18. Процеси пам’яті та їх характеристика.

Запам'ятовування-закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціальної мети запам'ятати. Довільне - передбачає докладання людиною вольових зусиль, має цілеспрямований характер. При механічному запам'ятовуванні логічні зв'язки між матеріалом не встановлюються, інформація неначе "зазубрюється", при осмисленому - логічні зв'язки встановлюються, запам'ятовування спирається на розуміння змісту інформації.

Існують фактори, що визначають успішність запам'ятовування:

- емоційний та фізичний стан (поганий настрій та хвороба погіршують продуктивність цього процесу),

- вік (є періоди піку та спаду продуктивності запам'ятовування (юність та старість відповідно),

- установка (завдання, яке ставить людина),

- характеристики самого матеріалу (його значимість, логічність, обсяг тощо).

Збереження - це утримання в корі головного мозку інформації, яку людина попередньо запам'ятала Відтворення - процес активізації в мозку інформації, яка була попередньо запам'ятовано та збережена.Відтворення може мати три форми - впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється.

Має місце дія певних факторів, що впливають на успішність відтворення:

- вік людини,

- тривалість збереження матеріалу,

- установка на відтворення,

- обсяг та осмисленість самого матеріалу тощо. Забування - це процес втрати або погіршення точності чи обсягу матеріалу, що був запам'ятований. Динаміка забування, встановлена дослідами Г. Еббінгауза: найвищі темпи забування характерні для першої доби після запам'ятовування (60% інформації ми втрачаємо впродовж першої години після запам'ятовування).

19. Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях. Розумова діяльність органічно пов’язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Види мислення Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення. Наочно-дійове мислення полягає в тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Наочно-образне мислення - це вид мислення, який відбувається на основі образів уявлень, перетворення ситуації в план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, парфумери, модельєри. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їхніх властивостей. Особливістю абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, отже, я існую". Цими словами вчений наголошує на провідній ролі у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного. Творче мислення виражає такі різновиди розумової діяльності людини, як продуктивне, конструктивне, винахідливе, прогнозуюче мислення. Особливості творчого мислення вивчає теорія (наука), яка дістала назву "евристика". Терміни "творчість", "творче мислення" використовуються у та ких значеннях: а) в широкому значенні — як активність суб'єкта практики і пізнання, спрямована на зовнішній світ (об'єкт) з метою його привласнення або зміни; б) у вузькому значенні — як здібність людини (суб'єкта практики і пізнання) створювати щось нове у процесі своєї діяльності. Термін "нове" використовується в значенні "те, чого ще не було". В сучасній літературі розрізняють сутнісно (якісно) нове та нове у часі; об'єктивно і суб'єктивно нове3. Сутнісно (якісно) нове означає,що створюються предмети (артефакти), які виникають вперше і не мають аналога в минулому. В науці та філософії суттєва (якісна) новизна може бути тоді, коли новий результат дослідження змінює розуміння сутності речі (системи) або дає змогу інакше пояснювати предмети і явища. У цьому значенні суттєво новим у науці і філософії можуть бути програми досліджень, експериментів, певні концеп туальні системи знання (системи понять), або теорії, відкриття за конів та ін. Нове у часі означає, що предмети, які створюються людьми, вже мають або мали аналоги в минулому. В такому значенні звичайно згадують прислів'я: "Нове — це добре забуте старе". Об'єктивно нове — це щось соціальне, загально значуще, тобто те, що має загальнолюдську цінність; суб'єктивно нове — це знання, відкрите людиною для себе, але вже відоме суспільтву. У творчому мисленні діалектично взаємопов'язані логічне та інтуї тивне (логіка та інтуїція), дискурсивне і недискурсивне. Французький математик А.Пуанкаре писав: "Логіка та інтуїція відіграють кожна свою необхідну роль. Обидві вони неминучі. Логіка є знаряддям доказу, інтуїція є знаряддям винахідливості".

20. У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або процеси - розумові операції. Такими є порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація. Порівняння - важлива операція мислення. За її допомогою пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання або змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Він являє собою мислене розчленування предметів свідомості, виокремлення в них їх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості. Аналіз потрібний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує. Аналіз і синтез — це протилежні і водночас нерозривно пов'язані між собою процеси. Синтез - це мислене об'єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле. Синтез, спочатку виникає в практичній діяльності, а потім стає мисленою дією. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез - це головні мислительні операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності. Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування, тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві.  Виокремлення в процесі абстрагування ознак предмета і розгляд їх незалежно від інших його ознак стають самостійними операціями мислення.  Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати складні явища дійсності.  Абстрагування готує ґрунт для глибокого узагальнення. Операція узагальнення виявляється в мисленому об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими в процесі абстрагування. Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово здійснює свою узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об'єктах. Узагальнення виокремлених рис предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими й іншими ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою розмежування та наступного об'єднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак. Вона сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх смислової структури. Щоб здійснити класифікацію, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти об'єкти за їх істотними ознаками, з'ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об'єкти за визначеним принципом. Упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів називається систематизацією. Систематизація забезпечує розмежування та подальше об'єднання не окремих предметів, як це має місце при класифікації, а їх груп і класів. Отже, процес розуміння предметів та явищ об'єктивної дійсності, утворення про них наукових понять складний і багатоплановий. Для нього потрібне вивчення фактів, їх порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація їх істотних рис і характеристик.

21. Уя́ва — конструктивне, хоча не обов'язково творче вживання минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи у даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду: така побудова є або творчою, або наслідувальною, будучи творчою, коли вона є само-розпочатою і само-сформованою, та наслідувальною, коли вона слідує формуванню започаткованим і сформованим іншим.

Види уяви

Активна (довільна) уява — послідовність фантазій, викликаних за допомогою довільної концентрації. (К.Юнг)

Пасивна (мимовільна) уява — послідовність фантазій, викликана мимовільними процесами психіки.

Продуктивна уява — в рамках цього виду уяви дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється чи відтворюється.

Репродуктивна уява - при використанні цього виду уяви постає завдання відтворити реальність в тому вигляді, в якому вона реально існує.

Конкретна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування конкретними образами реальної дійсності.

Абстрактна уява — уява, при реалізації якої, здійснюється оперування абстрактними образами.

Функції уяви:

- Перша з них полягає в тому, щоб представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи різні виникаючі задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.

- Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. За допомогою уяви людина здатна хоча б частково задовольняти багато потреб, знімати породжену ними напруженість. Дана життєво важлива функції особливо підкреслюється і розробляється психоаналітичним напрямом зарубіжної психологічної науки.

- Третя функція уяви пов'язана з її участю в управлінні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема волею, увагою, пам'яттю, мовою, переживаннями. За допомогою штучно створюваних образів людина може звертати увагу на потрібні події і процеси. За допомогою образів він дістає можливість управляти сприйняттям, спогадами, висловами і т.д.

- Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій – здібності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.

- П'ята функція уяви – планування і програмування діяльності, складання визначених програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації.

22. Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Види мовлення

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі

Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її.

Функції мовлення

Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію того чи іншого предмета в системі людської діяльності.

Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.

Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.