викликати сильний біль або фізичні чи психологічні страждання;

• мати на меті:

• отримання інформації або свідчення від людини чи від третьої особи, покарання за вчинене або припустимо вчинене діяння або діяння, що вчинено третьою особою, залякування або чинення тиску, в т.ч. на третю особу;

• або з будь-якої іншої причини, що грунтується на дискримінації, якою б вона не була (тобто застосування тортур або катувань, тому що людина належить до етнічної, релігійної, політичної, соціальної групи, що переслідується);

• бути скоєні представником публічної влади (держави) або іншої особи, що діє в офіційній якості або повинні бути ними спровокованими чи відбуватися з їх відома або мовчазної згоди.

Сила заподіяного болю та страждань встановлюються з урахуванням:

• тривалості заподіяння страждань та болю;

• інтенсивності страждань та болю;

• контексту застосування тортур;

• особистості та характеристик людини, яка зазнала тортур, включаючи такі параметри:

• вік (діти, люди похилого віку, як правило, більш уразливі до застосування тортур);

• стан здоров'я (люди з обмеженими можливостями, ослаблені хворобою люди);

• соціальний статус (популярність людини у зв'язці з підвищеною вразливістю);

• вразливість (вагітні жінки).

Для того, щоб було визнано факт застосування тортур, їх жертва повинна довести дві речі:

1. сильні страждання (нанесення шкоди здоров'ю/сліди тортур);

2. перебування в руках державних органів або їх співробітників (наприклад, за допомогою свідків або за допомогою інших доказів).

Жертва не повинна:

• доводити причинно-наслідковий зв'язок між погіршенням стану свого здоров'я/видимими слідами застосування тортур та фактом застосування тортур (причинно-наслідковий зв'язок вважається існуючим до того моменту, поки влада/передбачуваний агресор не доведе зворотне);

• доводити намір передбачуваного агресора;

• називати конкретні імена людей, які брали участь у катуваннях.

Для того, щоб не бути визнаною винною у застосуванні тортур, влада (орган, причетний до можливих тортур) повинна довести суду, що погіршення стану здоров'я жертви не пов'язане з тим поводженням, якого вона зазнала, перебуваючи в руках даного органу. Без таких доказів факт тортур вважається визнаним.