Конспект лекцій ОЗК 2014

Критерії визнання активів як запасів:

1.Беруть участь у процесі виробництва готової продукції, призначених для продажу (незавершене виробництво)

2.Підлягають споживанню в процесі виробництва товарів, призначених для продажу

3.Утримуються для продажу в процесі звичайної діяльності

Особливістю обліку запасів за US GAAP э те, що до них не відносять активи, які використовуються для управлінських потреб.

До собівартості запасів включаються всі витрати на придбання (купівельна вартість, транспортування, мито), переробку та інші. Торговельні знижки, компенсації і субсидії вираховуються при визначенні вартості придбання. Із собівартості запасів виключаються і визнаються як витрати періоду, в якому вони відбулися:

• наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

•витрати на зберігання, крім витрат, що зумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва;

•адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місця розташування та приведенням у теперішній стан;

•витрати на продаж.

У тих випадках, коли запаси виявилися пошкодженими, частково чи повністю застарілими або ціна їх реалізації знизилася — застосовується практика часткового списання запасів нижче собівартості до чистої вартості реалізації, оскільки балансова вартість активу не повинна перевищувати суму, яка очікується від їх продажу або використання. Чиста вартість реалізації — це розрахункова ціна продажу, зменшена на розрахункові витрати, пов’язані із завершенням виробництва чи здійсненням продажу.

6.2.Системи обліку товарно-матеріальних запасів

Узарубіжній практиці для обліку товарно-матеріальних запасів застосовуються дві системи:

•постійного обліку;

•періодичного обліку.

Система постійного обліку запасів забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду. Вона передбачаєведення спеціального рахунка «Товарно-матеріальні запаси» (табл. 5.3), а також рахунків для кожного виду товарів, що знаходяться у запасах (табл. 5.4)

На цих рахунках у спеціальних реєстрах (табл. 5.4.) постійно протягом періоду відображається:

•кількість і вартість кожного придбання;

•кількість і вартість кожної реалізації;

•кількість і вартість запасів у наявності на будь-який момент часу.

РАХУНОК «ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНІ ЗАПАСИ»

Дата			Зміст	Дебет	Кредит	Сальдо
місяць		число
Грудень		1	Залишок на 1.12	800		600
		2	придбано		200	1400
		3	реалізовано			1200
		6	реалізовано		300	900
		9	реалізовано		300	600
		12	реалізовано	1200	300	300
		15	придбано		100	1500
		19	повернуто			1400
		20	реалізовано		400	1000
		25	реалізовано		400	600
		30	реалізовано		200	400
			Всьогоза місяць	2000	2200	×

			РЕЄСТР ПОСТІЙНОГО ОБЛІКУ ЗАПАСІВ											Таблиця 5.4
Товар: відеокасети BASF T180												Мінімальний запас 10
Місцезнаходження: склад № 5												Максимальний запас 60
Дата				Надходження					Реалізація					Залишок
місяць		число	кі-		ціна	сума		кіль-		ціна		сума	кіль-	ціна	сума
			лькі
			сть					кість					кість
Гру-		1	30		9.00	270							10	9.00	90
день		2						15		9.00		135	40	9.00	360
		6											25	9.00	225
		12	50		9.00	450		15		9.00		135	10	9.00	90
		15						20		9.00		180	60	9.00	540
		20											40	9.00	360
		30						20		9.00		180	20	9.00	180
Всього		×	80		9.00	720		70		9.00		630	×	×	×

Система постійного обліку запасів дає можливість визначити собівартість реалізованої продукції та кінцеве сальдо без проведення фізичної інвентаризації цінностей. Згідно з цією системою, кінцеве сальдо визначається за формулою:

З1 + Н − Срт = З2 де З1 — залишки товарів на початок звітного періоду, Н — надходження товарів упродовж звітного періоду,

Срт — собівартість реалізованих товарів, З2 — залишки товарів на кінець звітного періоду.

Перевагою цієї системи є забезпечення постійного контролю за:

1)наявністю товарно-матеріальних цінностей;

2)собівартістю реалізованих товарів.

Система постійного обліку запасів забезпечує відображення на рахунку «Товарноматеріальні запаси» реального стану запасів відповідно до проведених операцій. Рахунки «Повернення та уцінка придбаних товарів», а також «Придбання товарів» (або «Витрати на придбання запасів») за цією системою не використовуються, оскільки весь рух цінностей відбивається на рахунку «Товарно-матеріальні запаси». Собівартість реалізованих товарів визначається в момент продажу, а не по закінченню місяця.

Разом з тим, ведення постійного обліку запасів за їх видами потребує чималої бухгалтерської роботи. Впоратися з нею допомагають комп’ютери.

Система періодичного обліку запасів знайшла визнання за вдяки своїй невеликій трудомісткості та зручності. За цією системою записи руху запасів протягом звітного періоду не ведуться. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки

«Придбання товарів» або «Витрати на придбання запасів».

Вартість запасів на кінець періоду визначається за допомогою інвентаризації, а собівартість реалізованих товарів розраховується за відомою вже формулою:

З1 + Н − З2 = Срт

При застосуванні методики періодичного обліку запасів у системі бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок «Собівартість реалізованих товарів». Цей показник визначається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки (на цей час, завдяки проведеній інвентаризації, вже будуть відомі залишки запасів на кінець періоду).

Недоліками цієї системи є необхідність проведення інвентаризації кожного звітного періоду, а також те, що протягом періоду невідомими залишаються залишки запасів і собівартість реалізованих товарів, що звужує контрольні та управлінські можливості обліку.

6.3. Методи оцінки вибуття запасів

Ціни на більшість видів товарів змінюються і впродовж року різні партії однакових товарів можуть постачатися за різними цінами (табл. 5.6). У зв’язку з цим виникає проблема оцінки кінцевих запасів і собівартості їх реалізації.

Проблема полягає у тому, що незважаючи на можливість точного підрахунку кількості запасів у залишку, майже неможливо при великих обсягах (і не завжди доцільно) точно встановити:

1)які саме запаси, за якою ціною придбання знаходяться у залишку і яка їх загальна вартість;

2)які саме запаси, за якою ціною придбання необхідно списати для визначення собівартості реалізації.

Облікова практика західних компаній базується на припущенні, що придбання і реалізація (відпуск у виробництво) запасів трактується як потік вартостей (cost flow), а не як потік фізичних одиниць (goods flow). Це означає, що при списанні товарноматеріальних цінностей пріоритет надається відображенню вартості без забезпечення абсолютної відповідності її величини фак тичному фізичному руху ресурсів.

Міжнародною обліковою практикою апробовані такі методи визначення вартості товарно-матеріальних запасів:

1)метод суцільної ідентифікації (specіfіc іdentіfіcatіon method);

2)метод середньої вартості (average cost method);

3) метод	списання перших надходжень — Fіfo (fіrst — іn - fіrst — out);
4) метод	списання останніх надходжень — Lіfo (last — іn − fіrst — out).

Розглянуті методи оцінки запасів і визначення собівартості їх реалізації призводять до різних результатів, що має певні наслідки у фінансовій звітності і впливає на величину прибутку як поточного, так і наступного року. Таким чином, вибір методу оцінки запасів досить серйозно впливає на величину податку з прибутку. Тут бухгалтери стикаються з дилемою: визначити точну суму прибутку чи зменшити суму податку з нього? Тому в багатьох країнах держава регулює застосування методів оцінки запасів.

Так, наприклад, у Великій Британії Управлінням податкових зборів, а також стандартом SSAP 9 не дозволяється використання методу Lіfo, а в інших країнах, навпаки, він дозволену національними стандартами (у США — стандартами GAAP, у Росії — Правилами бухгалтерського обліку.

Хоча до недавнього часу метод Lіfo вважався допустимим альтернативним підходом, з 1

січня 2005 року		його використання заборонено	Міжнародним	стандартом
бухгалтерського	обліку 2 «Запаси».
Методи Fіfo	та	середньозваженої собівартості — найбільш поширена на практиці і, за

винятком випадків, коли доцільно використовувати метод специфічної ідентифікації,

Запаси поєднують між собою дві основні форми фінансової звітності: Баланс та Звіт про прибутки та збитки.

Так, нереалізовані товарно-матеріальні цінності відображаються як запаси у Балансі, а реалізовані впродовж звітного періоду — у Звіті про прибутки та збитки як витрати. Це собівартість реалізованих товарів. Згідно з принципом відповідності, витрати, пов’язані з товарно-матеріальними запасами (собівартість реалізованих товарів) відображаються в обліку у тому ж звітному періоді, що й доходи від реалізації цих запасів.

Методика визначення фінансового результату від реалізації продукції, товарів, послуг наводиться у Звіті про прибутки та збитки:

Дохід вiд реалiзацiї мінус

Собiвартiсть реалiзованих товарiв

Валовий прибуток (збиток)

При зростанні цін товарно-матеріальні запаси відображаються за вартістю їх придбання (собівартістю). Але при зниженні цін з будь-яких причин ринкова ціна запасів може впасти нижче їх собівартості, і тоді виникає потенційний збиток, який має бути показаний в даному періоді списанням вартості запасів до їх ринкової ціни.

Бувають випадки, коли у зв’язку з пошкодженнями, застарілістю або зниженням рівня цін ринкова вартість запасів падає нижче собівартості. Тоді компанії повинні надавати інформацію про товарно-матеріальні запаси за правилом нижчої оцінки, виходячи з принципу обачності. Відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку і звітності запаси оцінюються і відображаються у фінансовій звітності за меншою з двох вартостей: за собівартістю або за чистою реалізаційною вартістю

У звітності товарно-матеріальні запаси відображаються за вартістю, що не перевищує реалізаційної.

Чиста реалізаційна вартість — це ціна, за якою передбачається реалізувати товари, за вирахуванням витрат на підготовку до продажу та реалізацію.

Якщо чиста реалізаційна вартість досягає значення, меншого вартості придбання запасів, різниця (збиток від утримання запасів — іnventory holdіng loss) може показуватися двома методами: прямим (dіrect) та непрямим (іndіrect).

Упершому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість і різниця прямо списується на собівартість реалізованих товарів.

Удругому — створюється контрактивний коригуючий рахунок «Знижки від зниження ринкової вартості запасів», а також рахунок «Збиток від зниження ринкової вартості запасів». Прямий метод набув більшого поширення, а непрямий використовується при

значній сумі збитку.

Існує три основних методи застосування правила нижчої вартості:

1)за видами запасів (постатейний метод) — собівартість і ринкова вартість порівнюються по кожному виду або одиниці запасів, знаходиться менша величина, і ці одиниці додаються;

2)за основними товарними групами — найменша вартість визначається за товарними групами;

3)за загальною величиною запасів — менша величина, яка використовується для оцінки запасів, визначається шляхом порівняння собівартості та ринкової вартості всіх запасів.

Інвентаризація в зарубіжних країнах, як і в Україні, проводиться не рідше одного разу на рік. Однак у більшості випадків вона проводиться “циклічним методом”. Суть цього методу полягає в тому, що зняття залишків здійснюється спеціально підготовленою штатною групою працівників, яка виконує цю роботу краще, ніж люди, котрі залучаються епізодично.

Тема 7. Облік довгострокових активів

7.1.Характеристика довгострокових активів, їх класифікація та оцінка

7.2.Облік надходження основних засобів

7.3.Методи розрахунку та облік амортизації основних засобів

7.4.Облік списання й реалізації основних засобів

7.5.Облік нематеріальних активів та їх амортизації

7.1.Характеристика довгострокових активів, їх класифікація та оцінка

Довгострокові активи (long — term assets) відрізняються від оборотних тим, що вони підтримують операційний цикл, а не є його частиною; також від них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи — це активи, що використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року.

Основними регламентуючими документами згідно з GAAP, якы регулюються облік основних засобів є розділ 5, ARB 43, який був прийнятий у 1953 році та ARB 12 – 1967 р., а також Заяву з управлінського обліку 4 (SMA) “Бухгалтерський облік основних засобів: Капіталізація витрат.”

Отже, активи відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання — для використання в діяльності підприємства, а не для перепродажу. Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно матеріальними запасами, а ті,

що не використовуються у підприємницькій діяльності, — довгостроковими інвестиціями. 2) термін корисного використання — більше одного року з розподілом вартості активів

упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками (табл. 6.1). Перш за все вони поділяються на матеріальні (tangible assets) і нематеріальні (intangible assets).

Вид

активів

Довгострокові активи

Матеріальні

				Таблиця 6.1
КЛАСИФІКАЦІЯ ДОВГОСТРОКОВИХ АКТИВІВ
		Ознака класифікації
	Форма		Нарахування		Відтворення
			амортизації (зносу)
	Земля		–		+
	Будівлі, споруди,		+		+
	устаткування,
	офісне обладнання
	Природні ресурси		Визначається сума		–
			витрачання
			або виснаження
	Нематеріальні		+		+

Матеріальні активи мають фізичну, матеріальну форму. Земля є матеріальним активом і, оскільки термін її використання не обмежений, — це єдиний матеріальний актив, що не підлягає амортизації.

Будівлі, споруди, устаткування, офісне обладнання підлягають амортизації. У західній обліковій практиці їх ще називають позаоборотними або постійними активами (fixed assets), що приблизно відповідає терміну «основні засоби». На відміну від вітчизняної практики, у Балансах західних компаній не виділяється стаття «Основні засоби». У фінансовій звітності довгострокові матеріальні активи відображаються як матеріальні основні фонди (tangible fixed assets) або основні виробничі фонди (plant assets). Стандарти GAAP рекомендують відображати такі активи під рубрикою «Власність, будівлі і обладнання» (Property, Plants and Equipment).

Групування основних виробничих фондів відповідно до стандартів GAAP

Види основних виробничих фондів за GAAP

1.Будівлі

2.Обладнання, меблі та пристрої

3.Земля

4.Поліпшення земельної ділянки

5.Природні ресурси

Узахідних компаніях довгострокові матеріальні активи представляються у Балансі більш деталізовано, що дає можливість визначити їх структуру.

Природні ресурси або активи, що виснажуються, відрізняються від землі тим, що вони придбаваються завдяки ресурсам, які видобуваються із землі і переробляються, а не через їх місцезнаходження. Натуральні ресурси виснажуються, а не амортизуються.

Нематеріальні активи використовуються у діяльності підприємства, але не мають фізичної матеріальної форми і в той же час не є поточними активами. Вони класифікуються за своїми ознаками, але у Балансі, як правило, відображаються без поділу на підгрупи. Нерідко окремо виділяються торгові марки та гудвіл.

Довгострокові активи відображають в обліку за їх первісною (історичною) вартістю. Первісна вартість (historical cost) містить у собі всі витрати, пов’язані з придбанням, доставкою і доведенням активів до робочого стану.

Упервісну вартість довгострокових активів включають:

•купівельну вартість за вирахуванням одержаних знижок;

• митні збори;

• первісні витрати на доставку та розвантаження;

• витрати на встановлення;

•витрати на доведення основних засобів до робочого стану.

Витрати, що входять до складу первісної вартості, мають бути обґрунтованими і необхідними. Так, у разі придбання основних засобів у несправному стані вартість ремонту може бути включена у первісну вартість. Якщо ж пошкодження відбулося під час розвантаження, то на вартість ремонту не слід збільшувати фактичну собівартість основних засобів, вона має бути віднесена до поточних витрат.

7.2. Облік надходження основних засобів

Основні засоби можуть надходити на підприємства в результаті:

1)купівлі;

2)будівництва;

3)обміну;

4)дарування.

Купівля основних засобів може здійснюватися за грошові кошти або в кредит. У діловій практиці широко розповсюджені ситуації, коли одночасно придбавається декілька видів основних засобів, причому оплата проводиться не за окремі об’єкти, а їх комплекс. Якщо у документах не виділена вартість кожного окремого об’єкта, виникає необхідність розподілу загальної суми між об’єктами. Наприклад, компанія придбала ділянку землі, на якій знаходиться будівля з обладнанням. За все компанія розплатилася векселем номіналом $320 000. Пропорційний розподіл загальної суми можливий шляхом визначення ринкової ціни кожного з цих об’єктів, за умови, що вони придбавалися окремо.

При надходженніосновних засобів складають записи: Дебет рахунків “Будівлі”, “Земля”, “Машини і обладнання”.

У разі виникнення кредиторської заборгованості, не підтвердженої векселем, кредитується рахунок «Рахунки до сплати», а при придбанні основних засобів за грошові кошти — рахунок «Грошові кошти».

Аналітичний облік на підприємствах США ведеться в спеціальних книгах (книга основного капіталу, заводська книга, книга майна). Найпростішим та обов’язковим для всіх підприємств первинним документом аналітичного обліку необоротних активів є інвентарна таблиця.

Собівартість основних засобів, створених власними силами, визначається з використанням тих самих принципів, що й при їх придбанні. Якщо підприємство виготовляє аналогічні активи для продажу, собівартість такого об’єкта визначається відповідно до положень FAS 151 «Вартість запасів»

У випадку, коли фактичні витрати на будівництво перевищують ринкову вартість аналогічного об’єкта, об’єкт основних засобів оцінюється за ринковою вартістю, а сума перевищення відноситься на збитки. Якщо ж витрати на будівництво об’єкта власними силами виявилися менше ринкової вартості аналогічного об’єкта, об’єкт оцінюється за загальною сумою витрат на будівництво, а не за ринковою вартістю.

Оцінка основних засобів, придбаних в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, залежить від того, здійснювався обмін подібними чи неподібними активами.

Подібними вважаються об’єкти основних засобів, які:

1)виконують подібну функцію в такому самому виді діяльності;

2)мають подібну справедливу вартість.

При обміні основних засобів на подібний актив вважається, що операція не має комерційного характеру і процес отримання прибутку не завершено. У такому випадку собівартістю отриманого об’єкта стає балансова вартість відданого активу. Для такої операції не визнається ні прибуток, ні збиток.

Якщо об’єкт основних засобів придбаний в результаті обміну на неподібний актив — така господарська операція має комерційний характер і впливає на зміну грошових потоків, що генеруються активом. У такому випадку отриманий в результаті обміну актив оцінюється за його справедливою вартістю, яка дорівнює справедливій вартості відданого активу, скоригованій на суму переданих грошей або їх еквівалентів. Різниця між балансовою вартістю відданого об’єкта і справедливою вартістю отриманого визнається як доходи або витрати того періоду, в якому було здійснено обмін.

Основні засоби можуть надходити в дарування як:

•безумовна передача, якщо їх отримання не обмежується і не обумовлюється дарувальником;

•умовна передача, якщо дарування здійснюється за умови виконання певних вимог, висунутих дарувальником (наприклад, місцеві органи влади можуть передати компанії у дарування ділянку землі під будівництво підприємства за умови забезпечення певної кількості робочих місць для місцевого населення).

Актив, отриманий в результаті дарування, має бути оцінений за справедливою вартістю, визначеною експертним шляхом або на підставі документів на передачу.

7.3. Методи розрахунку та облік амортизації основних засобів

Усі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений термін використання. Після кількох років експлуатації засоби виробництва стають повністю непридатними. Вони можуть стати непридатними з однієї із двох причин: у результаті їх фізичного зносу, в результаті їх морального зносу.

Фізичний знос засобів виробництва є результатом їх використання, експлуатації, а також

дії природних факторів – вітру, дощу, сонця тощо.

Періодичний ремонт і постійний догляд можуть зберегти будівлі й обладнання в хорошому стані та значно подовжити термін їх служби, але в підсумку будь-яка будівля і кожна машина все-таки стають непридатними.

Моральний знос – це процес, у результаті якого активи не відповідають сучасним вимогам внаслідок прогресу та розвитку техніки й інших причин. Навіть будівлі часто стають морально застарілими, не встигнувши фізично зноситися

За час експлуатації засоби виробництва періодично переносять свою вартість на новостворений продукт. У бухгалтерському обліку процес періодичного рівномірного списання капіталізованої вартості будівель та обладнання протягом корисного часу їх функціонування на витрати називається амортизацією.

Визначення розміру амортизаційних відрахувань залежить від багатьох факторів:

1.Початкової вартості – ціни придбання плюс усі необхідні витрати на доставку, встановлення (монтаж) і підготовку об’єкта до роботи;

2.Ліквідаційної (реалізаційної) вартості – суми коштів, яку компанія розраховує одержати за лом тощо, за мінусом витрат на продаж на дату реалізації активу. Ця вартість може бути визначена точно для активів із коротким терміном служби. Водночас деякі активи мають дуже обмежену сферу застосування і, відповідно, обмежений ринок збуту, тому їх реалізаційна вартість може дорівнювати сумі коштів, виручених за лом. Отже, реалізаційна вартість залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту.

3.Амортизаційної вартості – різниці між початковою та ліквідаційною вартістю.

4.Оцінки корисного терміну експлуатації, тобто періоду, протягом якого об’єкт може бути використаний у виробництві. При визначенні оцінці) корисного терміну служби об’єкта бухгалтер повинен враховувати таку інформацію:

1) нагромаджений досвід роботи з активами;

2) сучасний стан об’єкта;

3) питання ремонту і догляду за обладнанням;

4) сучасні тенденції в сфері технології та виробництва;

5) місцеві погодні умови.

5.Методів нарахування амортизації. На практиці існує багато методів списання вартості основних засобів шляхом амортизації, але найчастіше використовують такі з них:

1) метод рівномірного прямолінійного списання вартості;

2) метод нарахування зносу пропорційно обсягу виконаних робіт (виробничий), його називають також методом одиниць продукції; 3) два методи прискореного списання:

а) метод списання вартості за сумою чисел; б) метод зменшуваного залишку.

7.4.Облік списання й реалізації основних засобів

Основні засоби вибувають із експлуатації в результаті їх реалізації або внаслідок відсутності будь-якої економічної вигоди від їх подальшого використання.

При вибутті основних засобів з експлуатації припиняється нарахування їх амортизації. Основні засоби списуються за їх первісною вартістю, яка розкладається на суму накопиченої амортизації та залишкову вартість. При цьому на суму накопиченої амортизації дається запис:

Дебет рахунка «Накопичена амортизація» Кредит рахунка «Основні засоби»

Залишок неамортизованої вартості (залишкова вартіст об’єкта) списується записом:

Дебет рахунка «Збитки від вибуття основних засобів» Кредит рахунка «Основні засоби»

При реалізації основних засобів виручка від їх продажу, як правило, відрізняється від їхньої залишкової вартості. Реалізація основних засобів за ціною, що перевищує залишкову вартість об’єкта, відображається наступним чином:

Дебет рахунка «Грошові кошти» або «Рахунки до отримання» Дебет рахунка «Накопичена амортизація» Кредит рахунка «Прибуток від реалізації основних засобів» Кредит рахунка «Основні засоби»

Фінансовий результат від списання основних засобів розраховують як різницю між балансовою вартістю об’єкта та очікуваною чистою сумою надходження від його ліквідації або продажу.

Витрати на демонтаж основних засобів розглядаються як зменшення надходжень і призводять до збільшення збитку.

Прибуток або збиток від вибуття основних засобів відображають у Звіті про прибутки та збитки у складі відповідно інших доходів або витрат звичайної діяльності. У випадку, коли причиною списання основних засобів була надзвичайна подія (пожежа, аварія), суму прибутку або збитку відображають як фінансовий результат від надзвичайних подій.

У разі, якщо об’єкт основних засобів вибуває з експлуатації та зберігається для продажу, його відображають за балансовою вартістю на дату вибуття з використання. При цьому, не рідше ніж на кінець кожного звітного року слід перевіряти такий об’єкт щодо можливого зменшення його корисності.

7.5. Облік нематеріальних активів та їх амортизації

Нематеріальні активи мають такі властивості: відсутність матеріальної форми, тривалий термін використання, властивість приносити дохід.

У США їх поділяють на дві групи:

1)патенти, авторські права, ліцензії, для яких можна визначити затрати на придбання

ітермін корисного використання;

2)нематеріальні активи типу гудвіл, що дають фірмі певні права та привілеї, але для яких неможливо однозначно визначити затрати на придбання і термін корисного використання.

При обліку виникають проблеми: а) визначення початкової вартості;

б) визначення терміну корисного використання та способу амортизації; в) визначення в обліку постійно зменшуваної вартості цих активів;

г) проблеми обліку гудвілу.

Початкова вартість нематеріальних активів дорівнює вартості придбання, яку включають у витрати поточного періоду.

Термін корисного використання нематеріальних активів визначає саме підприємство, але він не повинен перевищувати 40 років, окрім авторських прав за американськими стандартами. В інших країнах цей термін значно нижчий. У європейських країнах термін