3. Слабка та сильна стійкість

В концепції сталого розвитку капітал має три форми: створений людиною (товари, машини та обладнання, будівлі тощо), людський (навички, знання, творчість) та природний (природні ресурси).

Причому природній капітал виконує три функції:

• забезпечення ресурсів для життєдіяльності людини;

• адсорбція відходів життєдіяльності людини;

• забезпечення збереження довкілля незалежно від життєдіяльності людини або взаємозалежно з нею.

Основою концепції сталого розвитку є збереження капіталу, як створеного людиною, так і природного. Проблема традиційної економіки в тому, що вона у розрахунках та практиці робить акцент на збереженні тільки створеного лю­диною капіталу, не враховуючи природного. Більше того, неокласична теорія вважає, що створений людиною капітал (у формі грошей, ідей та технологій) є майже ідеальним замінником природного капіталу. Для сталого розвитку необхідно збільшувати загальну суму (створеного людиною + природного) капіталу, коли частина природного може бути замінена створеним людиною, якщо така взаємозамінність має місце.

Така ситуація була визначена як «слабка стійкість», що є слабкою в тому, що заснована на припущенні про взаємозамінність капіталів. На відміну від слабкої, «сильна стійкість» вимагає збереження як створеного люди­ною, так і природного капіталу окремо, засновуючись на положенні, що в більшості виробничих функцій вони не взаємозамінюють, а взаємодопов­нюють один одного.

Слабка стійкість - це незменшення в часі загальної суми природного та ство­реного людиною капіталу за умови, що створений людиною капітал може ви­ступати майже ідеальним замінником природного.

Сильна стійкість - це незменшення в часі як створеного людиною, так і при­родного капіталу, оскільки ці види капіталу взаємодоповнюють один одного.

Поняття «сильної стійкості» більшою мірою відповідає концепції сталого роз­витку, але навіть використання підходу «слабкої стійкості» свідчило б про по­кращення існуючого стану світової економіки.

За сильної стійкості природний капітал має зберігати свій постійний запас, він розглядається як лімітуючий фактор розвитку, певні екологічно деструк­тивні типи діяльності повинні бути заборонені.

Прихильники сильної стійкості займають жорстку, часто «антиекономічну» позицію з багатьох питань економічного розвитку: стабілізація чи зменшення масштабів економіки, пріоритет прямого регулювання, жорстке обмеження споживання тощо. Прихильники слабкої стійкості надають перевагу модифі­кованому економічному зростанню з урахуванням екологічного, «зеленого» виміру економічних показників, широке використання еколого-економічних інструментів (плата за забруднення та ін.). Незважаючи на розбіжності в пози­ціях, обидві сторони протистоять техногенній концепції розвитку, яка базуєть­ся на необмеженому розвитку вільного ринку, орієнтації на суто економічне зростання, експлуатацію природних ресурсів, на вірі в безмежні можливості науково-технічного прогресу, максимізації споживання та ін. Суттєвою відмінністю цих трьох підходів є ставлення до можливої заміни при­родного капіталу створеним людиною (антропогенним). До якої межі можна заміняти природні ресурси і блага створеними людиною технологіями та за­собами виробництва, виснажувати природні ресурси, використовуючи за­мість них досягнення НТП?

Техногенний підхід говорить про безмежні можливості заміни природного капіталу за рахунок розвитку вільного ринку та НТП.

Прихильники слабкої стійкості говорять про широкі можливості такої заміни, але за збереження агрегованого запасу всіх видів капіталу. Концепція силь­ної стійкості - про мінімально можливу заміну і збереження величини при­родного капіталу.

Уже зрозуміло, що можливості заміни природного капіталу не безмежні: ці­лий ряд функцій та послуг екологічних систем, що є життєво важливими для людини, взагалі не можуть бути замінені. У цьому зв'язку виникла концепція «критичного природного капіталу», тобто ті необхідні для життя природні блага, які не можна замінити штучним шляхом: ландшафти, рідкі види рос­лин і тварин, озоновий шар, океани тощо, а також незамінні естетичні якості довкілля. Критичний природний капітал має бути збережений за будь-яких варіантів економічного розвитку. Деяка частина природного капіталу може бути замінена створеним людиною - поновлювані природні ресурси та час­тина непоновлюваних (заміна нафти, газу, вугілля на сонячну енергію, енер­гію вітру тощо).

Сьогодні міжнародні закони дозволяють одній країні використовувати еколо­гічні ресурси іншої країни, тому знову постає питання про взаємозамінність та взаємодоповнюваність створеного людиною та природного капіталів.

Окрема країна може замінити природні ресурси, яких у неї немає, грошовим капіталом і купляти на нього ресурси у інших країн. Але на світовому рівні баланс створеного людиною та природного капіталу повинен зберігатися, оскільки економічна система не може рости безмежно, вона є частиною біо­сфери планети Земля, яка обмежена кількісно. І питання про розмір еконо­мічної підсистеми на планеті вже не є абстрактним, а дуже конкретним, важ­ливим і критичним для виживання людства.

Альтернативним і конструктивним шляхом досягнення збалансованої вза­ємодії суспільства і природи є розробка моделей стабільності екологічної ситуації. Проте механізми, які забезпечують стабільність екосистем, до кін­ця ще не з'ясовані ні в соціальній, ні у господарської практиці, ні в наукових розробках.

Незначні доробки науки у розв'язанні проблеми охорони навколишнього природного середовища зумовлені, по-перше, традиційним спрямуванням природоохоронної практики на боротьбу з наслідками руйнувань і збуджень у природі, а не на їх причини (джерела); по-друге, недооцінкою методологіч­ного положення про те, що вихідним моментом впливу на будь-які суспільні і природні явища служить зміна технологічного способу виробництва, умов виробництва і відтворення життєвих благ.

У цьому контексті, за умов загострення глобальних екологічних проблем не­обхідна радикальна зміна підходу до розвитку техніки і технології. Відверну­ти глобальну екологічну катастрофу можливо за таких умов:

- докорінного перетворення технологічного способу виробництва і пере­ходу на цій основі до інтенсивного способу відтворення, зміни типу відтворювальних пропорцій у напрямі переважання у сукупному суспільному продукті частки споживчих благ;

- істотної зміни принципів і характеру розподілу життєвих благ між регіона­ми, спільнотами, соціальними групами;

- подолання антропоцентризму, який набув характеру культу споживання;

- розробки методів цивілізованого упорядкування зростання чисельності населення.

Основні терміни

Економічний розвиток - це виникнення якісних змін в економічній системі суспільства, які приводять до підвищення ефективності її функціонування та вдосконалення базових елементів основних структур.

Економічне зростання - це кількісна характеристика змін параметрів еко­номічної системи: збільшення ВВП, обсягів споживання, сукупного попиту, робочої сили, населення, капіталу, інвестицій тощо, які, як правило, сприяють соціально-економічному розвиткові.

Сталий економічний розвиток (sustainable economic development) - про­цес структурної перебудови економіки відповідно до потреб збалансованого розвитку виробництва, соціальної сфери, населення і навколишнього при­родного середовища, технологічного і соціального прогресу.

Стале економічне зростання (sustainable economic growth) - це одна з основних цілей макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує ви­переджальний ріст реального обсягу продукції (ВВП) у порівнянні з ростом населення для підвищення життєвого рівня, не виходячи за межі господар­ської ємності екосистем.

Контрольні питання

1. Що таке економічний розвиток та економічне зростання, які їхні критерії?

2. Що таке фактори економічного зростання?

3. Назвіть класичні та новітні фактори економічного розвитку.

4. Коли співпадають фактори економічного розвитку і економічного зростання?

5. Які основні форми має капітал в теорії сталого розвитку?

6. Поясніть сутність «слабкої» та «сильної стійкості».

7. Розкрийте сутність концепції «критичного природного капіталу».

Лекція 4. Людський розвиток як головний чинник і показник суспільного прогресу.

Мета: пояснити соціально-економічну сутність і значення для соціально-економічного розвитку концепції людського капіталу, специфіку інвестицій в людський капітал, методи визначення вигід і витрат при інвестуванні в освіту; сприйняття основної ідеї розвитку людського потенціалу як мети і критерію суспільного прогресу, розуміння логіки концепції людського розвитку, способів оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком.

План

1. Теорія людського капіталу – економічна основа концепції людського розвитку

2. Поняття людського розвитку, методи його вимірювання.

Література: 11 с.15-26; 13 с.27-41; 14 с.35-59.

1. Теорія людського капіталу – економічна основа концепції людського розвитку.

В історії економічної думки останніх десятиріч однією з найвизначніших подій стало створення теорії людського капіталу. Значний вплив цієї теорії на весь наступний розвиток економічної науки інколи порівнюють з революцією в економічній думці.

Поняття людський капітал ввійшло в науку на початку 60-х років ХХ століття в західній економічній літературі. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до даного поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності.

Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль і значення освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема, ця теорія дозволяє визначити доцільність витрат, наприклад, на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, але й мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

В теоретичному аспекті слід розрізняти поняття “людський капітал” за трьома рівнями:

• на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і ми називаємо його особистим, або приватним людським капіталом;

• на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток отримується від ефективного використання всіх видів капіталу;

• на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення, тощо, є суттєвою частиною національного багатства країни, і ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень включає в себе всю суму людського капіталу всіх підприємств та всіх громадян держави (за виключенням повторного рахунку), так як і національне багатство включає в себе багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб.

Таким чином, людський капітал - це сформований і розвинений в результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.

Поняття людський капітал означає не лише усвідомлення вирішальної ролі людини в економічній системі суспільства, а й визнання необхідності інвестування в людину, оскільки капітал набувається і збільшується шляхом інвестування (за рахунок обмеження поточного споживання) і приносить тривалий економічний ефект.

Іінвестиції в людський капітал - всі види витрат, які можна оцінити в грошовій або іншій формі і які сприяють зростанню в майбутньому продуктивності та заробітків працівника.

Інвестування — це важлива передумова виробництва людського капіталу, але ще не саме його виробництво, що здійснюється в процесі активної людської діяльності, в якій майбутній власник цього капіталу практично завжди виступає одночасно і об’єктом, і суб’єктом, і результатом впливу. Людський капітал створюється як у суспільному секторі економіки (наприклад, у сфері освіти) за рахунок і державних, і приватних інвестицій, так і на особистісному рівні в тому розумінні, що витрати часу і праці дял саморозвитку та самовдосконалення майбутнього власника людського капіталу абсолютно необхідні для нарощення цього капіталу. Ці приватні витрати потім обов’язково включаються в суспільні витрати відтворювального процесу, оскільки накопичений запас знань, умінь та інших продуктивних рис людини може реалізуватися і бути оціненим лише в суспільстві завдяки активній діяльності його власника.

Формування людського капіталу — це процес створення продуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у конкретні процеси її життєдіяльності. При цьому інвестування здійснюється двояко: як вкладення фінансових коштів та ресурсів і як витрати часу та сили, тобто як певні види людської діяльності.

Інвестиції в людський капітал мають особливості, що відрізняють їх від інших видів інвестицій:

1. Віддача від інвестицій у людський капітал залежить безпосередньо від терміну його використання, тобто визначається часом, що залишився до закінчення працездатного періоду життя людини. Чим раніше зроблено інвестиції в людину, тим довше, при інших рівних умовах, вони приноситимуть віддачу. Але слід враховувати, що якісніші і триваліші інвестиції приносять, як правило, більший і триваліший ефект.

2. Порівняно з інвестиціями в інші форми капіталу, інвестиції в людський капітал, за оцінками багатьох економістів, є найвигіднішими як для окремої людини, так і для суспільства в цілому.

3. Характер, масштаби і види інвестицій в людину зумовлені історичними, національними, культурними особливостями і традиціями суспільства, менталітетом народу. Наприклад, рівень освіти і вибір професії дітьми значною мірою залежать від сімейних традицій, професії та рівня освіти їхніх батьків.

4. Є особливості також у фізичному та моральному зношуванні людського капіталу. Воно визначається, по-перше, мірою природного старіння (фізичного зношування) людського організму та притаманних йому психофізіологічних функцій, а, по-друге, мірою економічного старіння (морального зношування) внаслідок застарівання знань чи відносного зменшення цінності здобутої колись освіти. Особливістю людського капіталу є також те, що в процесі використання він не лише зношується, а й збагачується за рахунок надбання людиною професійного досвіду навіть без спеціальних інвестицій. Тому зношування людського капіталу відбувається (при правильному його використанні) значно повільніше порівняно з фізичним капіталом. Якщо ж у процесі використання людського капіталу постійно робляться додаткові інвестиції у безперервну освіту, здоров’я тощо, то його якісні й кількісні характеристики (обсяг, цінність, якість) можуть покращуватися протягом майже всього життя людини.

5. Інвестиційний період фізичного капіталу (в середньому 1,5—2 роки) значно коротший порівняно з людським капіталом. Наприклад, інвестиційний період такої форми вкладень у людину, як освіта, тобто тривалість навчання, може сягати 12—20 років.

6. Функціонування людського капіталу, віддача від його застосування зумовлені волею людини — власника цього капіталу, її індивідуальними інтересами та перевагами, її зацікавленістю, відповідальністю, світоглядом і загальним рівнем культури, в тому числі й економічної. Тому капіталовкладення в людину відрізняє вищий, ніж для звичайних капіталовкладень, ступінь ризику та невизначенності, а зміни в обсязі людського капіталу залежно від затрат принципово неможливо оцінити з тією самою точністю, що й для фізичного капіталу.

7. Вкладення в людський капітал дають значний за обсягом, тривалий за часом та інтегральний за характером економічний і соціальний ефекти.

8. Не будь-які інвестиції в людину можна визнати економічно необхідними і суспільно доцільними. Наприклад, витрати, пов’язані з навчанням кримінальної діяльності, з вихованням антисоціальних рис характеру, не можна визнати інвестиціями в людський капітал, оскільки вони приносять шкоду суспільству і не сприяють розвитку людини.

Інвестиції в людський капітал можна класифікувати за такими групами витрат:

• первинна освіта (дошкільна, початкова, середня, професійно-технічна, вища);

• охорона здоров’я в широкому розумінні, включно з усіма витратами, які сприяють продовженню тривалості життя, зміцненню імунітету, фізичної та психічної сили, витривалості людей;

• освіта дорослих, що включає навчання та підвищення кваліфікації на виробництві, самовдосконалення, додаткову освіту тощо;

• виховання гуманітарних складових людського капіталу, що включає вміння підтримувати нормальні стосунки, налагоджувати ділові контакти, політичну і соціальну лояльність, відповідальність людини, її корпоративність, моральність, ціннісні орієнтації;

• посилення мотивацій працівників до підвищення якості своєї праці;

• міграція працівників та їхніх сімей з метою поліпшення умов працевлаштування;

• пошук економічно важливої інформації.

Розглянемо джерела інвестицій у людський капітал. Вкладення можуть здійснювати держава (уряд), недержавні суспільні фонди й організації, міжнародні фонди й організації, регіони, освітні заклади, підприємства, сім’ї та окремі громадяни.

Виникнення поняття людський капітал та інвестування у людський капітал викликало створення чисельних методів оцінки його об”єму, економічної ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров”я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періоду часу. Таким чином, виникає необхідність виміру не тільки об”єму поточних вкладень, але й об”єму акумульованого людського капіталу.

З економічної точки зору додаткові капіталовкладення обгрунтовані лише у тому випадку, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. В протилежному випадку кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, більш прибуткових інвестиційних проектів, або ж витратити на цілі поточного споживання. З вищезазначеного витікає необхідність використання моделей економічного аналізу, що дали б змогу оцінювати ступінь ефективності інвестицій в людський капітал.

Слід одразу ж зауважити: більшість методів економіко-статистичного та техніко-економічного аналізу вкладень у людський капітал стосується виміру ефективності освіти та підготовки кадрів. Основна маса досліджень припадає на сферу економіки освіти, що народилася у ході розвитку концепції людського капіталу.

Аналіз ефективності інвестицій починається з оцінки витрат на освіту та очікуваних зисків (вигід) від її отримання.

Витрати, пов’язані з одержанням освіти, можна розділити на три групи:

1. Прямі матеріальні витрати (витрати, що здійснюються майбутнім власником людського капіталу або іншим інвестором (державою, підприємством, сім’ю):

1. Плата за навчання;

2. Витрати на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцтовари тощо;

3. Витрати, пов’язані із зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати, збільшення витрат на харчування в зв’язку з відокремленістю від сімї тощо).

2. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати в такому ж режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Значить, заради одержання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від певних заробітків. Тому на заході для людей працездатного віку “втрачені заробітки” вважаються витратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки на роботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента (стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиною зберігається її заробітна плата за місцем роботи, або стипендія приблизно така, якими були б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несе інвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).

2. Моральні втрати:

1. Втрата вільного часу - одного з найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило, забирає більше часу, ніж нормальний робочий день;

2. Навчання нерідко буває важким і виснажливим заняттям, супроводжується перенапругою і стресовими ситуаціями під час іспитів;

3. Зміна місця проживання заради одержання освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлучення з рідними та друзями.

Перші дві групи витрат на навчання можна підрахувати з достатньою точністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак, слід сказати, що інколи вони відіграють вирішальну роль при прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

Очікувана віддача від інвестицій в освіту теж складається з трьох груп доходів:

1. Прямі матеріальні зиски;

1. Вищий рівень заробітків протягом життя;

2. Більша можливість брати участь в прибутках компанії;

3. Більша можливість отримувати персоніфіковані умови оплати праці, різноманітні пільги, премії, надбавки тощо;

4. Більша можливість отримати пенсійне, медичне страхування за рахунок підприємства.

2. Непрямі матеріальні зиски:

1. Більша можливість отримати подальші інвестиції у власний людський капітал з боку роботодавця (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання іншої освіти і т.п.), оскільки освіта збільшує інвестиційну привабливість найманого працівника;

2. Оздоровлення за рахунок підприємства більш вірогідне для висококваліфікованого працівника, оскільки він є дорожчим людським капіталом порівняно з низкокваліфікованими працівниками, і, відповідно, про його здоров”я роботодавець піклується дужче;

3. Висококваліфіковані працівники, як правило, мають кращі умови праці та відпочинку;

4. Цінні працівники частіше отримують пільгові кредити та іншу допомогу від роботодавця для створення достойних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації тощо);

5. Інші непрямі матеріальні зиски.

3. Моральні зиски:

1. Задоволення від обраної професії протягом життя (престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація);

2. Доступ до цікавих видів діяльності, професійна творчість;

3. Висока конкурентоздатність на ринку праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому;

4. Задоволення від способу життя студентів, від самого процесу навчання та від успіхів у ньому;

5. Співробітництво з розумними та перспективними людьми тощо.

Що стосується очікуваної віддачі від інвестицій в освіту, то кількісно виміряти можна лише першу групу - прямі матеріальні зиски, та і то приблизно, на рівні прогнозів. Ми, наприклад, знаємо, скільки заробляє висококваліфікований бухгалтер, але ми не можемо точно знати, скільки зароблятиме конкретний студент після закінчення університету за спеціальністю “облік і аудит”. Моральні і непрямі матеріальні зиски ще важче оцінити кількісно, проте їх роль при прийнятті рішень щодо інвестування в освіту дуже значна.

Звичайно, далеко не кожна людина, приймаючи рішення про продовження освіти, ретельно підраховує всі пов’язані з ним витрати та майбутні вигоди. Однак саме ці вигоди стають важливими складовими формування соціального статусу певної професії чи рівня освіти, в результаті чого виникає (або зникає) мотивація до її отримання.

Для дослідження ефективності інвестицій в людський капітал, як правило застосовується техніаи аналізу «витрати - вигоди».

Аналіз за методом «витрати - вигоди» ділиться на три етапи:

1. Ідентифікація вигод (зисків) та їх вартісна оцінка з врахуванням фактору часу.

2. Ідентифікація витрат та їх вартісна оцінка ( також з врахуванням фактору часу)

3. Завершальним і найвідповідальнішим етапом оцінювання ефективності формування й використання людського капіталу є коректне і достовірне порівняння результатів (вхідних грошових потоків) та витрат (вихідних грошових потоків), викликаних цими інвестиціями.

Таким чином теорія людського капіталу науковими методами доводить ефективність, економічну доцільність інвестицій у розвиток людини. Саме тому на науковій базі теорії людського капіталу з’явилася й набула бурхливого розвитку у глобальному масштабі концепція людського розвитку.

Теорія людського капіталу стала в розвинутих країнах поворотним пунктом у мотивації людського розвитку, у тенденціях ставлення до галузей соціальної сфери, які забезпечують цей розвиток, - освіти, охорони здоров’я, культури та ін., зокрема в аспекті ресурсного їх забезпечення. Доведення прибутковості інвестицій в людський капітал, зокрема, витрат на освіту, сприяло визнанню її правлячими колами багатьох країн важливим чинником економічного розвитку, а керівниками підприємств – чинником зростання продуктивності праці й ефективності виробництва. Значною мірою завдяки теорії людського капіталу суспільне визнання отримала неформальна освіта, освіта дорослих, бурхливого розвитку набули освітньо-професійні програми підприємств. В розвинутих країнах, а ще більшою мірою – в країнах, які прагнуть швидкого й успішного розвитку, освіта культивується як економічно раціональна діяльність людини не лише у молодому її віці, а й протягом усього життя. Довічна, або безперервна освіта стала концептуальним втіленням цієї ідеї. Це вплинуло і на ресурсне забезпечення освіти, причому важливим є не лише збільшення бюджетних асигнувань, але й диверсифікація джерел фінансування.

Яскравим підтвердженням народження концепцій людського капіталу і людського розвитку із суспільної практики є досвід соціально-економічного зростання країн, що не мають суттєвих природних багатств, а також країн із зруйнованою в ході другої світової війни економікою (Тайвань, Корея, Японія, Німеччина). Стратегія розвитку їх будувалася у розрахунку на людський фактор – найважливішу складову науково-технічного прогресу і невичерпний ресурс економічного зростання. Саме така стратегія забезпечила високу динаміку економічного розвитку і вражаючі його соціальні результати.

Ще одним підтвердженням великого значення й життєвості теорії людського капіталу є той факт, що у розвинутих країнах вкладення в людину (в її розвиток і соціальний захист) з 50-х рр. ХХ століття дедалі суттєвіше перевищують розміри матеріального нагромадження. Виробничі інвестиції, при їх безспірно важливому значенні, дедалі суттєвіше поступаються інвестиціям у розвиток людини, і найважливіші зміни у відтворювальному процесі розвинутих країн відбуваються поза сферою матеріального виробництва. Людський капітал являє собою найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси або фізичний капітал. За даними Всесвітнього банку, в структурі національного багатства досліджених 92 країн людський капітал становив у 1994 році біля 2/3, в тому числі у найвище розвинутих країнах – біля 3/4. Це не єдине підтвердження тези про те, що в кінці ХХ століття головним чинником економічного розвитку і конкурентоспроможності на всіх рівнях стає не нагромадження матеріальних благ та послуг, а накопичення знань, досвіду, вмінь, здоров’я, мотивації й інших продуктивних характеристик людей, що здобуваються в процесі людського розвитку.

Наприкінці ХХ століття ідеї про те, що люди та їхній розвиток є найважливішою метою суспільного прогресу, набувають дедалі ширшої підтримки як у наукових економічних дослідженнях, так і в розробці національних програм розвитку і проектів міжнародного співробітництва. Суттєвий вплив теорії людського капіталу, що отримувала нові наукові підтвердження стосовно постіндустріального суспільства, посилював погляди про вирішальну роль людини в економічній динаміці, підвищенні ефективності людської діяльності на всіх рівнях. Вплив людського капіталу, передусім підвищення рівня освіченості працівників, на економічне зростання розглядається не лише безпосередньо, через підвищення продуктивності праці вищеосвічених людей, але й опосередковано, через зростання ефективності і прискорення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та масове впровадження їх у всі сфери людської життєдіяльності (що також потребує належного рівня освіти мас населення).

Специфіка людського капіталу і інвестицій у нього проявляється передусім у тому, що він не може формуватися без прямої безпосередньої участі (витрат часу і сили) його майбутнього власника. В зв’язку з цим приватне інвестування в людський капітал є абсолютно необхідною умовою його нарощення на будь-якому рівні. Освіта чи професійна підготовка, що фінансується за рахунок держави чи підприємства, тобто абсолютно безплатна для споживача, однак потребує від нього витрат часу і праці. Найчастіше нарощення людського капіталу супроводжується і матеріальними витратами особи чи сім’ї (втрачені заробітки, часткова оплата навчання, витрати на канцтовари і багато іншого). Тому необхідною умовою ефективності інвестування в людський капітал на рівні держави, регіонів та підприємств є раціональне розуміння і прихильне ставлення до нарощення людського капіталу з боку його майбутніх власників.

В зв’язку з цим особливої ваги набуває необхідність створення в суспільстві позитивного іміджу освіченості, професіоналізму, високої кваліфікації. Особливо це важливо для України на сучасному перехідному етапі, бо на всіх рівнях управління в нашому суспільстві все ще не відбулася переорієнтація від матеріально-речових до людського чинника економічного зростання. Одним з перспективних напрямків вирішення цього завдання є поширення в суспільстві ідей концепцій людського капіталу і людського розвитку.

2. Поняття людського розвитку, методи його вимірювання.

На науковій базі новаторских розробок Амартьї Сена та теорії людського капіталу з’явилася й набула бурхливого розвитку у глобальному масштабі концепція людського розвитку. Теорія людського капіталу стала саме тією ланкою, що ефективно поєднала домінуючий у ХХ столітті прагматизм, “доходоцентризм” з традиційно привабливими для цивілізованих країн гуманітарними ідеями демократії, “людиноцентризму”. Теорія людського капіталу стала тим підгрунтям, яке створило надійну економічну основу для швидкого й логічного поширення в світі ідей людського розвитку.

Разом з тим, поняття “людський капітал”, яке використовується в сучасних теоріях економічного зростання, не охоплює багатьох питань, що належать до соціально-економічної сфери, проте не належать до сфери виробництва. Крім того, це поняття не виходить за межі підходу до людини як до об’єкта капіталовкладень. Людина визнається важливою, перспективною, ефективною, але все-таки інструментальною цінністю. Виробництво ж (матеріальне і духовне), як і раніше, в концепції людського капіталу зведено до самоцілі, хоча й історично, і логічно воно — інструмент забезпечення розвитку людини.

Концепція людського розвитку виходить з визнання неможливості звести суспільний прогрес до зростання грошового доходу чи примноження матеріального багатства. В її основі лежить принцип, згідно якого економіка існує для розвитку людей, а не люди – для розвитку економіки. Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес неможливий, якщо не реалізовані три ключові можливості для людини: прожити довге й здорове життя; набути, розширювати й оновлювати знання; мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя. Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. Матеріальне благополуччя розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

Концепції людського розвитку та людського капіталу мають багато спільного, однак вони далеко не тотожні. Центральним елементом концепції людського розвитку є людський потенціал, який за своїм змістом є значно ширшим поняттям, ніж людський капітал. В концепції людського капіталу інвестиції в людину розглядаються передусім як засіб збільшення продуктивності праці й доходу, і саме цим визначається їхня економічна ефективність. В концепції людського розвитку високорозвинена благополучна людина — це мета, а забезпечення її добробуту є кінцеве і єдине завдання розвитку, людський потенціал розглядається не як засіб досягнення добробуту людей, а як невід'ємний компонент їхнього добробуту.

Формування та розвиток здібностей людини залежить від того, як вона використовує у своїх інтересах наявні економічні, соціальні і політичні можливості, які надає їй навколишнє середовище, від доступності необхідних ресурсів, а також від реалізації прав людини розпоряджатися альтернативними «пакетами» товарів та послуг, що забезпечуються на основі власності та (або) шляхом обміну. Очевидно, що матеріальні ресурси є саме засобом людського розвитку, хоча і дуже важливим, тоді як результат використання цих ресурсів, виражений у сформованих людських здібностях, є кінцевою метою.

Концепція людського розвитку характеризується такими принциповими особливостями:

• Акцентування уваги на активності людей як суб’єктів процесу свого власного розвитку;

• Увага не лише до реальних або потенційних працівників, а до всіх людей загалом, включаючи непрацездатних та економічно не активних;

• Постійний моніторинг і аналіз реалізації можливостей людського розвитку, широкий горизонт аналізу;

• Підхід до освіти як до процесу, що має самостійну цінність, як до важливої складової загальної культури людства, а не лише як до умови покращання продуктивних здібностей людей;

• Визнання високої значимості невиробничої активності жінок, підтримка рівноправності жінок у суспільстві та підвищення їх статусу;

• Надання пріоритетності тим секторам, які сприяють підвищенню якості життя, не впливаючи, однак, безпосередньо на виробництво доходу (житлове будівництво, охорона навколишнього середовища, санітарія тощо);

• Підтримка не лише з боку економічних та фінансових інститутів, але і з боку неурядових, громадських організацій, церкви, закладів культури тощо.

За логікою концепції людського розвитку, розширення пропозиції товарів і послуг в результаті зростання їх виробництва може сприяти розширенню можливостей людини, а може й ні. В усякому разі, це сприяння відбувається не прямо і неоднозначно, отож не може бути самоціллю. Таким чином, обсяг валового національного продукту не може бути основним і єдиним показником рівня розвитку країни. Більше того, зростання виробництва і доходів сприяє розвиткові людського потенціалу дедалі повільніше, тобто здатність матеріального збагачення розширювати можливості людей дає дедалі меншу віддачу. Далі, витрати на освіту, зміцнення здоров’я, інші аспекти розвитку людей дають економічну віддачу, яка нерідко перевищує віддачу від інвестицій в фізичний капітал, тому ці види витрат також слід визнавати інвестиціями.

Отож, за логікою концепції людського розвитку саме люди стають центром, фокусом теорії розвитку, оскільки вони є одночасно і головною метою суспільного розвитку, і найважливішим його чинником, і інструментом свого власного розвитку.

Концепція людського розвитку включає наступні основні елементи:

• Реалізація базових можливостей. Наділення людини певними правами ще не означає наявності можливості для їх реалізації. Існуючий у людей вибір буде обмеженим, якщо немає можливості його здійснити. Наділення правами також має значення для можливості людей брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їхнього життя. Люди не повинні бути пасивними одержувачами, їхня роль полягає в активній участі у процесі власного розвитку.

• Співробітництво. Люди живуть у складному сплетінні соціальних структур - від родини до держави. Людина - це передусім соціальна істота, яка цінує участь у житті суспільства. Це відчуття приналежності — важливий аспект добробуту, воно породжує почуття наповненості життя змістом. Розвиток людини неминуче пов’язаний з проблемою культури - способами організації громадського життя людей, але почуття соціальної злагоди, заснованої на культурі й загальних цінностях і переконаннях, формує розвиток кожної людини окремо. Якщо люди співробітничають в інтересах взаємного збагачення, це призводить до розширення індивідуального вибору. Тому розвиток людини стосується не лише окремих людей, але і того, як вони взаємодіють і співробітничають у суспільстві.

• Справедливість. Справедливість розглядається з погляду рівномірності багатства або доходу, але розвиток людини передбачає більш широкий підхід - забезпечення справедливості стосовно базового потенціалу і можливостей. У цьому плані кожна людина повинна мати можливість, наприклад, одержати освіту і жити довгим і здоровим життям. Забезпечення справедливості в деяких випадках може призводити до нерівномірного розподілу ресурсів. Бідні, наприклад, потребують більшого обсягу державної допомоги, ніж багаті. Хворі або інваліди потребують більшого обсягу ресурсів для забезпечення однакового потенціалу у порівнянні з іншими людьми.

• Сталість. Сталий людський розвиток дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління без зменшення можливостей майбутніх поколінь задовольняти їхні потреби. Тому він пов’язаний з поняттям справедливості відносно різних поколінь людей. Разом з тим, від покоління до покоління має передаватися не стільки певний обсяг багатства, скільки потенціал для забезпечення належного рівня людського розвитку. Цей рівень передбачає відсутність бідності і збереження можливостей вибору.

• Безпека. Мільйони людей у країнах, що розвиваються, живуть під загрозою різного роду небезпек. І навіть у розвинених країнах людям постійно загрожують злочинність, насильство і безробіття. Безробіття є однією з основних причин невпевненості у майбутньому і відсутності можливості для людини реалізувати своє право на доход та інші блага. Безперечно, базовою потребою людства є наявність коштів до існування, але разом з тим, люди бажають бути вільними від нестатків іншого роду: хвороб, репресій, соціальних вибухів, екологічних катастроф тощо. Людський розвиток вимагає забезпечення для кожної людини хоча б мінімального рівня безпеки в усіх сферах життя.

Матеріальне багатство, на збільшення якого орієнтувалися попередні концепції розвитку, і яке ще й нині в нашій країні нерідко розглядається як найважливіша цінність, справді має велике значення в житті людей. Однак, це значення не є вирішальним, його не можна перебільшувати й ідеалізувати з огляду на такі причини: По-перше, багатство не є неодмінною умовою демократії, рівноправності в суспільстві, збереження й розвитку культурної спадщини. По-друге, багатство саме собою не гарантує правопорядок і соціальну злагоду. По-третє, людські потреби не зводяться до матеріального збагачення: довге і здорове життя, причетність до культури і науки, творча і суспільна активність, збереження довкілля і життя у гармонії з природою для багатьох людей були і залишаються або стають значимими цінностями, причому нерідко важливішими, ніж нарощення багатства.

Основний принцип, на основі якого вирішується суперечність між нагромадженням багатства і людським розвитком в концепції людського розвитку, формулюється так: «Національне багатство може розширити можливості вибору для людей. Однак, цього може і не статися. Визначальним тут є не багатство саме по собі, а спосіб його використання країною. Доти, доки суспільство не усвідомить, що основне його багатство – це люди, надлишкова турбота про виробництво матеріальних благ буде закривати кінцеву мету збагачення життя людей».

Рівень доходу, досягнутий в країні (як і в родині) на теперішній час, не гарантує економічного процвітання в майбутньому. Проте якщо отриманий доход достатньою мірою інвестується у людський розвиток, то і економічні показники в майбутньому будуть значно кращими, ніж нині. Відмітна особливість концепції людського розвитку полягає в положенні, згідно якого людям не потрібен безкінечно високий доход для забезпечення гідного рівня життя. Вищий доход в цілому сприяє розширенню вибору людини, але цей вплив зменшується мірою збільшення доходу. Можна сказати, що діє принцип спадної корисності доходу для людського розвитку.

Концепція людського розвитку пропонує такі способи оптимізації зв’язку між економічним зростанням та людським розвитком:

• по-перше, нарощення інвестицій в освіту, охорону здоров’я, професійну підготовку, що сприяє реалізації здібностей людей, їх активній участі у виробництві та розподілі благ;

• по-друге, справедливіший розподіл доходу і багатства, що забезпечує матеріальну основу розвитку людського потенціалу менш конкурентоспроможних груп населення;

• по-третє, досягнення ретельної збалансованості соціальних витрат, що всемірно зміцнює економічну базу соціальної сфери суспільства;

• по-четверте, розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній і економічній сферах, причому особливої уваги потребують ті групи населення, чиї можливості були з різних причин обмеженими (наприклад, жінки).

Таким чином, концепція людського розвитку об’єднує вирішення питань виробництва і розподілу товарів та послуг з вирішенням питань формування і використання здібностей і можливостей людей, розглядаючи розвиток людських здібностей як кінцеву мету суспільного прогресу безвідносно до впливу їх на виробництво доходу.

Отже, у фокусі концепції людського розвитку знаходиться людина, якнайповніше задоволення її потреб, всебічний розвиток її здібностей. Розвиток суспільства тепер означає постійне розширення можливостей для задоволення не тільки фізичних, а і духовних потреб людей.

Базовим принципом концепції людського розвитку є не постійне надання підтримки знедоленим людям, а забезпечення випереджувальних заходів по недопущенню зубожіння, безробіття, втрати здоров’я тощо шляхом стимулювання розвитку людей, підвищення їх ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідільності за прийняте рішення і його виконання.

Таким чином, вибір орієнтованого на людський розвиток типу економічного зростання вимагає своєрідного перелому в поглядах на співвідношення економічного та соціального аспектів розвитку. У традиційному трактуванні соціальний аспект вважався похідним від економічного, людський розвиток – залишковим додатком до економічного, причому в традиціях переважно індустріального розуміння економічного добробуту та могутності. Але інформаційна революція вже відкрила новий, постіндустріальний образ економічної моделі побудови суспільства, в якому економічна могутність створюється і примножується переважно за рахунок творчої інноваційної праці: управління інформаційними потоками, створення високих технологій тощо. Це передбачає обов’язковою умовою високу трудову мотивацію та безперервний розвиток людей, а відповідно - постійне зростання людських потреб і цінностей та можливостей їх задовольняти.

Для вимірювання людського розвитку, моніторингу його динаміки розробляєть­ся система показників. Уперше багаторівнева система показників була розро­блена ООН у 1990 році. Показник найвищого рівня - індекс людського розвитку (ІЛР), який дає узагальнюючу характеристику загального впливу на людський потенціал найважливіших соціально-економічних процесів. Він заснований на трьох кількісно вимірюваних параметрах життя людини: 1) рівень життя (дохід); 2) отримання знань; 3) тривалість життя. ІЛР розраховується як середньоариф­метична величина трьох зазначених показників другого рівня. Рівень життя вимірюється середнім показником доходу, який розраховується як частка ВВП на душу населення (у дол. США за паритетом купівельної спромож­ності). Показник рівня освіти є середньозваженим двох складових: писемності дорослого населення (вага - 2/3) та частки учнів і студентів у чисельності насе­лення (вага - 1/3). Показником стану здоров'я вибрано індекс тривалості життя. Він розраховується як очікувана тривалість життя при народженні. Третій рівень включає профільні показники, згруповані у відповідні блоки. Біль­шість із них є кількісними, але деякі не можна виміряти, наприклад, дотримання прав людини, демократичних свобод, соціальної рівності. Причина - відсутність надійної та співставної інформації. У таких випадках користуються даними про ратифікацію відповідних міжнародних угод.

Взагалі, треба мати на увазі, що ІЛР розраховується не з метою визначення абсолютних показників людського розвитку, а лише для ранжування країн на основі показників, обчислених за єдиною методикою. Чисельна величина ін­дексу знаходиться у межах від 0 до 1.

Основні терміни

Людський капітал - це сформований і розвинений в результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.

Інвестиції в людський капітал - всі види витрат, які можна оцінити в грошовій або іншій формі і які сприяють зростанню в майбутньому продуктивності та заробітків працівника.

Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. Матеріальне благополуччя розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

Індекс людського розвитку (ІЛР) - заснований на трьох кількісно вимірюваних параметрах життя людини: 1) рівень життя (дохід); 2) отримання знань; 3) тривалість життя. ІЛР розраховується як середньоариф­метична величина трьох зазначених показників другого рівня.

Контрольні питання

1. Чим викликаний розвиток теорії людського капіталу? Як Ви розумієте це поняття?

2. Охарактеризуйте основні види інвестицій в людський капітал.

3. В чому полягає значення та специфіка інвестицій в людський капітал?

4. Порівняйте витрати та очікувані майбутні зиски від одержання Вами вищої освіти.

5. Для чого потрібно оцінювати ефективність інвестицій в людський капітал?

6. Охарактеризуйте значення теорії людського капіталу для виникнення й поширення концепції людського розвитку.

7. Як Ви розумієте логіку концепції людського розвитку? Якими принциповими особливостями вона відрізняється від інших концепцій розвитку?

8. Що спільного і відмінного у концепціях людського розвитку і людського капіталу?

9. Яке значення матеріального багатства у людському розвитку?

10. Сформулюйте базовий принцип концепції людського розвитку.

11. Як у концепції людського розвитку цей розвиток пов’язується з економічним зростанням?

12. Прокоментуйте основні елементи концепції людського розвитку.