Іі. Поняття і класифікація фінансового посередництва

За інституціональним критерієм ринок фінансових послуг можна поділити на два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями й покупцями фінансових активів здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, що тут функціонують, виконують, скоріше, технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху активів:

- канал капітального фінансування, за яким покупці назавжди залучають кошти у свій обіг; для цього використовуються як інструмент акції;

- канал запозичень, за яким покупці тимчасово залучають кошти у свій обіг, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями фінансових активів реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами ринку фінансових послуг, зумовлювати появу нових грошових потоків.

До фінансових посередників належать: банківські установи, небанківські фінансово-кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість одержувати прибуток за рахунок економії, що обумовлено зростанням масштабу операцій, при цьому здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за ними, рівномірно розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства), тобто "не складати всі яйця в один кошик". Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Отже, фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери та дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі та продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені й за власний кошт, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їхні прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Як уже зазначалося, фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні ринку фінансових послуг, а через нього - у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а назовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Законодавчою базою здійснення посередницьких операцій є Закони України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", "Про цінні папери та фондовий ринок". Згідно з першим законом до посередницької діяльності належать такі її види:

- торгівля цінними паперами (дилерська та брокерська);

- управління цінними паперами;

- розрахунково-клірингова діяльність;

- організація торгівлі на фондовому ринку.

Крім цього, Закон України вирізняє депозитарну діяльність і ведення реєстру цінних паперів як діяльність з елементами посередництва.

Згідно з законодавством посередниками на фондовому ринку можуть бути:

1) підприємства, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції за дорученням і за кошти своїх клієнтів (брокерська діяльність), за власний кошт (дилерська діяльність), за дорученням емітента в процесі первинного розміщення цінних паперів та надаючи інші послуги щодо цінних паперів (інвестиційне консультування, управління портфелем цінних паперів, довірчі операції з цінними паперами, реєстраційні функції). Ці підприємства зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їхніх операцій на фондовому ринку;

2) банківські установи, які, поряд з іншими фінансово-кредитними функціями, можуть здійснювати посередницьку діяльність: з випуску й обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за власний кошт, за дорученням і за кошти своїх клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами, надаючи позики, пов'язані з цінними паперами, і т. ін.;

3) інвестиційні компанії, які поєднують функції фінансового посередництва на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу та невід'ємною частиною діяльності.

Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за кошти і в інтересах осіб, які придбавають їхні цінні папери. Інвестиційні компанії виступають для інших інституціональних інвесторів інвестиційними менеджерами та консультантами, формують їхні активи в цінних паперах, організовують нарахування й оплату доходів за цінними паперами.

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

а) банки;

б) небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами.

Ключове місце належить банкам. Це виявляється в такому:

- на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на ринку фінансових послуг, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

- банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозицією грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на ринку фінансових послуг. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їхніх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їхню діяльність;

- банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених, фінансових операціях. Тому можливість впливу на економіку в банків значно ширша, ніж у небанківських фінансових посередників.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками на ринку фінансових послуг, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи - цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

- функціонують у тому самому секторі ринку фінансових послуг, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;

- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте, теж можуть реалізовуватись на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, як і банки, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні та більш ризиковані, ніж активи банків;

- їхня діяльність щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їхні зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні й коротші за термінами, ніж власні вимоги, унаслідок чого їхні платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - строкову, обсягову та просторову, а також трансформацію ризиків способом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

- вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;

- вона є вузькоспеціалізованою.

Усі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, що їх вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:

- страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

- інвестиційні фонди;

- фінансові компанії;

- кредитні товариства, спілки тощо.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов і методів мобілізації та розміщення активів роблять сферу функціонування не-банківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування та запровадження нових фінансових інструментів.

Отже, фінансове посередництво - це специфічний вид діяльності, що полягає в акумуляції ринковими суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних капіталів і розміщенні їх від свого імені в дохідні активи. Фінансові посередники мають можливість одержувати прибуток завдяки економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій. їхня діяльність спрямована на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти в різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик. На практиці діяльність фінансових посередників пов'язана зі створенням нових фінансових інструментів, з емісією фінансових активів та з їх обігом на вторинному ринку. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні та управлінські послуги.

III. Загальна характеристика фінансових посередників на ринку фінансових послуг.

Посередницькі послуги на ринку фінансових послуг передбачають діяльність суб’єктів господарювання стосовно консультування, надання експертно-інформаційних послуг, вико-нання робіт, пов'язаних з підготовкою, укладанням та виконанням договорів про надання фінансових послуг тощо.

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи, вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за ними, рівномірно розподіляючи ризики. До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Фінансові посередники допомагають приватним особам, що мають заощадження, дивер-сифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); а також можуть надати їм більші виго-ди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Основна функція фінансових посередників — допомога в передаванні коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки.

Фінансові посередники, окрім купівлі-продажу фінансових активів за власний рахунок та від імені клієнта, також допомагають створювати та розміщувати на ринку нові фінансові активи, інструменти, управляють фінансовими активами інших учасників ринку фінансових послуг та надають їм консультаційні послуги.

Ринкові відносини визначають потреби підприємств у широкому спектрі банківських послуг, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного ведения бізнесу.

Банківська система мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населения, виконує різнома-нітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система ор-ганізовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку — капіталу, забезпечує його залучен-ня, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Комерційні банки є постачальниками трьох основних послуг: послуги укладання угод; портфельні послуги; послуги обробки інформації та даних. Вони намагаються розширити коло своїх послуг. Крім того, вони поділяють їх на три га-лузі: банківська діяльність інвестицій (наприклад, підписання цінних паперів), страхування і не-рухомість. Розвиток інвестиційних банків у межах комерційних банківських організацій — відносно нове явище.

Банки виступаютъ одночасно у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів — це пасивні операції банків, а продаж та інвестування — це активні. Оскільки в ринковій еко-номіці існують декілька джерел позичкових коштів — комерційний кредит, позички на ос-нові емісії облігацій та інших цінних паперів, банки, крім прямого, здійснюють і опосеред-коване кредитування — вони також надають посередницькі послуги для одержання позичок у третіх осіб (це, зокрема, надання гарантій й консорціальні операції — кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками).

Велике значения на сучасному етапі розвитку банківської системи мають додаткові послуги, що мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і, таким чином, стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є: консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредитоспроможності; посеред-ництво в операціях з цінними паперами; трастові операції (управління майном за дорученням клієнта).

Серед нових у сфері традиційних банківських послуг необхідно назвати: факторинг; чековий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Основы форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляцй заощаджень населения, надання кредитів через облігаційні позики корпорациям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодо-помоги.

Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі, а також дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старін-ням засобів виробництва.

Лізингові компанії — фінансово-кредитні формування, який займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, що досить дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом подальшого викупу за рахунок влас-них та залучених коштів.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведения переговорів про лізинг, оформления необхідної документації. Банк затверджує оренду і надає грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця.

Факторингові компанії. Факторингові операщї з'явились на основі комерщйного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Факторинг є різновидом торговельно-комісійної операціі, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягас в інкасуванні дебіторської заборгованості покупая і с специфічним різновидом короткострокового кредитування та посередницькоїдіяльності.

Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою.

Каси взаемної допомоги — це громадські кредитні установи, які об'єднують на добро-| вільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги.

Каси взаємної допомоги створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців — членів профспілки, в колгоспах — для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад — для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і об-раним на ньому управлінням. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотащи профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів на-даються довгострокові (до 6, іноді — до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. Граничні розміри позичок встановлюються прав-лінням каси, а довгострокових позичок — залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички надаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць.

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативных засадах з метою задоволення потреб и членів у взасмному кредитуванні, на-данні фінансових послуг шляхом об'єднання грошових внесків.

Кредитна спілка — це фінансова установа, кооперативна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основных принципах: добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки; самоврядування; гласность

Кредитна спілка є юридичною особою. Бона діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами, партнерами та державним бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обира-ють її органи управління, уповноважують осіб для проведения державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані створенням кредитної спілки.

Контрактні фінансові інститути, зазвичай, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом оплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків).

Страхові компанії забезпечують інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Пасивні та активні операції страхових компаній мають специфічний характер і суттєво від-різняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Страхо-ві компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, ко-мандитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Господарським кодексом, Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність.

Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія, визначаються на основі встановлених страховиком правил (умов) страхування (страхових продуктів).

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Виплата страхових сум і страхового відшкодування провадиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його право-наступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'сднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Корпоративна інвестиційний фонд — це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування.

Корпоративный інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з пи-тань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %.

Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та облі-ковуються останньою окремо від результатов її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою та створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвести-ційних сертифікатів.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвес-тиційним сертифікатом.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному фонді (капіталї) компанії з управління активами не може перевищувати 10 %.

Ломбард створюється для надання населению послуг по схову предметів домаш-нього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів.

Ломбард приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування; видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

Ломбард — кредитна установа, що надає кредити під заставу рухомого майна, яке легко реалізувати.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, мае статутами фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою. Ломбард створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою роботу на підставі Типового статуту. Ломбард мае право при наявності відповідного дозволу відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за винятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.

Благодійні організації. Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій, за рахунок чого вони діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цін-них паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал.

Благодійництво — це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допо-моги; специфічними формами благодійництва с меценатство і спонсорство.

Благодійна діяльність здійснюється на засадах законності, гуманності, спільності інтере-сів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування.

Пенсійні фонди. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службов-ців, підприємств, а також прибутків від інвестицій власне пенсійних фондів. У пенсійних фондах акумулюються значні довгострокові грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пен-сійного забезпечення громадян свідчить, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюва-не за рахунок держави, зазвичай, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диферен-ційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Фінансові компанії— кредитно-фінансові установи, що спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів, проведенні фінансових операцій.

Фінансові компанії. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (зазвичай, 3—6 місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і населения.

Фінансові компанії з кредитування, продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою. Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуре-нції між ними.

Позичково-ощадні асоціації — це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

Останніми роками позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комер-ційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень населения. Це досягається ви-сокими відсотками, а також прагненням населения за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему. Загалом позичково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва.