- •31. Тимчасова втрата працездатності:причини
- •32.Поняття,види та значення міжнародно-правових стандартів соціального забезпечення.
- •33.Поняття,соціального забезпечення,захисту та політики.
- •34.Порядок оформлення та оплати листка непрацездатності працівників.
- •35. Забезпечення інвалідів засобами пересуванняю
- •36.Визначення трудового стажу та його значення.
- •37. Основні ознаки та види організаційно-правових форм соціального забезпечення.
- •38.Пільги на житлово-комунальні послуги,підстави надання.
- •39.Конституційно-правові гарантії забезпечення соціальних прав та свобод людини і громадянина.
- •40. Види непрацездатності.
- •41.Визначити особливості загальнообов’язкового державного соціального страхування та надати характеристику його суб’єктів.
- •42.Поняття,ознаки та види соціальних пільг.
- •43.Види загальнообов’язкового державного соціального страхування.
- •44.Класифікація соціальних пільг.
- •45.Головні напрями соціальної політики та основні принципи її формування.
- •46. Втрата годувальника як соціальний ризик.
- •47.Поняття, критерії та порядок підтвердження мало забезпечення.
- •48.Структура та функції соціальної політики в державі.
- •49.Поняття та принципи соціального обслуговування.
- •1.2 Принципи соціального обслуговування
- •50.Поняття безробіття та порядок визнання гром безробітнім.
- •51.Пенсійне забезпечення за віком.
- •52.Державна допомога одиноким матерям.
- •53. Поняття, ознаки та причини інвалідності.
- •54.Поняття та основні параметри соціальної держави.
- •55.Держ доп при ваг та пол..
- •56.Непрац як соц. Ризик.
45.Головні напрями соціальної політики та основні принципи її формування.
Соціальна політика — обґрунтування та реалізація рішень державою й іншими соціальними інститутами (політичними партіями, профспілками, спілками підприємців та ін.) в інтересах і з урахуванням потреб основних верств і соціальних груп, окремої людини, їх місця в суспільстві та взаємодії у сфері трудових відносин, надання соціальних гарантій, здійснення соціального захисту населення.
Основним суб'єктом соціальної політики (як і будь-якої іншої форми політики) є держава. У процесі демократизації суспільного життя суб'єктами соціальної політики стають політичні партії, профспілки, місцеві органи влади, спілки підприємців, різні громадські організації.
Об'єктами соціальної політики е різні соціальні верстви і групи населення, його працездатна і непрацездатна частини. Так, в Україні кожний працюючий, окрім себе, утримує ще три особи. Соціальна політика стосовно працездатної і непрацездатної частин населення повинна бути взаємопов'язаною. Крім того, така політика має органічно узгоджуватися з економічною. Соціальна політика обов'язково спрямовується на трудову діяльність людей, формування у них соціальних мотивів до ефективної праці.
З цією метою держава та інші соціальні інститути передусім повинні сприяти всебічному використанню сукупної робочої сили, захисту її від безробіття. У центрі уваги соціальної політики у цій сфері має бути таке співвідношення між рівнем заробітної плати і допомоги безробітним, яке б стимулювало їх до підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня (у разі потреби — на отримання нової професії) та ефективний пошук роботи. У сфері заробітної плати та формування доходів найманих працівників соціальна політика повинна бути зорієнтованою на виконання заробітною платою всіх основних функцій
(відтворювальної, стимулюючої, розподільчої і соціальної), а також на оптимальне співвідношення між трудовими і нетрудовими (отримання відсотків від вкладів, дивідендів) доходами, між заробітною платою високо- і низькооплачуваних категорій працівників та ін.
Важливим напрямом соціальної політики щодо працездатного населення є прийняття обґрунтованих рішень з упровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво з урахуванням чисельності звільнених при цьому. Крім того, необхідно спрямовувати цю політику на розв'язання проблем гуманізації праці, забезпечення гідних людини умов праці (санітарно-гігієнічних, естетичних, екологічних, належної техніки безпеки).
В українському законодавстві визначено, що на державному рівні регулюються основні принципи і норми соціально-економічної політики і трудових відносин (які здебільшого не виконуються) зокрема:
— гарантії праці й забезпечення продуктивної зайнятості;
— мінімальні соціальні гарантії оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечують достатній рівень життя;
— розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів;
— соціальне страхування;
— трудові відносини, режим праці й відпочинку;
— умови охорони праці і довкілля;
— задоволення духовних потреб населення.
Основними принципами проведення соціальної політики є:
— захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації за підвищення цін і проведення індексації;
— надання допомоги найбіднішим сім'ям;
— надання допомоги у разі безробіття;
— здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;
— розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;
— проведення активної політики, спрямованої на забезпечення відповідного рівня освіти і кваліфікації.
Щоб забезпечити соціальний захист, держава має насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, забезпечити механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.