Тема 10: Методи очищення речовин.

Мета: ознайомитись з методами діалізу речовин; методом хроматографії та очищення речовин за допомогою адсорбентів.

План

1. Діаліз, поняття, сутність методу.

2. Хромотографія.

3. Адсорбція.

1. Діаліз

Діаліз — це звільнення колоїдних і високомолекулярних розчинів від розчинених в них низькомолекулярних з'єднань за допомогою напівпроникної мембрани.

При діалізі молекули розчиненої низькомолекулярної речовини проходять через мембрану, а нездатні діалізувати (проходити через мембрану) колоїдні частинки залишаються за нею. Найпростіший діалізатор являє собою мішечок з колодія (напівпроникного матеріалу), в якому знаходиться діалізуюча рідина. Мішечок занурюють в розчинник (наприклад у воду). Поступово концентрації діалізуючої речовини в діалізуючій рідині і в розчиннику стають рівними. Змінюючи розчинник, можна домогтися практично повного очищення від небажаних домішок. Швидкість діалізу зазвичай вкрай низька (тижні). Прискорюють процес діалізу збільшуючи площу мембрани і температуру, безперервно змінюючи розчинник. Процес діалізу заснований на процесах осмосу і дифузії, що пояснює способи його прискорення.

Діаліз застосовують для очищення колоїдних розчинів від домішок електролітів і низькомолекулярних неелектролітів. Діаліз застосовують в промисловості для очищення різних речовин, наприклад у виробництві штучних волокон, при виготовленні лікарських речовин.

Матеріал, що пройшов через мембрану, називається діалізат

Додатковий матеріал:

Примеси коллоидных систем.

При получении коллоидных растворов с помощью различных методов, особенно с помощью химических реакций, является невозможным использовать эквимолярные соотношения реагентов. По этой причине в образовавшихся золях может присутствовать избыточное количество электролитов, что в значительной степени снижает устойчивость коллоидных растворов. Приготовленный каким-либо способом коллоидный раствор может содержать, помимо электролитов, и другие вещества, например стабилизаторы, ВМВ и др.

Все эти примеси могут содержаться в коллоидном растворе также в следствие загрязненности исходных продуктов или по другим причинам:

1. Вследствие взаимодействия металлов с водой и гидролиза образующихся солей при использовании диспергационного метода получения золей - электрораспыления.

2. Внесение электролита при использовании пептизации осадков электролитами.

3. Частичное растворение (диссоциация) осадка при использовании пептизации промыванием.

4. Внесение электролитов при использовании химической пептизации.

5. Внесение ПАВ при пептизации ими.

6. Образование побочных продуктов при получении коллоидных систем с помощью химических реакций.

Как можно заметить, все виды нежелательных примесей представлены в основном низкомолекулярными веществами, а поэтому очистка коллоидных систем преследует своей целью освобождение коллоидных систем от низкомолекулярных примесей.

Диализ.

Диализ является простейшим методом очистки коллоидных систем. Очистка коллоидных методом диализа заключается в том, что с помощью полупроницаемой перегородки (мембраны) коллоидные мицеллы могут быть отделены от примесей растворенных в дисперсионной среде низкомолекулярных веществ. При диализе молекулы растворенного низкомолекулярного вещества проходят через мембрану, а коллоидные частицы, неспособные диализировать (проникать через мембрану), остаются за ней в виде очищенного коллоидного раствора. Явление диализа для коллоидных систем возможно благодаря тому, что размер мицелл гораздо больше размера молекул низкомолекулярных веществ.

Простейшим прибором для диализа - диализатором - является мешочек из полупроницаемого материала (коллодия), в который помещается диализируемая жидкость. Мешочек опускается в сосуд с растворителем (водой). Периодически или постоянно меняя растворитель в диализаторе можно практически полностью удалить из коллоидного раствора примеси электролитов и низкомолекулярных неэлектролитов. Недостатком метода является большая длительность процесса очистки (недели, месяцы). Отчасти также недостатком диализа является факт, что длительный диализ обусловливает не только удаление из раствора примесей, но и стабилизатора, что может повлечь за собой коагуляцию коллоидного раствора.

В настоящее время существует много усовершенствованных конструкций диализаторов, ускоряющих процесс диализа. Интенсификация процесса достигается увеличением поверхности, через которую идет диализ, непрерывной заменой растворителя и нагреванием, ускоряющем процесс.

Процесс диализа обусловлен процессами осмоса и диффузии, что объясняет методы интенсификации процесса диализа.

Электродиализ.

Электродиализ - процесс диализа, ускоряемый действием электрического тока. Электродиализ применяют для очистки коллоидных растворов, загрязненных электролитами. В случае необходимости очистки коллоидных растворов от низкомолекулярных неэлектролитов, процесс электродиализа малоэффективен. В принципе, процесс электродиализа мало отличается от обычного диализа. Существенное отличие заключается в том, что с помощью внешнего электрического поля удается более быстро и полно отделить катионы и анионы электролитов от коллоидного раствора.

Простейший электродиализатор представляет собой сосуд, разделенный на 3 камеры. В среднюю камеру, снабженную мешалкой, наливают подлежащий очистке коллоидный раствор. В боковые камеры помещены электроды, подключенные к источнику постоянного тока и трубки для подвода и отвода растворителя (воды). Под действием электрического поля происходит перенос катионов из средней камеры в катодную камеру, а анионов - в анодную.

Преимуществом электродиализа перед обычным диализом является малое количество времени, необходимое для очистки (минуты, часы).

Следует отметить, что электродиализ особенно эффективен только после предварительной очистки с помощью обычного диализа, когда скорость диффузии из-за падения градиента концентрации электролитов между золем и водой мала и можно применять электрическое поле большого напряжения, не боясь сильного разогревания золя.

Ультрафильтрация.

Ультрафильтрация - фильтрование коллоидных растворов через полупроницаемую мембрану, пропускающую дисперсионную среду с низкомолекулярными примесями и задерживающую частицы дисперсной фазы или макромолекулы. Для ускорения процесса ультрафильтрации ее проводят при перепаде давления по обе стороны мембраны : под вакуумом или повышенным давлением. То есть, ультрафильтрация есть ничто иное, как диализ, проводимый под давлением.

Ультрафильрация позволяет скорее отделить от коллоидного раствора электролиты и другие примеси (низкомолекулярные неэлектролиты), чем это происходит при диализе.

При ультрафильтрации достигают высокой степени очистки золя, периодически разбавляя последний водой. При разбавлении водой золь будет содержать меньше низкомолекулярных примесей, но одновременно и стабилизаторов.

На конечной стадии путем отсасывания дисперсионной среды можно сконцентрировать коллоидный раствор. При этом важно, что повышается концентрация только дисперсной фазы, состав же дисперсионной среды остается практически постоянным.

Ультрафильтрация может применяться в сочетании с электродиализом (электроультрафильтрация), благодаря чему значительно ускоряется удаление электролитов из коллоидного раствора.

Применение мембран с определенным размером пор позволяет разделить коллоидные частицы на фракции по размерам и ориентировочно определить эти размеры.

Предложено много приборов для проведения ультрафильтрации. Так как ультрафильтрация всегда проходит под давлением, то во всех приборах для ультрафильтрации мембрана либо накладывается на пластинку с мелкими отверствиями, служащую для нее опорой, либо непосредственно получается на стенках неглазурованного фарфорового сосуда. Например, ультрафильтры Бехгольда получают путем нанесения на стенки пористого фарфорового сосуда разбавленного коллодия и последующего его высушивания.

Все это говорит о том, что ультрафильтрация является не только методом очистки коллоидных систем, но и может быть использована для дисперсионного анализа и препаративного разделения дисперсных систем.

Компенсационный диализ и вивидиализ, значение методов очистки коллоидных систем в медицине.

Компенсационный диализ и вивидиализ - методы, разработанные для исследования биологических жидкостей, представляющих собой коллоидные системы.

Принцип метода компенсационного диализа состоит в том, что в диализаторе вместо чистого растворителя используют растворы определяемых низкомолекулярных веществ различной концентрации. Например, для определения свободного, не связанного с белками, сахара крови проводят ее диализ против изотонического солевого раствора, содержащего различные концентрации сахара. В том растворе, где концентрация сахара равна концентрации свободного сахара в сыворотке крови, в ходе диализа концентрация сахара не изменяется. Этот метод позволил выявить присутствие в крови глюкозы и мочевины в свободном состоянии.

К этому методу близок метод вивидиализа для прижизненного определения в крови низкомолекулярных веществ. Для проведения анализа в концы перерезанного кровеносного сосуда вставляют стеклянные канюли, разветвленные части которых соединены между собой трубками из полупроницаемого материала, и всю систему помещают в сосуд, заполненный физиологическим раствором соли или водой. Таким методом было обнаружено, что в крови помимо глюкозы находятся свободные аминокислоты.

Принцип компенсационного вивидиализа был использован при создании аппарата, названного "искусственной почкой". С помощью него можно очищать кровь больного от различных низкомолекулярных веществ - продуктов обмена, замещая временно функцию больной почки при таких показаниях, как острая почечная недостаточность в результате отравлений, при тяжелых ожогах и т.п.

2. Хромотографія

Хроматографія (з грецьк. хромо-колір, графо-пишу ) – високоефективний фізико-хімічний метод розділення і аналізу, в якому речовина розподіляється між двома фазами: рухомою і нерухомою.Зміст [сховати]

Історія

В 1850 році в роботах німецького хіміка Рунге було описано процес розділення фарбників методом фронтальної проявки на папері. Знайдені й інші роботи аналогічного характеру. Проте досліди Рунге й інших вчених не склали наукової дисципліни.

Засновником хроматографії вважають російського вченого Михайла Семеновича Цвєта. Відкриття хроматографії відноситься до періоду завершення М.С. Цвєтом магістрської дисертації в Петербурзі (1900-1902) і першого періоду роботи у Варшавському університеті (1902-1903). Більша частина роботи була зроблена ним у Петербурзі в Ботанічній лабораторії Академії наук, а у Варшаві проведені остаточні досліди і обдумані отримані результати. Ця дисертація була присвячена питанням хіміко-фізичної будови хлорофільного зерна і в ній вже є зачатки хроматографічного методу.

Хроматографію спочатку використовували дуже рідко, вона зявилась занадто рано. Прихований період хроматографії тривав приблизно 20 років, причому протягом цього періоду зявилась лиш невелика кількість про різноманітні застосування цього методу.

Прихований період хроматограффії закінчився в 1931 році, після того як Е.Ледерер прочитав зроблений Вільштетером рукописний переклад книги М.С. Цвєта на німецьку мову, провів хроматографічне розділення каротинів. З тих пір хроматографію почали широко використовувати в ботанічних і біохімічних лабораторіях.

Важливим етапом стало відкриття Н. А. Ізмайловим і М. С. Шрайбер методу хроматограффії в тонкому шарі в 1938 році в Харківському хіміко-фармацевтичному інституті. Подальшим важливим в розвитку хроматограффії стало відкриття Мартіном і Сингом в 1940 році варіанту рідинної розподільної хроматограффії на прикладі розділення похідних амінокислот на колонці, заповненій силікагелем, насиченим водою, з використанням хлороформа в якості розчинника.

За відкриття розподільного варіанту хроматограффії Мартін і Синг в 1952 році отримали Нобелівську премію.

Класифікація хроматографічних методів

1. Варіанти хроматографії за фазовим станом

Газова хроматографія (використовується наприклад для визначення якості харчового спирту)

Рідинна хроматографія (використовується для аналізу та виділення органічних сполук)

Хроматографія над критичними рідинами/газами (рідкісний вид, проміжний між першими двома. Найчастіше використовують як елюєнт вуглкислий газ під високим тиском та підвищених температурах)

2. Варіанти хроматографії за характером

Варіанти хроматографії за способом проведення

Препаративна - використовується для розділення речовин залежно від їхньої швидкості руху. В більшості випадків застосовують рідинну хроматографію.

Аналітична - має на меті лиш оцінити склад суміші. Маси зразків - мікрограми.

Найросповсюдженіші техніки

Тонкошарова хроматографія

Аналітична Тонкошарова хроматографія широко застосовується в органічній хімії для поточного аналізу сумішей (сумарний час експерименту 2-10хв). Нерухомою фазою служить силікагель нанесений на пластинку (найчастіше товсту алюмінієву фольгу). Як рухому фазу застосовують органічні розчинник. Набір гептан<етилацетат<метанол дозволяє елюювати більшість сполук. Часто також застосовують етер та хлороформ.

Тонкошарова хроматографія можлива й в препарати

Колонкова хроматографія

Один з основних спосіб очистки органічних речовин в сучасній синтетичній практиці. Силікагелем набивають скляну колонку завтовшки 5-50мм. Зверху наносять малу кількість концентрованого р-ну суміші, а потім починають елюювання аналізуючи час від часу розчин, що виходить через малий отвір знизу колонки.

HPLC (ВЕРХ)

HPLC (ВЕРХ, ВисокоЕфективна Рідинна Хроматографія) використовує прикладання зовнішнього тиску для прискорення проходження рідини через колонку. Це дозволяє застосовувати наповнювач з часточками меншого розміру й прискорює розділення. Препаративні хроматографи для розділення органічних речовин працюють при тиску порядку 100-600 бар з металевими колонками діаметром 0.5-4.6 мм (найчастіше використовують диаметром 2.1 та 4.0 - 4.6 мм) та довжиною 15-300 мм. Як нерухому фазу застосовують ліпофільно-модифікований силікагель (оберненофазна хроматографія), тоді як рухомою фазою слугують суміші води та органічного розчинника (найчастіше ацетонітрилу). ВЕРХ застосовують як для аналізу, так і для розділення сумішей. Типовий час експерименту 2-30хв.

Афінна хроматографія

Для розділення біологічних зразків часто застосовують модифікування нерухомої фази речовиною, що вибірково зв'язується з сполукою, що цікавить експериментатора. Так, наприклад очистка антитіл може проводитись на колонках з сефарози модифікованої протеїном.

Додатковий матеріал:

ХРОМАТОГРАФІЯ

Хроматографічний метод - фізико-хімічний метод розділення компонентів складних сумішей газів, парів, рідин або розчинених речовин, заснований на використанні сорбційних процесів в динамічних умовах.

Класифікація хроматографічних методів:

Газо-адсорбційна хроматографія - розділення суміші газів на твердому сорбенті. В якості сорбенту використовують активне вугілля, силікагель, цеоліти і т.д. В якості газу-носія використовують аргон, повітря, гелій, водень.

Газо-рідинна хроматографія - поділ газової суміші внаслідок різної розчинності компонентів проби в рідині. Нерухомою фазою служить рідина, нанесена на інертний носій, рухомою фазою газ. По суті це варіант розподільної хроматографії.

По механізму поділу.

Адсорбційна, розподільна, іонообмінна, гельфільтрація, афінна хроматографія.

За апаратурному оформлення.

1. Стовпчик: хроматографія на відкритих колонках, хроматографія низького тиску, хроматографія високого тиску.

2. Хроматографія низького тиску, хроматографія високого тиску.

3. Гідравлічна схема будь-якого хроматографа включає в себе насос, дозатор, колонку і детектор.

Основне призначення насосів в ВЕРХ полягає у створенні стабільного потоку елюента при встановленому в певному діапазоні витратах і забезпеченні тиску, необхідного для пропускання елюента при цьому витраті через колонку. Є два принципово різних типу насоса: постійного тиску і постійної витрати. Перший тип насоса підтримує встановлене постійний тиск на вході в колонку, а витрата визначається її опором. Другий тип насоса підтримує постійний витрата елюента, а тиск на вході в колонку визначається її опором.

Основними характеристиками насосів є: максимальний тиск, діапазон витрат, стабільність підтримання витрати або тиску, інертність по відношенню до елюент і пробі, простота складання й розбирання.

Стабільність потоку елюента безпосередньо впливає на похибку і відтворюваність результатів аналізу, а також на рівень флуктуаційних шумів нульового сигналу деяких типів детекторів. З метою згладжування пульсацій у сучасних насосах застосовують різні демпферірующіе пристрої, багатоголовочними системи поршневих насосів, а також мікропроцесорний контроль пульсацій. Так як насоси в рідинної хроматографії повинні працювати з будь-якими елюентом в Діпазон рН від 3 до 10, в тому числі з кислотами, розчинами солей агресивними органічними рідинами, високі вимоги, як правило пред'являються до конструкційних матеріалів насосів.

Найкращим матеріалом для корпуса насоса служить титан і його сплави з паладієм або цирконієм. Допускається використання корозійно-стійкої сталі. Для плунжеров і кулькових клапанів найкращим матеріалом є лейкосапфір і рубін. Сальники зазвичай виготовляють з фторопласту або полиимида. Деталі насосної системи, які контактують з елюентом, повинні з'єднуватися перехідниками з тих же матеріалів, з яких виготовлений насос. Застосування зварювання та паяння не допускається.

Насос постійного тиску з пневмогидравлическим підсилювачем. Витрата елюента залежить від заданого вхідного тиску повітря і опору колонки. Такий насос може бути легко модифікований для роботи при тисках до 100 МПа. У цьому випадку за допомогою нього можна проводити упаковку колонок різного діаметру і довжини.

До насосів постійної витрати відносяться шприцеві, поршневі, мембранні.

Шприцевий насос забезпечує постійну витрату елюента без пульсацій. Насос одноразового заповнення, з цієї причини виникають труднощі з швидкою зміною елюента.

Принцип дії насоса зворотно-поступального типу з одним плунжером заснований на витіснення певного об'єму рідини з камери насоса за допомогою плунжера, який приводиться в дію ексцентриком від двигуна насоса. Насос на вході і виході має зворотні кулькові клапани. Для надійної роботи насоса необхідно повна відсутність у елюент твердих зважених частинок і бульбашок повітря. Для усунення часток застосовують пористі фільтри, а для усунення повітря розчинники дегазіруют.д.ля згладжування пульсацій застосовують демпферірующіе пристрою, а також двухплунжерние насоси (зсув роботи плунжерів на 180) і трьох плунжерні (зсув роботи плунжерів на 120).

Однією з модифікацій одноплунжерних насоса є мембранний насос. Тиск, створюваний плунжером в камері насоса, заповненої інертної малолетучих рідиною, передається на мембрану, яка витісняє елюент через зворотний клапан.

СИСТЕМИ ВВЕДЕННЯ ПРОБИ

Вимоги до системи введення проби:

Вносити мінімальне розмивання хроматографічних піків;

Забезпечувати максимальну точність і відтворюваність;

Зберегти незмінність кількісного та якісного складу суміші до і після дозування.

Способи введення проби

Із зупинкою потоку і без зупинки потоку.

Із зупинкою потоку - через обертовий кран або через мембрану. Через мембрану краще зупинити потік, тому що це не вимагає спеціальних шприців для високого тиску. Мембрана набухає від розчинника, фарбували внаслідок частих уколів у неї шприцом.

Без зупинки потоку через обертовий кран. Петля забезпечує постійний обсяг, який потрапляє в колонку.

КОЛОНКИ

Хроматографічна колонка є одним з основних вузлів хроматографа; її завдання - розділення суміші на окремі компоненти.

Прийнято вважати, що найбільша ефективність колонки досягається в тому випадку, коли швидкість проходження потоку через шар сорбенту приблизно дорівнює швидкості молекулярно дифузії в пори частинок. Коефіцієнт дифузії розчиненої речовини в рухомій фазі залежить від типу сорбату, так і від типу і властивостей використовуваного розчинника. Дифузія тим більше, чим нижче в'язкість розчинника і чим менше розмір молекул розчиненої речовини. Перехід до використання більш дрібних частинок в рідинної хроматографії привів до зменшення впливу зовні дифузійних процесів, але одночасно висунув вимогу істотного поліпшення однорідності шару упакованих частинок.

Для оцінки ефективності колонки використовується поняття висоти теоретичної тарілки.

ДЕТЕКТОРИ

Специфічні та неспецифічні.

Чутливість детектора

Межа детектування

Межею детектування називається мінімальний вміст речовини в рухомій фазі, доступне виявлення хроматографическим детектором. Прийнято вважати межа детектування рівним подвоєною амплітудою шумів.

Рівень флуктуаційних шумів.

Визначається як відстань між крайніми положеннями нульової лінії за певний час і при частоті флуктуацій не менше 0,05 Гц.

Найбільш поширеними детекторами в рідинної хроматографії є ​​оптичні детектори: Абсорбційні 190нм-380нм, 380 - 800нм; інфрачервоні детектори 800-5000нм; рефрактометрическим; емісійні, флуорометріческіе; хемолюмінесцентние.

Ультрафіолетовий детектор (специфічний) визначає залежність ступеня поглинання світла від концентрації проби в проточній осередку. Ця залежність має лінійний характер та визначається законом Бугера-Ламберта-Бера.

Вимоги до розчинників:

не поглинати, свобода від домішок, прозорість.

Інфрачервоний детектор може служити може служити для ідентифікації природи органічних сполук, так як багато груп органічних речовин мають характеристичні смуги поглинання

Рефрактометрическим детектор. (Не специфічний) Принцип дії заснований на диференціальному зміні показника заломлення чистого розчинника і аналізованого розчину. Внесок розчиненої речовини у зміну показника заломлення розчинника пропорційний об'ємної концентрації цієї речовини.

Флуоріметріческій детектор. (Специфічний)

Принцип дії заснований на вимірюванні випромінювання поглинання світла у вигляді флуоресценції. Поглинання зазвичай проводять в УФ-області при довжині хвилі максимального поглинання для цієї групи речовин, а випромінювання фіксують через фільт, що не пропускає промені збудження. Довжина хвилі флуоресцентного випромінювання завжди вище довжини хвилі поглинутого світла. У зв'язку з тим, що детектування ведеться від нульової інтенсивності, ФД більш чутливі, ніж детектори поглинання.

Параметри хроматограми.

t R - час утримування. Складається з часу перебування речовини в рухомій і нерухомій фазах. (Формула)

t M - час перебування молекул в рухомій фазі (мертве час).

t 'R - час перебування молекул в нерухомій фазі.

t 'R / t M-характеризує взаємодію поділюваних компонентів і хроматографічної системи. У рівноважних умовах відображає відносну кількість молекул розділяється речовини, що знаходяться в рухомій і нерухомій фазах. Тому ставлення отримало назву відносини розподілу мас, але більш поширена назва - коефіцієнт ємності (коефіцієнт вилучення).

k = (t R-t M) / t M

Значення k може змінюватися від нуля до нескінченності.

Відношення коефіцієнтів ємності компонентів суміші називають коефіцієнтом поділу a, або селективністю.

a = k 2 / k 1

На описані вище параметри негативно впливає розмивання зон окремих компонентів, обумовлене дифузійними процесами. Розмивання хроматографічних зон обумовлено в основному трьома наступними причинами:

Неоднорідністю потоку по перерізу колонки, внаслідок якої молекули розділяється речовини проходять шляхи різної довжини. (Вплив цього ефекту мінімально, якщо колонка заповнена рівномірно частками малого діаметру з однаковими розмірами).

Поздовжньої дифузією. Вплив цього виду дифузії відносно мало, якщо тільки речовина перебувати у колонці тривалий час. Тому час аналізу переважно до 30 хвилин.

Дифузією і опором массопередачи молекул, що переміщаються з однієї фази в іншу, і відхиленням від стану рівноваги внаслідок дифузії. Зниження об'ємної швидкості та використання насадки з малим розміром частинок і відкритої пористою структурою (це знижує довжину дифузійного шляху) зменшує вплив цього ефекту. Підвищення температури колонки також зменшує опір массопередачи, так як збільшує коефіцієнти дифузії і зменшує в'язкість.

Мірою розмивання смуги речовини в колонці є висота еквівалентом теоретичної тарілці (Ветт). Ветт описує ефекти, що призводять до розмивання вузької зони речовини при його переміщенні разом з рухомою фазою вздовж колонки. Будь-хроматографічний аналіз слід проводити в таких умовах, щоб при заданій довжині колонки число теоретичних тарілок було максимальним і, отже, висота мінімальною.

Оптимізація хроматографічного процесу в цілому має передбачати як поліпшення розділення компонентів суміші, так і зменшення розмивання зон. Параметр, що враховує обидва ці вимоги, служить критерієм досягнутої оптимізації хроматографічного процесу. Його називають дозволом RS і визначають як відношення відстані між максимумами двох сусідніх піків до середнього арефмітіческому їх ширини по нульової лінії:

R S = (2 (t R2-t R1)) / (w 1 + w 2)

Вибір умов поділу.

Насамперед, літературний пошук може виявити існування поділу для схожого зразка. Хоча цей спосіб часто вказує на встановлення умов, які хтось ще знайшов корисними, метод можна буде використовувати з працею. Ми повинні завжди застосовувати KISS принцип (роби простіше, дурніші) коли розробляємо рухливі фази - менше складових, меншою різноманітністю, які можуть викликати проблеми. Зазвичай, краще всього починати новий метод з "пробної точки", а не покладатися на літературний метод.

Другий спосіб для підбору приблизних початкових умов полягає в тому, щоб систематично підігнати склад розчинника для отримання прийнятних часів утримування. Перше, коефіцієнт ємності, k, повинен бути в діапазоні від 1 до 20 для всіх цікавлять сполук. Краще все ж використовувати коефіцієнти ємності між 2 і 10. Другий корисний інструмент - це ПРАВИЛО ТРЬОХ, який повідомляє, що k змінюється приблизно в три рази при зміні концентрації органічного розчинника на 10%.

Адсорбційної хроматографії