22. Акустичні властивості звуків. Тембр.

Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр. Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Довгота звука залежить від тривалості звучання. Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами словесного наголосу в мовах.Особливо важливим для звуків людської мови є тембр (від фр. timbre "дзвіночок") - звукове забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони називають обертонами (від нім. ober "верхній, вищий"). Якщо основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають обертони в 200, 300, 400 герців. В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор - порожнє тіло з твердими стінками й отвором певного. Самі обертони є слабкими, але їх звучання може бути посилене резонатором - тілом, у якому відбувається явище резонансу. Явище резонансу полягає в тому, що коливання звучного тіла викликають коливання іншого тіла, яке перебуває в замкнутому просторі (в порожнині). Так, скажімо, гучний звук у горах відбивається (резонує) відлунням; якщо камертон, який звучить, наблизити до іншого камертона, то той також почне звучати. Резонатором при творенні звуків мовлення є порожнина рота, носа і глотки, яка під час вимови різних звуків змінює свою форму й об'єм, що зумовлює появу різних резонаторних тонів, тобто утворення різних звуків. Зміна форми резонаторів, яка посилює певний обертон, визначає відмінності в тембрі звука. Два звуки можуть бути однаковими за основним тоном, але різними за тембром. У кожної людини є свій тембр, але й кожен звук має свій тембр. Тембр - це основний параметр звуків, і вони (звуки) розрізняються передусім за тембром (мовленнєвою формантою).

23. Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, такт, склад, звук).

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза. Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази допускає варіативність, однак ця варіативність має певні обмеження, продиктовані змістом. Отже, при членуванні мовленнєвого потоку с варіанти, але немає сваволі. Фраза розпадається на такти. Такт - частина фрази, об'єднана одним наголосом. У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків - мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

24. Склад, типи складів.

Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна. Еспіраторна теорія визначає склад як звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. За теорією мускульної напруги склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення). виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію. Вершина - момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль - наростання звучності до вершини, а фіналь - затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад - частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу – голосні. Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то вони є складотворчими. До них належать переважно голосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]. Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади. Відкритий склад закінчується голосним (мати), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий - з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити такі типи складів: 1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al], ear [із] "вухо", are [а:] "є";2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hat] "капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд"; 3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del] "день", know [nou] "знати", far [tax] "далеко"; 4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is [iz] *V ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука". У різних мовах структура складів не збігається.