3-1

Загальна потреба в оборотному капіталі визначається як сума окремих його елементів-складників, поділена на коефіцієнт оборотності (кіль­кість оборотів) обігових коштів. Інакше кажучи, для цього використовується формула

(10)

де — загальна сума необхідного оборотного капіталу;

ОбК_кр — сума капіталу на кредитування покупців;

В_м — витрати на закупівлю матеріалів;

В_зп — витрати на оплату праці;

В_оп — орендна плата за рік;

Г_к — сума готівки в касі підприємницької структури;

k_об — коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) оборотних коштів.

У практиці господарювання іноді виникає ситуація, коли загальну потребу в оборотному капіталі треба визначити як суму нормованих обігових коштів і величини комерційного кредиту. Здебільшого у випадках господарської практики обчислення загальної величини основного капіталу з методичної точки зору є прозорим і зводиться до підсу­мовування його окремих елементів (зокрема, вартості: адміністративних, виробничих та складських приміщень; обладнання офісів; устаткування виробничих цехів; господарського інвентаря, технологічного інструменту і вимірювальних приладів; вантажних та легкових автомобілів).

Важливішою за значенням і складнішою за методикою розв’я­зання є порівняно велика сукупність задач, спрямованих на визначення ефективності різнофункціональних (реальних, фінансових) інвестицій, обгрунтування і вибір найпривабливіших інвестиційних проектів. Причому йдеться про оцінку порівняльної та абсолютної ефективності реальних інвестицій (проектів) з коротким (до трьох років) і довготривалим (понад три роки) інвестиційним циклом.

Ефективність реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використавши метод так званих зведених витрат чи ланцюговий метод і без урахування чинника часу. Зведені витрати (Z_ві) являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції (C_і) і питомих капітальних вкладень (К_і), зведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта порівняльної ефективності капітальних витрат (Е_н), тобто для визначення їх величини застосовується формула

Z_ві = C_і + Е_н · К_і. (11)

За умови однакового обсягу виробництва по порівняних варіантах можуть братися не питомі (в розрахунку на одиницю), а загальні показники собівартості річного випуску і капітальних вкладень. Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестування з найменшими зведеними витратами. Величина перевищення зведених витрат за порівнюваними варіантами характеризує економічний ефект від реалізації кращого з них. Річний економічний ефект від здійснення окремого привабливішого заходу, що обумовлює зниження собівартості продукції, але потребує додаткових капітальних вкладень, можна розрахувати, використавши дещо модифіковану формулу

EE_p = (П – Е_н K_д) N , (12)

де Ее_р — річний економічний ефект від здійснення заходу;

П — додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції внаслідок зменшення її собівартості;

К_д — додаткові питомі капітальні вкладення;

N — річний обсяг випуску продукції в натуральному вираженні.

За умови наявності невеликої кількості варіантів інвестиційних рішень з метою вибору кращого з них можна використовувати й ланцюговий метод (метод попарного порівняння) за властивою йому формулою

(13)

де Е_р — розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень;

С_і, С_{і + 1} — собівартість продукції за двома порівнюваними варіантами;

К_і, К_{і + 1} — капітальні вкладення за двома порівнюваними варіантами.

Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде економічно ефективним, якщо Е_р > E_н.

Вибір ефективнішого варіанта об’єктового інвестування, здійснюваного на основі порівняно найменших зведених витрат, може доповнюватися таким посилюючим чинником, як визначення рентабельності продукції за загальновідомою формулою

(14)

де Ц_і — продажна ціна одиниці продукції.

Насамкінець, за вибраним найефективнішим варіантом інвестування конкретної форми розширеного відтворення основних фондів підприємства може додатково обчислюватися коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень як відношення прибутку на одиницю продукції до їх питомої величини.

Половина задач розділу 3 присвячена визначенню ефективності реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з використанням нових методичних підходів, адаптованих до ринкових умов господарювання. Останні мають охоплювати чітко окреслені принципи й алгоритми розрахунків окремих показників, що характеризують економічну ефективність інвестування проектів. Двома основоположними принципами оцінки ефективності реальних інвестицій слугують: перший — віддача інвестованого капіталу у вигляді грошового потоку (суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних і нематеріальних активів); другий — обов’язкове приведення загальних величин капіталу і грошового потоку до теперішньої чи майбутньої вартості шляхом дисконтування за допомогою спеціально розраховуваного коефіцієнта приведення (дисконт­ного множника). Коефіцієнт приведення _тв, використовуваний для визначення теперішньої вартості капіталу і грошового потоку, обчислюється за формулою

(15)

де e_ — дисконтна ставка, %

t_p — розрахунковий рік;

t — кількість років перед або після розрахункового.

Дисконтний множник _мв, що використовується для обчислення майбутньої вартості капіталу і грошового потоку, визначається за аналогічною формулою

(16)

Безпосередньо ефективність інвестицій (інвестиційних проектів) в ринкових умовах господарювання характеризує система показників, що охоплює: 1) чистий приведений дохід (чисту теперішню чи майбутню приведену вартість); 2) індекс дохідності (прибутковості, рентабельності) інвестицій; 3) термін окупності інвестицій; 4) внутрішня норма дохідності.

Показник чистого приведеного доходу (ЧПД) дає узагальнену характеристику результату інвестування — абсолютну величину ефекту від реалізації певного обсягу інвестицій. При оцінці ефективності реальних інвестицій він є основним (критеріальним) і залежно від конкретної ситуації (необхідності обчислення чистої теперішньої чи майбутньої вартості) визначається з однієї з двох формул

ЧПД = (17)

або ЧПД =, (18)

де ГП_і — грошовий потік і-го розрахункового року;

ІК_і — сума інвестицій і-го розрахункового року.

Як синоніми стосовно чистого приведеного доходу в окремих задачах цього розділу використовується показник чистої приведеної (поточної, дисконтної) вартості.

Індекс дохідності (ІД) у методичному відношенні є схожим на використовуваний раніше показник «коефіцієнт ефективності капітальних вкладень». Проте в даному випадку як дохід виступає не прибуток, а грошовий потік (ГП) стосовно інвестиційних коштів (ІК), приведених за умови різночасності до теперішньої або ж майбутньої вартості. Виокремлений показник характеризує не абсолютну, а відносну ефективність інвестицій і розраховується за формулою

ІД = ГП / ІК. (19)

У кількох задачах розділу замість точнішого за назвою індексу дохідності використовуються індекси прибутковості та рентабельності інвестицій. Хоч останні правильніше було б визначати на основі лише прибутку.

Термін окупності інвестицій (Т_ок) як показник їх ефективності також базується на дисконтованій величині грошового потоку. Найточніше його можна розрахувати, користуючись формулою

(20)

де Т_іц — тривалість інвестиційного циклу (кількість років грошових надходжень);

ІК_ді — дисконтована сума інвестицій за і-й рік розрахункового періоду;

— сума грошових потоків за зростаючим підсумком, що за абсолютною величиною найбільше наближається до дисконтованої суми інвестицій;

— дисконтована сума грошового потоку в останній чи передостанній розрахунковий рік.

Цілком допустимим, хоч і менш точним, є методичний підхід до визначення терміну окупності інвестицій на основі середньорічної величини грошових потоків.

З огляду на технологію обчислення складнішим за інші є показник внутрішньої норми дохідності (ВНД), який характеризує рівень дохідності інвестицій через дисконтну ставку, за котрої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю, тобто абсолютні величини дисконтованих грошових потоків та інвестицій стають однаковими. ВНД завжди знаходиться в межах кількісно меншої і більшої дисконтної ставки та обчислюється за формулою

, (21)

де ДС_м, ДС_б — задана умовою задачі відповідно кількісно менша (індекс «м») і більша (індекс «б») дисконтна ставка, %;

ЧТВ_мдс, ЧТВ_бдс — чиста теперішня вартість за умови взятої відповідно меншої і більшої дисконтної ставки.

Можливим є дещо інший методичний підхід до визначення ВНД, який зводиться до розв’язання рівняння

(22)

де ГП_д — сумарний дисконтований грошовий потік за весь період реалізації інвестиційного проекту;

ІК — обсяг інвестиційних коштів за альтернативними проектами;

t — тривалість реалізації інвестиційного проекту, років.

Таке рівняння прийнятне для визначення ВНД за можливими варіантами інвестування за умови невеликого (тривалістю 3—4 роки) періоду реалізації інвестиційного проекту, оскільки стає квадратним або кубічним і розв’язується за загальновідомою розрахунковою процедурою. Тому по відповідних задачах розділу 3 ВНД рекомендується визначати за універсальнішою формулою (21).

Обсяг фінансових ресурсів, одержуваних емітентом від продажу акцій на аукціоні, дорівнює добутку ринкової ціни однієї акції і кількості проданих акцій. У свою чергу ринкова ціна однієї акції Ц_ар визначається за формулою

(23)

де Ц_ан — номінальна ціна однієї акції;

П_а — прибутковість акцій, %;

В_п — ставка позикового відсотка.

Кількість акцій для аукціонного продажу розраховується як їх залишок після реалізації працівникам підприємства (фірми), включаючи реалізацію за готівку, приватизаційні сертифікати і так звані «акції на посаду». Прибутковість однієї акції визначається співвідношенням розміру диві­дендів у розрахунку на одну акцію й ринкової вартості акцій у конкретний період господарювання. Відносний рівень віддачі на капітал у наступному році, яку очікує інвестор від купівлі акцій підприємства на фондовому ринку обчислюється шляхом ділення очікуваного розміру дивідендів на ймовірну вартість акцій на фондовому ринку. Зрештою доцільність купівлі акцій того або іншого підприємства при наявності альтернативного варіанта вкладення капіталу можна визначити, якщо порівняти майбутню вартість акцій на кінець прогнозованого періоду і майбутню вартість доходу за альтернативним варіантом.

Науково-технічний та організаційний прогрес. Розділ 4, як видно з його назви, охоплює два взаємодоповнюючі блоки задач. У першому з них містяться задачі, за змістом пов’язані з науково-технічним прогресом: вартісній оцінці основних результатів використання нових засобів і предметів праці, визначенню та аналізу економічної ефективності застосування у виробничій сфері нових технологій, технологічного устаткування, конструкційних і допоміжних матеріалів, механізації та автоматизації виробничих процесів і процесів управління. Другий блок складається зі значної кількості задач, що охоплюють організаційний прогрес, зокрема обчислення рівня та ефективності процесів концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва. Заключною для розділу є комплексна задача по визначенню інтегрального організаційно-технічного рівня виробництва на гіпотетичному підприємстві.

Вартісна оцінка результатів використання виготовлених впродовж кількох років нових засобів праці здійснюється шляхом перемножування ціни і продуктивності одиниці та обсягу їх щорічного використання в усіх сферах. При цьому задля безпомилкового визначення обсягу використання нових засобів праці по роках розрахункового періоду доцільно побудувати спеціальну таблицю із за­значенням років їх експлуатації і сфер використання. Вартісна оцін­ка результатів використання нових предметів праці зводиться до визначення сукупного обсягу виробництва відповідної кількості продукції у вартісному виразі по всіх сферах застосування. Методично розрахунки здійснюються у такій послідовності: 1) об­числюється можливий обсяг виробництва продукції з нових предметів праці по сферах використання шляхом ділення обсягу застосування нових предметів праці за певний рік на нормативну величину їх витрати на один виріб; 2) визначається вартісна оцінка основних результатів використання нових предметів праці множенням ціни одиниці продукції на річний обсяг її виготовлення по кожній сфері застосування; 3) здобуті результати розрахунків за сферами використання нових матеріалів підсумовуються і таким спосо­бом визначається шуканий показник.

Основним показником ефективності переважної більшості об’єк­тових напрямів науково-технічного прогресу слугує річний економічний ефект. Методичний підхід до його визначення диференціюється залежно від груп заходів у галузі науково-технічного прогресу.

Розрахунок річного економічного ефекту від механізації та автоматизації виробництва, застосування нових технологічних процесів, що забезпечують економію виробничих ресурсів за умови випуску однотипної продукції, здійснюється за формулою різниці зведених витрат

(24)

де З₁, З₂ — зведені витрати на виготовлення одиниці продукції за допомогою відповідно базової (індекс «1») і нової (індекс «2») техніки чи технології;

А₂ — річний обсяг виробництва продукції (виконання роботи) за допомогою нового заходу науково-технічного спрямування, фіз. од.

Для розрахунків річного економічного ефекту від виробництва і використання нових засобів праці застосовують модифіковану формулу різниці зведених витрат, що враховує коефіцієнти зростання продуктивності k_зп і зміни довговічності (строку служби) k_t нового засобу праці порівняно з базовим, а також економію споживача за весь строк експлуатації нового засобу праці Е_с. Ця формула має такий вигляд

(25)

де А₂ — річний обсяг виробництва нового засобу праці.

При цьому величина Е_с розраховується за формулою чистої економії експлуатаційних витрат

(26)

де — річні експлуатаційні витрати споживача за умови використання відповідно базового (індекс «1») і нового (індекс «2») засобу праці у розрахунку на обсяг продукції (роботи), вироблюваної (виконуваної) за допомогою нового засобу праці;

— сукупні капітальні вкладення споживача за умови викорис­тання базового і нового засобу праці;

Е_н — нормативний (прийнятний) коефіцієнт ефективності (прибут­ковості, рентабельності) інвестиційних ресурсів споживача нового засобу праці.

При визначенні річного економічного ефекту від виробництва і використання нових предметів праці застосовується модифікована формула різниці зведених витрат

(27)

де— питома витрата відповідно базового і нового предмета праці на одиницю вироблюваної споживачем продукції;

Е_пс — питома економія поточних і капітальних витрат у споживача у розрахунку на одиницю споживаного нового предмета праці;

А₂ — річний обсяг виробництва нового предмета праці.

Річний економічний ефект від вироблення нової кінцевої продукції підвищеної якості й конкурентоспроможної на ринку, включаючи товари споживчого призначення, можна визначити за формулою (12).

На госпрозрахунковому рівні річний економічний ефект визначається окремо у продуцента і споживача технічних новин, а також народногосподарський (сукупний) економічний ефект, що являє собою алгебраїчну суму ефектів виробника і споживача нової техніки та технології. Для повнішої (комплексної) оцінки ефективності технічних новин і нововведень можуть використовуватися, крім річного економічного ефекту, інші окремі показники: річна чи загальна економія відокремлених видів за поточними і капітальними витратами, зростання продуктивності праці, зниження трудомісткості виробів, вивільнення працівників, коефіцієнт (індекс) прибутковості чи термін окупності інвестиційних ресурсів як обернені вимірники тощо. При цьому останні два показники (коефіцієнт прибутковості і термін окупності інвестицій) дозволяється розраховувати на основі не грошового потоку, а прибутку (валового, чистого). Насамкінець варто виокремити необхідність у відповідних випадках визначення соціального ефекту від виробництва та застосування нових засобів і предметів праці, товарів споживацького призначення, підвищення рівня екологізації виробництва. У загальну вартісну оцінку соціального ефекту можуть включатись у першу чергу такі його складові елементи, як економія фонду заробітної плати внаслідок усунення важких умов праці, зменшення витрат на оплату листків непрацездатності, скорочення обсягу капітальних вкладень в охорону праці тощо.

Рівень спеціалізації виробничого підприємства (об’єднання, корпорації) тієї або іншої галузі народного господарства визначається коефіцієнтом спеціалізації, що розраховується як частка основної (профільної) продукції у загальному обсязі товарної продукції відповідного суб’єкта господарювання. При цьому важливо зазначити, що основною (профільною) вважається та продукція, заради виробництва якої створювалося (будувалося) спеціалізоване підприємство певної галузевої підпорядкованості. Об’єктивно обумовлений спеціалізацією виробництва рівень розвитку кооперування даного підприємства з іншими використовується коефіцієнт кооперування, що характеризує частку купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів у повній собівартості товарної продукції підпри­ємства-виробника.

Оптимальний розмір підприємства (об’єднання), економічна ефективність розвитку спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва визначаються на базі показника загальних (питомих) зведених витрат з урахуванням додаткових чинників (транспортних витрат, вартості витрат сировини й матеріалів, капітальних вкладень у суміжні галузі та інфра­структуру). З огляду на це формула зведених витрат для вибору (обгрунтування) оптимальних розмірів підприємства має вигляд

(28)

де В_ті — транспортні витрати на доставку сировини (матеріалів) для виробництва та готової продукції споживачам;

Q_i — вартість втрат сировини (матеріалів) і готової продукції у процесі транспортування та зберігання;

— капітальні вкладення (інвестиції) у створення (спорудження) підприємства і-го розміру;

— додаткові інвестиційні ресурси у водопостачання, комунікаційні системи та очисні споруди, транспорт.

Для визначення економічної ефективності концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва обчислюється загальний річний економічний ефект Е_ер у вигляді різниці зведених витрат з урахуванням транспортних витрат до (індекс «1») та після (індекс «2») підвищення рівня розвитку відповідної суспільної форми організації виробництва в розрахунку на річний обсяг випуску продукції ВП₂ після проведення заходів щодо розвитку тієї або іншої форми організації виробництва за формулою

(29)

При цьому враховуються також поодинокі оцінні показники: відносне збільшення обсягу виробництва, приріст прибутку, зростання продуктивності праці, фондовіддачі та рентабельності продукції, абсолютне і відносне зменшення окремих елементів поточних витрат.

Визначення економічної ефективності диверсифікації виробництва, яка стає однією з поширених форм його організації за умови посилення конкуренції продуцентів на ринку, має базуватися на обчисленні кількох взаємопов’язаних показників: зростання обсягу виручки від реалізації диверсифікованої продукції, приріст валового і чистого прибутку, коефіцієнт прибутковості та термін окупності інвестицій у подальший розвиток диверсифікації виробництва. При цьому варто наголосити, що розрахунки коефіцієнта прибутковості і терміну окупності повинні обов’язково здійсню­ватися з використанням дисконтованих (зведених до теперішньої вартості) щорічних інвестицій та грошових потоків.

Інтегральний коефіцієнт організаційно-технічного рівня виробництва визначається застосуванням двох розрахункових операцій. Під час першої з них розраховуються окремо коефіцієнт технічного та організаційного рівня виробництва (k_тpв, k_opв) за формулою

, (30)

де q_ві — коефіцієнт вагомості і-го показника певної їх сукупності, що відібрані для визначення технічного та організаційного рівня виробництва;

П_ні, П_рі — відповідно нормативне і розрахункове за конкретний рік значення і-го показника технічного чи організаційного рівня виробництва;

n — кількість показників у групі, що використовуються для визначення окремо технічного та організаційного рівня виробництва.

Друга розрахункова операція зводиться до безпосереднього визначення шуканого інтегрального коефіцієнта організаційно-техніч­ного рівня виробництва шляхом середньозваженої інтеграції коефіцієнтів, що характеризують окремо технічний та організаційний рівень виробництва, на основі заданої їх вагомості.

Технічний розвиток і виробнича потужність. У розділі 5 представлено дві групи (сукупності) задач, що мають відповідні методичні особливості щодо їх розв’язання. Першу з них складають задачі, зміст яких спрямований на: а) кількісне визначення технічного оснащення праці, рівня прогресивності технологічних процесів, стану технічного розвитку підприємств, досягнутого рівня механізації та автоматизації виробництва; б) цілеоцінні розрахунки економічної ефективності використання нових видів технологічного устаткування та автоматичних ліній, різних форм підтримання на дієздатному рівні й розвитку техніко-технологічної бази виробничого підприємства, включаючи капітальний ремонт та оновлення діючого устаткування, технічного переозброєння і реконструкції, розширення функціо­нуючих підприємств, спорудження та розміщення нових виробничих об’єктів. Друга група задач відображає методичні основи визначення величин і рівня використання виробничих потужностей різногалузевих підприємств та їх структурних підрозділів.

Насамперед варто нагадати, що фондоозброєність праці на тому чи іншому підприємстві обчислюється діленням балансової вартості основних виробничих фондів на загальну чисельність персоналу, а механоозброєність праці — відношенням вартості машин та устаткування до облікової чисельності робітників. Зіставлення названих показників за базовий і кілька наступних років уможливлює виявлення їх динаміки.

Коефіцієнт рівня прогресивності технології k_пт можна визначити, скориставшись формулою

, (31)

де — відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення коефі­цієнта використання металу;

— відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення частки заготовчої стадії технології;

— відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення частки продукції, вироблюваної за допомогою нової технології.

Обчислення інтегрального коефіцієнта технічного рівня окремої групи і всього парку металорізальних верстатів здійснюється за такою схемою. Спочатку розраховується середнє значення конкретного показника (коефіцієнта продуктивності; коефіцієнта ремонтомісткості; коефіцієнта питомої металомісткості; частка прогресивних видів устаткування; частка технічно та економічно застарілого устаткування) по всіх виокремлених групах металорізальних верстатів. Потім визначається інтегральний показник технічного рівня окремої групи металорізальних верстатів (токарних, свердлильних, фрезерних, шліфувальних та інших) шляхом перемноження числового значення і коефіцієнта вагомості кожного окремого показника та підсумовування одержаних результатів (добутків). Зрештою, якщо пом­ножити середні значення всіх п’яти показників на відповідні коефіцієнти їх вагомості й підсумувати добутки, то відтак буде знайдено числове значення шуканого інтегрального показника технічного рівня всього парку металорізальних верстатів підприємства.