6. Міжнародний поділ праці та його сучасні форми.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії — праці тваринників, у Японії — виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне. Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці — загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична — спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва. У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці реалізується в своїх основних формах - міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміється така форма міжнародного поділу праці, коли галузі, підгалузі, окремі технологічні процеси підприємств національних господарств орієнтуються на випуск однорідної продукції понад внутрішні потреби.

Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва супроводжується розвитком міжнародної кооперації виробництва. Коли йдеться про міжгалузевий і предметної внутрішньогалузевої спеціалізаціях, то, як правило, виробник в змозі самостійно організувати процес виготовлення продукції і реалізувати її на ринку, у тому числі світовому. Якщо ж спеціалізація приймає характер подетальної або технологічною, неминуче встановлення прямого контакту між виробниками деталей, вузлів або напівпродуктів (хімічної промисловості) з їх споживачами - виробниками готової продукції. Дуже часто деталі майбутньої готової продукції призначені для конкретних моделей автомобілів, літаків, електронної продукції і т. д. Тому кооперація передбачає свідоме співпраця різних фірм у виробництві готової продукції.

До найважливіших особливостей міжнародної кооперації виробництва відносяться:

■ узгодження учасниками в договірному порядку або шляхом внутрішньофірмового регулювання умов спільної діяльності, як на попередній стадії, так і в процесі випуску виробів на основі кооперації;

■ участь в якості безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування промислових підприємств (фірм) різних країн;

■ розподіл між учасниками кооперації в рамках узгодженої програми завдань по випуску деталей, вузлів і готової продукції; при цьому можливий випуск готового виробу на одному підприємстві-кооперанте, якого інші поставляють деталі і вузли, або на двох-трьох підприємствах. У такому випадку між цими підприємствами можливі зустрічні поставки деталей і вузлів готового виробу;

■ побудова економічних відносин між підприємствами-кооперантами на основі не звичайних договорів купівлі-продажу, а довгострокових контрактів, у яких встановлюється порядок визначення обсягів поставки кооперируемой продукції, цін на неї і т. д. Важливим елементом договорів є забезпечення ритмічності поставок, встановлення санкцій за порушення строків їх.

Кооперування між фірмами різних країн розвивається не тільки в сфері виробництва, але і в області наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, проектування і спорудження об'єктів, у сфері збуту, надання послуг та ін