18.Поняття «Аномальні діти» за л. С. Виготським.

Аномальними (від гр. anomalos – неправильний) називають дітей, у яких порушено нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту. 

поняття “аномальні діти” передбачає наявність серйозних відхилень у розвитку, які виникли під впливом хвороби та зумовлюють необхідність створення спеціальних умов для навчання та виховання. Тому вживаючи термін “аномальні діти”, маємо на увазі таких дітей, яких слід направляти до спеціальних дитячих навчально-виховних закладів.

Лев Семенович Виготський посідає виключне місце в історії психології. Саме він заклав ті основи, які стали вихідними для її подальшого розвитку, визначили її сучасний стан. Немає жодної галузі психологічних знань, в яку Л.С. Виготський не вніс би важливого внеску: психологія загальна, дитяча та педагогічна психологія, психологія аномальних дітей, пато- та нейропсихологія. Професор Чикагського університету Стефан Е. Тумін назвав його Моцартом психології.

За Л.С. Виготським дитина, розвиток якої ускладнено, не є просто менш розвиненою, ніж її нормальні однолітки, а є інакше розвиненою.

Підкреслюючи цю думку, Л.С. Виготський доводить: “Ми ніколи не одержимо за методом віднімання психології сліпої дитини, якщо від психології зрячого віднімемо зорове сприймання і все, що з ним пов’язане. Відповідно глуха дитина не є нормальна дитини мінус слух і мовлення... Дефективна дитина – це якісно відмінний, своєрідний тип розвитку.

Тільки з ідеєю якісної своєрідності дефектологія стає можлива як наука, оскільки одержує особливий, методологічно відмежований об’єкт вивчення і пізнання”.

19. Характеристика законодавства щодо регулювання життєдіяльності людей з обмеженою життєдіяльністю.

Законом приведено законодавство України, яким регулюються питання захисту прав і інтересів осіб з інвалідністю, у відповідність з положеннями Конвенції ООН про права інвалідів.

Законодавчим актом внесено низку змін до законів "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про реабілітацію інвалідів в Україні" щодо приведення термінів у відповідність до норм Конвенції, зокрема, визначення у новій редакції поняття "інвалідність" та "інвалід" виходячи із соціальної, а не з медичної моделі інвалідності; забезпечення інклюзивного навчання інвалідів з урахуванням індивідуальних потреб; підвищення статусу та подальший розвиток жестової мови; забезпечення субтитрування та сурдоперекладу теле- і радіопередач та програм тощо.

Зокрема, законом встановлено, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар´єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об´єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об´єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв´язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров´я; соціальному захисті;забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації інвалідів; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

Згідно з законом, соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.