Радимо прочитати:

Аврех А.Я., П.А.. Столыпин и судьбы реформы в России. М.1991;

Волконский В.М., Левенець Ю.А., П.А. Столипін: з життя та державної діяльності // Укр. істр. журн. 1991 - №4.

Полянська- Василенко Н. Історія України. Том 2. К., 1992.

Якименко М.Я. Крах переселенської політики царизму в 1906 – 1913 рр. // Укр. істр. журн. – 1989, №7.

Кому належала влада на україні після повалення царизму в лютому 1917 року?

З перемогою лютневої революції у російській імперії створилася суперечлива обстановка. Тільки 1 (13) березня 1917 р. в Україні дізналися про революцію в Петрограді, бо перед тим місцева влада не пропускала вісток про події. За кілька днів представники головних державних організацій і установ міста Києва утворили Виконавчий комітет із 12 осіб, що мав підтримувати порядок та діяти як місцевий орган Всеросійського Тимчасового уряду.

Головою комітету став барон Ф. Штангель, секретарем А. Ніковський, членами були С. Єфремов, М. Порш, та Паламарчук. Одночасно формувалися й органи місці влади Тимчасового уряду – так звані громадські комітети.

Тимчасовий уряд змінив увесь колишній адміністративний апарат: усі посади стали виборними. Замість губернаторів з’явилися губернські комісари. Ці пости займали голови губернських земських управ. Ініціаторами створення органів місцевої влади виступали гласні колишніх міських дум, фабриканти і заводчики, земські поміщики, ліберальна професура тощо.

Тимчасовий уряд не скупився на щедрі обіцянки та практичних справ від того народ чекав марно.

Поряд із владою Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, створюється з ініціативи трудящих владна структура – Рада робітничих і солдатських депутатів. У Харкові Рада робітничих депутатів остаточно сформувалась і почала діяти 2 березня., у Києві 3-4 березня. Всього ж протягом цього місяця виникло понад 170 Рад, у тому числі в Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, Полтаві, Чернігові. Створення Рад як органів влади означало, що революція пішла далі „традиційних” буржуазно-демократичних революцій, які завершувались організацією влади буржуазії.

У ряді промислових центрів України, зокрема в Донбасі авторитет Рад вже в перші дні їхнього існування був значно вищим, ніж у місцевих органах Тимчасового уряду.

Разом з тим, на відміну від Росії, на політичній авансцені Києва виник ще один центр, який претендував на репрезентацію інтересів українського народу та здійснення владних функцій у регіоні – Центральна Рада. Це громадське об’єднання було створено з ініціативи ряду політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою ради був обраний визначний історик та громадський діяч М.С. Грушевський, його заступником – В. Науменко.

Провідну роль у Центральній Раді відігравали українські партії соціалістів-федералістів, есерів та їх лідери С.Єфремов, В.Винниченко ( М. Грушевський очолив партію есерів).

У квітні 1917 року був скликаний Український Національний Конгрес. Проведено перевибори Президії ЦР: величезною більшістю голосів – головою Всеукраїнської Центральної Ради було обрано М.Грушевського, його заступником – С.Єфремова та В. Винниченко. Передбачалося, що вся Україні буде вкрита сіткою українських комітетів – сільських, повітових, губернських.

Таким чином в результаті перемоги загальноросійської буржуазно-демократичної революції на Україні утворилося три влади – унікальна історична ситуація.

В боротьбі цих влад визначилася революційна доля України.