1.2 Особливості формування ринкової інфраструктури в Україні, порівняння з іншими країнами

інфраструктура ринок

Викладені вище розуміння відносяться до ринкової інфраструктури, що сформувалася. У силу взаємозв'язку виділених функцій інфраструктури ринкового типу її становлення і розвиток йде паралельно з формуванням самої ринкової економіки і носить природно - історичний характер. Але це справедливо тільки для випадку класичного типу становлення економіки. В Україні ж у даний час ми маємо інверсійний тип, що обумовлений тим, що в минулому розвиток ринкових відносин в Україні двічі штучно переривалося (у роки «воєнного комунізму» і в період існування адміністративно-командної системи з кінця 20-х до кінця 80-х років), у результаті чого суспільство, знаходячись на індустріальній стадії розвитку, природною формою якої є ринкові відносини, тільки починає створювати адекватні собі умови.

Відповідно, що існує і у нас ринкова інфраструктура, що є не цілком ринковою, перехідною, незрілою, причому як у цілому ( з погляду повноти й ефективності виконання своїх основних функцій), так і в кожній зі своїх складових. У результаті як і в становленні ринкової інфраструктури в цілому, так і в розвитку її основних елементів в Україні мають місце особливості, що відрізняють цей процес від того, котрий мав місце у свій час в інших країнах при природному ході подій, незважаючи на весняну подібність деяких тенденцій. Облік цих особливостей дає можливість виявити основні фактори становлення і розвитку ринкової інфраструктури і визначити наступні головні напрямки розвитку кожної з її складових:

- реструктуризацію державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму і створення конкурентного середовища, благо приємному формуванню оптимальної мережі інфраструктурних інститутів. Саме приватизація поклала початок широкому розвитку багатьох чисто ринкових інститутів;

- приведення нормативної бази у відповідність з розвитком інституціональної складової ринкової інфраструктури;

- зростаючу ступінь включеності української економіки і суспільства в цілому у світові інформаційні системи з одночасним уживанням відповідних заходів безпеки і дотримання національних інтересів;

- підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні і розвитку ринкової інфраструктури.[5]

Говорячи про динаміку розвитку інституціональної складової ринкової інфраструктури в Україні, можна виділити декілька процесів, що явно позначилися. По-перше, ряд інститутів ринкової інфраструктури формується вперше, у минулому вони ніколи не існували. Це відноситься, у першу чергу, до таких інститутів фондового ринку, як фінансові посередники. Якщо в розвинутих країнах вони споконвічно орієнтувалися на обслуговування потреб приватного сектора в процесі природного становлення і розвитку фондового ринку, то особливість України складається в їхній орієнтації на обслуговування процесу приватизації. Тому труднощі, проблеми і протиріччя приватизації впливають на затримку завершення етапу екстенсивного росту цих структур і заважають їм повною мірою приступити до виконання своїх природних функцій – залучення вільних коштів і їхнього інвестування в економіку. Так, до початку 1997 року Фонд держмайна України видав відповідні ліцензії 334 інвестиційним фондам і компаніям, 378 довірчим суспільствам і 61 комерційному банку. По-друге, ряд формованих зараз інститутів відроджується, тому що в період існування ринкових відносин у минулому вони деякою мірою розвивалися. Це стосується, зокрема, біржових структур. Однак існуючі в даний час утворення за назвою «товарна біржа» у гнітючому своїй більшості такими не є. По-третє, ті інститути, що існували при командно-адміністративній системі, перетерплюють серйозні зміни, пристосовуючи до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Це відноситься в першу чергу до банків. Держава, будучи ще недавно безроздільним хазяїном у банківській системі, у нових умовах нерідко діє по старих стереотипах. Те ж саме можна сказати і про страхові компанії. У період бурхливого росту страхового бізнесу в 1993-1994р.м. число компаній в Україні перевалило за 700, у той час як Німеччина, наприклад, обходитися кількістю, що не перевищує 100.[6]

У цілому, можна зробити висновок, що найменш розвинутими в кількісному і якісному відношенні, з погляду відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового і фінансового ринку.

Специфікою України також є форсування українізації діловодства, як у державному, так і в приватному секторі, що підвищує вартість висновку угод і супроводжується поруч небажаних побічних ефектів.

У цілому, інфраструктура ринку України має велику кількість своїх особливостей, тим самим значно відрізняючи від інфраструктур розвитих країн, що негативно впливає на її розвиток, тому що не враховується досвід інших країн.[9]

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та тенденції розвитку інфраструктури ринку.