2. Якісні і кількісні показники трудових ресурсів

Склад трудових ресурсів країни або регіону характеризується багатьма кількісними та якісними показниками. Перші відображають чисельність працездатного населення за статтю, віком або регіонах, другі - за рівнем професійної освіти, кваліфікаційним складом, виробничого досвіду й т.д. Співвідношення трудових ресурсів за окремими категоріями визначає відповідні їх характеристики або показники по складу і структурі. Для аналізу вікової структури трудових ресурсів у вітчизняній практиці прийнято виділяти чотири їх групи: молодь - від 16 до 29 років, середній вік - у межах 30-49, передпенсійний - відповідно 50-55 і 50-60 для жінок і чоловіків і пенсійний вік. У наукових і практичних цілях можуть бути встановлені і інші вікові інтервали, наприклад, через 5 або 10 років.

Основою для визначення кількісних та якісних характеристик трудових ресурсів служать наступні вихідні дані: загальна чисельність населення, середня тривалість життя людини, встановлений період робочого віку, частка працездатного населення, середня кількість відпрацьованих годин, основні показники трудових витрат та рівня кваліфікації робочої сили . Чисельність населення відноситься до найбільш загальним показникам людських ресурсів і служить базою для розрахунку кількості працездатних осіб. Із загальної чисельності людей працездатного віку віднімається число учнів і непрацездатних осіб. Чисельність працездатного населення зазвичай встановлюється за даними періодично проводиться перепису з подальшим коректуванням отриманих результатів.

Таким чином, трудовий потенціал — це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Природною основою цих характеристик трудового потенціалу є населення, яке оцінюється залежно від демографічного відтворення, життєвого потенціалу, здоров’я різних категорій і вікових груп, міграційних переміщень. Трудовий потенціал може скорочуватися або зростати під впливом демографічних процесів.

Показники працересурсного потенціалу регіонів України за 2009 р.

Регіони	Всього трудових ресурсів, тис.осіб	Рівень зайнятості населення, в %	Частка працездатного населення, в %	Рівень безробіття населення, в %
Україна	29918.1	62.8	56.6	9.1
АР Крим	1262.4	59.2	59.3	6.7
Вінницька	1044.4	73.5	65.0	5.9
Волинська	570.4	60.5	60.0	12.1
Дніпропетровська	2254.6	58.6	59.6	7.4
Донецька	2979.4	65.7	57.3	8.0
Житомирська	772.2	65.2	50.5	12.8
Закарпатська	769.1	57.9	60.5	7.0
Запорізька	1218.0	53.1	55.0	10.4
Івано-Франківська	908.8	59.5	46.8	12.1
Київська	2861.5	73.5	55.9	9.9
Кіровоградська	669.5	65.1	56.2	10.0
Луганська	1540.5	55.6	51.3	9.2
Львівська	1672.0	66.9	56.6	10.5
Миколаївська	798.9	59.2	54.1	12.8
Одеська	1509.9	67.0	57.5	6.3
Полтавська	1001.1	60.8	56.5	8.3
Рівненська	697.1	57.5	59.1	12.5
Сумська	821.9	70.0	45.9	11.9
Тернопільська	677.1	61.8	59.4	13.0
Харківська	1837.3	59.3	52.8	9.6
Херсонська	732.5	61.8	52.9	11.7
Хмельницька	917.0	76.0	53.5	13.3
Черкаська	798.4	64.6	49.6	11.2
Чернівецька	557.8	52.8	59.9	10.0
Чернігівська	797.3	63.0	51.7	10.2

[4.]

У загальному вигляді трудовий потенціал характеризує певні можливості, які можуть бути використані для досягнення конкретної цілі. У ринкових умовах трудовий потенціал як економічна форма втілення людського фактора виробництва, реалізується в різних формах власності. Якщо поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється на державних підприємствах, то трудовий потенціал є власністю держави. Якщо це поєднання здійснюється на приватному підприємстві — реалізується приватна форма власності. У тих випадках, коли особи ведуть індивідуальну трудову діяльність, вони є одночасно власниками речових і особистих факторів виробництва.

У процесі формування ринку праці та існування безробіття зростає величина нереалізованого трудового потенціалу суспільства. У зв’язку з цим суспільство несе непродуктивні витрати щодо забезпечення життєдіяльності працюючих, необхідності оплачувати набуття ними нових трудових навичок відповідно до потреб ринку.

Трудовий потенціал працівника — це його можлива трудова дієздатність, його ресурсні можливості у сфері праці. У процесі практичної діяльності потенційні можливості не завжди використовуються повною мірою. На окремому підприємстві трудовий потенціал являє собою сукупну трудову дієздатність його колективу, ресурсні можливості у сфері праці всіх працівників підприємства, виходячи з їхнього віку, фізичних можливостей, знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Таким чином, трудовий потенціал виражає, з одного боку, можливості участі працівника або всіх членів колективу підприємства в суспільно корисній діяльності як специфічного виробничого ресурсу, з іншого — характеристику якостей працівників, що відображають рівень розвитку їхніх здібностей, придатності і підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей.

Оцінити деякі якісні характеристики можна з використанням кількісних показників. Наприклад, для оцінювання стану здоров’я застосовують показники частоти і важкості захворювань на 100 працівників, для оцінювання рівня кваліфікації — показник середнього розряду робітників, рівня професійної підготовки — показник частки осіб, які закінчили ПТУ, кількість місяців професійної підготовки тощо. Трудові ресурси мають кількісну і якісну характеристики.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів країни, регіону або населеного пункту є показники чисельності населення: фактична, прогнозована і середня. Останній показник використовується при оцінці й аналізі демографічних процесів: обчисленні загальних і спеціальних коефіцієнтів народжуваності, смертності, а також коефіцієнтів темпів росту і приросту населення.

Народжуваність і смертність розраховуються на 1000 чоловік населення за наступними формулами:

де kн, kс – коефіцієнти народжуваності і смертності відповідно;

Н – кількість людей, що народилися за рік;

П – кількість людей, що померли за рік;

Чср – середньорічна чисельність населення.

Середньорічна чисельність населення розраховується на середину року як середня арифметична з показників чисельності населення на початок і кінець року або шляхом додавання до початкової кількості населення половини його приросту.

Абсолютний приріст трудових ресурсів визначається як різниця між чисельністю трудових ресурсів на початок і кінець року з урахуванням сальдо міграції.

Природний приріст трудових ресурсів – це різниця між кількістю людей працездатного віку, працюючих пенсіонерів та підлітків (до 16 років) і кількістю людей, що виходять за межі працездатного віку, а також людей, що померли або отримали інвалідність у працездатному віці.

Темп зростання трудових ресурсів – це відношення двох послідовних рівнів ряду динаміки чисельності трудових ресурсів.

Темп приросту трудових ресурсів – це відношення абсолютної величини відповідного приросту до чисельності трудових ресурсів на початок періоду, для якого обчислюється показник.

Якісний склад трудових ресурсів характеризується освітнім рівнем і рівнем професійної підготовки, при аналізі й оцінці яких враховується цілий комплекс показників: професійно-кваліфікаційна структура, питома вага працівників за всіма видами діяльності, рівень кваліфікації за окремими статево-віковими групами і ін.

Освітній рівень виступає невід’ємною частиною культурного рівня і необхідною передумовою формування кадрового потенціалу країни.

Для характеристики освітньої структури трудових ресурсів використовуються наступні показники:

кількість осіб, що мають той чи інший рівень освіти та відносяться до трудових ресурсів в розрахунку на 1000 осіб тієї ж категорії;

кількість осіб, що мають той чи інший рівень освіти та відносяться до трудових ресурсів в розрахунку на 1000 зайнятих осіб.

Професійно-кваліфікаційна структура кадрів складається під впливом професійного і кваліфікаційного поділу праці. При цьому під професією мається на увазі особливий вид трудової діяльності, що вимагає певних теоретичних знань і практичних навичок, а під спеціальністю — вид діяльності в межах професії, що має специфічні особливості і потребує від працівників додаткових спеціальних знань і навичок.

Спеціальність визначає вид трудової діяльності в рамках однієї і тієї ж професії.

Працівники кожної професії і спеціальності розрізняються рівнем кваліфікації, тобто ступенем оволодіння тією або іншою роботою.

Варто помітити, що як кількісна, так і якісна характеристики трудових ресурсів являють собою вихідну інформацію для здійснення управління трудовими ресурсами.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.[5.]