1.2 Класифікація діагностичних методів та методик

Методи діагностики поділяються на:

• неекспериментальні (служать для виявлення наявності або відсутності якої-небудь психологічної особливості);

• діагностичні (для кількісного вимірювання);

• експериментальні (для пояснення психічних явищ);

• формуючі (для виявлення можливостей розвитку).

1. Неекспериментальні діагностичні методи.

1. Спостереження

Метод збору первинної соціальної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником, на основі цілеспрямованого сприймання, подій, які відбуваються з людиною чи групою [1, с. 7]. Це один з основних методів, що використовуються в педагогічній практиці, метод тривалого й цілеспрямованого опису психічних особливостей. Застосування цього методу передбачає обов'язкову систематизацію отриманих даних і формулювання висновків. Для того, щоб спостереження було науковим, воно має задовольняти такі вимоги:

1. Цілеспрямованість – спостереження проводиться за проявами конкретних особистісних рис.

2. Планування – необхідно вирішити, що спостерігати, скласти план, де вказані терміни і засоби, показники, можливі прорахунки й помилки та способи запобігання, передбачувані результати.

3. Природність – спостереження проводиться в природних для учня умовах.

4. Систематичність – спостереження проводиться не від випадку до випадку, а систематично, згідно з планом.

5. Об'єктивність – учитель має фіксувати не те, що він «хоче побачити» на підтвердження свого припущення, а об'єктивні факти.

Необхідно пам'ятати деякі правила, застосовуючи метод спостереження: практично неможливо виключити вплив випадкових чинників; фіксувати тільки те, що відповідає меті спостереження; спостереженню не підлягають інтимні ситуації; метод пасивний: учитель спостерігає ситуації, які створюються незалежно від його планів, він не може вплинути на хід подій; спостереження надає інформацію, яку складно піддати кількісному аналізу.

2. Анкетування

Анкетування – це методичний прийом, який використовується з метою отримання психологічної інформації з допомогою системи запитань. Через анкетування вчитель отримує дані про думки й особистісні якості школярів.

Запитання анкет бувають відкритими (передбачають відповіді на свій розсуд) і закритими (надаються готові відповіді для висловлення своєї згоди або незгоди, список відповідей на вибір або відповіді для визначення їхнього місця в класифікації).

До «плюсів» анкетування слід зарахувати: масовість обстеження. велику швидкість збору інформації, легкість обробки результатів, можливість застосування статистичних методів.

До недоліків слід віднести такі: анкетування не враховує різницю в розумінні запитань школярами, об'єктивність відповідей не завжди висока, оскільки учні можуть несумлінно поставитися до опитування.

3. Аналіз результатів діяльності

Цей метод дозволяє вчителю отримувати різноманітну інформацію про учнів, аналізуючи їхню навчальну роботу.

Дуже часто, знайомлячись з учнями, просять написати твори, в яких вони краще, ніж в анкетах, висловлюють своє ставлення до навчальних предметів, занять у вільний час, захоплень, інших аспектів життя. Наприклад, шляхом аналізу творів можна встановити не тільки наявність пізнавальних інтересів учнів, але певною мірою і рівень розвитку їхньої свідомості, ступінь емоційної захопленості, характер пізнавальних інтересів, а також скласти уявлення про літературні здібності, словниковий запас, образне мислення.

4. Вивчення

Вивчення окремих учнів і класу в цілому має бути спрямоване на розкриття причин їхньої поведінки та мотивів. Дослідження процесу розвитку кожного учня здійснюється впродовж усіх років його навчання. Діагностика охоплює всіх учнів без винятку і проводитися шляхом систематичних діагностичних зрізів по кожному з параметрів розвитку. Такий підхід забезпечує ефективне використання результатів діагностичної діяльності.

5. Бесіда

Метод встановлення в ході безпосереднього спілкування психічних особливостей учня, який дозволяє отримати необхідну інформацію з допо­могою заздалегідь підготовлених запитань. Бесіду можна проводити не тільки з учнями, але і з учителями або батьками.

Бесіда може бути стандартизованою або вільною. У першому випадку бесіда ведеться за суворо регламентованою програмою, із жорсткою послідовністю пред'явлення чітко сформульованих питань. Це дає можливість точно фіксувати відповіді й порівняно легко обробляти результати. У другому випадку зміст запитання наперед не планується, спілкування протікає вільніше, ширше, але це ускладнює організацію проведення бесіди й обробку результатів. Ця форма проведення бесіди ставить дуже високі вимоги до викладача.

Готуючись до бесіди, необхідно провести попередню роботу.

1. Треба продумати всі аспекти проблеми, підібрати факти, постановити мету.

2. Визначити послідовність тем або питань.

3. Вибрати місце і час для розмови. Необхідно, щоб поряд не було людей, присутність яких могла б збентежити або, ще гірше, вплинути на щирість співрозмовника.

Слід враховувати, що бесіда надає нам не об'єктивні факти, а думки дитини. Може статися, що вона довільно або мимоволі спотворює реальний стан справ. Крім того, учень, наприклад, часто вважає за краще сказати те, що від нього чекають.

Особливої проблеми набуває спосіб фіксації змісту бесіди. Робити магнітофонний запис без згоди співрозмовника забороняється з етичних і юридичних міркувань. Відкритий запис бентежить і пригнічує співрозмовника так само, як і стенографування. Безпосередня фіксація відповідей під час бесіди стає серйозною перешкодою, якщо інтерв'юера цікавлять не стільки факти і події, скільки точка зору, позиція з того або іншого питання. Записи, зроблені безпосередньо після бесіди, можуть мати відтінок суб'єктивного ставлення.

2. Вимірювальні діагностичні методи

Діагностичні методи дозволяють не просто описати ті чи інші психічні особливості особистості або групи людей, але й виміряти їх. Наводимо приклади засобів вимірювання.

1. Шкалування

З його допомогою реальні якісні психологічні явища набувають числового вираження у формі кількісних оцінок. Розрізняють три види шкал: оціночні шкали, соціометричні шкали, тести.

2. Оціночні шкали

Вони прості у застосуванні, надають можливість застосування математичних методів обробки й аналізу результатів дослідження. Суть цього методу полягає в тому, що реальні психічні явища моделюють з допомогою числових систем за наперед обумовленими оцінками.

Одним з видів оціночного шкалування, який набув широкого поширення, є рейтинг. Він є діагностичним методом вимірювання психічних явищ компетентними суддями, експертами шляхом опитування та оцінювання. Рейтинг вимагає ретельного підбору експертів, точної, зручної

системи оцінок. Його використовують, наприклад, для оцінки перспективності методів навчання й ефективності діагностичних засобів.

Шкали ранжирування утворюються шляхом порівняння окремих показників. Показники розташовують у ряд за ступенем важливості. На підставі ранжирування учнів класу за певними якостями встановлюють залежність двох явищ.

Парне порівняння. Суть його – в зіставленні двох учнів за однією якістю. Якщо цією якістю обидва учні володіють рівною мірою, то кожному з них проставляють по одному балу. Якщо ж досліджувана якість у першого розвинена краще, ніж у другого, то першому ставлять два бали, а другому – нуль балів. Підсумовуючи отримані кожним учнем бали, ми отримуємо кількісний вираз рівня розвитку певної якості в учнів.

3. Соціометричні шкали

Цей вид шкал найважливіший для класного керівника, оскільки з їх допомогою вивчається структура соціальних взаємостосунків у класі. Наприклад, методика соціометрії дозволяє виявити міжособистісні стосунки в класі. Залежно від характеру стосунків можуть бути поставлені різні питання: «З ким би ти хотів сидіти за однією партою?», «Кого ти рекомендував би для участі в дискусії за темою..?» Учневі пропонується підписати свій аркуш і написати на ньому прізвища вибраних однокласників, дотримуючись послідовності переваг (у першу, у другу чергу).

Потім на окремому аркуші креслиться соціограма. Вона зображується у вигляді чотирьох концентричних кіл, в які вписують учнів класу. У перше коло (центральне) потрапляють ті, хто набрав удвічі більше від середньої кількості виборів, у друге коло – середню кількість виборів, у третє – кількість виборів менша за середню, у четверте – не отримали жодного вибору. Вибір позначають вектором, направленим від того, хто вибирає, до того, кого він вибрав.

4. Тестування

Це метод, техніка вивчення і визначення складних властивостей та якостей особистості, які не піддаються безпосередньому спостереженню, на основі використання спеціально розроблених стандартних завдань (тестів), результати яких є показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості чи соціальних груп. [1, с. 7]

Вперше такий метод використав американський психолог Ф. Гальтон, але широке розповсюдження отримав завдяки дослідженням Д. Кеттела. В 1896 році французький психолог А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідження були недостатніми, оскільки процеси вивчалися ізольовано один від одного. Психометричні тести Д. Векслера також викликали серйозні нарікання дефектологів, бо вони давали уявлення про розвиток дитини як просте кількісне зростання.

Окрім того тести мають ще ряд недоліків. Так, в них не обґрунтовується, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є відсутність психологічного, якісного аналізу відповідей учнів [14, с. 44].

Сучасна психодіагностика використовує такі основні види тестів [10]:

• тести інтелекту (задачі на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);

• тести досягнень (йдеться про виявлення ступеня конкретних знань);

• особистісні тести (з метою вивчення характеристик особистості, її психологічних якостей);

• проективні тести (використовують у процесі дослідження властивостей і характеристик, в існуванні яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює або не хоче визнавати у себе, наприклад, негативні риси, мотиви);

• тести креативності (за їх допомогою досліджують розвиток творчих здібностей).

У школах розвинених країн упровадження і вдосконалення тестів відбувалося швидкими темпами. Широкого поширення набули діагностичні тести шкільної успішності, які використовують форму альтернативного вибору правильної відповіді з декількох правдоподібних, написання дуже короткої відповіді (заповнення пропусків), дописування літер, цифр, слів, частин формул тощо.

Головними критеріями якості тесту є надійність і валідність. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність – ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики.

Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури. Потрібно також пам’ятати, що некоректно інтерпретовані тести можуть набути для особистості прогностичного значення

3. Експериментальні методи

Експеримент є методом психологічного дослідження, який дозволяє не тільки описати явище, але й пояснити його. Цей метод в основному застосовується в науковій педагогіці. Також він може використовуватися в повсякденній діяльності вчителя для перевірки ефективності нових і оптимізації відомих прийомів роботи, що добре зарекомендували себе. [3, 9-17]

1. Природний експеримент полягає в тому, що вихованець, перебуваючи у природних для нього умовах (навчальної, трудової, спортивної, ігрової діяльності), не знає, що його досліджують. Вчитель-вихователь створює спеціальні умови діяльності учнів (певні форми організації навчання, методи, умови, які вимагають долати труднощі, виявляти взаємодопомогу та ін.) і аналізує особливості поведінки вихованців у цих умовах. Тут є елемент моделювання.

2. Лабораторний експеримент проводиться в штучних для учня умовах, які спеціально створюються і враховуються. Він здійснюється у спеціально обладнаних лабораторіях із використанням спеціального обладнання. Цей вид експерименту викликає напруженість, скутість піддослідних і нерідко призводить до спотворення, необ'єктивності отриманих результатів. Тому в практиці роботи вчителів, класних керівників цей вид дослідження використовується рідко. [9]

3. Моделюючий експеримент

Цей метод пояснює психічні явища з допомогою їх моделювання. У експериментальній ситуації учень відтворює (моделює) ту або іншу природну для нього діяльність: емоційні або естетичні переживання, запам'ятовування необхідної інформації. [3, 9-17]

4. Формуючі методи

Сутність формувальних методів полягає у вивченні психологічних особливостей дітей у природних умовах навчально–виховного процесу шляхом активного формування тих психічних якостей, які передусім цікавлять вихователя. Тут важливий не стільки рівень актуального розвитку школяра, скільки "зона його найближчого розвитку", особливості її формування. Тому для цього методу характерні своєрідні назви: навчальний, перетворювальний, виховний, моделювальний експеримент. [ 7, с. 85]

Формувальний експеримент виконує одночасно дві функції. З одного боку, він має на меті вивчення психологічних особливостей і механізмів, а з іншого – реалізацію виховних і освітніх завдань, надання допомоги учням у навчально-виховному процесі. Цей метод, допомагаючи простежити за психічними змінами особистості, вдало поєднує психологічний аспект вивчення школярів з пошуком і розробкою оптимальних шляхів навчально-виховної роботи через активне залучення дитини до організованої вчителем-вихователем діяльності та цілеспрямований вплив на неї і дає змогу формувати, помітно змінювати психічні якості, розширювати зону актуального розвитку дитини та ін. [9]

Отже, педагогічна діагностика вивчає принципи і методи розпізнавання та встановлення ознак, що характеризують нормальний (або з відхилом від норм) перебіг педагогічного процесу та розглядає процедури встановлення діагнозу.