Питання 2. Державне та міждержавне регулювання платіжного балансу.

Платіжний баланс є одним з об'єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, перетікання капіталу, особливо "гарячих грошей", негативно впливає на грошовий обіг і, зрештою, на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичне цінове регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу — це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Існують різні методи регулювання платіжного балансу, спрямовані або на стимулювання, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій, залежно від валютно-економічного становища і стану міжнародних розрахунків держави.

Існують три основні методи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

1. зупинити потоки торгівлі та капіталу;

2. скоректувати внутрішні економічні перекоси;

3. примусово або дозволами домогтися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть стимулювати їх або перешкоджати їм з певною метою або під тиском лобістів, і вони зазвичай цим користуються. Навіть якщо рівень державного втручання обмежений, може виникати стан нерівноваги, що призводить до збільшення втручання. Припинення або переривання торгівлі чи руху капіталу — лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують численні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивезення дивідендів. Уряди можуть підтримувати свою грошову одиницю за допомогою продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених методів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу є інфляція. Темпи її можна зменшити жорсткою грошовою та фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою та цінами. Але цей шлях веде до економічного застою та безробіття. Можна також урізноманітнити експорт за допомогою індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, що конкурентоспроможніша на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо це економічно виправдано.

Третій шлях — це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий чинник прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курсу їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже, до скорочення імпорту.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема, на регулярних зустрічах на вищому рівні країн — "Великої сімки"(Group of Seven). .

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1. узгодження умов експортних кредитів;

1. двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами своп;

2. кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.

Оновлені "стабілізаційні" програми МВФ свідчать про тенденцію до посилення міждержавного регулювання платіжного балансу.

Країнами з дефіцитним платіжним балансом переважно вживаються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів:

1. Дефляційна політика - спрямована на скорочення внутрішнього попиту і обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, замороження цін та заробітної плати.

Одними із важливих її інструментів є фінансові і грошово-кредитні заходи:

-зменшення бюджетного дефіциту,

-зміна облікової ставки центрального банку (дисконтна політика),

-кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси.

2. Девальвація - зниження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Девальвація стимулює, експорт товарів тільки за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних товарів і послуг та сприятливої ситуації на світовому ринку. Тому для забезпечення ефективності девальвації багато держав, особливо ті, що розвиваються, вводять диференційовані мита і субсидії на експорт тощо.

3. Валютні обмеження - блокування інвалютного виторгу експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу обмеженням експорту капіталу і стимулюванням його припливу, стримуванням імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовують бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, відміну податку з відсотків, які виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в державу, грошово-кредитна політика, особливо облікова політика таргетування грошової маси (встановлення цільових орієнтирів її щорічного зростання).

5. Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс під час формування його основних статей - торгового балансу, "невидимих операцій", руху капіталу.

Торговий баланс є важливим об'єктом регулювання. Для створення довгострокової зацікавленості експортерів щодо вивезення товарів і освоєння зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, вводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати визначену експортну програму. При пасивному платіжному балансі імпорт регулюється його скороченням і розвитком національного виробництва товарів з метою заміщення імпорту. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту.

З метою регулювання платежів і надходжень за "невидимі" операції платіжного балансу вживають таких заходів:

1-обмеження норми вивезення валюти туристами даної країни;

2-пряма чи непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

3-сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею "Транспорт";

4-розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями;

5-регулювання міграції робочої сили, зокрема обмеження в'їзду іммігрантів для скорочення переказів грошей іноземними робітниками.

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого - на зрівноваження платіжного балансу стимулюванням припливу іноземних і репатріації національних капіталів.

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо. З цією метою розглянуті вище методи - фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту і стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (а також кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів.

Переважно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів:

• рестрикційних (кредитні обмеження, зокрема підвищення процентних ставок, стримування зростання грошової маси, імпорту товарів тощо) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація тощо);

• державою регулюються не тільки окремі статті, але і сальдо платіжного балансу.