«Остаточне розв’язання єврейського питання»
Кілька тіл в'язнів у концентраційному таборі Маутхаузен-Гузен, Австрія. В'язнів змушували працювати на каменоломні, поки вони не ставали занадто слабкі, тоді їх вбивали.
31 липня 1941 Герман Герінг підписав наказ про призначення глави РСХА Рейнхарда Гейдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання»[17].
У середині жовтня 1941року почалася депортація євреїв з Німеччини в гето Польщі, Прибалтики та Білорусії.
У січні 1942року на Ванзейської конференції було схвалено програму «остаточного розв’язання єврейського питання». Цю ухвалу не афішували, і мало хто (в тому числі і майбутні жертви) тоді могли повірити, що в XX столітті таке можливо. Євреїв Німеччини, Франції, Голландії, Бельгії посилали на схід, у табори і гето Польщі та Білорусії, розповідаючи їм про тимчасовість такого переселення. У Польщі створювалисьтабори смерти, які взагалі не було розраховано на проживання великої кількості людей — тільки на швидке знищення новоприбулих. Місця для будівництва перших з них (Хелмно і Белжець) було обрано ще в жовтні 1941 р. Знищення євреїв Польщі отримало назву «Операція Рейнхард» на честь убитого в травні 1942 р. у Празі Рейнхарда Гейдріха.
На початку грудня 1941 р. почав діяти перший табір смерті в Хелмно. Там євреїв вбивали чадним газом в закритих вантажівках — «душогубках»
У липні 1942 р. почалися масові депортації з гетто Варшави(найбільшого з усіх створених) в табір смертіТреблінка. До 13 вересня 1942 р. були депортовані або загинули в гетто 300 тис. євреївВаршави.
В гетто міста Лодзьутримувалось до 160 000 євреїв. Це гетто було знищено поступово: перша хвиля депортацій в Хелмно відбувалася між січнем і травнем 1942 року (55 тис. євреїв Лодзі і провінційних містечокКалішськогорайону), потім ряд подальших депортацій в Хелмно і інші табори, а 1 вересня1944року воно було остаточно ліквідовано. Єврейське населенняЛюблінубуло надіслано дотабору знищення Белжець. В ході акції 17 березня — 14 квітня 1942 були відправлені на смерть 37 тис. євреїв, а чотири тисячі тих, що залишилися, були сконцентровані в гетто Майдан-Татарський на околиці міста. У березні 1942 р. в Белжець були переведені євреї з усьогоЛюблінського воєводства; почали прибувати також поїзди з жертвами із Західної України. ЗіЛьвовав березні 1942 р. були відправлені в Белжець близько 15 тис. євреїв, а в серпні — ще 50 тис.
З Краковув червні і жовтні 1942 р. більшість євреїв було надіслано в Белжець; в березні 1943 р. близько шести тисяч з залишавшихся там євреїв були переведені в робочий табір у передмісті Кракова Плашув, а близько трьох тисяч — вОсвенцім. У вересні 1942 р. більшість євреївРадому,Кельце,Ченстоховита інших міст Східної Польщі було надіслано в Треблінку. З 300 тис. євреїв Радомського району наприкінці 1942 р. залишалося в живих лише близько 30 тис.
Фотографія з рапорту Юргена Штропа, який керував придушенням повстання у Варшавському гетто. Оригінальний підпис свідчив: «Силою витягнуті з притулку».
У 1942 р. було знищено більшість євреїв Східної та Центральної Європи і значна частина євреїв Західної Європи. Успішний наступ радянської армії на ряді фронтів в 1943 р., зміна ситуації після Сталінградської битвиі поразки арміїРоммеляпід Ель-Аламейном, спричинили прискорення темпів розправи нацистів над євреями.
Швидке просування радянських військ на захід примусило есесівців гарячково ліквідувати останні гетто та робочі табори і замітати сліди скоєних у них злочинів. Спеціальний підрозділ (Зондеркоммандо-1005) займалося спаленням трупів на місці масових розстрілів[10].
Поспішно були ліквідовані майже всі гетто і табори, ще залишалися на території Польщі, Україні, Білорусії, Латвії та Литви (так, наприклад, після придушення повстання у вільнюському гетто останні кілька тисяч євреїв були 23 вересня 1943 відправлені в табори в Естонії); почалася масова відправка єврейського населення з Італії, Норвегії, Франції, Бельгії, Словаччини та Греції в Освенцім, яка тривала до жовтня 1944. До знищення євреїв Угорщини приступили вже після того, як радянські війська заволоділи східними областями цієї країни
Основні терміни і поняття:
автохтони – (від грец.αυτοχθων— місцевий, корінний, тубільний) — термін, що має кілька близькоспоріднених значень пов'язаних з місцевим походженням:
Тубільці, корінні жителі країни.Латинською мовоюзвались«аборигени»(відлат.ab origine— з початку).
Етнічні спільноти, що виникли на даній території.
біженці – особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань стали жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань[1
геополітика - (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою) — політологічна концепція, що вбачає у політицізасадничу, визначальну рольгеографічнихфакторів: просторове розташування країни, розміртериторії, наявність чи відсутність, обмеженістьприродних ресурсів,клімат, кількістьнаселення.
гето – (італ.ghetto nuovo— «нова ливарня») — райони міст, де добровільно або примусово, в більш-менш жорстких умовах проживаютьетнічні меншини. Слово має чіткий негативний відтінок і застосовується саме до районів з поганими умовами проживання, зрідка навіть без зв'язку з меншинами.
депортація — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання.
еміграція – (лат.emigratio— «виселення», «переселення») — вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни, де вони народилися і виросли в інші країниглобального суспільстваз економічних, політичних, або релігійних причин.
етнічна адаптація — пристосування людини або групи людей до нового етнічногосередовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії.
етнічна асиміляція – (від лат.assimilatio— уподібнення) — процес, у ході якогоетнічна,расова, соціальна,конфесійначи інша меншість сприймає цінності, норми поведінки, культуру більшості тощо. Термін широко застосовується ветнографії,етнології,етнопсихології,соціології,культурології, соціальній психології та іншіх соціогуманітарних дисциплінах.
етнічна група – запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним відгрец.ἔθνος— «громада; плем'я, народ»,етимологічно«група своїх людей».[1
етнічна консолідація – внутрішня згуртованість більш-менш значного етносу під час згладжування відмінностей між локальними групами етносу
етнополітика – Етнополітика - наука, яка вивчає взаємини між націями,етносамиідержавою, у складі якої вони перебувають.
Етнополітика - це політичній аспект етнічно-національних проблем, спосіб в який держава їх вирішує.
Взаємини різних етносів між собою у межах однієї держави також відноситься до предмету етнополітики.Суб'єкти у етнополітиці взаємодіють і визначають її суть, зміст, способи розв'язання етнонаціональних проблем, тобто держнації, їх влада і об'єкти етнополітики (національні меншини та етногрупи), на які спрямована влада державної (титульної) нації корінного етносу.
етнос – Слово «етнос» здавньогрецької мовидослівно перекладається як «не грек», «чужинець», «ідоловірець». Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей,народ,плем'я,рід, іноземне плем'я тощо З V ст. до н. е. його використовували у значенні «плем'я негрецького походження», «народ негрецького походження». Себе греки позначали словом «демос» (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували «етносом». У такому значенні римляни ввели слово «етнос» у латинську мову. У зв'язку з його латинізацією з'явився прикметник «етнічний» (ethnicos), що вживався у значенні «нехристиянський», «язичницький». Нині термін «етнос» став науковим поняттям, є еквівалентом давньогрецького слова «демос» (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні «етноси-народи». Нині поняття «етнос» вживається як науковий термін для означення всіх історичних типіветнічних спільнотвід племен до сучасних націй[2].
імміграція – (лат.immigro— вселяюся, в'їжджаю) — в'їздгромадяніншихдержаву країну на довгострокове перебування або постійне проживання. Як правило, зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями.
колонізація — заселення незайманих земельабо захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.
«Внутрішня колонізація» — заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни. Внутрішня колонізація застосовувалась у деяких країнах для придушення національних меншин[1].
«Зовнішня колонізація» — створення поселень (переважно сільськогосподарських) за межами своєї країни, іноді поєднана з підкоренням або винищенням місцевого населення.
Процес колонізації (заселення й господарського освоєння) земель відбувався в другій половині 16 століттяпереважно на сході та південному сході. Колонізація була народною та феодальною.
коренізація – політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи — й панівного) статусу їхнім національним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х років. Політика започаткована XII з'їздом РКП(б) у квітні 1923року в Москві.
Прикладами коренізації стали, зокрема, українізаціятабілорусизація.
Паралельно існував інший радянський фразеологізм«братство народів», який також віддзеркалював концепцію марксистської теоріїсоціального класу.
литвини – Литвини— поширена вУкраїністародавня назвалитовцівібілорусів
Литвини—село,Полтавська область,Кобеляцький район
Литвини—село,Берестейська область,Берестейський район
меноніти – протестантський рух, що сповідує одне з вірувань голландських протестантів-анабаптистів. ЗаснованеМенно Сімонсом(нім.Menno Simons) віроісповідування пропагує мирне співжиття в світському суспільстві, відсутність насильства, ненасильницькі методи протесту та вирішення спірних питань іпацифізм.
міграція – (лат.migratio— переселення) — переміщення людей черезкордонитих чи іншихтериторійзі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.
національно-культурна автономія — форма самоорганізації етнічних групдля збереження та розвитку їх самобутньоїкультуриі забезпечення відповідних прав. На відміну від національно-територіальної автономії національно-культурна автономія встановлюється не на певній території компактного проживання етнічної групи, а як екстериторіальна форма, пов'язана з дисперсним розселенням етнічного масиву. Національно-культурна автономія реалізується через такі організаційні форми, як етнокультурні товариства, центри,земляцтва, громади, ради та об'єднання.
національно-персональна автономія — форма врахування і реалізації в етнонаціональній політиці прав та інтересів національних меншин, різновид національно-культурної автономії.
національно-територіальна автономія – один із засобів децентралізації державної владивунітарній державі. Суб'єкт адміністративно-територіальної автономії не має ознак державного утворення. Він має систему самостійно сформованих органіввиконавчоїізаконодавчої влади, які, в свою чергу, мають повноваження з кола питань і у межах, встановлених центром згідно зконституцієюдержавиі чиннимзаконодавством
осадники – (пол.osadnicy) —мовне запозиченнязпольської, термін, яким в радянській історіографії прийнято було називати польських колоністів міжвоєнного періоду — солдатів у відставці,офіцерівпольської армії, членів їх сімей, а також цивільних добровольців-переселенців з числа поляків, які проживали на т.зв. «землях коронних» та отримали після закінченнярадянсько-польської війниземельні наділи на територіях Західної України і Західної Білорусії.
репатріація – повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Особливого політичного змісту набув термін «репатріація» стосовно повернення політичних емігрантів до країни їх походження.
розкольники –— релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. вРосіїяк реакція проти церковних реформпатріарха Нікона(ніконіанства). Поняття «старообрядництво» з'являється після розколуРосійської православної церквив серединіXVII століття. На Помісному Соборі РПЦ1971рокуРПЦвизнала, що всі старі обряди є рівночинними до нових, тобто їх можуть практикувати і не старообрядці.
русифікація — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що входять до складуРосії, чи перебувають в сфері її впливу, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності наросійську мовуй російську культуру та їхньої подальшоїасиміляції[1]. Русифікацію зумовиладержавна політикаросійських режимів — спочатку царського, а згодом радянського, та обставини, що в них перебували внаслідок своєї приналежності доРосійської ІмперіїчиРадянського Союзунеросійські народи[2].
«смуга осілості» – територія компактного проживання євреївуРосійській імперії, визначена царським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоруські губернії і захисту російського підприємництва від єврейськоїконкуренції.
Смуга осілості була одним із порушень прав людини, зокрема права на вільний вибір місця проживання.
фольксдойче – Фольксдойче(віднім.Volksdeutsche— етнічні німці) — загальна назва німецьких національних меншин у Європі напередодні та в рокиДругої світової війни1939—1945.