21. Конфлікти у педагогічній взаємодії, їх причини та шляхи урегулювання

Конфлікт – зіткнення інтересів осіб і груп, їхній ідей, протилежних поглядів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів.

Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується напругою, потрібна концентрація внутрішніх сил і духовних ресурсів. І чим складніший конфлікт, тим більше душевних сил він потребує. Рівень напруги конфлікту визначає і спосіб його вирішення. За характером є такі конфлікти: міжособистісні; міжгрупові; між індивідом і групою; внутрішньоособистісні.

За змістом конфлікти бувають: ідеологічні; професійні; психологічні; амбіційні; етичні; побутові.

Ознаки педагогічного конфлікту:

• контакти зводяться до мінімуму;

• кожен відстоює свої цінності, які не збігаються в суб’єктів конфлікту;

• виникає психологічний антагонізм між викладачем і студентом;

• кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого;

• об’єктивні причини конфлікту переносяться на особу, з якою конфліктують, тобто набувають суб’єктивного характеру.

Конфлікти можуть бути викликані хибною тактикою педагогічної взаємодії і помилками у педагогічному управлінні:

• неоднакове ставлення викладача до студентів;

• порушення педагогічної етики та грубощі;

• приниження гідності;

• підкреслювання своєї правоти;

• погроза студентам перед екзаменами та заліками;

• категоричність у судженнях;

• відсутність індивідуального підходу, незнання індивідуальних особливостей і, як наслідок, негативний психічний стан студентів, боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо.

• невміння правильно сформулювати мету управління;

• невміння враховувати вікові та індивідуальні особливості студентів;

• недостатній кругозір викладача;

• нетактовність, а іноді навіть грубощі в стосунках зі студентами;

• невміння стимулювати поведінку і діяльність студента як покаранням, так і заохоченням;

• неправильне реагування на критику;

• викладач намагається не помічати конфлікту, не контролює вирішення питання;

• пристосовується до вимог конфліктуючих, не бажає псувати стосунки. Однак умовляння, потурання викликають у студентів насмішки, такого викладача перестають поважати.

Для вирішення конфлікту є два основні шляхи:

1) через зміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, змінити розклад занять тощо);

2) через зміну власної суб’єктивної позиції чи позиції студентів щодо ситуації конфлікту. Проте важливо шукати шляхи задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси. Способи подолання причин конфлікту:

• ідеологічні – знімаються консенсусом (згодою);

• амбіційні – підкреслити значущість особистості іншої людини;

• етичні – керуватися нормами етикету, правилами внутрішнього розпорядку.

23. Психологічні види викладачів та оцінка ефективності їх педагогічної діяльності

Типологія викладачів очима студентів: 1 тип. Вічні студенти: високий професіоналізм і рівень інтелекту, завжди в пошуках нового, добре розуміють проблеми студентів і поважне до них ставлення, із ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми. 2 тип. Військові: авторитарні, встановлюють військову дисципліну (команди, накази), нав’язують свою точку зору, не беруть до уваги погляди студентів, строго контролюють і запроваджують систему покарань. 3 тип. Викладачі, які лише відбувають свої обов’язки: формально виконують свою роботу; студентам дозволяють робити все, аби не заважали.

Типологія викладачів очима науковців:

Ціннісний тип (70%): схильні керувати, переважає вербальний інтелект, володіють грамотною і багатою мовою. Проте виявляють емоційну відчуженість, педантизм і мають великі соціальні претензії.

Гедоністи (15%), мета гедоністичного життя яких – вищі блага. Це виконавці, поширювачі знань, що мають розвинутий інтелект; вони відповідальні, творчі, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці.

Реалісти (3%): мають розвинутий вербальний інтелект, але часто емоційно дискомфортні.

Творчі (12%): здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості.

Моделі поведінки і діяльності викладача, які виокремив американський психолог М. Талон:

Модель 1: «Сократ». Це викладач із репутацією любителя дискусій, суперечок, які навмисне провокує в аудиторії. Він часто обирає роль «адвоката диявола», який обстоює непопулярні погляди. Йому властиві високий індивідуалізм, відсутність систематичності в навчальному процесі. Через постійну конфронтацію, що нагадує перехресний допит, студенти активно відстоюють власні позиції.

Модель 2: «Керівник групової дискусії». Головним у своїй діяльності такий викладач вважає досягнення згоди і забезпечення співробітництва між студентами, відводячи собі роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії.

Модель 3: «Майстер». Викладач виступає як зразок для наслідування, котрий студент має обов’язково копіювати не стільки в навчальному процесі, скільки в ставленні до життя взагалі.

Модель 4: «Генерал». Уникає будь-якої двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко добивається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому має рацію, а студент, як армійський новобранець, повинен беззаперечно виконувати накази. За даними автора типології, цей стиль поширеніший у педагогічній практиці, ніж інші, разом узяті.

Модель 5: «Менеджер». Стиль, поширений у радикально орієнтованих університетах і пов’язаний з атмосферою ефективної діяльності, індивідуальним підходом до студентів, заохоченням їх ініціативи й самостійності. Викладач прагне до обговорення з кожним студентом змісту завдання, що розв’язується, якісного контролю і оцінки кінцевого результату.

Модель 6: «Тренер». Атмосфера спілкування в аудиторії пройнята духом командної належності. Студенти, як члени єдиної команди, – кожний зокрема не має значення як індивідуальність, але разом вони можуть зрушити гори. Викладачу відведена роль натхненника групових зусиль, для нього головне – кінцевий результат, блискучий успіх, перемога.

Модель 7: «Гід». Втілений образ ходячої енциклопедії, лаконічний, точний і стриманий. Відповіді на всі запитання йому відомі заздалегідь, як і можливі запитання. Технічно бездоганний і саме тому дуже часто відверто нудний.