- •4. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вш. Її види та умови ефективності.
- •5. Форми організації навч процесу уВнз
- •17. Мета і завдання виховання у внз
- •18. Професійна адаптація та готовність викладача до педагогічної діяльності.
- •6. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
- •8. Етапи розвитку студентської академічної групи та їх психологічна характеристика. Ознаки студентського колективу
- •16. Психологічна характеристика особистості викладача
- •20. Сутність професіоналізму діяльності викладача, його компоненти
- •10. Мотивація учіння студентів, її види та шляхи розвитку
- •15. Шляхи розвитку творчих можливостей студентів у процесі навчання
- •22. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності та його види
- •12. Роль самовиховання у професійному зростанні студента
- •24. Психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та його стилі в умовах внз.
- •21. Конфлікти у педагогічній взаємодії, їх причини та шляхи урегулювання
- •23. Психологічні види викладачів та оцінка ефективності їх педагогічної діяльності
20. Сутність професіоналізму діяльності викладача, його компоненти
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у ВНЗ3 й 4 рівнів акредитації професійно виконують педагогічну діяльність у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.Професіоналізм – це творче оволодіння спеціальністю, вміння домагатися найвищого результату розв’язання завдань професійної діяльності з найменшими витратами та в найкоротші терміни.
Успішність розв’язання педагогічних завдань викладачем вищої школи визначається специфікою його науково-педагогічної діяльності та залежить від реалізації ним таких її змістовно - функціональних компонентів:
пізнавальна функція (гностичний компонент): організація пізнавальної діяльності студентів і своєї власної, розширення наукової ерудиції, обізнаності та глибини знань свого предмету, професійна самоосвіта;
проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визначення її мети і завдань; проектування найближчої і віддаленої перспективи особистісного розвитку й професійного становлення студентів;
конструктивна функція: структурування лекції та семінарського заняття; вдосконалення методики викладання і розробка новітніх педагогічних технологій;
організаторсько-практична функція: втілення задумів у педагогічному процесі (організація викладу навчального матеріалу на лекції, виконання плану семінарського заняття, організація власної поведінки й навчально-професійної діяльності студентів, здійснення виховних впливів та ін.);
комунікативна функція: забезпечення педагогічної взаємодії в стосунках зі студентами, професійне спілкування з колегами й керівництвом вищого навчального закладу;
діагностична функція: використання методів психолого-педагогічної діагностики з метою вивчення особистості студента і групи, виявлення рівня розвитку та психологічних змін суб’єктів педагогічного процесу;
естетичний компонент: імідж викладача, його самопрезентація;
рефлексивний компонент: самопізнання, самооцінка, самоконтроль професійної діяльності, її саморегулювання.
Забезпечення цих функцій (компонентів) педагогічної діяльності на рівні сучасних вимог можливе за умови високого професіоналізму діяльності викладача і професіоналізму його як особистості. Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань, у тому числі й творчих.
10. Мотивація учіння студентів, її види та шляхи розвитку
Успіх у навчанні залежить від багатьох факторів, серед яких провідне місце займають мотиви (причини, що спонукають до навчання), установка (психологічне налаштування, готовність до діяльності), пізнавальні потреби й інтереси, а також цілеспрямованість та інші вольові якості студента.
Висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей або прогалин у необхідних знаннях, уміннях і навичках студента. У зворотному ж напрямку такої компенсаторної залежності не спостерігається. Це означає, що ніякий високий рівень інтелектуальних здібностей студента не може компенсувати низьку його учбову мотивацію та безпосередньо сприяти успішній навчально-професійній його діяльності.
В окремихстудентів мотивом вибору професії часто є її соціальна престижність, вплив знайомих і рідних або високий рейтинг навчального закладу тощо. Як наслідок, у цих студентів образ майбутньої професії розмитий; несформовані плани майбутнього життєвого шляху; навчальна діяльність мотивується бажанням уникнути невдач, а не мотивами успіхів.
Принципи й психолого-педагогічні умови забезпечення професійної мотивації їх навчання:
1. Формувати (і підтримувати) прагнення студентів виявити і ствердити себе через навчально-професійну діяльність. Із цією метою застосовують:
ознайомлення з майбутньою професійною діяльністю, її суспільною значимістю;
створення уявлень про професіонала з обраної спеціальності, усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;
складання «Образу-Я» як фахівця;
формування ціннісних орієнтацій, що пов’язані з професійною діяльністю;
забезпечення умов для самопізнання, самовиховання, стимулювання прагнення до самовдосконалення;
підтримання допитливості й “пізнавального” психологічного клімату в студентській академічній групі.
2. Допомагати (навчати) мінімізувати тривожність, невпевненість щодо професійної діяльності, приділяти увагу розвиткові професійних якостей, здібностей до саморегуляції. Ось чому психологічні служби в університетах багато важать для таких студентів.
3. Навчання набуває життєвого сенсу, якщо приносить задоволення, переживання успіху, усвідомлення свого просування вперед. Тому самооцінку треба підвищувати за рахунок успіху, а не зниженням рівня домагань.
САМООЦІНКА = УСПІХ / РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ
Розв’язання проблеми забезпечення професійної мотивації залежить також і від викладачів:
насичення змісту навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналізація знань із будь-якого предмету);
нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;
надання студентам необхідної свободи (умов) для виявлення своїх творчих можливостей;
творче ставлення самих викладачів до викладання свого предмету, інтерес до науки, їх компетентність і авторитет як особистості;
визначення, через які мотиви студент пішов навчатися саме до цього ВНЗ
систематична діагностика реально діючих мотивів навчання студентів;
стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов’язане з майбутньою професійною діяльністю.