6Польська експансія на українські землі

Експансія Польщі на українські землі була явищем неоднозначним і суперечливим. Вона поклала початок більш ніж 600-річній польсько-українській історії. В цей проміжок часу було все: і військові зіткнення і військове братерство, польський брутальний тиск економічного, політичного характеру і культурний обмін. Баланс негативних і позитивних оцінок залежав від політичної позиції дослідників. Радянська історіографія зазвичай негативно оцінювала польський вплив на українські землі. Але якщо оцінити той проміжок часу в загальноєвропейському контексті, то разом із Польщею Україна стала найсхіднішою частиною західного (європейського) світу. Почалось своєрідне озахіднення України, її модернізація (вестернізація за Ярославом Грицаком). Без того впливу Україна, можливо, і не відбулася як європейська країна. Польська експансія примусила мобілізувати захисні сили національного організму. Щоб успішно конкурувати з противником треба володіти його зброєю. Цією зброєю стало українське книгодрукування, перекладна література, розвиток братств, Могилянський колегіум. Виникає світська, західного зразку культура. Втрата еліти на певному етапі призвела до заміщення її козацькою верствою, яка і стала політичною нацією на кілька століть.

Отже, процес інкорпорації українських земель у складі Польської держави є дуже складними тривалим та багатогранним. Фактично він тривав протягом XIV-XVI ст. і його умовно можна поділити на два послідовних етапи: військово-загарбницький (коли Польща за допомогою військової сили намагалася задовольнити свої територіальні претензії) та політичний (коли Польська корона просто змінила тактику дій; активний зовнішній тиск поступився місцем гнучкій політиці). Ми можемо також констатувати, що наприкінці XIV ст. зовнішні та внутрішні обставини змусили лиᴛᴏʙських і польських феодалів почати процес об'єднання двох держав. Протягом XIV-XVI ст. було підписано ряд міждержавних угод, в яких і було встановлено принципи цього об’єднання. Важливо зазначити, що якщо на початковому етапі ініціатором об’єднання була саме Польща, що ᴨᴏᴛребувала сильного союзника в особі Литви, то вже в XVI ст. Литва сама була сильно ослаблена постійними війнами з Московією та кочовиками зі Степу. Важно понимать - для України таке посилення Польщі мало неоднозначний вплив – з одного боку активно розвивається шляхетське землеволодіння, розпочинається формування фільваркової системи господарювання, посилюються полонізаційні процеси, а з іншого боку Польща стала своєрідним містком для України до передових європейських цінностей: Відродження, науки, освіти.

Люблінська та Берестейська унії та їх наслідки

Проти унії виступали українські, лиᴛᴏʙські та білоруські магнати, що не хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Проте їхня позиція виявилася недостатньо сильною для того, щоб не допустити унії.

Основні положення угоди.

Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Лиᴛᴏʙське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально - республіка) з виборним королем, загальним сеймом і сенатом, єдиною зовнішньою політикою. Лиᴛᴏʙська, українська та польська шляхта зрівнювалися в правах і набували права володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідувалися митні кордони, вводилася єдина грошова одиниця.

Велике князівство Лиᴛᴏʙське, як і Польське королівство, залишалося самостійним політичним організмом зі своєю вищою адміністрацією, власною скарбницею, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, що вдалося зберегти знесиленому Великому князівству Лиᴛᴏʙському, стали українські землі, які переходили під юрисдикцію Польської корони.

Ще перед підписанням унії польський сейм, викорисᴛᴏʙуючи підтримку лиᴛᴏʙської та української шляхти, яка була невдоволена пануванням великих землевласників у Великому князівстві Лиᴛᴏʙському та намагалась одержати такі ж права, як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення від Литви і приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшли до шести нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).

Суперечливі наслідки підписання Люблінської унії.

Люблінська унія була важливою історичною подією, яка мала суперечливі наслідки для долі України.

Негативні наслідки. Ця угода сприяла:

а) посиленню польської експансії на українські землі, наступу католицизму;

б) полонізації (ополяченню) української знаті;

в) покріпаченню селян, що було остаточно затверджено Лиᴛᴏʙським статутом 1588 р., який увів 20-річний термін піймання селян-утікачів і надав право шляхтичам самим установлювати всі повинності, розпоряджатися селянським життям і майном.

До позитивних наслідків унії можна віднести:

а) зближення українських земель із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потрапляли ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; поширювалася західноєвропейська система освіти: українці навчалися в європейських університетах, прилучалися там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачували ними рідну культуру;

б) могутнє піднесення культурно-просвітницького руху, що сприяв зародженню та розвитку української національної самосвідомості; за відсутності держави культура залишалася єдиною сферою, у якій українці могли захистити свою самобутність.

7Термін “козак” - тюркського походження; означав “вільна людина”. Причини виникнення - посилення феодального утиску призвело до втечі селян і городян у незаселені степові райони середнього плину Днепра, де була відсутня експлуатація і лежали новоосвоенные величезні цлощади родючих земель. Життя, побут і заняття козацтва . У 16 сторіччі чисельність казачесгва постійно росте і вони розселяються частково в побудованих ними хуторах і слободах, частково в козацьких містах Чигирині, Каневі, Корсуне, Черкас. Основними заняттямикозаків були: полювання, рибальство, бджільництво, скотарство і поступово землеробство. Життя було украй важке: кожному козаку припадало починати, маючи лише невеличкий скарб, що він зумів прихопити з будинку. А життя в прикордонних із татарами районах змушувала кожного мати зброю. Все це закатало козацтво; змушувало його триматися разом, прискорювало майнову диференціацію в середовищі козацтва, тому що знову прибулі змушені були найматися до заможних козаків, із яких формувався козацька старшина. У результаті: до початку 16 сторіччя козаками було освоено середнє Подніпров'я і Запоріжжя, де в середині 16 сторіччя ватажок козацтва - староста Каневский і Черкаський Дмитро Вишневецкий («Байда») об'єднує козаків, створює на Дніпрі за порогами козацький центр «Запорізьку Січ». Січ була заснована у виді зміцнення спочатку на островах Хортиця, Мала Хортиця, потім на о. Тамаковка, а потім неодноразово переносилася. Згодом термін «ЗС» поширився на все об'єднане навколо Січі укр. козацтва. Основні риси суспільного устрою «ЗС» : а) відсутність кріпосництва; б) формальна рівність між усіма козаками (управо користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину і т.д.); в) «ЗС» була військовою організацією, кожний козак зобов'язаний був за свій рахунок нести військову службу; д) як політична організація ЗС була козацькою республікою на чолі з військовою радою, якої керував кошевой отаман. У адміністративно-територіальному відношенні ЗС ділилася на Маланки (округи) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Всі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході. Роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства : а) ЗС служила південно-східним прикордонним захистом укр. земель; б) козаки і самі завдавали удари - спускаючись по Днепру на своїх швидкохідних великих човнах , неодноразово завдавали удари по татарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п. Роль козацтва в антифеодальных повстаннях - приймали активну участь із 80-90-х 16 в. У результаті: розуміючи роль козацтва в захисті укр. земель і намагаючись розколоти козацтво на заможних і «голоту» (особливо на випадок повстання), РП йде на створення реєстрового козацтва. Реєстрове козацтво - список козаків (затверджений польським королем у 1572 р.), що користувалися особливими привілеями за службу (одержували плату, мали своє самоврядування під керівництвом корінного гетьмана і були звільнені від податей і повинностей). Спочатку був створений полк із 300 реєстрових козаків, у 1590 р. реєстр був збільшений до 1 тис. чел. (2 полку; у той час як число не реєстрові козаки було декілька десятків тисяч). Козацька символіка - червоний (малиновий) прапор із зображенням на одній стороні св. архангела Михайл(білим цвітом), на інший - зображення білого хреста; преса - герб ЗС - зображення козака з ружьем на плечі, із шаблею і піком, устромленої в землю поруч із козаком; гетьманська булава - символ влади й ін. Значення козацтва: засвоїло пустельні степові землі; охороняло південні рубежі держави; брало участь в антифеодальных виступах; стало початком нової укр. (козацької) державності; внесло головний внесок у звільнення У.від влади РП в ході війни 1648-1654 р.

Запорізька Січ

 Утворення Запорозької Січі. Утворення Запорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва й освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом.

Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Численні козацькі загони, я:кі займалися господарським освоєнням цих земель і вели постійну боротьбу з татарами, змушені були будувати на уходах укріплення з повалених дерев (так звані «городці» та засіки, або ж «січі») для власної безпеки.

Поява ж за порогами великого укріпленого пункту, який би був постійною базою для наступу на Кримськеханство, пов'язано з ім'ям Вишневецького (Дмитро Вишневецький). У першій половині 50-х pp. XVI ст. (існує кілька версій щодо часу заснування Хортицької Січі - від 1552 до 1556 рр.) він заснував на о. Мала Хортиця (тепер - осірів Байда) замок, який став козацькою твердинею та опорним пунктом для масштабних походів проти татар. Пізніше місце розташування козацької столиці неодноразово змінювалося, і в історії козацтва зафіксовано кілька січей: Томаківська (1564-1593 pp.), Базавлуцька (1593-1638 pp.), Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 pp.), Кам'янська (1709-1711 pp.), Олешківська (1711-1734 pp.) та Нова Січ (1734-1775 pp.).

Споруди Січі робили з неї справжню фортецю: навколо козаки викопували глибокі рови, насидали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати, у постійному дозорі вартували збройні козаки.

Посеред Січі був просторий майдан, на якому проходили козацькі військові ради, що розв'язували всі питання повсякденного життя. Майдан оточували козацькі житла - курені, побудовані з дерев'яних колод  або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня (гарматна майстерня), церква, будинки старшини. Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони.

Територія Запорожжя називалася «землями Війська Запорозького». Запорізька Січ за розмірами території на початку XVIII ст. (територія Січі постійно змінювалася, кордони переносилися) наближалася до острівної Англії.

Органи управління Запорозької Січи. За формою правління Запорозька Січ була республікою. Війську Запорозькому Низовому були притаманні певні ознаки демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі панівною була виборча система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада, яка була вищим органом влади. На січовій раді вирішувалися всі найважливіші питання внутрішнього життя Січі, питання війни і миру,дипломатичних відносин, обрання козацької старшини, розподілу земель між куренями тощо

Очолював Запорозьку Січ виборний гетьман (після 1648 р. - Кошовий отаман). Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на дипломатичних переговорах.

Козацька рада крім гетьмана обирала також і військову старшину, яка була у розпорядженні гетьмана. До військової старшини належали: обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію), суддя (чинив суд), осавули (порученці гетьмана).

За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші - польовому таборі під час військових походів та й на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на курені , (усього 38)- військово-адміністративні одиниці і водночас козацьке житло. їх очолювали виборні курінні отамани.

9Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького проти польського панування. Утворення козацької держави. У середині XVII ст. українське населення знаходилося в тяжкому стані. Про незадоволення українського народу своїм становищем свідчить ціла низка повстань протягом 50 років. Ці повстання закінчилися поразками, але причини, якими вони були викликані, залишалися. Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу. Причини Національної революції та Визвольної війни: політичні – безправ`я українського народу, тяжкий політичний гніт з боку Польщі, прагнення розширити і зміцнити права козацтва;

соціальні – посилення феодальної експлуатації з боку польських магнатів, шляхти та єврейських орендарів;

національні – прагнення українського народу звільнитися від гніту Польщі і польського панства, яке вважало українців людьми другого сорту; зберегти себе як народ, убезпечити від етнічних чисток і репресій;

релігійні – прагнення відстояти свою православну віру, захистити її від натиску католицизму та уніатства.

Завдання революції: створення незалежної соборної української держави;

ліквідація польско-шляхетського землеволодіння і заміна його, як основним, українським козацьким, встановлення нових виробничих відносин.

Ці завдання по своїй суті були революційними. Визначальним було завоювання незалежності, оскільки лише таким шляхом можна було вирішити всі інші завдання: соціальні, економічні, національні та релігійні. Революційний характер подій виявлявся у таких докорінних змінах у житті українського суспільства в середині ХVІІ ст. як: ліквідація влади польського короля, магнатів і шляхти на значній території України; заміна польської влади українською;

революційні зміни у сфері власності: ліквідація польського магнатсько-шляхетського землеволодіння та заміна його козацьким; фактичне скасування кріпосного права та особисте звільнення сотень тисяч селян;

становлення та формування Української національної держави;

суттєві зрушення в релігійній сфері: фактична ліквідація на звільненій території панування католицької церкви та перехід до домінування православ’я;

істотні зміни в ідеології та менталітеті українців: провідною стає ідея української державності, докорінно змінюється в бік зростання національна самосвідомість більшості україснкього народу;

про революційний характер подій свідчать масштаби участі в них українського населення: не кілька тисячні повстання, як у 20-30-х роках ХVІІ ст., а абсолютна більшість українського народу.

Початок і основні події Національної революції та Визвольної війни тісно пов`язані з життям і діяльністю її керівника – Богдана-Зіновія Хмельницького. Б.Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. в м.Чигирині у сім`ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який був чигиринським підстаростою. Богдан здобув добру освіту – вчився спочатку в українській школі, потів – у польській єзуїтській школі на Львівщині, там навчився польської та латинської мов, а пізніше вивчив турецьку, татарську. Він брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 рр., зокрема в битві під Цецерою, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у полон, де знаходився 2 роки. Після повернення він разом із запорожцями неодноразово ходив у 20-х рр. в морські походи на турецькі міста, став сотником, потім військовим писарем на Запоріжжі. Після ординації 1638 р. він знову чигиринський сотник, господарює у себе на хуторі Суботові. В 1646 р. його хутір пограбував польський шляхтич Чаплинський, при цьому побито малолітнього сина Б.Хмельницького. Спроби законним шляхом розв`язати конфлікт ні до чого не призвели. Більше того, Хмельницького ув`язнили. Він змушений був утікати на Запоріжжя, де його прихильники вигнали польський гарнізон і обрали його гетьманом. Так особиста доля Б.Хмельницького переплелася з долею його народу. Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:  січень 1648 р. – серпень 1649 р. період перших великих перемог, революційних змін політичного і соціально-економічного характеру, найбільший розмах народної боротьби, визволення значної частини українських земель, що закріпив Зборівський договір;

серпень 1649 р. – січень 1654 р. – розбудова української національної козацької держави, продовження збройної боротьби;

Прагнучи забезпечити тил та посилити своє військо, Хмельницький укладає угоду про союз з кримським ханом. На бік Хмельницького перейшли реєстрові козаки, які вбили пропольськи настроєну старшину. Назустріч Хмельницькому вийшло два загони польських військ, які він вирішив розгромити по частинах. Його війська зустрілися з авангардом польських військ під керівництвом сина коронного гетьмана С.Потоцького (10 тис. чол.) в урочищі Жовті Води. Бої тривали з 19 квітня по 6 травня 1648 р. Польські війська були розгромлені. 3 тис. чол. потрапило в полон. 15-16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) в районі Корсуня. Поляки знову були розгромлені. 8500 з них потрапило в полон, в тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. В цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови розгортання повстання. Спочатку Хмельницький не думав відділяти Україну від Польщі, вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис., захистити православну віру, але подальші події привели до зміни його намірів. Своєю резиденцією Хмельницький зробив місто Чигирин, де почав формувати свою армію. На вересень 1648 р. було сформовано 35 полків чисельністю 80 тис. чол. Повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром - козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винятком великих полонізованих українських магнатів та вищого православного духівництва. Нова велика битва між повсталими і польським військом відбулася 11-13 вересня 1648 р. біля м.Пилявці (нині Хмельницька обл.). Польське військо нараховувало близько 50 тис. чол., а також декілька десятків тисяч слуг. У Хмельницького було разом з татарами 85 тис. чол. Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї і 80 гармат, на 10 млн. злотих усякого добра, багато оздоблені карети, золотий та срібний посуд, 120 тис. возів з кіньми. Бойові дії продовжилися у 1649 р. 5-6 серпня в битві під Зборовом (нині Тернопільська обл.) Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії, але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України, чому, без сумніву, сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таємні переговори з королем, отримав багаті дарунки і змусив Хмельницького укласти з королем договір. За Зборівським договором (8 серпня 1649 р.) число реєстрових козаків збільшувалось до небаченої раніше кількості – 40 тис. Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воєводства: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Державні посади могли займати лише православні; гетьман отримував у своє користування Чигирин з округою; київський митрополит одержував місце в сенаті. Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори, за станом на 1647 рік; багато селян дуже нарікали на те, що не увійшли в реєстр, і на те, що шляхтичі повертаються в маєтки. Нові бої були неминучими. 18 червня 1651 р. польське військо (150 тис. чол.) і повстанці (100 тис. + 50 тис. татар) зійшлися біля м. Берестечка на Волині. Спочатку події розгорталися вдало для козаків, але 20 червня татари не витримали артилерійського обстрілу і почали тікати, захопивши з собою Хмельницького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися в тяжкому становищі – позиційному і психологічному. І.Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але поразка і втрати були великими. Полягло близько 30 тис. чоловік. Польські і литовські війська зайняли значну частину України разом з Києвом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони погодились на переговори. 18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстрові могли жити лише на Київщині. Гетьмана позбавляли права вступати в міжнародні відносини. Селяни повинні були повернутись до панів. Бойові дії продовжувались і в наступному році. 22-23 травня 1652 р. Б.Хмельницький у битві біля гори Батіг (нині с.Четвертинівка Вінницької обл.) розгромив 20-тисячне польське військо. Близько 15 тис. поляків загинуло. Це була найблискучіша перемога Хмельницького. Таким чином, у результаті першого етапу Національно-визвольної війни суттєво змінилося військово-політичне становище у Східній Європі, козацькі війська під проводом Б.Хмельницького здобули ряд блискучих перемог, створивши передумови до утворення української козацької держави. Військові перемоги Б.Хмельницького призвели до суттєвих змін у політичному становищі в Україні. На звільненій території ліквідовувались органи державної влади Речі Посполитої і почала утворюватись нова політична система, формувалась українська національна держава. Піднесення національно-визвольного руху, завдання ведення тривалої і широкомасштабної війни, необхідність управління великою масою людей, значний розмір звільненої території і міжнародні справи – все це вимагало створення нового ефективного військово-адміністративного апарату, здатного організувати повсталих і досягти поставленої мети. Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорізької Січі. Формування української держави відбувалося в умовах війни, тому для виконання державних функцій використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська державність отримала у Зборівському (1649 р.) та Білоцерківському (1651 р.) договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українське населення визнавало саме ці органи публічної влади, які були створені Б. Хмельницьким, і сприяло їх діяльності. Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центральне місце в системі органів нової влади займав гетьман, яким з 1648 р. був Б.Хмельницький. Йому належала вища військова, законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала розв`язувати військова рада, в якій могло брати участь все військо. Проте вона збиралася рідко. В зв`язку з тим, що чисельність війська досягла 200 тис. чол., у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знаходилися поряд, – інші полки надсилали своїх представників. Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше – також генеральні хорунжий, бунчужний і підскарбій. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання. Вся територія України поділялась на полки, кількість яких в залежності від обставин змінювалась (у 1648 р. – 40, у 1649 р. – 16, у 1650 р. – 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул і т.п. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. В полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебургське право, – магістри на чолі з війтами, ратуші. Полково-сотенний устрій української держави був унікальним явищем в світовому державному будівництві, притаманним лише Україні. Особливістю його було те, що він означав здійснення не лише військової влади, але й адміністративної і судової. Другою особливістю була виборність органів влади, значна роль колегіальних установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України того часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах. Успіхи у Визвольній війні призвели і до суттєвих змін у соціально-економічній ситуації на Україні. Вигнання польської шляхти фактично означало і позбавлення її землеволодіння, – тому земля переходила в руки селян і козаків. Значно зміцнила свої економічні позиції козацька старшина. Зміни відбулися і в соціальній структурі українського суспільства. Вплив козацтва як соціального стану, його чисельність значно зросли. Вільніше стали себе почувати селяни і міщани, хоча багаторічні безперервні бої, розруха, людські та матеріальні втрати виснажували народ. Уряд Б.Хмельницького для утримання свого апарату та інших потреб ввів систему податків, яка складалася з трьох основних частин: подимне (від кожного “диму” - хати); стація – на війська; оренда – податок на різні промисли (млини, гуральні і т.п.). Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так званапоказенщина. Податки збиралися лише з міщан та селян. Козаки (та частина населення, яка знаходилася у збройних силах) звільнялися від податків. За деякими даними (на жовтень 1650 р.). Б.Хмельницький одержав 5 млн. злотих прибутку. Б. Хмельницький робив спроби ввести на Україні свою грошову систему. Напередодні і ході Національної революції було сформульовано декілька концепцій можливого державно-політичного устрою України: концепція “ягеллонського легітимізму”, тобто збереження України в складі Польщі, але на правах автономії;

москвофільська – орієнтація на Москву, московський протекторат над Україною;

протурецька – орієнтація на Туреччину, її протекторат над Україною;

утворення незалежної Української козацької держави.

В політичному розвитку України йшла боротьба двох основних тенденцій: демократично-охлакратичної та монархічної (гетьманської). Автором і головним прибічником ідеї українського монархізму був сам Б.Хмельницький, який прагнув до самодержавної влади на Україні. Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже у 1649 р. Б.Хмельницький висуває ідею створення незалежної, соборної (об’єднаної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р. її територія сягала 200 тис. км2, а населення – 1,5 млн. осіб. Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною внаслідок майже перманентної війни. Б.Хмельницький проводив активну зовнішню політику, Він розумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польського панування, тому уже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзників. Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх найважливіших битвах з польським військом (правда, їх роль у цьому, як показано вище, була неоднозначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні проти Польщі. Султан пропонував перейти в його підданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством. Було встановлено дипломатичні зв’язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб’єктом міжнародних відносин, суб’єктом міжнародного права. Таким чином, у результаті успішної збройної боротьби та політичної діяльності на території України була утворена українська козацька держава з унікальним політичним устроєм, демократичним елементами управління, сильною армією, значною територією. Була продовжена державницька традиція Київської Русі. Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги українського війська, все більше переконував Б.Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти боротьбу він не збирався. І в той же час її продовження один на один з Польщею фактично означало б війну на самознищення. Мова йшла про існування всього народу. Тому Б.Хмельницький активно шукав сильних союзників. В 1650-1651 рр. йшли переговори про можливий перехід “під руку” турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки активно в справи війни не включалися, “дозволяючи” це робити татарам, які були союзником ненадійним. До того ж значним бар`єром була релігійна несумісність мусульман і християн, давня ворожнеча з-за жорстоких нападів татар на українській землі. Тому Б.Хмельницький вирішив обрати “менше зло”, звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників - Кримське ханство, Литву та Польщу. 1 жовтня 1653 р. Земський Собор в Москві прийняв рішення, щоб “гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку”. 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули на раду 5 полковників, митрополит С.Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб. Б.Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя. Охарактеризувавши кожного, Б.Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького. Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що будуть зберігати вільності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар – самодержець і нікому не присягає. Як показали наступні події, недаремне московські царські посли не хотіли присягати! Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б.Хмельницького, відбувалася у січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чол. В цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки, найвидатніші на той час полковники Іван Богун та Іван Сірко, київський митрополит Косів. У полках Полтавському та Кропив`янському московських представників побили киями. У ряді випадків присягу примушували складати. Так, силою до присяги був приведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли. Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис недійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. При “агітації” за присягу не обходилося без залякувань чи, навпаки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських представників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погрожували вислати за “зборівську лінію”, тобто на землі, що були під контролем Польщі. Документально рішення Переяславської ради була закріплено так званими “Статтями Богдана Хмельницького” або “Березневими статтями” (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 р.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов`язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила “під руку” московського царя як самостійна держава – зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм, територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах. Таким чином, Переяславський договір: констатував відділення України від Речі Посполитої;

означав міжнародно-правове визнання Української держави;

засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України у боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу в відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її в звичайну провінцію. Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет (М.Грушевський); 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз`єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) неповна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація; 10) домініон. Зараз найпоширенішими є думки про те, що це було приєднання або протекторат. Рішення Б.Хмельницького про перехід “під руку” московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на “вічну” перспективу. В тих умовах кращого варіанту, скоріш за все не було. Таким чином, у результаті визвольної боротьби українського народу вдалося створити національну державність. Але Україна виявилася розчленованою на Правобережну і Лівобережну, українському народу не вдалося добитися створення в етнічних межах свого проживання незалежної соборної держави. Державні інституції, створені на Лівобережжі, продовжували існувати у вигляді автономії у складі Московської держави.

12.Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи

25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових "Коломацьких статей", що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Росією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами. Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати залога в гетьманській столиці — Батурині.

І. Мазепа був добре освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.

На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману.

Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають "мазепинським бароко". Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними а кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією. Дбає Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них була Чернігівська академія. На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.

Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки метро І не почав ламати основи української автономії, Тоді Мазепа вирішив йти на союз зі Швецією. З 1700 р. Росія веде війну зі Швецією, що дістала назву Північної, за вихід до балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з Інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на територіях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи Інтереси царя. ЦІ походи були важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків 1 образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна й для Інших верств українського населення, бо саме його коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ, гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб й інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Прусії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького самоврядування, насадження губернаторів і воєвод, переселення козацького війська в Московію тощо. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями, старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією.

Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією. України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.

Та цим планам не судилося здійснитися. Після Полтавської катастрофи Мазепа опинився на чужині, де й помер 2 вересня 1709 р. Однак внесок І.Мазепи ^ зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї з боку російського царату величезний. І хоч ідею другої Хмельниччини за гетьманування Мазепи не було втілено в життя, проте вдалося піднести українське господарство й культуру, а відтак зберегти ці важливі чинники державної та національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Прагнення Мазепи створити власну еліту, його політика в царині культури та освіти мали далекосяжну мету й забезпечили навіть після його поразки ще майже 80-літнє існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його державницьких традицій, на формування національної культури.

Доба Мазепи — це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу.