3-2

, (64)

де Q — загальний вантажопотік, т;

k_нв — коефіцієнт нерівномірності вантажопотоку;

k_рп — коефіцієнт тривалості ремонтних робіт;

V_вп — вантажопотік у розрахунку на один піддон, т.

На закінчення розділу 6 наведена задача на визначення коефіцієнта ритмічності випуску продукції, який обчислюється як відношення суми фактичного обсягу продукції по декадах, але в межах запланованого обсягу до загального передбаченого її випуску за місяць.

Виробництво продукції та надання послуг, їх якість і конкурентоспроможність. Змістова цілеспрямованість задач розділу 7 умож­ливлює виокремлення кількох їх типів: 1) обчислення показників товарної, валової, чистої і реалізованої продукції, валового обороту на підприємствах певної галузі, а також оптимальної величини серії вироблюваних виробів; 2) оцінка маркетингового потенціалу та побудова матриці конкурентного профілю фірми; 3) визначення загальної величини втрат від браку продукції і розрахунки економічної ефективності підвищення якості продукції у різних його проявах, включаючи оцінку виробничої діяльності підприємства з урахуванням рівня якості виробів; 4) виявлення конкурентоспроможності продукції та підприємства, кількох вітчизняних і зарубіжних корпорацій (фірм).

Товарна продукція підприємства являє собою суму обсягів готових виробів, призначених для реалізації замовникам; своїм капітальному будівництву і непромисловим господарствам; напівфабрикатів власного виготовлення і продукції допоміжних і підсобних господарств, призначених для відпуску на сторону; робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зовнішніх і внутрішніх споживачів. Показник валової продукції включає обсяг товарної продукції, зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини і матеріалів замовника. Вихідною базою для обчислення чистої продукції слугує обсяг товарної продук­ції, з вартості якої виключають матеріальні та прирівнювані до них витрати. Обсяг реалізованої продукції підприємства визначається на основі обсягу товарної продукції з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів на кінець розрахункового періоду (зменшення додається, збільшення віднімається).

Валовий оборот будь-якого виробничого (текстильного, металур­гійного чи іншого) комбінату обчислюється як сума обсягів вироблюваної продукції чи наданих послуг усіма внутрішньокомбінатськими підрозділами без урахування її (їх) частки, що пере­дається у подальшу переробку з одного цеху в інший.

Свою методичну особливість має визначення оптимальної величини серії виготовлюваних виробів. Послідовність конкретних процедурно-обчислювальних етапів зводиться до таких дій: 1) виходячи з заданих річного обсягу продукції і мінімально допустимого розміру серії, моделюють кілька варіантів числа та розмірів серій виробів; 2) визначають середньорічну вартість запасу готових виробів як задану частку розміру серії у вартісному вимірі; 3) обчислюють витрати на підготовку виробництва залежно від кількості серій на рік як добуток заданих витрат і змодельованої кількості серій виробів за можливими варіантами; 4) розраховують витрати по складуванню готових виробів на рік як задану частку середньорічної вартості їх запасу за кожним варіантом; 5) підсумовують результати розрахунків по пунктах 3 та 4 і на основі виявлення мінімальної величини визначають оптимальну величину серії й відповідне число серій.

Маркетинговий потенціал окремої компанії N_марк в Україні почали визначати кілька років тому, користуючись нескладною формулою

, (65)

де R_мпі — рейтинг виокремленого і-го складника маркетингового потенціалу за п’ятибальною системою;

k_зні — коефіцієнт значущості окремого і-го складника (сума часток завжди має дорівнювати одиниці незалежно від кількості виокремлюваних складників n).

Розрахункова оцінка маркетингового потенціалу (число балів) порів­нюється з максимально можливим його рівнем, що становить 5 балів. На основі цього формулюється висновок щодо його досягнутого рівня в досліджуваній компанії.

За такою ж методичною схемою (на основі рейтингової оцінки і коефіцієнтів вагомості ключових чинників успіху) складається матриця конкурентного профілю кількох фірм задля визначення їх конкурентної позиції на ринку з виокремленням висновку стосовно аналітично оціню­ваної фірми.

Загальні втрати підприємства (об’єднання) через допущений брак продукції можна визначити за формулою

Q_бр = (С_бп + В_уд) – (V_рб + У_вб), (66)

де С_бп — собівартість (валові витрати на виробництво) забракованої продукції;

В_уд — витрати на усунення дефектів продукції з поправним браком;

V_рб — вартість реалізації продукції з непоправним браком;

У_вб — сума відрахування з винуватців браку продукції.

Якщо треба визначити економічну ефективність підвищення якості продукції у різноманітних його формах, то для цього переважно обчислюють: 1) економію поточних витрат у сферах виготовлення та експлуатації (використання) за методом прямого рахунку; 2) народногосподарський економічний ефект (загальне зменшення зведених витрат у сферах виготовлення і використання виробів підвищеної якості); 3) коефіцієнт народногосподарської ефективності як відношення народногосподарського ефекту до народногосподарських витрат, пов’язаних з підвищенням якості продукції.

В окремих випадках умови задачі вимагають розрахунків: а) народногосподарського економічного ефекту на основі зведених витрат у сферах виготовлення та використання нового засобу праці з урахуванням зростання його продуктивності; б) загальної економії поточних витрат внаслідок зниження собівартості оброблюваних предметів чи зменшення лише ремонтних витрат; в) критичної точки додаткових витрат для підвищення якості виробу як добутку різниці валових витрат на вироблення одиниці продукції за варіантами підвищення якості і річного випуску виробів (електричних лампочок) з поліпшеними експлуатаційними характеристиками.

Важливе практичне значення має вміння оцінювати ефективність діяльності підприємства з урахуванням якості вироблюваної продукції. У збірнику міститься задача такого спрямування, яка складена за даними шинних заводів. Вона розв’язується шляхом визначення: 1) підсум­кового (по всіх трьох заводах) і додаткового (по заводах «Росава-2» та «Росава-3») пробігу вироблюваних шин, км; 2) натурального еквіваленту додаткового пробігу шин, фіз. од.; 3) фактичної суми прибутку по кожному заводу (розрахунок з використанням продажної ціни, рентабельності і річного випуску шин); 4) витрати шин у гривнях на 1000 км пробігу по підприємствах; 5) народногосподарської економії від використання шин, вироблених підприємствами «Росава-2» та «Росава-3» (обчислення шляхом множення різниці витрати шин на 1000 км пробігу на загальний їх пробіг у кілометрах).

Виокремлена у збірнику задача на оптимізацію довговічності нової моделі машини розв’язується шляхом знаходження мінімальної величини питомих експлуатаційних зведених витрат при різній довговічності за кількістю років експлуатації до капітального ремонту. Для цього викорис­товується формула

, (67)

де Z_пеі — питомі експлуатаційні зведені витрати по і-му варіанті довговічності нової моделі машини;

Ц_нм — ціна придбання нової машини;

В_кр — загальна вартість капітального ремонту;

_екс — середньорічні експлуатаційні витрати;

К_с — сукупні капітальні вкладення у сферу експлуатації;

Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

t_с — нормативний строк служби нової машини, років;

П_мt — продуктивність нової машини за весь строк її служби, умов. од.

Визначення конкурентоспроможності продукції за індексом задоволення потреб споживачів зводиться до обчислення одиничних, зведених та інтегрального індексів, що характеризують відносний (у частках одиниці) рівень задоволення потреб споживачів за окремими показниками (групами показників). Одиничний індекс задоволення потреб споживачів за окремим показником розраховується як співвідношення рейтингових оцінок по продукції власного вироблення і продукції-еталона, а зведений груповий індекс — за формулою

, (68)

де О_б.вв — рейтингова оцінка в балах продукції власного виробництва за десятибаловою системою;

О_б.ет — рейтингова оцінка у балах продукції-еталона за тією ж системою;

k_ві — коефіцієнт вагомості і-го показника, встановленого щодо числа 10;

n — кількість виокремлених і використовуваних при розрахунках одиничних показників.

Інтегральний індекс задоволення потреб споживачів визначається як добуток зведених індексів за окремими групами показників. Зрозуміло, що рівень конкурентоспроможності буде вищим у продукції з більшим за величиною інтегральним коефіцієнтом задоволення потреб споживачів.

Викладений щойно методичний підхід може бути також покладено в основу розрахунків рівня конкурентоспроможності кількох (групи) конкуруючих на ринку корпорацій (фірм). Відмінність полягає лише в установленні коефіцієнтів вагомості (значущості) у межах одиниці незалежно від числа виокремлюваних показників і рейтингової оцінки окремих складни­ків (показників) не тільки за десятибаловою, а й інакше побудованою системою. Серед групи корпорацій (фірм) визнається конкурентоспроможнішою та з них, що має більший оцінний коефіцієнт (кількість зважених балів).

Своєрідним різновидом рівня господарювання та іміджу підпри­ємства (фірми) є оцінка рівня його (її) конкурентоспроможності на основі показників господарсько-фінансової діяльності. Саме остання задача розділу 7 належить до задач такого змістового спрямування. Вона розв’язується із застосуванням загальновідомої балової оцінки. При цьому коефіцієнти вагомості установлюються за десятибаловою системою, а значення виокремленого показника — відносна величина у відсотках (частка одиниці). Підприємство (фірма) з найбільшим числом умовних балів вважається господарюючим суб’єктом з найвищим рівнем конкурентоспроможності.

Персонал. Продуктивність, мотивація та оплата праці. У розділі 8 практичні задачі об’єднані у три змістові блоки: перший — визначення необхідної чисельності працівників; оцінка ціннісно-орієнтаційної єдності трудового колективу та привабливості праці, а також ділових якостей менеджера; виявлення впливу зміни чисельності й плинності персоналу відповідно на обсяг вироб­ництва та витрати підприємства; другий — обчислення рівня й динаміки продуктивності праці, підвищення останньої під впливом дії окремих чинників; третій — розрахунки місячної заробітної плати окремих категорій персоналу, фонду заробітної плати виробничих підрозділів і підприємства в цілому; оцінка ефективності преміювання працівників, застосування бригадної форми організації та оплати праці. Розглянемо послі­довно методику розв’язування практичних задач кожного з трьох блоків.

Розрахунок необхідної чисельності основних виробничих робітників-відрядників здійснюється у процесі послідовного виконання таких розрахункових процедур: 1) знаходження зміненої (збільшеної чи зменшеної) трудомісткості виробничої програми під­приємства розрахункового року; 2) визначення збільшеного річного фонду робочого часу одного робітника у розрахунковому році; 3) уточнення очікуваного ступеня виконання норм виробітку робітниками-відрядника­ми; 4) безпосереднє обчислення чисельності робітників як співвідно­шення трудомісткості річної програми і фонду робочого часу одного робітника, скоригованого на коефі­цієнт виконання норм виробітку.

Перевірка достатності чи недостатності наявної чисельності зовнішніх працівників має базуватися на розрахунках загальної кількості відвідувань торговельних підприємств і кількості відвідувань за рік у розрахунку на одного продавця (торгового агента) та порівнянні розрахункової і наявної чисельності цих працівників.

Дослідження рівня ціннісно-орієнтаційної єдності трудового колективу певного виробничого підрозділу підприємства здійснюється за результатами анкетного опитування. Зміст опитування полягає в тому, що кожний робітник виробничого підрозділу на власний розсуд ставить на певне місце (від першого до останнього) виокремлену морально-ділову характеристику залежно від їх загальної кількості. На основі результатів анкетного опитування, занесених у спеціальну таблицю, послідовно:

1) визначаються загальна сума місць по кожній виокремленій морально-діловій характеристиці та середня сума місць по ній як частка від ділення загальної їх суми на чисельність опитуваних робітників;

2) за величиною коефіцієнта середньої суми місць виявляються ті морально-ділові характеристики, що внаслідок анкетного опитування посіли перші та останні місця;

3) підсумовується чисельність робітників, які поставили відповідну морально-ділову характеристику на три перші місця (1, 2, 3) і три останні місця (n – 2, n – 1, n);

4) шляхом додавання обчислюється загальна чисельність робітників, які поставили відповідну морально-ділову характеристику на три перші і три останні місця;

5) визначається кількість можливих попадань у першу та останню трійку місць на основі множення чисельності опитуваних робітників на число 6 (кількість перших і останніх трьох місць);

6) безпосередньо розраховується коефіцієнт рівня ціннісно-орієнта­ційної єдності трудового колективу як співвідношення величин, визначених у пунктах 4 і 5;

7) порівнюється розрахунковий коефіцієнт з рекомендованим його значенням, що має перевищувати 0,5, і формулюється однозначний висновок щодо досягнутого рівня ціннісно-орієнтаційної єдності трудового колективу підприємства.

За аналогічним методичним сценарієм досліджується досягнутий на підприємстві рівень привабливості праці (відповідності виконуваної роботи прихильності й запитам робітника, спеціаліста, керівника). У цьому випадку встановлюються лише інші за назвою та кількістю одиничні показники привабливості праці.

Фахівцями у галузі соціології розроблено модель оцінки ділових якостей менеджерів (спеціалістів, керівників). Вона охоплює три послідовно здійснювані визначально-обчислювальні дії: 1) самостійний вибір чи прийняття рекомендованих фахівцями суттєвих вихідних показників оцінки; 2) ус­тановлення системи оцінки в балах (рекомендована соціологами: а) якість відсутня — 1 бал; б) якість виявляється дуже рідко — 2 бали; в) якість виявляється не сильно і не слабко — 3 бали; г) якість виявляється часто — 4 бали; д) якість виявляється систематично — 5 балів; 3) визначення спочатку коефіцієнта вагомості кожної виокремленої якості (переважно експертним методом), а потім — середньозваженого значення ділових якостей менеджера (спеціаліста, керівника)

, (69)

де i = 1, 2 ... n — чисельність залучених експертів;

j = 1, 2 ... 8 — кількість оцінюваних якостей менеджера (спеціаліста, керівника);

_j — коефіцієнт вагомості j-ї якості, що визначається для кожної групи працівників за п’ятибаловою системою;

_ij — оцінка і-м експертом j-ї якості менеджера (спеціаліста, керівника) за п’ятибаловою системою.

Насамкінець розрахунковий коефіцієнт k_дя зіставляється з його значенням: мінімальним (), середнім (), максимальним (). На підставі такого порівняння формулюється певний висновок щодо рівня ділових якостей оцінюваного працівника.

Для виявлення ступеня впливу зміни чисельності персоналу на обсяг виробництва продукції обчислюється індекс зростання обох показників у розрахунковому році. На основі пропорції, в якій змінюються індекси оцінюваних показників, визначається частка впливу зміни чисельності персоналу на приріст обсягу виробництва продукції.

Певне пізнавальне значення має визначення втрат (зменшення обсягу виконаних робіт) будівельно-монтажного тресту через плинність кадрів. Для цього, на перший погляд, треба було б враховувати середньоденний виробіток одного робітника у вартісному виразі. Проте цього не варто робити, оскільки відносне зменшення обсягу будівельно-монтажних робіт можливо обчислити лише на основі зіставлення втрачених відпрацьованих людино-днів і загальної їх кількості у звітному році. Тому для розрахунку величини втрат у вигляді відносного зменшення обсягу будівельно-монтажних робіт під впливом плинності персоналу достатньо скористатися формулою

(70)

де Ч_зв — чисельність працівників, звільнених за власним бажанням і порушення трудової дисципліни, чол.;

Ч_зр — облікова чисельність персоналу у звітному році, чол.;

Т_рд — фактична кількість робочих днів у звітному році;

Т_дзв — середня кількість відпрацьованих 1 робітником днів до звільнення.

Загальновідомо, що досягнутий (очікуваний) рівень продуктивності праці на будь-якому виробничому підприємстві визначається діленням обсягу продукції (товарної, валової, чистої) на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу. На основі рівня продуктивності праці можна розрахувати необхідну чисельність персоналу в наступному за звітним році. При розв’язанні окремих задач треба використовувати взаємозалежність темпів зміни виробітку і трудомісткості продукції. Останню можна кількісно виразити за допомогою двох формул:

; , (71, 72)

де в — збільшення виробітку продукції у розрахунку на одного працівника (робітника), %;

т — зниження трудомісткості продукції, %.

Методика визначення частки приросту обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці і збільшення чисельності персоналу передбачає послідовне здійснення розрахунків:

1) фактичного абсолютного та відносного приросту продукції у звітному році (тис. грн., %);

2) абсолютного приросту обсягу продукції у розрахунку на 1 % цього приросту;

3) абсолютного приросту обсягу продукції за рахунок підвищення продуктивності праці

V_абс.пп = (ПП_ф – ПП_о)Ч_пл, (73)

де ПП_ф і ПП_о — фактична та очікувана продуктивність праці, тис. грн./чол.;

Ч_пл — запланована чисельність персоналу, чол.;

4) абсолютного приросту обсягу продукції за рахунок збільшення чисельності персоналу як різницю між загальним приростом і приростом за рахунок підвищення продуктивності праці;

5) часток приросту обсягу продукції за рахунок відповідно підвищення продуктивності праці та збільшення чисельності персоналу у відсотках за формулою

, (74)

де V_абс — абсолютний приріст обсягу продукції за рахунок відповідно підвищення продуктивності праці чи збільшення чисельності персоналу;

V_абс/в — абсолютне значення 1 % приросту обсягу продукції.

Завдання щодо підвищення продуктивності праці за умов незбільшення чисельності персоналу зводиться до визначення індексу збільшення обсягу виробництва продукції, а необхідне зниження трудомісткості продукції обчислюється за формулою (72).

За нормальних умов господарювання на виробничих підприємствах систематично змінюються обсяги і структура виробництва продукції, що, вочевидь, впливають на динаміку продуктивності праці. Визначення ступеня впливу збільшення обсягу виробництва на підвищення продуктивності праці передбачає послідовно здійснювані розрахунки: 1) чисельності працівників, у тому числі без основних виробничих робітників у базисному році; 2) відносного приросту обсягу виробництва продукції у розрахунковому році; 3) відносного зменшення чисельності працівників внаслідок збільшення обсягу виробництва

де Ч_п–вр — чисельність персоналу без основних виробничих робітників;

Ч_ікп — збільшення чисельності допоміжних робітників та інших категорій персоналу, %;

V_п — приріст обсягу виробництва продукції, %; 4) вихідної чисельності персоналу для розрахункового року обчислюваної діленням обсягу виробництва продукції розрахункового року на виробіток продукції на одного працівника у базовому році; 5) відсотка підвищення продуктивності праці

де Ч_вих — вихідна чисельність персоналу для розрахункового року.

Що ж до виявлення ступеня впливу зміни структури виробництва на динаміку (підвищення чи зменшення) рівня продуктивності праці, то цей процес включає послідовний розрахунок: а) обсягу виробництва продукції без вартості купованих виробів і напівфабрикатів у базовому і розрахунковому роках; б) питомої трудомісткості продукції у порівню­ваних роках, нормо-годин; в) відсотка зміни (збільшення, зменшення) трудомісткості продукції; г) відсотка зміни продуктивності праці на основі використання формули (71).

У загальному випадку можливе підвищення продуктивності праці під впливом дії окремих чинників (технічних, організаційних, структур­них) визначається з урахуванням очікуваної чи фактично досягнутої сумарної економії (абсолютного зменшення) виробничого персоналу підприємства за формулою (76). При цьому важливо знати методичні особливості обчислення абсолютної (відносної) економії робочої сили внаслідок дії різних груп чинників.

Зокрема, економію чисельності працівників внаслідок підвищення технічного рівня виробництва шляхом уведення в дію нового і модернізації діючого устаткування Е_трв можна визначити укрупненим методом — на основі змін у структурі парку устаткування з урахуванням коефіцієнтів продуктивності певних його видів, користуючись такою формулою

, (77)

де — частка робітників-верстатників у загальній чисельності виробничого персоналу;

, — частки і-ї групи устаткування в загальному його парку відповідно у звітному і розрахунковому роках;

k_пi — коефіцієнт продуктивності і-ї групи устаткування;

п — кількість груп устаткування.

Розрахунок економії робочої сили за рахунок розвитку кооперованих зв’язків шляхом збільшення частки купованих виробів і напівфабрика­тів у собівартості товарної продукції здійснюється на основі формули

де , — частки купованих виробів і напівфабрикатів у повній собівар­тості товарної продукції відповідно у звітному та розрахунковому роках, %.

Для визначення економії робочої сили внаслідок кращого викорис­тання робочого часу може бути застосована формула

де — частка виробничих робітників у загальній чисельності персоналу підприємства;

, — кількість робочих днів відповідно у звітному та розрахунковому роках.

Певна економія робочої сили можлива також в результаті зниження втрат від виробничого браку підприємства. Її можна розрахувати множенням вихідної чисельності персоналу підприємства на зменшену частку втрат від виробничого браку продукції.

Умовне вивільнення робітників внаслідок підвищення продуктивності праці визначається за формулою

де I_пп — індекс зростання продуктивності праці.

Якщо за умовою задачі відомі строки здійснення заходів, під впливом яких відбулося зростання продуктивності праці та умовне вивільнення працівників, то результати розрахунків мають бути скориговані на частку року, впродовж якої діяли заходи. При здійсненні заходів рівномірно протягом року до результатів розрахунків застосовується коефіцієнт 0,5.

На динаміку продуктивності праці — річного виробітку на одного робітника та обсягу виробництва продукції помітно впливають чисельність робітників середня кількість відпрацьованих днів одним робітником , середньодобовий виробіток , середня тривалість робочої зміни , середньогодинний виробіток одного робітника відповідно попереднього (індекс «0») і розрахункового (індекс «1») років.