11.21. Про практику застосування судами законодавст­ва, що регулює право приватної власності громадянина на житлове приміщення. Правова допомога адвоката у таких справах.

26 травня 2001 р. Верховний Суд України прийняв Лист «Правові позиції що­до розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)».

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам підвідомчі справи про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове його надан­ня, в тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла.

Згідно зі ст. 46 ЖК України особам, направленим у порядку розподілу на робо­ту в іншу місцевість, жиле приміщення за місцем роботи надається поза чергою. Чинним законодавством не передбачено, що ненадання їм жилого приміщення в межах строку, поки вони вважалися молодими фахівцями, позбавляє їх цих пільг, якщо вони продовжують працювати за місцем розподілу.

Пунктом 32 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних за­кладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992), зокрема, визначено, що випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які продовжують працювати за призначенням, мають право на позачергове одер­жання житла незалежно від терміну роботи.

Порядок забезпечення жилими приміщеннями осіб офіцерського складу, пра­порщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок регулюється житловим зако­нодавством і Положенням про порядок забезпечення жилою площею у Збройних Силах України (введене в дію наказом Міністра оборони України від 23 грудня 1992 р. № 220 з наступними змінами).

Згідно зі ст. 34 вищезазначеного Положення всі питання, пов'язані із забезпе­ченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби. Військовослужбовці беруться на квартирний облік за рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром останньої, і перебувають на цьому обліку до одержання жилого приміщення за винятком випадків: поліпшення житлових умов, завдяки якому відпала необхідність у наданні іншо­го жилого приміщення; переведення до нового місця служби; засудження (крім умовного) до позбавлення волі на строк понад шість місяців; подання таких, що не відповідають дійсності, відомостей, які стали підставою для взяття на облік, або вчинення командуванням неправомірних дій при вирішенні цього питання статті 11, 13).

За змістом Положення зняття з квартирного обліку проводиться в такому ж порядку, як і взяття на нього, — за рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром.

Якщо питання щодо законності зняття з квартирного обліку не буде вирішено в цьому порядку, військовослужбовець відповідно до ст. 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» може ос­каржити до суду незаконне рішення житлової комісії. Такі справи підсудні зійськовим судам гарнізонів (ст. 123 ЩІК України).

217

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з пи­тань, які не врегульовані законодавством України (до прийняття відповідних актів), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Згідно з п. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо­вослужбовців та членів їх сімей» офіцери, прапорщики, мічмани і військовослуж­бовці надстрокової служби при звільненні з військової служби в запас чи у відставку за вислугою років, а також у зв'язку зі скороченням чисельності або штату військовослужбовців забезпечуються жилою площею в порядку, що визна­чається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Зако­ну передбачено, що ті його статті, де йдеться про пільги та компенсації, які визна­чатимуться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, вводяться в дію після прийняття відповідних рішень.

Оскільки питання про забезпечення жилою площею зазначених категорій військовослужбовців Урядом ще не вирішено, є підстави вважати, що з цього питання чинний п. 19 Положення про пільги для військовослужбовців, військо­возобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей (затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 р. № 193).

Відповідно до статей 37, 42 ЖК України, підприємства, що мають відомчий житловий фонд, беруть на облік (і надають жилі приміщення) у передбачених за­конодавством випадках, крім своїх працівників, також працівників медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших установ і організацій, які безпосеред­ньо обслуговують трудовий колектив. Взяття на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов, інших осіб і надання їм жилих приміщень з відомчо­го житлового фонду не відповідає цьому законодавству.

Черговість надання жилих приміщень згідно зі ст. 43 ЖК України визна­чається часом взяття на квартирний облік. Утих випадках, коли громадянин із за­гальної черги за його заявою береться на пільгову чергу, черговість визначається з часу взяття на пільгову, а не на загальну чергу (крім випадків, коли його помил­ково включили в загальну, а не пільгову чергу).

Згідно з п. 5 ст. 12, статтями 31, 43 ЖК України жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду надаються громадянам у встановле­ному законодавством порядку, в тому числі з додержанням черговості. Сама по собі участь громадян за договором з підприємством (установою, організацією) у будівництві жилого будинку, внесення коштів на його закінчення не може бути підставою для позачергового надання жилого приміщення, якщо законодавством не передбачено першочергове або позачергове надання жилого приміщення даній категорії громадян.

Судам слід мати на увазі, що згідно з п. 39 Правил обліку громадян, які потре­бують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень адміністрація і профспілковий комітет підприємства вправі за згодою трудового колективу поза­чергово виділяти житло окремим висококваліфікованим спеціалістам та іншим працівникам з урахуванням їх трудового внеску.

Відповідно до статей 4—6 ЖК України, державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.

Відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих бу­динках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нор­мами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості.

218

11. Житлове законодавство

Права й обов'язки сторін за договором найму жилого приміщення регулюють­ся нормами житлового, а не цивільного законодавства. Зокрема, права й обов'яз­ки, пов'язані з поліпшенням житла, належить визначати не за ст. 272 ЦК України, а за ст. 61 ЖК України і Правилами користування приміщеннями житлових бу­динків і прибудинковими територіями (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572). Згідно з п. 36 цих Правил вартість виконаних наймачем (орендарем) робіт по поліпшенню спорядження квартири або встановленню нового обладнання, демонтаж якого неможливий без пошкод­ження квартири, відшкодуванню не підлягає. Виходячи з цього поліпшення, що можуть бути демонтовані без пошкодження квартири (наприклад, збудований сарай, погріб), наймач може на свій розсуд демонтувати або за погодженням сторін на визначених ними умовах передати наймодавцю чи новому наймачу.

У члена сім'ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщен­ня, право користування останнім виникає у зв'язку із включенням до ордера, а не у зв'язку із вселенням у це приміщення. Тому в разі невселення в приміщення без поважних причин у строки, передбачені ст. 71 ЖК України, ця особа визнається судом такою, що втратила, а не такою, що не набула право на користування на­даним на сім'ю жилим приміщенням.

У випадках, коли згідно із законодавством жиле приміщення надається за спільним рішенням адміністрації підприємства та профкому або за спільним рішенням громадської організації та її профспілкового органу з наступним повідомленням виконкому місцевої ради або місцевої державної адміністрації (статті 52, 53 ЖК України), право на жиле приміщення виникає з часу його на­дання, тому в разі відмови у видачі ордера може бути заявлено позов про його ви­дачу.

Враховуючи, що згідно зі ст. 112 ЖК України наймачі жилих приміщень у бу­динках державного або громадського житлового фонду підлягають виселенню з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, незалежно від того, чи перебувають вони на черзі на поліпшення житлових умов, слід вважати, що в разі невиконання обов'язку по відселенню організацією або виконавчим комітетом ради, яким належить буди­нок, зазначений наймач має право пред'явити до них позов про надання жилого приміщення.

Оскільки за змістом статей 64, 65 ЖК України наймач і члени сім'ї, що прожи­вають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває права користування займаним ним жилим при­міщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця про­живання.

Виходячи з положень Конституції України про гарантування громадянам сво­боди пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність реєстрації не може бути підставою як для визнання права користуван­ня жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.

За змістом ст. 65 ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизовано­му нею жилому приміщенні.

219

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

Згідно з Положенням про паспорт громадянина України (в редакції від 2 вересня 1993 р.) та ст. 5 Закону України «Про громадянство України» паспорт видається па­спортною службою органів внутрішніх справ (ст. 2). У ньому робляться відмітки про реєстрацію місця проживання громадянина (ст. 6). Тому при вирішенні в цивільних справах питань, пов'язаних з реєстрацією громадян після прийняття відповідного законодавства України, суд має керуватися цим законодавством, а не Положенням про паспортну систему в СРСР (затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 р.) та іншим законодавством СРСР з цих питань.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тому при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнанні недійсним акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.

Положення п. 63 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житло­вих умов, і надання їм жилих приміщень щодо перегляду рішення з цього питан­ня у разі виявлення обставин, що не були відомі при його прийнятті, не виклю­чають можливості його перегляду з підстави відмови наймача від одержання ордера на жиле приміщення.

З часу одержання наймачем у порядку поліпшення житлових умов іншого жи­лого приміщення, укладення договору найму цього приміщення і його заселення договір найму попереднього жилого приміщення відповідно до ст. 107 ЖК України вважається розірваним і в тому разі, коли наймач продовжує виконувати обов'язки за цим договором і не звільнив приміщення повністю.

Стосовно до правил ст. 98 ЖК України наймача, що залишився проживати в попередньому приміщенні (одночасно користуючись за договором найму нада­ним приміщенням), слід вважати тимчасовим жильцем, який не набуває права користування цим приміщенням незалежно від строку проживання в ньому і підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 50 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умов даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним та технічним вимогам.

Тому сама по собі згода громадянина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення будівництва квартири власними силами не є підставою для виселення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звільнити у зв'язку з поліпшенням жит­лових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та включення до складу житлового фонду.

Відповідно до ст. 54 ЖК України, право вимагати надання ізольованого жило­го приміщення, що звільнилось у квартирі, де проживають два наймачі і більше, мають ці наймачі. Члени їх сім'ї самостійно таким правом не користуються.

За змістом ст. 54 ЖК України право наймача на вивільнене жиле приміщення в квартирі, в якій проживало декілька наймачів, виникає й у тому разі, коли це приміщення було самовільно переобладнане в ізольовану квартиру.

Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в такій квартирі, надається то­му з її наймачів, який потребує поліпшення житлових умов, незалежно від того, чи перебуває він на квартирному обліку або від часу взяття на нього. Тільки за відсутності такого наймача або його прохання про передачу приміщення воно може бути передано іншому з них.

220

11. Житлове законодавство

У тих випадках, коли в жилому приміщенні, з якого дитина вибула на вихо­вання, не залишились проживати члени її сім'ї і це приміщення було надано іншим громадянам або коли вселення в нього є неможливим з інших причин, після закінчення строку виховання їй у позачерговому порядку відповідно до п. З ст. 71 ЖК України надається жиле приміщення виконкомом місцевої ради за останнім постійним місцем проживання.

У разі відмови в наданні жилого приміщення особам, які мають право на його позачергове одержання, судом вирішується спір про надання жилого приміщен­ня, а не про встановлення черговості.

Якщо в складі сім'ї, що проживає в комунальній квартирі, є особа, яка відпо­відно до ст. 49 ЖК України користується правом на додаткову жилу площу, то наймачу може бути надано ізольоване жиле приміщення, що звільнилось у цій квартирі, й у тому разі, коли загальний розмір жилої площі буде перевищувати норму, встановлену ст. 47 ЖК України, але не більше, ніж на додаткову жилу пло­щу, на яку має право ця особа.

Обмін жилого приміщення, наданого з урахуванням права члена сім'ї на до­даткову жилу площу, на інше відповідне жиле приміщення не позбавляє цього члена сім'ї права на додаткову жилу площу в приміщенні, одержаному в порядку обміну. Зокрема, це його право має враховуватися при вирішенні позову про зміну договору найму жилого приміщення, одержаного в порядку обміну.

Правила ч. З ст. 168 ЖК України про можливість розірвання за вимогою най-модавця укладеного на невизначений строк договору найму жилого приміщення в будинку, що належить громадянину, лише за умови, що займане наймачем приміщення необхідне для проживання наймодавця та членів його сім'ї (з попе­редженням про розірвання договору за три місяці) не суперечать положенням За­кону України «Про власність» щодо здійснення громадянином права приватної власності. В даному разі йдеться не про встановлення обмежень власнику розпо­ряджатися своїм майном, а про виконання зобов'язань, котрі виникли внаслідок розпорядження власником своїм майном.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 р. № 2, наймачу або члену його сім'ї, який був відсутнім без поважних причин понад зазначені у ст. 71 ЖК України строки, суд вправі відмовити з цих підстав у задоволенні позову про виселення, вселення, обмін, поділ жилого приміщення, незалежно від того, чи було пред'явлено зустрічний позов про визнання позивача таким, що втратив право на жиле приміщення.

Відповідно до п. 2 ст. 71 ЖК України і п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2, за громадянами, відсутніми в місці постійного проживання за умовами й характером роботи (екіпажі суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій, інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), зберігається право корис­тування жилим приміщенням на період цієї роботи. Вони можуть бути визнані на підставі ст. 107 ЖК України такими, що втратили це право, в разі одержання жи­лої площі, вселення на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечен­ня їх жилою площею для постійного проживання.

Положення п. 6 Правил обміну жилих приміщень в Українській РСР (затвер­джені постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 р. № 31) щодо не­обхідності певних родинних зв'язків при проведенні обміну на підставі ст. 81 ЖК України не суперечить змісту цієї статті, оскільки Правила прийняті у відповідності зі статтями 84, 89 ЖК України.

221

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

Норми житлового законодавства (ст. 81 ЖК України, ст. 5 Указу Президії Вер­ховної Ради УРСР від 21 грудня 1983 р. «Про порядок введення в дію Житлового кодексу УРСР») про обмін жилого приміщення, щодо права наймача або члена його сім'ї в установленому порядку провести обмін жилої площі, що припадає на нього, в тому числі суміжної кімнати або частини кімнати, з наймачем іншого жилого приміщення за умови, що той, хто в'їжджає в порядку обміну, вселяється як член сім'ї тих, що залишилися проживати в цьому приміщенні, не поши­рюється на власників жилих приміщень і членів їх сім'ї.

Згідно зі ст. 116 ЖК України позови про зобов'язання осіб, які систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим спільне з ними проживан­ня, провести обмін займаного жилого приміщення на інше, зазначене заінтере­сованою в обміні стороною, можуть заявлятись наймодавцем та іншими заінтере­сованими особами, в тому числі наймачем іншого жилого приміщення в квартирі чи будинку.

Правила ст. 80 ЖК України щодо примусового обміну жилого приміщення в судовому порядку в разі відсутності згоди між членами сім'ї не поширюються на обмін жилого приміщення, що належить їм на праві приватної власності. Вони регулюють тільки правовідносини між членами сім'ї наймача жилих приміщень у державному або громадському житловому фонді.

Статтею 80 ЖК України і п. 2 Правил обміну жилих приміщень встановлено загальне правило, за яким на вимогу члена сім'ї наймача може бути проведено примусовий обмін займаного сім'єю наймача жилого приміщення в будинку дер­жавного і громадського житлового фонду з наймачем іншого жилого приміщен­ня в будинку зазначеного фонду або з членом житлово-будівельного кооперати­ву. Разом з тим не суперечитиме цим правилам і обмін з власником жилого приміщення, проведений за згодою сторони, якої він стосується. Відчуження жи­лого приміщення при такому обміні проводиться в нотаріальному порядку після постановления рішення суду про обмін.

При примусовому обміні (крім обміну на підставі ч. 2 ст. 116 ЖК України, як правило, не повинно допускатися погіршення житлових умов відповідачів і ма­ють враховуватись інтереси й такі, що заслуговують на увагу, доводи членів сім'ї наймача, зокрема, вік, стан здоров'я та інші особливі обставини. Разом з тим не можуть братись до уваги доводи відповідачів про відсутність у надаваному приміщенні умов, яких не було в жилому приміщенні, що обмінюється.

На підставі статей 80, 116 ЖК України примусовий обмін може бути проведе­но не лише шляхом обміну спірного жилого приміщення на різні приміщення, а й шляхом зобов'язання відповідача перейти проживати в інше приміщення, як­що наймач останнього переходить у спірне жиле приміщення як член сім'ї осіб, які там залишаються.

Відмова у згоді на обмін жилого приміщення або у видачі відповідного ордера з тих мотивів, що будинок підлягає капітальному ремонту, може відповідно до п. 5 ст. 86 ЖК України бути визнана обґрунтованою лише в разі, коли обмінюване жи­ле приміщення підлягає переобладнанню або переплануванню.

Суд не може задовольнити вимогу про визнання незаконною відмови у дачі згоди на обмін наймачем жилого приміщення в Україні на жиле приміщення за її межами, оскільки ЖК України та інші акти законодавства України про обмін жилих приміщень діють у межах її території, а міжнародні угоди іншого не передбачають.

Виходячи з правил ст. 63 ЖК України, жиле приміщення, що виділяється при зміні договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача (ст. 104 ЖК України), не може бути меншим рівня середньої забезпеченості жилою пло-

222

11. Житлове законодавство

щею в даному населеному пункті за загальним розміром, а не за часткою жилої площі, яка припадає на кожного із членів сім'ї, що виділяються.

Якщо при виселенні з наданням іншого жилого приміщення на сім'ю, що проживала в жилому приміщенні, з якого проводиться виселення, як виняток із загального правила надано дві квартири за одним ордером і укладено один до­говір їх найму, обмін кожної з цих квартир до зміни договору може бути проведе­но за письмовою згодою членів сім'ї наймача, що проживають у цих квартирах (ст. 79 ЖК України), і примусовий обмін має проводитися також за їх участю (ст. 80 ЖК України). У тому разі, коли на кожну з цих квартир видавався окремий ордер, право на жилу площу в ній і на проведення обміну набувають особи, вка­зані в ордері.

Правила ч. 2 ст. 50 ЖК України про те, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими дев'яти років, крім подружжя, та відповідні положення підпункту 7 п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень можуть бути підставою для відмови у позові члена сім'ї наймача про укладення з ним окремого договору найму (ст. 104 ЖК України) в тому разі, коли поділ жилого приміщення за цим позовом призвів би до спільного проживання зазначених осіб різної статі.

Належність членів сім'ї наймача жилого приміщення до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, є перешкодою для задоволення судом позову про поділ цього приміщення в тому разі, коли необхідність у постановці когось із них на облік для поліпшення житлових умов виникне в результаті виділу позивачеві ізольованого жилого приміщення, а до цього підстав для постановки на квартир­ний облік не було.

Те, що чинним законодавством передбачено оплату наймачем жилого приміщення всієї корисної площі квартири, не змінює правил ст. 104 ЖК України, згідно з якими питання про можливість зміни договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача може вирішуватись виходячи лише з розміру жилої площі.

При визначенні кола осіб, які мають право користуватися жилим приміщен­ням, проживання дитини в другого з батьків не може вважатися передбаченим п. З ст. 71 ЖК України поміщенням на виховання до родичів дітей, за якими зберігається жиле приміщення.

Визнання ордера недійсним з мотивів, що він виданий на зайняте примі­щення, може мати місце в тому разі, коли останнє було зайнято правомірно. При визнанні ордера недійсним у зв'язку з видачею його на жиле приміщення, на яке мають право інші особи (в тому числі на його заселення), особам, що одержали цей ордер, має надаватись інше жиле приміщення, яке за змістом ч. 2 ст. 117 ЖК України повинно відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.

У інших передбачених ст. 117 ЖК України випадках надається приміщення, що відповідає санітарним і технічним вимогам. Воно може бути меншим від зай­маного і менш благоустроєним, але разом з тим має відповідати вимогам, що виключають визнання особи, яка в нього поселилась, такою, що потребує поліпшення житлових умов, у тому числі у зв'язку з проживанням в одній кімнаті осіб різної статі, старших за дев'ять років, крім подружжя.

Включення за заявою наймача до ордера при поліпшенні житлових умов осіб, які не давали згоди на звільнення жилого приміщення, є поданням відомостей, що не відповідають дійсності; про потребу в поліпшенні житлових умов і згідно зі

223

Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката

ст. 59 ЖК України тягне визнання ордера недійсним з наслідками, передбачени­ми ч. 1 ст. 117 цього Кодексу.

Дані в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житло­вого кодексу України» роз'яснення щодо надання при виселенні іншого жилого приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм наданому, стосують­ся лише випадків, коли визнання ордера на останні пов'язано з тим, що в поряд­ку черговості було надано жиле приміщення, право користування яким (а не переважне право на одержання) належить іншій особі.

У тих випадках, коли жиле приміщення надано з порушенням черговості чи з іншими порушеннями порядку й умов надання таких приміщень, при визнанні недійсним ордера на вселення в це приміщення (ст. 59 ЖК України) питання що­до надання особам, які вселилися за цим ордером, іншого жилого приміщення вирішується за загальними правилами, передбаченими ст. 117 ЖК України.

Правила ст. 129 ЖК України про те, що на підставі рішення про надання жи­лої площі в гуртожитку адміністрація підприємства видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на цю площу, не озна­чають, що на зазначені правовідносини поширюються положення ст. 117 ЖК України про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 ЖК України про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, яка включає ст. 117, і гл. 4 ЖК України про користування гур­тожитками регулюють не аналогічні правовідносини, і в останній немає посилан­ня на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюється дія глави 2 ЖК України. Підстав для висновку про її поширення також немає.

Так само окремо регулює ЖК України у гл. З користування службовими жили­ми приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жило­го приміщення і в тому числі правила ст. 117 ЖК України.

При вирішенні вимог про виселення осіб, які вселились до наймача не в уста­новленому порядку, суд має керуватися статтями 64, 65, 109 ЖК України і ст. 48 Закону України «Про власність» (залежно від того, хто пред'явив позов).

Спори про виселення осіб, які самоправно зайняли приватизоване жиле приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду, підляга­ють вирішенню у позовному провадженні.

Якщо в жилий будинок, не закінчений будівництвом і не зданий в експлуа­тацію, вселились особи не в передбаченому ЖК України порядку, вимоги про їх виселення вирішуються за нормами не житлового, а цивільного законодавства (про власність тощо).

У тому разі, коли з особою, яка вселилась у жиле приміщення не в установле­ному порядку (без ордера), було укладено договір найму цього приміщення, про що свідчать подані нею докази, виселення її може мати місце за умови розірван­ня зазначеного договору або визнання його недійсним з підстав, установлених за­коном. Така вимога може бути заявлена протягом трьох років з дня укладення цього договору.

У тих випадках, коли вимоги про виселення пов'язуються із заселенням при­міщення на порушення встановленого порядку без ордера — за спільним рішен­ням адміністрації і профкому (крім випадків, коли згідно зі статтями 52, 53 ЖК України воно проводиться саме за таким рішенням з наступним повідомленням виконкому місцевої ради про надання жилого приміщення), або за розпоряджен­ням чи з дозволу службової особи, або попереднім наймачем виселення

224