Охарактеризуйте процес відбудови господарства в післявоєнний період

Відродження народного господарства республіки по­чалось одразу ж після визволення з-під фашистської окупації.

У республіці на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств. В результаті в Ук­раїні залишились цілими лише 19% довоєнної кіль­кості промислових підприємств, у той час як в Італії тільки 20% було зруйновано. Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнації промислового по­тенціалу і в інших країнах Заходу. Якщо промислове виробництво в Україні в 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня, то в Італії воно складало 30%, у Фран­ції 38%, а рівень англійської промислової продукції вже у 1946 р. досяг 80% показників 1937 р.

Суттєво ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946-1947 pp. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а, навпаки, до зими 1946-1947 pp. дедалі більше на­бувала рис справжнього голодомору.

Ускладнили си­туацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаго­тівель, що мали постійну тенденцію до збільшення {у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів); посилення в цей час кримі­нального переслідування «розкрадачів хліба», які згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. ква­ліфікувалися як «вороги народу»; великі обсяги екс­порту хліба і продуктів тваринництва за кордон.

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано близько 1 млн хворих на дистрофію. Катастрофічне станови­ще з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звер­тання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав; «Ти м'якотілий? Тебе обдурюють, вони гра­ють на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми розтратили наші державні запаси». Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а та­кож Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки у 1946 р. померло близько 282 тис, а в 1947 р. — понад 528 тис. чоловік. Голод додатково ускладнив і без того важкий процес відбудови. Він став причи­ною скорочення трудових ресурсів, вимагав додатко­вих капіталовкладень у сільське господарство, нега­тивно вплинув на моральний стан суспільства, що поставило Україну у ще більш невигідні умови по­рівняно з західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні, зокрема, була опора на внутрішні ресурси і сили, а не сподівання на зовнішню допомогу.

Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного центру. Цікаво, що у Франції теж здійснювалось державне регулювання економіки, так зване капіталістичне «програмування», але воно мало лише рекомендаційний, а не обов'язко­вий, як у СРСР, характер.Економіка України у повоєнний час відбудовува­лась і добудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюз­ної економічної системи. Причому частка республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво зни­зилася з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 р. У подальшому, незважаючи на бурхливий розвиток української промисловості, вона вже не зможе повер­нути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові інду­стріальні центри, що виникли за Уралом, будуть роз­виватись значно швидшими темпами.Важливим фактором відбудовчих процесів в Україні була командна система. Саме вона давала змогу у ко­роткий іс мобілізувати значні матеріальні і людські ресурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові чи побудові не­обхідного об'єкта. Характерною особливістю радянсь­кої економіки була непропорційно велика роль у ній ідеології, яка знаходила свій вияв у крупномасштаб-них мобілізаційно-пропагандистських заходах — ру­хах передовиків і новаторів, соціалістичному змаганні. Якщо в 1946 р. соціалістичним змаганням за достро­кове виконання п'ятирічного плану та підвищення про­дуктивності праці було охоплено 80% робітників і служ­бовців країни, то наприкінці 1948 р. уже 90%.

Ціною величезного напруження фізичних і духов­них сил народу, з допомогою усієї країни народне гос­подарство України за короткий строк було відбудова­но.

У роки першої повоєнної п'ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокат­них станів, почали функціонувати реконструйовані ме­талургійні заводи «Азовсталь», «Запоріжсталь», Крама­торський, Єнакієвський. Крім того, промисловий потенціал республіки поповнився цілою низкою но­вих підприємств.

У березні 1953 р. помер Сталін. З його смертю закін­чилася епоха культу особи. З припиненням репресій, частковою реабілітацією, послабленням ідеологічного контролю, критикою культу особи почалися процеси лібералізації.

У цей період відбуваються значні зміни у сфері національних відносин. Республіки отримують більше прав, спадає хвиля русифікації, національні кад­ри заміщають все більше посад у своїх республіках.

У керівництві КПРС процес лібералізації сприй­няли з застереженням. Група керівників партії на чолі з Г. Малєнковим, Л. Кагановичем і В. Молотовим вчинила спробу усунути М. Хрущова з посади першо­го секретаря ЦК КПРС. Хрущову вдалося перемогти опозицію, боротьба з якою тільки зміцнила його по­зиції в партії. Він мав досі небачений вплив у КПРС.

В Україні почалися експерименти і реформи у всіх галузях народного господарства. Деякі з них мали успіх, як, наприклад, різке піднесення сільськогоспо­дарського виробництва в середині 50-х років, ефек­тивність нової системи державного управління, пози­тивні зрушення у соціальній сфері.

Проте реформування суспільного, політичного, еко­номічного було недостатньо, та й проводилося воно не­регулярно, непланово, волюнтаристськи. Рухливі рам­ки оновлення суспільного життя визначались боротьбою протилежних за змістом тенденцій — демократич­них і консервативних. Давалася взнаки незавершеність процесу десталінізації, крах хрущовських надлрограм у реформуванні державного управління, економіки і сільського господарства. А екстенсивний розвиток господарства, збереження командної системи не дали можливості завершити позитивні зрушення, зробити іх тенденцією у розвитку країни.

Усі хрущовські «надпрограми» зазнали краху, хоча кожна з них мала багато корисного. Занадто грандіоз­ними були їх масштаби, форсовані темпи, вольові ме­тоди, які застосовувались при їх виконанні. Усе це було пов'язано з недоліками командної системи. Ре­зультатами участі України у реалізації хрущовських «над програм» були — втрата ритмічного розвитку еко­номіки республіки; невдале використання матеріального і людського потенціалу; перевага екстенсивних форм господарювання.

Хрущовська «відлига». Тим часом досить позитивні зміни відбувалися в суспільно-політичному житті. Ва­гомою подією став XX з'їзд КПРС, на якому М. Хру­щов виступив з розвінчанням культу особи Й. Сталі­на. З цієї доповіді, на з'їзді світові стало відомо, якою ціною були досягнуті успіхи в створенні соціалістич­ної системи в СРСР.

З цього часу можна говорити про поступове, малопомітне руйнування тоталітарної сис­теми, яка була встановлена в країні ще в 1917 р. Тота­літарної, тобто такої, за якої глава держави розпоряд­жався не тільки майном і життям, а й свободою совісті громадян.

Завдяки ініціативі М. Хрущова були засуджені зло­чини сталінського режиму, жертвами якого стали мільйони ні в чому не винних громадян і України теж. Почався процес реабілітації репресованих, який триває і понині. Мільйони несправедливо засуджених громадян були виправдані. Багато хто з них реабіліто­ваний, на жаль, уже посмертно.

У період «хрущовської відлиги» (від назви повісті І. Еренбурга «Відлига») у ході активного реформу­вання тоталітарну систему в СРСР було на деякий час дестабілізовано. Та реформаторський ентузіазм швид­ко згас, навіть не залишивши після себе тих небага­тьох реформ, які вдалися.

У середині 60-х років Л. Брежнєв і його команда, які прийшли на зміну М. Хрущову, ще за інерцією продовжували реформаційний курс. Так, економіч­на реформа 1965 р. була спробою перенести ринкові економічні регулятори — рентабельність, прибуток тощо — на грунт соціалістичної економіки. Проте події «празької весни» 1968 р. радикально змінили політичну ситуацію не тільки в СРСР, а й у світі. Уся світова соціалістична система взяла курс на кон­сервування здобутків соціалізму.

У цей час економіка України втрачає власний дина­мічний ритм.

Падіння народжуваності, криза організації виробництва разом з деформованою структурою розмі­щення продуктивних сил, катастрофічною екологічною ситуацією стали основними причинами такого розвит­ку подій.

З усіма негативними наслідками проявилась криза і в політичній сфері. Швидко згорталась гласність, ви­конавча влада узурпувала законодавчі функції, наро­довладдя було підмінено формальним представницт­вом трудівників у Радах усіх рівнів. У відповідь на це виникає дисидентський рух, лідери і учасники якого боролися за права людини, свободу совісті і національ­ний суверенітет. Дисиденти (інакомислячі), крити­куючи систему, разом з тим усвідомлювали складність політичних процесів у країні і шукали інших шляхів суспільного поступу.