І в Україні (б)

Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до націо­нального багатства входять: 1) фонди виробничого призначення; 2) фонди невиробничого призначення; 3) природні ресурси — лише та частина, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва (рис. 3, б).

Порівнявши рис. 49я і 496, легко помітити головну відмінність методик обчислення національного багатства у розвинених країнах світу та в Україні. Вітчизняна методика не враховує нагромадженого досвіду, знань, кваліфікації робітників. Між тим, в умовах науково-технічної революції людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни.

Фонди виробничого призначення охоплюють: 1) основні вироб­ничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування тощо); 2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні запа­си у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавер­шене виробництво і будівництво) та готову продукцію виробництва засобів виробництва на складах підприємств, комерційних установ, у дорозі; 3) суспільні резерви засобів виробництва (у тому числі засоби, предмети праці та матеріали); 4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.

Фонди невиробничиго призначення містять: 1) фонд особис­того споживання населення; 2) фонд суспільного невиробничого спо­живання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких еле­ментів: 1) основні невиробничі фонди установ охорони здоров'я, народної освіти, побутових послуг, культурного обслуговування, спорту і житловий фонд; 2) готова продукція — предмети споживання (на складах підприємства, в торгівлі та громадському харчуванні, в осо­бистих підсобних господарствах, у дорозі); 3) особисте майно (пред­мети тривалого користування) населення; 4) суспільні резерви пред­метів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основні фонди наукових установ, установ державного управління, фінансо­вої системи політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених установах, запаси воєнного майна і резерви.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу сус­пільного виробництва, і при певному рівні продуктивних сил безпо­середньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріаль­ного виробництва.

Наявність природних багатств створює сприятливі умови для зростання національного багатства.

Перспективні структурні зрушення національного багатства україни

Економіка незалежної України потребує істотних структур­них змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного по­ліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких неви­робничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, науко-містких галузей машинобудування, порошкової металургії, вироб­ництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Ук­раїні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випус­ку зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, коса­рок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світо­вому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у націо­нальному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслугову­ють, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства хар­чування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про ство­рення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчуван­ня, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користування — лег­кових, пральних машин, телевізорів тощо.

По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повно­цінного ринку інформаційних товарів. Так, світовий ринок комп'ю­терів щороку збільшується на 17,5 відсотка.

Знання, у тому числі економічні, стають найважливішим міри­лом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інте­лектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості. Так, за розрахунками фахівців, у США цей показник становить 85 відсотків, у Німеччині — 89, у Великій Британії — 95, у Японії — до 90 відсотків. Якщо у США в 50-х роках галузі, що виробляють і поши­рюють знання та інформацію, виробляли тільки 25 відсотків кінце­вого продукту ВВП, у 60-х роках — понад 33, то у 80-х — уже більше 60 відсотків. Економіка знань постає як головний мультиплікуючий комплекс економік країн — світових лідерів.