§2. Особливості порушення кримінальних справ про привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем і початкового етапу розслідування

Приводами до порушення кримінальних справ за ст. 191 КК України в основному виступають: заяви і повідомлення засновників, власників, керівників, службових осіб, акціонерів, працівників суб’єктів господарювання, майно яких було привласнено; повідомлення службових осіб контролюючих органів, які виявили правопорушення при проведенні ревізій, інвентаризацій; безпосереднє виявлення ознак злочину співробітниками правоохоронних органів; повідомлення засобів масової інформації. Заяви і повідомлення про злочини завжди потребують проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України.

Підставами порушення кримінальних справ про привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем з урахуванням особливостей механізму вчинення названих злочинів (сфера фінансово-господарської діяльності) є встановлення достатніх ознак цих злочинів. Це можливо лише при проведенні документальних ревізій фінансово-господарської діяльності підприємства, організації чи установи. Такі ревізії можуть проводитись ревізійними органами підприємств, де вчинено порушення (внутрішня ревізія), відомчими ревізійними службами (відомча ревізія) або органами Державної контрольно-ревізійної служби України (позавідомча ревізія). У випадках звернень до правоохоронних органів власників чи керівників постраждалих підприємств вони можуть надати матеріали раніше проведених аудиторських перевірок, які в цьому випадку мають стати предметом ретельного вивчення з метою виявлення ознак привласнення, розтрати чи заволодіння майном.

У разі відсутності акта документальної ревізії, але за наявності інших матеріалів про ознаки злочину справу можна порушувати тільки у виняткових випадках, коли є реальні передумови того, що злочинець може сховатись від слідства, перешкодити його веденню, знищити сліди злочину.

Оцінювання повноти первинних матеріалів, які надходять до слідчого, має здійснюватись із урахуванням встановлених для таких випадків вимог відомчих нормативно-правових актів МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної контрольно-ревізійної служби України. За загальним правилом перелік матеріалів, які мають надаватись слідчому для прийняття обґрунтованого рішення щодо порушення кримінальної справи, має містити:

1. рапорт оперативного працівника, який проводив дослідчу перевірку заяви чи повідомлення про злочин;

2. заяву чи повідомлення громадянина або службової особи підприємства, установи, організації з викладенням обставин події;

3. акт ревізії фінансово-господарської діяльності (аудиторської перевірки) або інвентаризації;

4. справжні документи бухгалтерського обліку, фінансової звітності тощо, які підтверджують факт існування події, що перевіряється;

5. документи з ознаками внесення змін (повного або часткового підроблення);

6. пояснення матеріально відповідальних і службових осіб;

7. пояснення працівників бухгалтерії, які здійснювали контроль за операціями з майном;

8. договори про повну матеріальну відповідальність, функціональні обов’язки, накази про призначення на посаду, посадові інструкції осіб, які можуть бути причетними до злочину.

При аналізі ознак викрадення, вчинені певними особами, необхідно враховувати обставини, які впливають на їхню поведінку в сфері фінансово-господарської діяльності в обстановці виробничого ризику і призводять до порушення вимог нормативів, які регламентують рух матеріальних цінностей, грошових коштів, оформлення документів. Сам характер таких дій та їх наслідки суб’єктивно можуть сприйматись як очевидні ознаки порушень, пов’язаних із викраденням майна. У зв’язку з цим важливим є повний та об’єктивний аналіз пояснень матеріально відповідальних і службових осіб із приводу виявлених порушень, з’ясування обставин, що призвели до цього, і висунення на цій основі всіх можливих для даної ситуації слідчих версій про характер події, мотиви дій осіб, котрим ввірене майно. При аналізі висновків ревізорів потрібно звертати увагу на: наявність всіх необхідних реквізитів, супровідних документів, додатків; персональний склад ревізійної групи та їхню компетенцію; застосовані методи та повноту виконання поставлених завдань; на підставі яких фактів порушень господарської діяльності зроблені висновки і наскільки вони документально підтверджені; які пояснення з приводу виявлених порушень надали матеріально відповідальні чи службові особи; чи спростовані їх заперечення аргументами ревізорів; на підставі яких документів і розрахунків визначено розмір матеріальних збитків; чи не містить акт ревізії помилок та неточностей.

Типовими підставами для порушення кримінальної справи за ст. 191 КК України є встановлення за матеріалами документальної ревізії достовірного факту нестачі майна або його надлишків, що поєднується з ознаками підроблення документів, порушенням встановленого прядку перевезення матеріальних цінностей і документообігу, порушенням у здійсненні операцій з готівковими і безготівковими грошовими коштами тощо.

Головними завданнями слідчого після порушення кримінальної справи є встановлення:

– переліку та місцезнаходження документів-джерел доказів, предметів-засобів злочину і забезпечення їх збереження; 

– свідків злочинних дій;

– місцезнаходження грошей і матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом, і вжиття заходів щодо їх збереження.

Для вирішення цих завдань проводяться слідчі дії, оперативно-розшукові та інші заходи, послідовність яких залежить, у першу чергу, від слідчої ситуації, що склалась. Виділяють дві типові слідчі ситуації залежно від характеру і повноти первинних матеріалів про злочин, а також наявності у матеріально відповідальних або службових осіб інформації про виявлення їхньої злочинної діяльності та ймовірне порушення кримінальної справи.

Ситуація 1. Кримінальна справа порушена за матеріалами документальної ревізії (перевірки), які відомі запідозреним особам. Така ситуація є найбільш розповсюдженою у практиці. Її особливістю є те, що у ній відсутній «фактор раптовості», оскільки матеріально відповідальні (службові) особи знають про встановлені обставини, вони ознайомлювались із актами ревізій, надавали пояснення тощо.

У вказаній слідчій ситуації проводяться такі дії: 1) допит особи, яка повідомила про злочин; 2) допит ревізорів чи інших осіб, котрі проводили перевірки, в ході яких виявлені порушення, що мають ознаки злочину; 3) допити матеріально відповідальних чи службових осіб, у діях яких виявлені правопорушення; 4) виїмки, огляд і вивчення документів, що мають значення для справи; 5) допити інших відомих свідків; 6) призначення техніко-кримі­налістичних і почеркознавчих експертиз документів; 7) обрання запобіжного заходу і допит підозрюваного; 8) обшуки за місцем роботи і проживання підозрюваних; 9) накладення арешту на їхнє майно.

Ситуація 2. Кримінальна справа порушена на підставі матеріалів, про які запідозреним особам не відомо. Така ситуація має місце у випадках виявлення злочину та його документування в ході оперативно-розшукової діяльності, матеріали якої реалізуються шляхом затримання особи при здійсненні нею протиправних дій (наприклад, вивезення матеріальних цінностей або великих сум грошей за підробленими документами). У цьому випадку кримінальна справа може бути порушена спочатку за ознаками іншого, пов’язаного з розкраданням майна, злочину (наприклад, за ст. 358 КК). Названа ситуація характеризується можливістю використання «фактору раптовості», що дозволяє зібрати на початковому етапі максимум доказової інформації. З іншого боку, для цієї ситуації характерна обмеженість даних про обставини злочину, що вимагає від слідчого особливо ретельного аналізу всієї наявної на момент порушення справи інформації та готовності діяти в умовах тактичного ризику.

У даній ситуації алгоритм дій виглядає таким чином: 1) затримання підозрюваних та їх допити; 2) обшуки за місцем їх роботи та проживання; 3) виїмки, огляд і вивчення необхідних документів; 4) призначення документальної ревізії; 5) накладення арешту на майно підозрюваних; 5) допити свідків; 6) призначення техніко-криміналістичних і почеркознавчих експертиз документів.

Суттєве значення на початковому етапі розслідування має виконання слідчим (слідчо-оперативною групою) певних дій підготовчого та організаційного характеру, до яких належать: а) ознайомлення з характером, структурою, особливостями діяльності підприємства, установи, організації, де вчинено злочин; б) вивчення документів, у тому числі: нормативно-правових актів, що регламентують відповідну діяльність, її документальне оформлення; документації підприємства, установи організації, де вчинено злочин; документації підприємств-контрагентів тощо; в) збір відомостей про осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; г) виявлення всіх підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов’язана із вчиненим злочином; д) організація проведення ревізій, інвентаризацій; е) підбір обізнаних осіб, допомога яких потрібна в ході розслідування; є) ініціювання оперативно-розшу­кових заходів з метою встановлення інших злочинних епізодів, співучасників, місцезнаходження майна, здобутого злочинним шляхом тощо; ж) організація роботи слідчої або слідчо-оперативної групи (за необхідності).

Планування розслідування цих злочинів від інших відрізняє наявність певних специфічних рис. Зокрема, для процесу розслідування привласнень, розтрат майна або заволодінь ним шляхом зловживання службовим становищем характерним є необхідність складання не тільки загального плану розслідування, але й планів проведення окремих тактичних операцій та окремих слідчих дій. При плануванні багатоепізодних справ план доцільно складати за епізодами. Також є потреба у складанні графічних зображень (схем), які відображають зв’язки між епізодами, об’єктами, де вчинено злочинні дії, співучасниками, а також дають уявлення про документообіг та рух грошей і матеріальних цінностей.