Терор проти місцевого населення
Партизани влаштовували на окупованих територіях комуністичний партизанський терор, який для місцевого населення був справжнім лихом. Ось що писав у другій половині 1942 р. у донесенні в політуправління Червоної армії помічник командира 125-го партизанського загону імені І. В. Сталіна Микита Бурцев: „Більшість партизанських загонів харчуються, одягаються і озброюються за рахунок місцевого населення, а не за рахунок видобутого в боях з фашизмом. Населення проявляє невдоволення і каже: «Німець обдирає, партизанам дай». При заготівлі продуктів та одягу з боку окремих партизанських загонів проявляються елементи мародерства і хуліганства“.
Партизану Рудько, який воював у бригаді Нікітіна, свідчить: "На території Західної Білорусії тисячі партизанів. Це, головним чином, полонені і оточенці, озброєні за рахунок лісів і місцевого населення. Оперують у більшості своїй нечисленними групами в 20-40 осіб, непогано, особливо навесні і в період, коли були ще гміни (волості), били німців. Але це була гола стихія, це була помста полоненого за все те, що він бачив і пережив у німців. Тепер же вони майже всі діють — не вистачило ні запасу боєприпасів, ні з ким вони не пов'язані, на 100% відірвані від радянської дійсності. Установки партії і уряду з питання партизанського руху не знають. Живучи і діємо, вони неминуче перетворюються на зайвий баланс для селянства і відновлюють селянство проти партизанів в цілому. Значить, завдають шкоди партії і уряду, конкретно відбувається це так: коли немає німців, партизани вільно ходять по селу, ніякої роботи з селянами не ведуть, беруть у них корів, овець, хліб та інші продукти. Коли ж з'являється каральний загін, партизани не пручаючись біжать, а селян б'ють і палять за те, що утримували і годували партизанів. Селяни прямо кажуть: "На який чорт мені такі партизани, які забирають останнє і не можуть оборонити мене від німця. Не було б вас, мене не бив би і палив німець „. Це, по-перше. По-друге, селянина обурює метод заготівлі (так званий бомбардування) продуктів, яка відбувається в такий спосіб:
Загін (група) отримує від командування відповідне село або два. Виїжджає вночі і підряд забирає в кожній хаті все що знайде: сало, масло, сметану, хліб та ін продукти. Звідси селяни все поголовно ховають. Нерідкі випадки, коли поряд з продуктами такі «партизани» обшукують шафи, скрині і беруть одяг і чоботи і навіть предмети розкоші: одеколони, годинники й ін речі. Забирають коней і вози для відвозячи продуктів, обіцяючи їх повернути, але фактично рідко їх повертають. Все це робиться без урахування соціального та економічного становища сім'ї. Не випадково, коли приїжджають партизани в село, що грають у дворі діти, помітивши їх, біжать у дім і кричать: «Мама, партизани їдуть». І мама починає ховати все, що має“.
Побут та хвороби
Лікарі, які перебували в партизанських загонах, відзначали, що в партизанів починалися захворювання через те, що в їх раціоні харчування було занадто багато м'яса. При цьому через хазяйнування німців і «народних месників» у ряді районів Західної Білорусії залишалося по одній корові на 5-7 дворів і по одному коню на 7-10 дворів.
Партизани вели розпустний образ життя. Венеричні недуги серед бійців і командирів були масовим явищем. Зазвичай на колективної фотографії кожного партизанського загону зображена корова, на боці якої іноді писали «Смерть фашистським окупантам!». Хоча тягати корову рейдами клопітно, вона була надзвичай потрібна партизанам. В загонах Ковпака, Сабурова, Федорова і інших була справжня епідемія венеричних захворювань. Медикаментів не вистачало, тому партизани лікувалися, як могли. Після ін'єкції коров'ячого молока, організм бурхливо реагує на чужорідний білок, температура тіла партизан на тривалий час піднімалася мало не до 40ºС (гонококи гинуть при 38ºС з невеликим). Таким чином корови рятували партизан.