Конспект лекцій ОЗК 2014

активність у бізнесі.

Перші спроби класифікувати системи бухгалтерського обліку різних країн були зроблені ще на початку ХХ ст. Тоді американський учений Генрі Ренд Хетфілд (Hatfіeld) виділив три групи: Великобританія, США, континентальна Європа. Критерії класифікації ним не були визначені.

Наприкінці 1960-х років Матлер (Mutller) запропонував свій варіант класифікації систем бухгалтерського обліку, виділивши в ній чотири групи:

1)системи бухгалтерського обліку і звітності, що базуються на макроекономічному підході. Такий підхід означає, що система бухгалтерського обліку є інструментом формування національної економічної політики (Швеція);

2)системи бухгалтерського обліку і звітності, що базуються на мікроекономічному підході. Такий підхід є характерним для країн з ринковою економікою і значною питомою вагою малого та середнього бізнесу. При цьому все більше проявляється тенденція оцінки активів за поточною вартістю (Нідерланди);

3)бухгалтерський облік як незалежна дисципліна, що розвивається, виходячи із практичних завдань бізнесу (США, Великобританія);

4)уніфікована система бухгалтерського обліку. Такі системи існують у країнах, де облік і звітність використовується урядом для моніторингу та контролю за економікою (Франція).

Американською асоціацією бухгалтерів у 1977 році була запропонована класифікація систем бухгалтерського обліку «за зонами впливу» з виділенням п’яти зон:

— британська;

— франко-іспансько-португальська;

— німецько-голландська;

— американська;

— комуністична.

Сучасні економісти виділяють такі моделі обліку:

британо-американську,

континентальну

південноамериканську.

інтернаціональну

Британо-американська модель.

Країни, що охоплюються: Австралія, Великобританія, Гонконг, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Індія, Канада, Кіпр, Мексика, Нідерланди, Центральна Америка, США та інші країни зі значним британоамериканським впливом.

Її основні принципи були розроблені у Великобританії та США. Значний внесок у їх розвиток зробили Нідерланди, тому цю модель було би точніше назвати Британо- американо-нідерландською. Роль названихкраїн продовжуєзалишатисядуже активною.

Основна ідея моделі – орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів. Промислові революції в США та Великобританії призвели до того, що власники компаній та інвестори віддалилися від оперативного управління і передали його професійним управляючим. У такій ситуації фінансово-облікова інформація є важливим джерелом даних про стан компанії.

Управлінський персонал зобов’язаний надавати своїм акціонерам звіти для контролю за ефективністю використання ресурсів. Саме ця обставина визначила націленість фінансової звітності на інформаційні потреби інвесторів і кредиторів. Така орієнтація фінансового обліку властива США та Великобританії протягом багатьох років. Більше того, в цих країнах були створені ринки та біржі цінних паперів, де більшість компаній знаходила додаткові джерела фінансових ресурсів. У результаті фінансові звіти компаній значно відрізняютьсяза аналітичністю.

Система загальної та професійної освіти також відповідає високим стандартам, що

певною мірою поширюється на бухгалтерів і користувачів облікової інформації. В цих країнах розташованіштаб-квартири багатьох транс- і мультинаціональнихкорпорацій (ТНК, МНК).

Характерні риси:

орієнтація обліку на потреби інвесторів і кредиторів

наявність розвинутого ринку цінних паперів

високий рівень професійної бухгалтерської підготовки

наявність великої кількості транснаціональних корпорацій та утворень

Континентальна модель.

Країни, що охоплюються: Австрія, Бельгія, Греція, Єгипет, Італія. Норвегія. Португалія. Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія тощо

Цієї моделі дотримується більшість країн Європи і Японія. Бізнес, виробнича діяльність тісно пов’язані з банками, які в основному задовольняють фінансові запити компаній. Бухгалтерський облік регламентований законодавчо. Орієнтація на управлінські запити кредиторів не є пріоритетним завданням обліку, навпаки, облікова політика спрямована передусім на задоволення вимог уряду. Крім цього, уряди країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати детальну фінансовузвітність.

Характерні риси:

висока залежність від банківської системи і держави, тісні виробничі зв'язки з банками

детальний юридичний регламент обліку і звітності

орієнтація обліку і звітності та інтереси державного управління оподаткуванням

макроекономічне планування (сильний вплив ЄС)

Південноамериканська модель.

Країни, що охоплюються: Аргентина, Бразилія, Перу, Чилі, Еквадор та інші країни з нестабільною економікою

Країни об’єднує іспанська мова (за винятком Бразилії, державною мовою якої є португальська), а також спільне минуле. Основною відмінністю цієї моделі від названих вище є коригування облікових даних на темпи інфляції. Загалом облік орієнтований на потреби державних планових органів, а його методи, що використовуються на підприємствах, достатньо уніфіковані. Інформація, яка необхідна для контролю за дотриманням податкової політики, дуже добре відображається в обліку та звітності. Це значно спрощує і підвищує ефективність роботи урядових органів.

Характерні риси:

високий рівень інфляції

жорсткі вимоги держави до обліку і контролю доходів фірм та населення

уніфікація принципів обліку (немає свободи вибору системи і порядку обліку, тобто облікова політика жорстко визначена)

Інтернаціональна модель. Вона зумовлена потребами міжнародного погодження обліку, насамперед, з інтересів міжнародних валютних ринків. Тільки невелика кількість крупних корпорацій може зараз стверджувати, що її річні фінансовізвіти відповідають міжнародним обліковим стандартам.

Різні підходи до формування систем обліку ускладнюють спілкування національних підприємств на міжнародному рівні, вихід на світові ринки капіталів, спільну діяльність компаній різних країн.

Шляхи вирішення проблем різних підходів систем обліку.

1. Не робити нічого, якщо підприємство функціонує тільки на внутрішньому ринку.

Мова і валюта такої компанії відомі в світовомумасштабі (компанії США).

2.Готувати “вигідний переклад” звітності на мову користувача без зміни валюти і принципів обліку (такі звіти часто надають фінські компанії для ведення переговорів із країнами СНД).

3.Готувати “вигідний переклад”, коли звітність перекладають на мову користувача, а також здійснюється перерахунок валюти; при цьому облікові принципи залишаються незмінними (цей підхід характерний для японських компаній).

4.Готувати “частково перерахований звіт” із перекладом, перерахунком валюти і частковим перерахунком окремих елементів фінансового звіту відповідно до принципів обліку країни користувача. Ця інформація подається у вигляді додатків до різних форм звітів (наприклад, цей принцип використовує компанія “Вольво”).

5.Готувати дублюючий фінансовий звіт. У цьому випадку робиться переклад, перерахунок валюти й усіх показників звітності відповідно до облікових принципів користувача (такий підхід властивий практично всім підприємствам з іноземними інвестиціями на ринку СНД; при цьому складається дві звітності: одна – для пострадянської податкової інспекції відповідно до чинного законодавства, друга – для західних інвесторів відповідно до зарубіжнихпринципів обліку).

6.Готувати фінансову звітність відповідно до міжнародних стандартів обліку.

1.4. Система фінансового обліку та техніка рахівництва

Інформація, необхідна для прийняття управлінських рішень повинна накопичуватися, зберігатися і бути готовою для використання. Для цього й існує облікова система. Функціями її є:

—збір, реєстрація та зберігання інформації;

—її систематизація;

—виконання математичних дій та узагальнення даних;

—підготовка фінансових звітів.

Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського облікувизначені якісні характеристики інформації, що забезпечують її корисність. До них належать:

зрозумілість, доречність, своєчасність, достовірність та зіставність.

Збір та опрацювання облікової інформації протягом звітного періоду називають циклом опрацювання облікової інформації.

Кожна господарська операція звичайно оформлюється первинним документом, що містить важливі дані щодо цієї операції.

Особливості оформлення первинних документів:

1. Записи цифр. При запису цифр на нерозграфленому аркуші для відмежування тисяч використовуються коми, а для десятих — крапки.

2. Знак грошової одиниці (доларів, фунтів та ін.) ставиться перед числом. Наприклад, число 5875,96 дол., відповідно до західної практики, буде записане яке $5875,96. Коли використовуються розграфлені бланки, коми та крапки не обов’язкові.

3. Виділення підсумків. Число, після якого вказується підсумок, підкреслюється однією лінією. Це вказує, що наступне за підкресленим числом є результатом додавання або віднімання. Кінцевий підсумок підкреслюється двома лініями.

Наприклад: $180 120 $300

4. Позначення грошових одиниць у таблицях. Грошова одиниця позначається перед першою сумою в кожній колонці, а також перед останньою підсумковою сумою. Позначення грошової одиниці не використовується в регістрах бухгалтерського обліку — журналах та Головній книзі.

Документування господарських операцій — це перший крок в реєстрації та зберіганні інформації.

Другим кроком є аналіз операції. Кожна господарська операція змінює відповідні показники Балансу і складові його рівняння. Під час такого аналізу з’ясовується вплив операції на активи, зобов’язання і капітал підприємства. В результаті аналізу приймається рішення — який рахунок дебетується, а який кредитується. При цьому мають зберігатися дві основні балансові тотожності.

Третім етапом реєстрації є запис у хронологічному порядку кожної операції та її економічних наслідків. Відомості про кожну операцію заносяться в Журнал.

Журнал — це бухгалтерський реєстр початкового запису (всі операції реєструються в ньому відразу після оформлення та аналізу первинних документів). Процедура опису операції в Журналі називається протоколюванням.

Дата	Назва рахунків і пояснень	Фоліо	Дебет	Кредит
1	2	3	4	5

Процедура перенесення інформації із Журналу до Головної книги (postіng) виконується

утакій послідовності:

1.Знаходять у Головній книзі рахунок, що дебетується.

2.На рахунку проставляють дату здійснення господарської операції, у графі «Фоліо» — номер сторінки Журналу, із якої перенесено запис, у графі «Дебет» — записують суму, відображену в Журналі.

3.У графі «Фоліо» проставляють номер рахунка, на який було перенесено запис за дебетом.

4.Аналогічна процедура здійснюється для рахунка, що кредитується.

Після того, як всі операції, зафіксовані в Журналі, перенесено до Головної книги, складається перелік усіх рахунків Головної книги з відображенням кінцевого сальдо по кожному рахунку. Цей перелік має назву первинного пробного балансу.

Головна книга

Дата	Зміст	Фоліо	Дебет	Кредит	Сальдо
1	2	3	4	5	6

Метою складання первинного пробного балансу є перевірка рівності дебетових і кредитових сальдо, а також забезпечення виписки інформації з Головної книги для подальшого її опрацювання і підготовки фінансової звітності. Пробний баланс складають наприкінці облікового періоду, але він ще не є завершальною фазою облікового циклу.

Згідно з принципом відповідності, доходи звітного періоду мають бути зіставлені з витратами, понесеними для одержання цих доходів у тому ж звітному періоді. Виконання цих вимог привело до ведення бухгалтерського обліку доходів та витрат методом нарахування. Цей метод передбачає відображення фінансових наслідків господарських операцій в ті періоди, коли ці операції мали місце, а не тоді, коли підприємство одержує або сплачує гроші. Практичне застосування метода нарахування здійснюється у два етапи:

1)визначення і відображення в бухгалтерському обліку доходів і витрат;

2)коригування рахунків.

Коригування (adjustіng) сальдо рахунків пробного балансу є однією із завершальних процедур облікового циклу. Воно проводиться з метою віднесення доходів та витрат до поточного облікового періоду.

Події, що потребують коригувальних записів, в основному пов’язані з відмінностями між витратами і затратами, а також між доходами і надходженнями. Існує чотири типи таких подій:

1.Доходи отримані наперед, але ще не зароблені (unearned revenues), тобто одержання авансу в рахунок майбутньої поставки товарів чи послуг.

2.Доходи зароблені, але ще не зареєстровані або не стягнені (unrecorded —

незареєстровані, або accrued revenues — нараховані) — це доходи, право на одержання яких виникло у поточному звітному періоді внаслідок виконання послуг чи поставки товарів, гроші за які можуть бути одержані лише у наступних звітних періодах.

3.Витрати, сплачені наперед, але ще не понесені (prepaіd expenses) — це оплата,

здійснена авансом за споживання послуг або товарів.

4.Витрати понесені, але ще не зареєстровані або не сплачені — тобто нараховані витрати (accrued expenses). Типовим прикладом є нарахування заробітної плати.

Дата, на яку складається фінансова звітність, вносить часове обмеження у безперервний потік бухгалтерської інформації. Тому функцією бухгалтера є не тільки відображення в обліку поточних господарських операцій, а й віднесення їх до відповідного звітного періоду з метою обґрунтованого визначення прибутку і складання достовірної фінансової звітності. Для цього бухгалтери використовують різноманітні допоміжні документи, серед яких найбільш поширеною є робоча (трасформаційна) таблиця (work sheet), яка складається наприкінці облікового періоду, до внесення коригуючих проводок і заповнення фінансових звітів.

Номер

Початковий

пробиий баланс

Коригуючі

проведення

баланс після коригування

прибутки і збитки

Заключний

пробний баланс

рахунку

Пробний

Баланс

Звіт про

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

1

2

3

4

5

б

7

8

9

10

11

12

13

Разом

Робоча таблиця містить всю інформацію, необхідну для завершення облікового циклу первинний пробний баланс; коригуючі проводки; заключні проводки; відкоригований пробний баланс; Звіт про прибутки та збитки; Баланс; Заключний пробний баланс.

Крім зазначених журналів на практиці найчастіше застосовуються чотири типи спеціальних журналів:

Журнал продажу;

Журнал придбань;

Журнал грошових надходжень;

Журнал грошових виплат.

Тема 2. Міжнародні системи планів рахунків бухгалтерського обліку

2.1.Загальні принципи побудови міжнародних планів рахунків бухгалтерського обліку

2.2.План рахунків Англосаксонської облікової системи

2.3.План рахунків бухгалтерського обліку ЄС

2.4.План рахунків Організації африканської єдності

2.5.План рахунків бухгалтерського обліку Франції

2.6.План рахунків бухгалтерського обліку Німеччини

2.7.План рахунків бухгалтерського обліку Російської Федерації

2.1.Загальні принципи побудови міжнародних планів рахунків бухгалтерського

обліку

Система рахунків бухгалтерського обліку подається за типовим планом. Планом рахунків бухгалтерського обліку називається їх групування за економічним змістом, призначенням і структурою в систематизованому переліку. Міжнародні системи цих планів становлять таке їх групування, що дає можливість обліковувати і контролювати господарську діяльність як в межах окремих підприємств і країн, так і на міжнародному рівні.

Проблемам утворення та впровадження планів рахунків бухгалтерського обліку в світі приділяють дуже багато уваги. Це пояснюється необхідністю забезпечення достовірності облікових даних, підвищення їх управлінських функцій, впровадження на їх основі дієвих систем оподаткування.

Міжнародна практика створила два основні підходи до структури плану рахунків:

двокруговий принцип, тобто виділення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового і управлінського обліку;

інтегрований принцип, за яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків.

Нині створено три міжнародніплани рахунків бухгалтерськогообліку:

–ЄС;

–Організаціїафриканськоїєдності;

–Англосаксонськоїобліковоїсистеми.

Найпоширеніший план рахунків Організації африканської єдності, що розроблений у 1969 р. під значним впливом плану рахунків Європейського союзу і впроваджений у більшості країн Африки як національний.

Слід визначити такі принципи побудови планів рахунків бухгалтерського обліку:

1. Міжнароднівимоги до бухгалтерськогообліку –

а) точневідображеннямайнового та фінансового стану; б) правильність оцінки засобів і джерел; в) наявність обліковихперіодів; г) постійність методів, які використовують; д) повнотаохопленняоб’єктів.

2. Чітке визначенняв плані рахунківчотирьохїх категорій–

а) балансові рахунки (активні, пасивні, активно-пасивні). Як правило, сюди відносять 5 класів рахунків, що дають змогу скласти бухгалтерськийбаланс;

б) рахунки для визначення результатів діяльності (експлуатаційної, фінансової та надзвичайної)підприємства;

в) рахунки управлінської бухгалтерії, що використовують для прийняття тактичних і стратегічнихрішень, визначенняй аналізусобівартостіпродукції;

г) рахунки, з допомогою яких поєднуються дані фінансової та управлінської бухгалтерій.

Використання цього принципу в світовій практиці дає можливість організувати

фінансове управління підприємством за даними фінансової бухгалтерії, а тактичне і стратегічне управління – за даними управлінської

бухгалтерії.

3.Визначення фінансових результатів роботи підприємства чотирма способами за чотирма категоріями рахунків – балансовий, затрати-випуск, управлінський і метод, що поєднує фінансовуй управлінськубухгалтерії.

4.У більшості регіонів і національних планах рахунків виокремлюють основні рахунки, субрахунки першого та другого порядків, аналітичні рахунки першого та другого порядків. Так здійснюється кодування на підставі десяткової системи кодування планів рахунків, яке дає можливість визначити балансові рахунки (класи 1 – 5), рахунки затративипуск (класи 6 – 7), позабалансові рахунки (клас 8), рахунки управлінської бухгалтерії (клас 9) і резерв для внутрішніхпотреб підприємства(клас 10).

2.2. План рахунків Англосаксонської облікової системи

Характерною ознакою Англосаксонської облікової системи є відсутність загальноприйнятих національних планів рахунків (Великобританія, США, Канада). Їй властивітакі принципи організації:

а) дві самостійні бухгалтерії – фінансова й управлінська. Фінансова бухгалтерія дає загальну характеристику майна підприємства і всієї економічної діяльності, веде аналітичний облік розрахунків із постачальниками, покупцями, іншими юридичними та фізичними особами, а також фінансових операцій. За даними фінансового обліку визначається прибуток чи збиток і складається фінансова звітність. Управлінський облік призначений для задоволення інформаційних потреб управління і вирішує такі завдання, як визначення очікуваного доходу від тієї чи іншої господарської операції, складання прогнозів про рентабельність випуску нових видів продукції на підставі вивчення ринку збуту і фінансовий стан фірми на перспективу. Він необов’язковий і застосовується, як правило, на великих фірмах;

б) план рахунків будуєтьсяна основі методу“затрати-випуск”; в) постійне спрямування бухгалтерського обліку на оперативне визначення фінансового

результату; г) визначення фінансових результатів проводиться на базі групування витрат за

елементами з чітким відображеннямдодатковоївартості.

Кожна фірма, враховуючи внутрішні потреби, розробляє власний план рахунків бухгалтерського обліку. Для прикладу розглянемо план рахунків однієї з американських фірм (табл. 2):

			Таблиця 2
	Рахунки засобів підприємства		Рахунки джерел формування
			засобів підприємства
111	Каса	211	Векселівидані
112	Векселіотримані	213	Отриманіаванси
113	Рахунки до отримання	212	Рахунки до оплати
114	Винагороди до отримання	214	Заборгованістьіз заробітноїплати
115	Матеріали	221	Видані зобов’язання
116	МШП	311	Капітал
117	Авансом оплаченаоренда	313	Прибуток
118	Авансом оплаченастраховка	411	Доходи
141	Земля	511	Видатки на заробітнуплату
142	Будівлі	512	Видатки на комунальніпослуги

143	Нарахованийзнос будівель	513	Видатки поштові, телефонні,
			телеграфні
144	Обладнаннявиробниче	514	Видатки на оренду
145 Нарахований знос виробничого		515	Видатки на страхування
	обладнання
146	Обладнанняневиробниче	516	Видатки на матеріали
147	Нарахований знос невиробничого	517	Видатки на канцелярськіпотреби
	обладнання

Рахунки активів показують різного роду збільшення чи зменшення цінностей.

Рахунок 111 “Каса” використовується для реєстрації руху грошової готівки чи інших засобів обміну, що приймаються банком на вклади за номінальною вартістю; на ньому також відображають готівковігроші в касі.

Рахунок 112 “Векселі отримані” застосовують для обліку боргових письмових зобов’язань виплатити певну суму грошей чи інших зобов’язань покупців оплатити в майбутньому відвантажені їм товари чи послуги. Відпуск товарів чи надання послуг збільшує суму на цьому рахунку, а оплата – зменшує.

Рахунки 117 і 118 використовуються для відображення оплати товарів і послуг, які з часом стануть видатками, але зараз рахуютьсяв складі активів.

Рахунок 141 “Земля” відображає вартість придбаної землі, що використовується в основній діяльності фірми. Рахунок 142 “Будівлі” призначений для реєстрації покупки та продажу будівель і споруд, які використовують в

основній діяльності фірми. Рахунок 146 “Обладнання” показує вартість придбаного обладнання. Для кожного типу обладнання відкривається,як правило,окремий аналітичний рахунок.

На рахунках пасивів відображають збільшення чи зменшення зобов’язань. До рахунків пасивів відносять:

211 “Векселі видані” – використовують для реєстрації збільшення чи зменшення грошовихзобов’язань кредиторам;

212 “Рахунки до оплати” – обліковують суми, які повиннавиплатити фірма кредитора м.

Баланс фірми має вигляд: Активи = Пасиви + Капітал

2.3. План рахунків бухгалтерського обліку ЄС

План рахунків бухгалтерського обліку ЄС визначає бухгалтерський облік як функцію управління та інформаційне джерело прийняття рішень. Він базується на міжнароднихі національнихстандартах і законах.

Основнимиособливостямицього плану рахунків є:

1.Він розроблений 25 липня 1978 р. і встановлює єдині норми та вимоги для країн ЄС за кожноюстаттею балансута звіту про прибутки і збитки.

2.У ньому враховуються вимоги торговельного кодексу, який, зокрема,

визначає перелік обов’язкових звітів, що використовуються господарськими одиницями.

3.Він виходить із податкових кодексів, які регламентують норми та методи проведення інвентаризації, створення резервів і визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню.

4.Він відповідає вимогам законодавства, яке передбачає організацію обліку та контролюзалежно від форм власності, видів підприємств і розмірів.

Детальніше побудову плану рахунків бухгалтерського обліку ЄС розглянемо на

прикладінаціональногоплану рахунків Франції. Загальна характеристикакласів рахунків: Клас 1. “Рахунки капіталів” (9 рахунків)

10 “Капітал”, 11 “Результат минулого періоду”, 12 “Результат звітного періоду”. Клас 2. “Рахунки матеріальних і нематеріальних основних засобів і

фінансовихвкладень” (8 рахунків)

20 “Нематеріальні основні засоби”, 21 “Матеріальні основні засоби”, 25 “Фінансові вкладення”.

Клас 3. “Рахунки запасів незавершеноговиробництва” 31 “Сировина і матеріали”, 32 “Інші матеріали”, 35 “Готова продукція”, 36 “Товари”. Клас 4. “Рахунки розрахунків”

40 “Постачальники”,41 “Покупці”, 46 “Дебітори та кредитори”. Клас 5. “Фінансовірахунки”

52 “Каса”.

Клас 6. “Рахунки затрат за елементами”(9 рахунків) 60 “Покупки”.

Клас 7. “Рахунки доходів за видами” (9 рахунків).

Клас 8. “Спеціальні рахунки” – призначені для обліку коштів і зобов’язань, що мають позабалансовийхарактер.

Клас 9. “Рахунки аналітичної експлуатації” – призначені для прийняття управлінськихрішень фірми та перспективногоїї розвитку.

Фінансовий результат визначають шляхом співставлення затрат із загальним випуском на підприємствіза видами діяльності.

Фінансовий результат, який відображений на рахунку 12 “Результат звітного періоду”, визначають за даними рахунків 1–7 класів. Вказана рівність фінансового результату визначається за принципом подвійного запису та системи рахунків (балансових і затрати-випуск).

2.4. План рахунків Організації африканської єдності

Метою створенняплану рахунків Організаціїафриканськоїєдності було:

–розробка системи рахунків, які здатні задовольнити всіх користувачів облікової нформації;

–нормалізаціяфінансовоїбухгалтерії;

–пристосування бухгалтерських методів до сучасних засобів обробки інформації.

Особливістю плану рахунків Організації африканської єдності є чітке визначення9 класів рахунків у двох розділах.

Розділ І “Рахунки фінансовоїбухгалтерії”: Клас 1. “Рахунки капіталів”

10 “Капітал”, 11 “Резерви”, 12 “Результати минулих періодів”. Клас 2. “Рахунки основнихзасобів”

20 “Нематеріальні активи й основні засоби”, 21 “Інші матеріальні основні засоби”, 23 “Матеріальнізасоби в незавершеномувиробництві”.

Клас 3. “Рахунки запасів” 30 “Товари”, 31 “Сировината матеріали”, 35 “Готова продукція”.

Клас 4. “Рахунки розрахунків” 40 “Постачальники”,41 “Покупці”, 46 “Дебітори та кредитори”. Клас 5. “Фінансовірахунки”

57 “Каса”.

Клас 6. “Рахунки витрат за елементами” 60 “Запаси продані”, 61 “Сировината матеріали спожиті”. Клас 7. “Рахунки доходів за видами”

70 “Продаж товарів”, 71 “Продаж готових виробів”.

Клас 8. “Ефективність управління” 84 “Визначення результатів реалізації елементів активу”, 86 “Визначення чистих

результатів діяльності”.

Клас 9. “Рахунки аналітичноїексплуатації” 91 “Рахунки перерозподілувитрат”.

Цей план рахунків передбачає два шляхи визначення чистого результату роботи. Перший визначається за даними управлінської бухгалтерії: підсумок рахунків 7-го

класу “Рахунки доходів за видами” мінус підсумок рахунків 6-го класу “Рахунки витрат за елементами” плюс (мінус) результат реалізації основних засобів

(рахунок 84) і мінус підсумок рахунку 86 “Визначення чистого результатудіяльності”. Другий визначається за даними рахунків фінансової бухгалтерії

балансовим методом – шляхом співставлення дебетових і кредитових залишків за рахунками, а саме: додаються всі суми дебетових залишків за рахунками 1–5 класів і віднімається вся сума кредитових залишків за рахунками 1–5 класів. Результат дорівнює чистомуприбутку або чистомузбитку.

Загалом план рахунків Організації африканської єдності є значним внеском у нормалізацію бухгалтерського обліку в Африці й інших країнах, які розвиваються, і підготував поступовий їх перехід до світової системи бухгалтерського обліку. Окремі африканські країни зробили деякі вдосконалення в цей план рахунків. Так, національний план рахунків Сенегалу має додатковий нульовий клас, призначений для обліку позабалансових рахунків.

2.5. План рахунків бухгалтерського обліку Франції

План рахунків бухгалтерського обліку по Франції був розроблений в 1979 р. і прийнятий Національною радою з бухгалтерського обліку Франції в 1982 р.

В основі плану лежать ідеї Юджина Шмаленбаха – німецького професора, спеціаліста з бухгалтерського обліку, який запропонував форму стандартного національного бухгалтерського кодексу. З приходом нацистів він був позбавлений посади професора в Кельні, але його підхід був прийнятий у Німеччині ще у 1937 р. і став основою реалізації національного економічного плану, відомий як план Герінга.

УФранції цей підхід був прийнятий у 1942 р. і став основою для розробки загального плану ведення обліку. Після війни французький уряд не відмовився від цього плану з двох причин.

1. Велика кількість компаній була націоналізована і уряду необхідно було навести порядок в бухгалтерських системах цих підприємств, а це можна було зробити на основі уніфікованого плану ведення обліку.

2. Уряд Шарля де Голля прийняв п’ятирічний план відновлення французької промисловості. Уніфікований план бухгалтерського обліку повинен був надати необхідну інформацію для того, щоб запровадити заплановані ідеї в життя.

План рахунків, отримавши назву «Загальний план рахунків бухгалтерського обліку» (Рlan Comtable General - PCG), враховує вимоги Четвертої Директиви Європейського Союзу (ЄС) про річної звітності компаній з обмеженою відповідальністю. Вона була прийнята в липні 1978 р. з метою представлення достовірних і об'єктивних даних про результати діяльності, майновий та фінансовий стан за звітний рік в компаніях з обмеженою відповідальністю.

Уцьому документі визначені вимоги формування даних по кожній статті бухгалтерського балансу і звіту про прибутки та збитки. Причому вимоги директиви поширюються не тільки на товариства з обмеженою (часткової) відповідальністю, а й на акціонерні товариства, командитні товариства тощо Ця директива містить методологічні основи, що лежать в основі порядку записів на рахунках, представлених в національному плані рахунків Франції. Справа в тому, що план рахунків містить не тільки номенклатуру рахунків та інструкцію з його застосування у практичній діяльності, а також примітки до