3. Моделі та етапи інноваційних процесів

Моделювання – це процес, при якому оригінал – первинний об’єкт – логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найістотніші сторони оригіналу.

Моделювання організаційних систем виходить з того, що метою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, яка сприяє її функціонуванню.

При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами та процесами, що складають інноваційний цикл. Це відображає ланцюгова модель інноваційного процесу (рис.2.2).

Фундаменталь-ні дослідження

Прикладні дослід-ження

Дослідне виробництво і розроблення

Підготовка виробництва

Вироб-ництво

Збут

Рис. 2.2. Проста ланцюгова модель інноваційного процесу

Складнішою моделлю, що несе змістовне навантаження, є функціональна інноваційна модель інноваційного процесу (рис. 2.3).

Нові наукові знання

Технологічні розробки

Виробництво

Економічний ріст

Рис. 2.3. Функціональна послідовність інноваційного процесу

Якщо критично поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв’язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і зворотних зв’язків.

Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.

Модель подано у вигляді круга і виражає, по суті, безперервність і автономність суспільного прогресу опрацьовування інформації (рис. 2.4).

Рис.2.4. Кібернетична модель інноваційного процесу:

Д – дослідження (результат дослідження, виникнення нових ідей);

Р – розроблення; Е – експериментальне виробництво; В – виробництво; М – маркетинг; З – збут

Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу утворюють підсистеми, що знаходяться у постійному зв’язку з багатьма зворотними зв’язками.

3. Зміст і структура інноваційного процесу

Інноваційний процес означає послідовність переходу від ідеї можливого нововведення до створення, продажу і дифузії цього нововведення.

Суть інноваційного процесу проявляється в тому, що він являє собою ціленаправлений ланцюг дій з ініціації, розроблення нових продуктів і операцій, їх реалізації на ринку і подальшої дифузії.

Інноваційний процес включає сім елементів, які в єдиному послідовному ланцюгу утворюють структуру інноваційного процесу.

Сім елементів інноваційного процесу:

• ініціація;

• маркетинг інновацій;

• випуск (виробництво) інновації;

• реалізація інновації;

• просування інновації;

• оцінка економічної ефективності інновації;

• дифузія інновації.

Початком інноваційного процесу є ініціація.

Ініціація (лат. initiatio – здійснення таїнств) – це діяльність, що полягає у виборі мети інновації, постановці завдання, яке виконує інновація, пошуку ідеї інновації, її техніко-економічному обґрунтуванні й матеріалізації ідеї. Матеріалізація ідеї означає перетворення ідеї в річ (товар), тобто в майно, новий продукт, документ майнового права (ліцензію на право використання ноу-хау, технології) і в документ з технологічної операції.

Після обґрунтування нового продукту (операції) проводять маркетингові дослідження передбаченої інновації. В ході маркетингових досліджень вивчають попит на новий продукт або операцію, визначають кількість або об’єм випуску, якщо вони лімітовані, визначають споживчі властивості й товарні характеристики, які необхідно надати інновації, як товару, що виходить на ринок. Потім проводять реалізацію інновації, тобто на ринку з’являються невеликі партії інновації, здійснюють її просування, оцінювання ефективності й дифузію.

Просування інновації являє собою комплекс заходів, направлених на реалізацію інновацій. Цей комплекс заходів включає:

• виробництво й використання інформації;

• рекламні заходи;

• організацію роботи торгових точок;

• індивідуальні консультації покупців;

• стимулювання продажу інновації тощо.

Результати реалізації інновації і затрати на її просування підлягають статистичному опрацьовуванню і аналізу, на основі якого розраховують економічну ефективність інновації.

Дифузія (лат. diffusio – розповсюдження, розтікання) інновації означає розповсюдження освоєної інновації в нових регіонах, на нових ринках і нової фінансово-економічної ситуації. Дифузія може бути пов’язана зі зміною характеристики фінансової інновації та умов її просування (зміною розміру процентної ставки банком, термінів депозитного вкладу та ін.) із завоюванням нових ринків збуту та ін.

Тут можна використати три основні методи продажу інновації:

• прямий;

• непрямий;

• змішаний.

Прямий метод продажу означає, що проходить безпосередній контакт між продуцентом і покупцем інновації.

Непрямий метод продажу означає, що контакт між продуцентом і покупцем здійснюється через посередника (продавця).

Змішаний метод продажу означає, що посередниками виступають торгові та інші підприємства, в уставному капіталі яких присутня доля коштів продуцента і, таким чином, ця посередницька ланка вже не є незалежною.