- •1. Державна мова - мова професійного спілкування.
- •2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні
- •3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
- •4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •5.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
- •6. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •7.Комунікативні ознаки культури мовлення. Типологія мовних норм
- •8.Словники у професійному мовленні. Типи словників
- •9. Соціопсихолінгвістичний аспект культури мови
- •10.Мовний мовленнєвий спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації
- •11. Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні
- •12. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •13. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і
- •14. Текст як форма реалізації професійної діяльності.
- •15. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції
- •16. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони
- •17. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у
- •18. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого
- •19. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового
- •20. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та бар’єри
- •21. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.
- •22. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання.
- •23. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •24. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного
- •25. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •26. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
- •27. Етикет телефонної розмови.
- •28. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного
- •29. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •30. Дискусія. «Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує
- •31. Класифікація документів.
- •32. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •33. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків
- •34. Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •35. Документація з кадрово-контрактних питань.
- •36. Довідково-інформаційні документи.
- •37. Етикет службового листування.
- •38. Наукова комунікація як складова фахової діяльності.
- •39. Українська термінологія в професійному спілкуванні.
- •40. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •41. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова,
- •42. Термінологія обраного фаху.
- •43. Кодифікація і стандартизація термінів.
- •44. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу
- •45. Оформлювання результатів наукової діяльності.
- •2.1. Наукова робота повинна містити:
- •46. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової
- •47. Анотування і реферування наукових текстів.
- •48. Основні правила бібліографічного опису, оформлення покликань.
- •49. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •50. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •51. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук.
- •52. Науковий етикет.
3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою.Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності.
Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Деякі дослідники взагалі не виділяють мислеоформлювальної функції, розуміючи її як компонент комунікативної. Володіння мовою професійного спілкування – це: 1) знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції; 2) уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово із синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.
4. Професійна мовнокомунікативна компетенція
Провідною метою навчання мови на „пороговому” рівні визнають формування комунікативної компетенції, що має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну.
Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає питання: які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається.
Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту.
Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни мови, що вивчається. А це підводить нас до необхідності формування соціокультурної компетенції. Набуття соціокультурної компетенції не зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує весь процес навчання мови.
Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріалах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.
Багато питань даного рівня комунікативної компетенції прекрасно розроблено в курсі риторики: недарма деякі гуманітарнозорієнтовані школи включають цю дисципліну до обов'язкової програми.
Ключовим поняттям концепції вивчення і мов у європейських країнах є «поріг комунікації», а методичними орієнтирами - правильна вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення мови, таким чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодіння граматичними структурами на оволодіння живою мовою.
Останньою зі складових комунікативної компетенції, але жодним чином не останньою за значущістю є соціальна компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася.