10.2 Діяльність центрального банку Франції
Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до компетенції якої входять такі функціональні обов'язки: - розгляд загальних питань управління банком, зокрема, кадрової політики і штатного розкладу; - прийняття бюджету банку і змін до нього; - складання і затвердження балансового звіту; - розробка проекту розподілу прибутку; - визначення дивідендів, які відраховуються державі тощо.
Головою Генеральної ради є управляючий Банку Франції, який має ряд повноважень, що надаються йому Генеральною радою - він може самостійно встановлювати порядок інтервенційних операцій і розмір відсоткових ставок. Від імені Генеральної ради управляючий щорічно подає Президенту Франції звіт про діяльність банку.
У Генеральну раду входять представник Державного казначейства і представник від службовців Банку Франції (обираються строком на 6 років).
Специфічним для Генеральної ради є те, що на її рішення впливає фінансовий інспектор, який призначається міністром економіки і фінансів та представляє у Банку Франції уряд країни. Фінансовий інспектор може брати участь у засіданнях Генеральної ради і має право оскаржити її рішення або наполягати на повторному слуханні певних питань. На засіданнях Генеральної ради присутні також 2 аудитори для проведення перевірки фінансових звітів Банку Франції.
До складу Генеральної ради входить Рада з питань ГКП, яка розробляє напрями грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій; встановлює параметри політики обов'язкових резервів.
У засіданнях Ради мають право брати участь Прем'єр-міністр та міністр економіки і фінансів, але без права голосу, хоча вони можуть запропонувати на обговорення Ради будь-який проект рішення.
Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережею філій (212), які розташовані по всій території країни.
Банк Франції, як центральний банк країни, відповідно до законодавства та прав, делегованих йому Європейським центральним банком виконує такі завдання: підтримання грошової та фінансової стабільності; надання банківських послуг державним органам, юридичним і фізичним особам.
Основні функції Банку Франції:
1) Емісійний центр. Банк Франції є єдиним емісійним банком країни, який випускає в обіг банкноти. Із створенням Європейського центрального банку Банк Франції увійшов до Європейської системи центральних банків. Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти – євро, із січня 2002 року - готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території французького франка (у минулому).
2) Банк держави. У межах даної функції Банк Франції обслуговує поточні рахунки та веде облік діяльності Казначейства і державних підприємств. Банк здійснює фінансування бюджету шляхом купівлі державних цінних паперів. Пряме кредитування держави здійснюється БФ у розмірах, обумовлених домовленістю між управляючим Банку та міністром економіки і фінансів.
Банк Франції є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Як член ЕСЦБ, він також здійснює управління частиною валютних резервів ЕЦБ. Представляє економічні інтереси Франції в міжнародному співтоваристві.
3) Банк банків. Здійснює розрахункове обслуговування банків, у т.ч., через організацію клірингових розрахунків через розрахункові палати. Управляє системою здійснення платежів (TARGET2).
Проводить тендери (аукціони) для банків, що бажають залучити грошові кошти, та займається з банками операціями з цінними паперами.
Здійснює контроль та координує діяльність трьох основних органів регулювання банківської системи Франції: Комітету кредитних установ та інвестиційних компаній, Комітет з регулювання банківської і фінансової діяльності і Банківського комітету (комісії).
4) Комерційний банк. У межах даної функції Банк Франції обслуговує клієнтів – юридичних осіб, особливо щодо операцій з цінними паперами. Веде рахунки фізичних осіб – поточні та з цінними паперами. Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно під заставу цінних паперів. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватною кредитною установою. Ця діяльність зараз Банку обмежена Статутом 1993 року, який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунків приватних осіб (половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам).
Банк Франції веде списки інцидентів по фізичних особах, пов'язаних з нетиповими платежами, з незаконним проведенням фінансових операцій, з неповерненням кредитів та ін. Надає послуги консультаційного характеру: збирає фінансову інформацію про компанії і надає її іншим компаніям; здійснює незалежну оцінку кредитоспроможності юридичних осіб; консультує підприємства з питань фінансового аналізу та експертизи.
5) Реалізація монетарної політики. На відміну від інших центральних банків Банк Франції до 1945 року не брав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Зараз Банк використовує такі основні інструменти монетарної політики:
– процентна політика. Банк Франції встановлює відсоткові ставки за своїми операціями з кредитування комерційних банків. За попередніми заявками комерційних банків здійснюються кредитні аукціони (з урахуванням запропонованого кожним з учасників аукціону рівня відсоткових ставок). БФ аналізує стан грошово-кредитного ринку і встановлює ставку, за якою надає кредити банкам.
Якщо необхідно додатково вплинути на рівновагу між попитом та пропозицією кредитних ресурсів, Банк Франції виступає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кошти для підтримання стабільності грошово-кредитного ринку. Ставки за цими операціями Банку Франції наближаються до ринкових ставок за міжбанківськими кредитами;
– операції відкритого ринку. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку, здебільшого, через виконання операцій з купівлі-продажу цінних паперів;
– обов’язкові резерви. Практику обов'язкових резервів депозитних банків Банком Франції запроваджено в 1967 року, коли норми резервів встановлювались окремо для строкових вкладів і коштів на поточних рахунках. З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і для кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими установами.