13. Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками

Ефективність соціальної адаптації індивіда визначається адекватністю його самосприйняття та своїх соціальних зв’язків. Викривлене або недорозвинене сприйняття себе призводить до порушення адаптації. Ускладнене будь-якими факторами пристосування, яке виявляється в неадекватному реагуванні та поведінці називається дезадаптацією. Дезадаптація має дві форми: патологічну та непатологічну. Патологічна, або патогенна викликана психопатологічними відхиленнями психічного розвитку і нервово-психічними захворюваннями, основою яких є функціонально-органічні ураження центральної нервової системи (затримка психічного розвитку, розумова відсталість, шизофренія, аутизм тощо). Виявляється у неможливості адаптуватися у соціумі та адекватно функціонувати, іноді самостійно обійти себе у побуті через психофізіологічну неспроможність, тому потребують створення спеціальних соціально-педагогічних умов та тривалої або постійної сторонньої допомоги. Непатологічна форма дезадаптації викликана психічними станами (наприклад, фрустрація), спровокованими різними психотравмуючими факторами (конфлікти з батьками, вчителями, однолітками; розлучення батьків, їх аморальна поведінка, жорстоке поводження). Дана форма дезадаптації виявляється у відхиленнях поведінки, переживаннях, розриві стосунків із важливими для індивіда людьми, звуженні сфери діяльності та послабленні її інтенсивності. Однак при цьому не спостерігається структурних змін, порушень механізмів, через які здійснюється адаптація та соціалізація особистості, має місце лише їх обмеження, в той час як патологічна передбачає «розлом» всієї адаптаційної діяльності Викликана статево-віковими та індивідуально-психологічними особливостями індивіда, які обумовлюють їх певнунестандартність, важковиховуваність, яка вимагає індивідуального підходу і, в окремих випадках, спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм. Психосоціальна, або соціально-психологічна дезадаптація – комплекс особистісних психологічних ознак (риси характеру, неадекватний вияв самооцінки, фобії, девіантна поведінка тощо), який ускладнює соціальну адаптацію. Основними критеріями, за якими соціальний педагог ставить діагноз «дезадаптація» є низька шкільна успішність, опозиційна поведінка та деформація свідомості.

14. Профілактика соціально-негативних проявів у підлітків

Серед причин негативної поведінки підлітків і молоді є алкоголізм і наркоманія. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна займає перше місце щодо дитячого алкоголізму, а загальний стан здоров’я дітей, які закінчують навчання в середній школі, дорівнює здоров’ю 45-річних людей. Алкоголізм викликає не тільки психічні розлади, змінює взаємовідносини в колективі та сім’ї, але й спричиняє шкоду суспільним і особистим інтересам людей. Отже, пияцтво − це антисуспільна форма поведінки, до того ж передумовою хвороби, підґрунтям, на якому розвивається алкоголізм. профілактика − складний процес, який потребує своїх методик, засобів, спеціалістів. Вважаємо що найважливішою умовою профілактики наркоманії та алкоголізму є здорова морально-етична атмосфера в сім’ї та дитячому колективі. Профілактична робота повинна здійснюватися педагогами і шкільними психологами шляхом спостереження за поведінкою і особистісним розвитком учнів, схильних до асоціальної поведінки. Це дозволяє вивчати якості особи, особливості поведінки учня, а також визначати причини відхилень та динаміку змін у його поведінці. Значне місце займає обстеження стану здоров’я і розвитку школяра, аналіз психологічної атмосфери у сім’ї, вивчення статусу школяра у шкільному колективі та його ставлення до колективу, до громадської діяльності і праці, спрямованість інтересів, особливості спілкування поза школою, виявлення самооцінки тощо. У розпорядженні кожної школи є доволі широкий діапазон виховних сил: батьки, класні керівники, вчителі-предметники, шкільні лікарі, дитячі органи самоврядування, шкільні ради, батьківські комітети. Вони повинні бути задіяні у перевихованні школярів