Вплив зовнішнього середовища на виникнення і розвиток інфекційного процесу

   Розвиток інфекції, перебіг захворювання і його наслідки багато в чому визначаються умовами зовнішнього і соціального середовищ. Цей третій фактор інфекційного процесу впливає як на мікроби, так і на реактивність організму. На збудники навколишнє середовище має переважно негативний вплив. Головні його чинники - температура, радіація, дія хімічних речовин, антагонізм інших мікроорганізмів - розглянуті в попередніх розділах.     Численні фактори зовнішнього середовища мають великий вплив і на реактивність організму. Одним із головних факторів є температура, дію якої вивчав ще Л. Пастер у дослідах зараження курей сибірковими бацилами. У звичайних природних умовах кури не чутливі до цих бактерій, так як мають видовий імунітет. Скільки Пастер не заражав їх, які б великі дози не вводив - птахи не хворіли. А досить було опустити їх лапи в холодну, крижану воду і потримати в ній півгодини, як звичайна доза збудника викликала захворювання. Низька температура знизила нормальну опірність організму і курка легко піддалася зараженню.     На опірність організму людини до патогенних бактерій також негативно впливають переохолодження і перегрівання, особливо при високій вологості. Загальновідоме значення простуди при виникненні захворювань верхніх дихальних шляхів. Перегрівання також знижує реактивність організму. Але стійкість людей до дії цих факторів можна значно підвищити шляхом систематичного тренування, загартовування.     Надмірне опромінення сонячними променями й іонізуюча радіація значною мірою пригнічують нормальну опірність організму. При цьому знижуються захисні функції крові, збільшується проникність слизових оболонок, падає імунологічна реактивність. Це може призвести до активації нормальної мікрофлори людини і як результат - виникнення автоінфекції. Вчені допускають, що існує прямий зв’язок між сонячною активністю, електромагнітними збуреннями і сприйнятливістю до інфекційних хвороб.     Особливу небезпеку для людей має іонізуюче випромінювання після ядерних вибухів і радіоактивних катастроф, подібних до аварій на Чорнобильській АЕС. У землю, воду, повітря на значній території потрапляє велика кількість радіоактивних речовин. Згодом вони проникають у рослини. Їх поїдають тварини - виникає радіоактивність м’яса, молока, м’ясних і молочних продуктів. При їх споживанні людиною радіоактивні речовини накопичуються в тканинах, кістках, що призводить до значного пригнічення неспецифічної резистентності й імунологічної реактивності. У таких людей частіше виникають інфекційні хвороби, зокрема, ендоінфекції.     На виникнення і розвиток інфекції мають вплив і інші фактори зовнішнього і соціального середовища: погані умови життя і побуту, антигігієнічна обстановка, аварії водопровідних мереж, кризові явища, велика скупченість населення в містах, що збільшує контакти між людьми, а отже, і частоту інфікування.

Форми прояву інфекції

   Деякі бактерії після проникнення в організм локалізуються в певній тканині або органі. Така інфекція називається місцевою (вогнищевою). Якщо ж збудник проникає в кров і поширюється по всьому організму, інфекція називається загальною. Розрізняють декілька форм загальної інфекції.     1. Бактеріємія - перебування бактерій у крові. Мікроби розмножуються в певних вогнищах і тільки періодично потрапляють у кров, але не розмножуються в ній (наприклад, при черевному тифі, бруцельозі). При вірусних захворюваннях такий стан називається вірусемією.     2. Септицемія (сепсис) - збудник постійно протягом тривалого часу знаходиться в крові й розмножується в ній, що супроводжується запаленням, руйнуванням клітин у певних органах (при чумі, сибірці, гнійних інфекціях та ін.).     3. Септикопіємія - септичний процес, при якому в різних органах і тканинах утворюються гнійні вогнища.     4. Токсинемія - перебування токсинів у крові. Збудник може знаходитись у будь-якому вогнищі, продукує екзотоксин, який проникає в кров і зумовлює певні клінічні симптоми хвороби (наприклад, при дифтерії, правці, ботулізмі, газовій гангрені).     Якщо захворювання викликане одним збудником, вживають термін моноінфекція, якщо двома і більше - змішана або поліінфекція. Часом після припинення симптомів, властивих для даної хвороби, настає їх повторення. Це називають рецидивом (при малярії, поворотному тифі та ін.). Нове зараження при цьому не виникає. Повторення симптомів викликається тими збудниками, які ще залишилися в організмі.     Розрізняють ще такі поняття, як реінфекція і суперінфекція. Реінфекція - повторне зараження тим самим збудником після повного видужання (при гонореї, сифілісі).Суперінфекція - повторне зараження тим же збудником ще до ліквідації первинної інфекції. Необхідно ще окремо виділити поняття вторинна інфекція - коли до першої, основної інфекції, що вже розвинулася, приєднується нова, викликана іншим збудником. Наприклад, до грипу приєднується стафілококова пневмонія.     Залежно від тривалості перебігу, інфекції поділяють на гострі й хронічні. При гострих інфекціях (дифтерія, скарлатина, грип, кір) захворювання починається раптово і триває недовго, до 3-х місяців. Якщо розвивається хронічна інфекція (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс, малярія та ін.), збудник перебуває в організмі тривалий час, захворювання тягнеться довго, з рецидивами, загостреннями патологічного процесу.     Існує ще особлива форма взаємодії мікро- і макроорганізму - бактеріоносійство (вірусоносійство). Сучасна наука розглядає його як інфекційний процес, що перебігає безсимптомно в гострій (до трьох місяців) або хронічній (роками і десятиліттями) формах. Це трапляється при низькому рівні імунітету, що зумовлює збереження збудника в організмі (черевний тиф, дизентерія та ін.). Важливе значення має носійство вірусів. Наприклад, після першого проникнення в організм віруси герпесу і ретровіруси можуть потім зберігатися протягом усього життя. Важливу проблему для практичної медицини має носійство віруса гепатиту В.     За способом зараження інфекційні хвороби поділяються на екзогенні й ендогенні. При екзогенних (тиф, дифтерія, поліомієліт, гонорея, сифіліс) збудник проникає в організм ззовні - від хворих або носіїв. При ендогенних (автоінфекціях), таких, як ангіна, отит, назофарингіт, апендицит, кон’юнктивіт тощо, захворювання виникає в результаті активізації мікрофлори шкіри, слизових оболонок, кишечника, при зниженні резистентності макроорганізму.     Залежно від розповсюдження, інфекційні хвороби можуть бути спорадичними (окремі випадки) й епідемічними (масовими). Коли епідемія досягає особливо великих розмірів, її називають пандемією (наприклад, глобальні епідемії грипу, ВІЛ-інфекція).     Основними джерелами інфекції в природі є хвора людина (або тварина) і бактеріоносії. Контаміновані мікробами земля, вода, повітря, харчові продукти, предмети побутового і виробничого оточення є лише факторами передачі. Якщо джерелом інфекції є хвора людина або людина-носій, такі хвороби називають антропонозними. Вони властиві тільки людині (дифтерія, коклюш, кір, гонорея, сифіліс). Є ряд захворювань, які поширені серед тварин (зоонози), до яких сприйнятливі й люди (сибірка, туберкульоз, бруцельоз, чума, туляремія, сказ та ін.).