2. Напад Німеччини на срср. Україна на початку Великої Вітчизняної війни

Велика Вітчизняна війна, що почалася 22 червня 1941 р. була складовою частиною Другої світової війни. За характером вона була для всіх народів СРСР справедливою, визвольною, вітчизняною. Її ціллю було визволення Батьківщини та Європи від загарбників та знищення фашизму і націонал-соціалізму.

Перший період Великої Вітчизняної війни – це час поразок і відступу Червоної Армії. Німецький план воєнної операції «Барбаросса» передбачав захоплення СРСР до Уралу протягом 1,5–2 місяців. Основний удар мав бути нанесений на кордоні.

Німці розгорнули наступ вздовж всього західного кордону Радянського Союзу в трьох основних напрямках: на Ленінград, Москву та Київ. На Україну вдерлися армії групи «Південь». Армія вторгнення нараховувала 5,5 млн чоловік, близько 4300 танків і штурмової зброї, 4980 бойових літаків, 47200 гармат і мінометів. Червона Армія мала майже вдвічі менше людей, трохи поступалася в артилерії, але переважала в танках і літаках, здебільшого застарілих зразків.

Вже у 1-й день війни ворог просунувся на 25–30 км. Червона Армія, яка не чекала нападу, не змогла організувати гідний опір агресору. Відступаючи вона несла численні втрати в живій силі й техніці. Тільки за перші три тижні війни вона втратила близько 1 млн військовослужбовців (у т. ч. 2/3 – полоненими), 6 тисяч танків, 3,5 тисяч літаків (у 1-й день ворог знищив 1200 літаків, у т. ч. 800 на аеродромах), тисячі артилерійських снарядів. Німецькі втрати на цьому етапі були незрівнянно меншими: близько 100 тисяч чоловік, понад 1700 танків і штурмової зброї, 950 літаків.

Такий перебіг подій дозволив начальнику генштабу штабу Гарольду записати 3 липня 1941 р. у своєму щоденнику: «Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що похід проти Росії було виграно протягом 14 днів».

Чому це стало можливим? Адже керівництво СРСР чекало війни і готувалося до неї. Існувало чимало причин, які пояснюють поразки Червоної Армії на першому етапі Великої Вітчизняної війни. Найбільш важливими були такі:

1. Несподіваний в тактичному плані й дуже міцний удар німців. Сталін знав і про план "Барбаросса", і про концентрацію військ на кордоні, і про донесення розвідників, що напад на СРСР готується на 22 червня. Але він вважав, що не розгромивши Англії Гітлер не почне великої війни на сході.

2. Розосередженість радянських військ вздовж всього кордону СРСР – цього вимагала нестабільна політична ситуація на Далекому Сході та в Азії.

3. Кадровий склад Червоної Армії на початку війни був дуже поганий. Наприкінці 30-х – на початку 40-х років було репресовано близько 50 тисяч командирів різного рівня. Тим, хто прийшов їм на зміну бракувало досвіду й освіти: тільки 7% командирів мали вишу освіту, а 37% не закінчили навіть повного курсу середніх військових училищ.

4. Некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, що призвело до того, що:

• головний удар ворога очікувався на півдні західного кордону (на Україну), а прийшовся на центр;

• сподівалися мати час на мобілізацію, а його не виявилося, в результаті чого у прикордонних областях мобілізація була просто зірвана;

• радянська воєнна доктрина не передбачала оборони та організованого відступу. Внаслідок цього сотні тисяч червоноармійців потрапили у полон: 665 тис. під Києвом у вересні 1941 р., 240 тис. під Харковом, 149 тис. в Керчі у травні 1942 р.

5. Незавершеність підготовки до війни виявилася у тому, що:

• не були укріплені нові кордони, в той час, як старі укріплення демонтували;

• не перенесена за Урал промислова зона;

• не завершено реорганізацію та переозброєння армії.

У таких складних умовах Україна разом з усією країною мобілізовувала всі сили й ресурси на відсіч агресії. З перших днів війни почалася мобілізація. Вона носила масовий і добровільний характер. Протягом трьох місяців до армії та флоту з України пішло 2,5 млн чоловік та 1,3 млн – до лав народного ополчення.

Прискорилася евакуація на схід промисловості й людей. З України було вивезено близько 550 підприємств та сотні наукових і культурних установ. Але багато матеріальних цінностей залишилося, незважаючи на наказ знищувати все, що не можна вивезти. Евакуйовані підприємства розташовували за Уралом – близько половини промислових потужностей цього регіону працювало на українському обладнанні. На початку 1942р. ці підприємства почали давати продукцію, а в середині року запрацювали на повну потужність.

Для перетворення СРСР на єдиний воєнний табір була проведена реорганізація центральної влади у напрямку подальшого посилення централізації та одновладдя. Сталін зосередив у своїх руках більшість владних повноважень у державі. Він очолив Ставку Верховного Головнокомандування та Наркомат оборони, а з довоєнних часів він обіймав посади Голови Раднаркому і Генерального секретаря ЦК ВКП(б). Для покращення керівництва країною в умовах війни 30.06.41 р. було створено Державний Комітет Оборони. Будь-які прояви демократії та навіть її видимість у суспільстві були згорнуті.

Першочергову увагу керівництво держави приділяло суто військовим питанням. З метою зміцнення армії в червні 1941 р. було запроваджено інститут воєнних комісарів. 16.08.41 р. вийшов наказ Ставки ВГ, який вимагав боротися до останнього. Всі полонені проголошувалися зрадниками, а їхні родини позбавлялися пільг і репресовувалися.

Однак усі ці заходи не змогли зупинити німецького наступу. Армії Південного та Південно-західного фронтів, створених на початку війни для захисту України, не зважаючи на накази, швидко відступали. Героїчна оборона Одеси, що, тривала 78 днів, оборона Керчі (до травня 1942 р.) та Севастополя (до червня 1942 р.) хоч і відволікала значні сили противника, але його просуванню на схід перешкодити не могла. Наприкінці серпня 1941 р. німці вийшли до Дніпра. 24 жовтня вони захопили Харків. А на кінець року вся Україна за винятком східних районів Харківської та Ворошиловградської (нині Луганської) областей була окупована. 22 липня 1942 р. радянські війська залишили останнє українське місто Свердловськ Ворошиловградської області.

Дещо інакше складалася ситуація на Західній Україні. Зазнавши політики радянізації (сконцентрована в часі, вона відвернула галичан від радянської влади), її населення вітало прихід гітлерівців. Поширенню таких настроїв сприяла активна антикомуністична антирадянська пропаганда ОУН.

Українські націоналісти розуміли, що зіткнення між СРСР та Німеччиною неминуче. Вони готувалися до війни, сподіваючись за допомогою німців здійснити свою мету – створити незалежну соборну Україну. Найбільшу активність проявляла ОУН-Б. Для організаційної роботи на захопленій німцями території Радянської України ще навесні 1941 р. нею були підготовлені похідні групи. А у квітні за її ініціативою німці створили два батальйони: «Роланд» і «Нахтігаль», Перший в боях участі не приймав. «Нахтігаль» (командир Р. Шухевич) разом з вермахтом воював у Галичині проти Червоної Армії 29–30 червня увійшов до Львова. Слідом підійшла й похідна група, що мала спеціальне завдання.

30 червня 1941 р. похідна група ОУН-Б скликала зібрання активістів українського руху, назване Національними Зборами. Національні Збори прийняли Акт відновлення Української Держави й призначили головою її уряду Ярослава Стецька. У цьому документі зазначалося також, що «відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації».

Проте, подібних намірів у німців не було. Вони попервах просто розгубилися, оскільки проголошення незалежності України не було з ними узгоджено. А як тільки в Берліні усвідомили, що відбувається в Україні, були негайно здійснені заходи з винищення небажаного явища. 5 липня у Кракові та Львові почалися арешти активістів ОУН. Були заарештовані й депортовані у Берлін С. Бандера та Я. Стецько. В серпні-вересні 1941 р. були розформовані українські батальйони. Із їх вояків у жовтні цього ж року на контрактних засадах було створено 201-й батальйон охоронної поліції, який діяв у Білорусії до грудня 1942 року.

Таким чином, перший період Великої Вітчизняної війни став часом великих випробувань для України. В результаті допущених керівництвом СРСР помилок і незавершеності підготовки країни до війни майже вся УРСР до кінця 1941 р. була окупована німцями. Розв’язана Німеччиною війна активізувала боротьбу ОУН за відновлення української державності. З0 червня 1941 р. у Львові була проголошена незалежність України. Спираючись на цей Акт ОУН-Б продовжила боротьбу за Суверенну Соборну Українську Державу в нових умовах.