Итак, коль скоро мы будем полагать суды основным средством защиты, ограничивающей конституции от посягательства законодательной власти, то и сомнений у нас не должно возникать в правильности назначения судей на неограниченный срок, ибо никакая мера не может сравниться с этим порядком в его способности укрепить в судьях настоящий дух независимости — необходимое качество для выполнения вверенной ему тяжелейшей задачи.
Такая независимость судей одинаково необходима для защиты Конституции и прав личностей от воздействия тех пагубных веяний, которые, благодаря искусству злоумышленников или стечению обстоятельств, иногда распространяются в народе и которые, хотя они и быстро отступают перед добросовестными сведениями и свидетельствами разума, все же на какое-то время могут внести в правительственную систему опасные изменения и оказать грубое давление на то или иное меньшинство. ...
Итак, Конституционный конвент несомненно поступил правильно, приняв за образцы те конституции, которые установили безупречное поведение единственным условием, ограничивающим срок службы судьи. Не сделай он этого, план, им представленный, содержал бы серьезное упущение, непростительное для добротного правительства. Опыт Великобритании служит нам замечательным примером превосходства такого порядка.
(История политических и правовых учений. Хрестоматия / Под. ред. Т. Демиденко. — Харьков, 1999).
1 Говоря о них, знаменитый Монтескье заметил: «Из трех вышеозначенных властей, СУДЕБНАЯ практически не располагает властью». О духе законов. —
Т. 1. — С. 186.
Основні поняття та категорії
Громадянська війна — найгостріша форма політичної боротьби, яка має вигляд збройної сутички між класами і соціальними групами, партіями, націями і т. ін. задля досягнення певних політичних цілей, головними з яких є досягнення повноти державної влади. Економічною основою громадянської війни є надзвичайне погіршення матеріального, становища різних верств населення. Соціальна й політична основа громадянської війни — суперечності між інтересами різних верств населення щодо відповідних найважливіших соціальних і політичної проблем. Громадянські війни виникає тоді, коли практично вичерпані легітимні форми і засоби подолання політичної кризи, соціального конфлікту. Як правило, громадянські війни ведуться між пригнобленими і пануючими класами, групами населення, але можуть відбуватися і в результаті зіткнення інтересів однорідних соціальних, політичних партій, угруповань (наприклад громадянська війна Півночі та Півдня у США 1861—1865 pp.). Громадянські війни може зачіпати особисті інтереси і розколювати суспільство в цілому. Громадянськії війни відрізняються від звичайних воєнних, дій залученням до них найширших мас цивільного населення, яке стає заручником політичних амбіцій честолюбних авантюристів; характеризуються жорстокістю і безкомпромісністю, завдають великих збитків усьому суспільству. В Україні однією з найдовших і найкровопролитніших була громадянська війна 1918—1920 pp. [Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — Вид. 2-е. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.].
Конституціоналізм (франц. — Constitutionnalisme, від лат. constitution — устрій, установлення, положення) — виділяють декілька аспектів цього поняття. Передусім конституціоналізм трактують як політико-правову ідеологію, історично пов’язану з феноменом конституції. Його розглядають як певне інтелектуальне узагальнення, притаманне політико-правовій думці в конкретній країні, і як персоніфіковану концепцію (ції), сформульовану окремими видатними авторами. З огляду на критерії, прийняті в сучасній юридичній науці, можна сформулювати два визначення: 1) конституціоналізм — це суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави. Змістову основу конститу-
112
ціоналізму виражає формула «конституційно-правова норма + практика її реалізації». 2) Конституціоналізм є правовою (конституційною) ідеологією, яка відображає і прогнозує розвиток відповідної нормотворчості та нормозастосування [Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2-
е. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.].
Ліберальна демократія (liberal democracy) — форма представницької демократії в сучасній західній політиці, що відрізняється загальним виборчим правом, виборчою конкуренцією за владу між політичними партіями, захистом цивільних прав. Ця форма правління й політики ствердилася в Європі тільки наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. [Большой толковый социоло-
гический словарь (Collins), Т. 1. (А-О). — М.: Вече, АСТ, 1999. — 528 с.].
Народний суверенітет (від. франц. souverainete верховна влада) — незалежне від будь-яких сил, обставин та осіб верховенство влади (суверенітет держави, народу, нації, особи. Народний суверенітет заснований на визнанні всього повноправного населення тієї чи іншої країни джерелом політичної влади). Ідея народного суверенітету набула свого розвитку в епоху буржуазних революцій і була тісно пов’язана з теорією парламентаризму. Так, родоначальник ідеї народного суверенітету Дж. Локк, визнаючи законодавчу владу вищою, такою, що підпорядковує собі всі інші, зауважує, що вона є довіреною владою, верховна влада належить народові, яий має право усувати або змінювати склад верховного органу [Политология: Сло- варь-справочник / М. А. Василик, М. С. Вершини и др. — М.: Гардарики, 2000. — 328 с.].
Пряма демократія (direct democracy) — демократія без представництва, коли ті, хто має право вирішувати, вирішують усі питання на зборах, яким належить суверенітет, і коли комітети та виконавчі органи призначають радше жеребкуванням, ніж обирають. Пряма демократія існувала в античних Афінах, згодом її обстоював Руссо. Ідеали Руссо відродилися під впливом нових лівих у 1960-х роках, а дехто стверджує, що сучасні інформаційні технології уможливлюють нині пряму демократію навіть у країнах із численним населенням [Короткий оксфордський політичний словник: пер. з англ.; за ред. І. Макліна, А. Макмілана. — К.: Основи, 2005. — 789 с.]
Соціальна програма — програма або ініціатива, спрямована на поліпшення соціальних умов.
Словник з соціальної політики. — К.: Києво-Могилянська академія. — 2005. — 253 с.
Федералізм (від лат. foederatio — союз, об’єднання). Цей термін здебільшого вживають для назви організаційного принципу певної політичної системи, і він наголошує й на вертикальному поділі повноважень між різними рівнями врядування (центром і регіонами), й на об’єднанні різних територіальних та соціально-економічних одиниць, культурних і етнічних груп в одну державу. Там, де одиниці федеративної держави мають високий ступінь автономії та виняткові повноваження стягувати податки й формувати політичний курс, можна говорити про конфедеративну державу (або відцентровий федералізм). Державу, де наголошують на інтеграції різних одиниць, поділі повноважень та вирівнюванні умов життя в різних одиницях, можна вважати за децентралізовану унітарну державу (доцентровий федералізм). На початку XVII ст. Йоган Альтузій (1557—1638) розумів державу як федеративно збудовану споруду з багатьма рівнями «консоціацій», як-от родина й родичі, цехи і стани, міста і провінції, і це уявлення становило прямий контраст із належною Жанові Бодену концепцією унітарної монархічної держави як гаранта порядку і стабільності (й захистом такої держави). Коли брати загалом, різні консоціації формують систему «суспільного федералізму», за якого представництво є й функціональним (наприклад професійні гільдії), і територіальним (міста і провін-
113
ції). Проте тільки після Монтеск’є темою політичних дискусій — на тлі абсолютистського монархічного врядування — стала не тільки ідея «поділу влад», а й ідея федералізму як основного принципу організації держав. Реальне творення федеративних держав відбувалося або «знизу», через згоду складових одиниць, як-от, скажімо, в США та Швейцарії, або «згори», внаслідок накидання з «центру» або якимись зовнішніми силами, якот у Німеччині після Другої світової війни, Іспанії після Франко та Бельгії. Федералізмові властиві три головні двозначності. По-перше, коли йдеться про діяльність, федеративні системи діють у розмаїтті різних політичних контекстів і пов’язані з розмаїттям украй різних політичних результатів. Не виникло ніякої вочевидь федеративної моделі відносин між загальнодержавним і регіональними рівнями врядування. Аж ніяк не безперечно, що регіональні інтереси та уряди завжди набагато краще захищені й мають кращі умови для розвитку в системах, що їх називають федеративними, ніж у багатьох системах, які мають назву унітарних. По-друге, федеративна теорія теж досить плутана. В літературі, присвяченій федералізмові, обговорено три широкі моделі: дуалістичний, кооперативний і органічний федералізм. Якщо це все статичні, «позачасні» моделі, — тобто будь-якої конкретної миті наявні приклади всіх трьох моделей, — тоді проблема полягає в тому, що відмінності між ними надто великі, щоб вони могли характеризувати те саме явище. Якщо стверджують, що вони розвиваються з часом, тобто дуалістичний федералізм існував у XIX ст., кооперативний федералізм — у середині XX ст., а органічний — наприкінці XX ст., тоді, здається, різниця між федеративною і унітарною системами дуже невелика. Федералізм — класичний приклад надміру широкого розтягування концепції. По-третє, прихильники федеративної «ідеї» та уявлення, що федералізм — окремий принцип урядування, висловлюються з найбільшою вірогідністю тоді, коли обмежують свій аналіз формальними конституційними або інституційними питаннями. Проте вони ніколи не спромагалися врахувати інші політичні феномени — політичні культури, партійні системи, вплив бюрократів, зовнішній тиск — і додати їх до уявлення про окрему сутність федералізму та його відданість децентралізації. Отже, федералізм, — по суті суперечлива концепція. Він, здається, пропонує середній шлях співпраці і консенсусу між територіальними інтересами. А на практиці, якщо є співпраця і консенсус, офіційної відданості конституційному федералізмові не буває [Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ..; за ред. І. Макліна, А. Макмілана. — К.: Основи, 2005. — 789 с.].
Питання до дискусії
1.Витоки демократичного радикалізму в американському суспільстві ХVІІІ ст.
2.У чому полягають особливості поглядів Т. Пейна на виникнення держави, громадянські права людини, суспільний прогрес?
3.Які причини, на думку А. Гамільтона, породжують суспільний антагонізм, завдяки чому він вбачав можливим подолати його?
4.У чому виявлялась оригінальність поглядів А. Гамільтона на невід’ємні права людини?
Теми для рефератів, контрольних, курсових та кваліфікаційних робіт
1.Спільні й відмінні ознаки європейської та північноамериканської політичної думки доби Просвітництва.
2.Теоретичні засади американського лібералізму просвітницької
доби.
114
3.Сутнісні характеристики демократичного радикалізму в американській просвітницькій ідеології.
4.Основні засади американської теорії федералізму ХVІІІ ст.
Завдання для самостійної роботи
1.Зробіть аналіз соціально-економічного і політичного розвитку США у ХVІІІ ст. та з’ясуйте його вплив на формування основних концепцій американської просвітницької ідеології.
2.Опишіть спільне і особливе у концептуальних засадах політичних вчень Т. Пейна, Т. Джефферсона та А. Гамільтона.
3.Проаналізуйте сутність та письмово опишіть основні положення соціальної програми Т. Пейна.
4.Дайте письмову характеристику ролі уряду в забезпеченні прав людини за Т. Джефферсоном.
5.Побудуйте порівняльну таблицю спільних і відмінних ознак європейської та північно-американської суспільно-політичної думки доби Просвітництва.
Питання до заліку
1.Загальна характеристика просвітництва США.
2.Ідеї прямої демократії і волі в американській політичній думці.
3.Проблеми народного суверенітету в Томаса Джефферсона.
4.Сутність теорії федералізму Александра Гамільтона.
Питання до іспиту
1.Демократичний радикалізм Томаса Пейна.
2.Ліберальний демократизм Томаса Джефферсона.
3.Теорія федералізму Александра Гамільтона.
4.Концептуальні засади американського просвітництва.
Першоджерела
1.Американскиепросветители. Избранныепроизведения: В2-хт. — М., 1969.
2.Джефферсон Т. Общий обзор прав Британской Америки // Американские просветители. — М., 1991.
3.Джефферсон Т. Тексты // Американские просветители. Избранные произведения. — Т.2. — М., 1969. Соч. — 2-е изд.
4.Пейн Т. Избранные сочинения. — М., 1959.
5.Пейн Т. Избранные сочинения. — М., 1969.
6.Федералист: Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея / Под общ. ред. Н. Яковлева. — М., 1993.
Рекомендована література
1.Гольдберг Н. М. Томас Пейн. — М., 1969.
2.Каленский В. Г. Мэдисон. — М., 1981.
3.Печатнов В. О. Гамильтон и Джефферсон. — М., 1984.
4.Реев Н. Н. Политические взгляды американских федералистов // История политических учений. — М., 1976.
5.Севастьянов Г. Н., Уткин А. И. Томас Джефферсон. — М., 1976.
6.Согрин В. В. Основатели США: исторические портреты. — М., 1983.
7.Хтоєхтовєвропейськійтаамериканськійполітичнійнауці. — Львів, 1997.
8.Хрестоматия по новой истории, 1640—1870 / Под ред. В. Г. Сиротки-
на. — М., 1990.
115
ПОЛІТИЧНОПРОСВІТНИЦЬКА ДУМКА АНГЛІЇ
1. Економічні засади політичної філософії Адама Сміта.
2. Вікторіанський лібералізм Джона Стюарта Мілля.
Ліквідація в Англії феодально-абсолютистського устрою створила передумови для розвитку капіталістичних відносин, внаслідок чого у ХVІІІ ст. вона стала першою великою промисловою капіталістичною державою.
Перейнявши від короля реальну владу, парламент приймав закони, обов’язкові для всіх, у тому числі й для правителя. Уряд був відповідальним перед парламентом, а не перед королем. Це означало, що Англія стала конституційною монархією. Однак верховенство парламенту не означало владу народу. Політичні важелі належали земельній аристократії. Народ не міг впливати на законодавчі рішення. У країні з п’ятимільйонним населенням право голосу мало менше ніж 250 тисяч осіб. Упродовж ХVІІІ ст. майже зникло селянство як клас, оскільки вся земля була зосереджена в руках лендлордів (великих землевласників). У господарській політиці держави перевага надавалася промисловості.
Нова ситуація в країні покликала до життя й нові політичнi та соціальні ідеї. Капіталістичні відносини вимагали звільненої від релігійно-містичного розуміння політики і політичної влади, вивчення їхньої істинної суті й суспільного призначення. Тому цілком закономірно ХVІІІ ст. в історії суспільної думки називають епохою Просвітництва, адже наукове знання, яке раніше було доступне небагатьом дослідникам, поступово ставало народним надбанням. Прислужилися цьому публічні дискусії літераторів, популяризаторські інтерпретації досягнень науки і філософії. Це зміцнювало впевненість у безмежних можливостях людського розуму, в прогресі наук. В Англії філософія Просвітництва знайшла своє втілення у творчості Джона Мілле, Джона-Ентоні Коллінза, а пізніше — у філософії представників шотландської школи Томаса Ріда, Роберта Уоллеса, Адама Сміта, Дейвіда Юма та ін.
Довідка
Із хроніки суспільно-політичного життя Англії
17 липня 1790 р. На 68-му році в Единбурзі помер англійський економіст і філософ Адам Сміт.
3 серпня 1792 р. В Кромфорді (графство Дербі) у віці 59-му років помер англійський промисловець і винахідник Річард Аркрайт. Своїми винаходами (ватермашина, бавовнопрядильна машина) і постійними удосконаленнями машинного прядіння він започаткував основи сучасної текстильної промисловості. В 1769 р. він відкрив власну текстильну фабрику. Спочатку на ній були обладнанні прядильні машини з приводом від колеса; в 1790 їх замінили паровими машинами. Цей винахід сприяв підвищенню якості і кількості виробленої пряжі.
116
14—30 червня 1793 р. Великобританія заключила з Прусією (14 червня) і Австрією (30 червня) угоду, спрямовану проти Франції. Утворилася антифранцузька коаліція Прусії, Австрії, Великобританії, Іспанії і Нідерландів.
14 травня 1796 р. Англійський сільський лікар Едуард Дженнер винайшов вакцину проти віспи і вперше успішно зробив вакцинацію. На його основі поступово зародилася нова галузь медичної науки — імунологія. В Китаї та Індії примітивні форми вакцинації були відомі з 1000 р. до н. е.
1798 р. Англійський священик, економіст і філософ Томас Роберт Мальтус анонімно опублікував своє дослідження — «Досвід про закон народонаселення» — про причини зростання населення в світі. Він домагався контролю за народжуваністю, оскільки вважав, що запаси продовольства в світі обмежені. Він стверджував: у той час як чисельність населення на Землі внаслідок природного розмноження зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожні 25 років, кількість продовольства при поступовому зменшенні приросту врожайності за той самий період зростає лише в геометричній прогресії. Цю диспропорцію, наслідком якої може стати голод, неможливо ліквідувати лише стримуванням чи державними заходами.
Осінь 1799 р. Англійський парламент прийняв закон, за яким в Англії заборонялася діяльність профспілок, політичних товариств і асоціацій (мав силу до 1824 р.). Це стало одним із проявів політики британського уряду і короля Георга ІІІ, спрямованої проти поширення ідей французької революції.
1800 р. Роберт Оуен із Нью-Ланарка намагався покращити становище робітників на своїй бавовнопрядильній фабриці. Для цього він увів робочий день тривалістю 10,5 год. і заборонив працю дітей віком до 10 років.
27 листопада 1806 р. Великобританія організувала контрблокаду Франції і її союзників. Англійські кораблі захопили французькі і нейтральні торгові судна, блокували французькі порти, і, всупереч усім перешкодам, контрабандним шляхом вивозили англійські товари. Згодом, завдяки своєму абсолютному морському пануванню, Великобританія ще більше покращила торгівлю зі своїми колоніями і віднайшла нові ринки збуту своєї продукції. Промислове виробництво, розвиток сільського господарства і зростаючі ціни забезпечили їй у XVIII ст. можливість нарощувати темпи в торгівлі.
1812—1813 рр. В Англії розпочалися соціальні конфлікти. Внаслідок Континентальної блокади і кризи британської текстильної промисловості в Центральній Англії з 1811 р. почали виникати бунти робітників, яким усе частіше загрожувало безробіття внаслідок введення нових в’язальних і ткацьких верстатів. Луддіти (вони отримали назву від імені підмайстра Неда Лудда) знищували на текстильних фабриках машини. Для придушення заворушень влада використовувала армію. В січні 1813 р. в Йорну було страчено 17 робітників. Криза різко погіршувала становище простого люду.
1813 р. Англійський винахідник Джордж Стефенсон, механік із вугільної копальні під Ньюкаслом, почав конструювати парові локомотиви. Перший паровоз був використаний у 1814 р. для доставки вугілля.
1813 р. Англійський хімік сер Гемфрі Деві один із засновників електрохімії, відкрив електричну дугу. Він першим винайшов безпечну рудничну лампу (1815), запропонував водневу теорію кислот (1815), відкрив п’янодійну силу закису кислот (1795).
14 січня 1814 р. Великобританія і Швеція примусили Данію (союзницю Франції) заключити Кольський мир, за яким Данія зобов’язувалася вступити в антинаполеонівську коаліцію і передати Норвегію Швеції. Королівство Норвегія було пов’язано зі Швецією унією до 1905 р.
29 листопада 1814 р. Газета «Таймс» вперше була надрукована на друкарському вальцьовому пресі. Німецький типограф Фрідріх Кеніг, який налагодив у 1811 р. в Лондоні виробництво друкарських верстатів, став вимагати в 1812 р. патент на швидкісний друкарський прес, який він сконструював разом з механіком Андреасом Бауером.
1814 р. Розвиток парових суден і машин йшов в напрямі створення не тільки стаціонарних машин (1736) для фабрично-заводських підприємств, а й паровозних машин для залізничного транспорту; суднових — для торгових суден; локомобілів — для потреб сільського господарства і місцевої промисловості. Серед перших винахідників локомотивів у Великобританії були Річард Тревітик, Джордж Стефенсон і Вільям Хедлі, який у 1814 р. ввів в експлуатацію так званий «Паффін Біллі», котрий успішно працював у копальнях. У цьому ж році Стефенсон розпочав конструювати однин із перших локомотивів на металургійному заводі. В 1807 р. Фултон побудував перший річковий пароплав «Клермонт», який вперше здійснив рейс по Гудзону.
24 грудня 1814 р. Великобританія і США заключили агентський мирний договір про завершення війни, яка розпочалася в 1812 р. Згідно з ним, залишався довоєнний стан, передбачалося взаємне повернення захоплених територій, припинення будь-яких військових дій проти індійців, також зобов’язалися застосувати всілякі зусилля щодо заборони работоргівлі. Цей договір не вирішив суперечних питань, які призвели до війни.
1817 р. Був опублікований трактат англійського економіста Давида Рікардо «Початки політичної економіки та оподаткування». Базуючись на теорії трудової вартості, Рікардо
117
заперечив вчення А. Сміта, яке було викладено в праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Він намагався довести, що вартість товарів визначається працею тільки в суспільстві, яке знаходиться в первісному стані. Згідно з Рікардо, праця на наступних етапах суспільного розвитку — єдине джерело вартості товару, яка, в свою чергу, міститься в основі всіх форм розподілу доходів у суспільстві: заробітної плати, прибутку, ренти і т. д. Рікардо проводив чітку відмінність між працею, затраченої на виробництво товару, і працею, яка купується на товар. Таким чином, і прибуток власника, який купує робочу силу, і заробітна плата найманого робітника — дві складові однієї і тієї самої вартості. За молодих літ Рікардо досяг великих успіхів у бізнесі. У віці 25 років він став мільйонером.
16 липня 1819 р. Близько 60 000 ланкаширських робітників, які зібралися на полі Пітерсвільду в Манчестері з вимогою реформувати парламент і знизити ціни на хліб, були жорстоко розігнанні поліцією. Ці події призвели до того, що уряд різко обмежив свободу друку і зібрань (т. зв. «шість законів для затикання рота»). Під час сутичок було вбито 11 осіб і 400 поранено (серед них 100 жінок).
12 серпня 1822 р. В Норт-Грей-Фармі (Кент) покінчив життя самогубством міністр закордонних справ Великобританії Роберт Стюарт Каслрі (нар. 1769 р.). Він сприяв підписанню англо-ірландської унії (1801), виступав проти надання допомоги Росії під час навали Наполеона і уклав на Віденському конгресі (1814—1815) таємний договір з Австрією і Францією проти Росії.
25серпня 1822 р. В Слау Букінгемшир, помер Вільям Гершель (нар. 1738) — засновник зоряної астрономії, іноземний почесний член Петербурзької Академії наук, побудував першу модель Галактики і відкрив Уран, два його супутники і два супутники Сатурна.
26червня 1824 р. У Великобританії ліквідовано загони, які забороняли створенню робітничих союзів. Ці рішення були складовою частиною реформаторського законодавства правлячого кабінету Торі. Завдяки міністру внутрішніх справ Роберту Пілю була скасована смертна кара за більше як 100 кримінальних злочинів. Одночасно британський підприємець і соціальний реформатор Роберт Оуен намагався покращити становище робітників і здійснити ідею трудових комун. На своїй прядильній фабриці в Нью-Ланарку біля Глазго він організував зразкове поселення для фабричних робітників: робочий день був скорочений до 10,5 год., була заборонена праця дітей до 10 років, відкрито магазини з дешевими товарами.
16квітня 1825 р. В Лондоні помер Іоганн Генріх Фюслі (нар. 06.02.1741) швейцарський живописець, представник раннього романтизму. Автор ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, «Іліади» Гомера, картини для Шекспірівської галереї.
27вересня 1825 р. Між Дарглінтоном і Стоктоном в Англії розпочався рух на першій громадській залізниці, яка обслуговувала лише пасажирів (швидкість 24 км/год). Паровоз був сконструйований Джорджем Стефенсоном.
13квітня 1829 р. В Англії прийнято закон про емансипацію католиків. Католики отримали можливість бути членами парламенту і громадських організацій.
10травня 1829 р. В Лондоні помер Томас Юнг (нар. 13.06.1773), англійський вчений, один із засновників хвильової теорії світла; розробник теорії кольорового зору.
3липня 1830 р. Липнева революція у Франції, революція в південних Нідерландах (Бельгія) і революційний рух у Швейцарії вплинули на виборчу реформу в Англії.
15вересня 1830 р. Відкриттям траси Ліверпуль — Манчестер у Великобританії розпочалася епоха залізничного транспорту. Вперше залізничний товарний і пасажирський рух став обходитися без стаціонарних парових машин, які були необхідні для подолання підйому. Розвиток залізничного транспорту пов’язано з ім’ям винахідника локомотива Джорджа Стефенсона, який удосконалив свої конструкції і в жовтні 1829 р. переміг на конкурсі, що був оголошений залізничною компанією Ліверпуль — Манчестер. Його локомотив використовував технічні новинки — котел і вогнище з великою нагрівальною площею, які забезпечували постійну роботу машини.
7червня 1832 р. Британський король Вільгельм IV затвердив білль про парламентську реформу. За новим виборчим законом різко скорочувалася кількість виборчих округів в обезлюдненій сільській місцевості (т. зв. — гнилих містечках), місця від яких у парламенті традиційно діставалися представникам аристократів-землевласників. Одночасно збільшувалося представництво міст, у яких виборче право було надано значній кількості власників і орендаторів будинків. Більша частина робітників була, як і раніше, позбавлена виборчого права. Ця реформа по суті означала досягнення компромісу між землевласницькою аристократією і промислово фінансовою буржуазією. Але вона стала важливим етапом у становленні принципів лібералізму.
1832 р. На основі партії вігів створено ліберальну партію, а партія торі трансформується в консервативну партію (з 1867 р. — організаційно сформована).
21вересня 1832 р. В Аботсфорді помер Вальтер Скотт (нар. 15.08.1771) — англійський письменник, творець жанру історичного роману. Твори: «Пісня останнього менестреля», «Айвенго», «Квентин Дорвард», «Пуритани», «Уеверлі» та ін.
118
1833 р. Британський парламент заборонив використовувати працю дітей на млинах віком менше ніж 9 років. Робочий день дітей віком 9—13 років становив 48 год. На тиждень, а дітей 14—18 років — 68 год. За його виконанням повинні були слідкувати спеціальні інспектори, які зобов’язані інформувати парламент про соціальну ситуацію на підприємствах.
1 серпня 1834 р. Британський уряд видав закон, згідно з яким на всій території Британської імперії заборонялося рабство. Ринки рабів в Африці в ХVІ ст. переважно були в руках іспанців і португальців. Після об’єднання двох імперій на Піренейському півострові Пилип ІІ зробив експорт рабів виключно королівською монополією. Упродовж ХVІІ і ХVІІІ ст. торгівля «живим товаром» перебувала в руках британців, голландців і французів. У 1713—1750 рр. британці отримали монополію на вивезення рабів у Іспанську Америку. Раби працювали переважно на бавовняних, тютюнових та очеретяних плантаціях, а також як прислуга в домах. У 1792 р. в Данії був прийнятий закон, який забороняв торгівлю рабами. У 1807 р. цей закон прийняла Великобританія (за заборону на трансатлантичну торгівлю рабами).
8 травня 1838 р. У Лондоні опубліковано програмний документ асоціації робітників «Народна хартія», який започаткував чартистський рух. Головною вимогою хартії було введення всезагального виборчого права для чоловіків віком 21 рік і більше. Вона виражала відношення пролетаріату до парламентської реформи від 4 червня 1832 р., яка зберігала високий майновий ценз для виборців і тим самим позбавляла велику масу населення можливості брати участь у політичному житті. Серед інших вимог — формування виборчих округів за кількістю мешканців, таємне голосування, заборона майнового цензу для кандидатів. Чартистську програму в наступних роках було підтримано могутнім суспільним рухом. «Народна хартія» тричі пропонувалась до розгляду в Нижній палаті у вигляді петицій, але кожного разу вона відхилялась (1839, 1842, 1848). Чартистський рух — перший організований політичний виступ робітничого класу у Великобританії — після 1848 р. починає поступово занепадати.
Травень 1846 р. У Великобританії були скасовані «хлібні закони», згідно з якими збирався великий акциз із зерна, що було ввезене з-за кордону. Після їхньої відміни суттєво знизилася ціна на основний продукт — хліб. 1845 рік видався дуже неврожайним через посуху. Таким же очікувався і наступний рік — країні загрожувала небезпека голоду. З метою запобігання катастрофи прем’єр-міністр Роберт Піль наполіг на відміні «хлібних законів» про зерно, і тим самим посприяв розвиткові свободи торгівлі.
1 травня 1850 р. У Лондоні в Кришталевому палаці відбулося відкриття Всесвітньої виставки, присвяченої досягненням техніки і культури, яка слугувала не тільки комерційним цілям, а й допомагала людям усвідомити реальності нової індустріальної цивілізації.
1853 р. Запроваджено три комісаріати цивільної служби, які скасували можливість призначень, вмотивованих політичною кон’юнктурою, і покликані замінити їх відкритим конкурсом. З цього часу державні службовці призначаються на конкурсній основі.
1859 р. Британський натураліст Чарльз Дарвін опублікував книгу «Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження благосприятливих порід у боротьбі за життя», в якій виклав вчення про походження видів тварин і рослин шляхом природного відбору.
28 червня 1864 р. У Лондоні у Сент-Мартінс-холл на конференції представників робітничого руху різних країн було засновано Міжнародне товариство робітників (МТР) — І Інтернаціонал. Карл Маркс був одним із засновників цієї організації. Його обрали до складу Центрального комітету МТР. Він є автором Установчого маніфесту МТР, вплив якого на політику МТР був визначальним. У статуті МТР підкреслювалося, що «звільнення робітничого класу повинно бути справою самого робітничого класу» і що боротьба за його звільнення має міжнародний характер.
18 листопада 1865 р. У Брокет-Холлі помер прем’єр-міністр Великобританії Генрі Джон Темпл Пальмерстон (нар. 20.10.1784), видатний британський політик, член партії вігів, міністр іноземних справ 1830—1834, 1835—1841, 1846—1851, прем’єр-міністр у
1855—1858 і 1865 рр.
Травень 1867 р. Внаслідок виборчої реформи у Великобританії виборче право було надано усім громадянам, які наймали житло вартістю не менше ніж 10 фунтів стерлінгів за рік та відносно забезпеченій частині робітників.
1870 р. У Лондоні було пущено в експлуатацію першу підземну залізницю, потяги якої працювали на паровій тязі. Перша електрична підземка була запущена в 1890 р.
18 липня 1872 р. Введено таємне голосування на виборах до британського парламенту.
1875 р. Англійські профспілки домоглися введення права на страйки.
1878 р. Пастор Віл’ям Бутс заснував у бідних кварталах Лондона організацію, метою якої була не тільки місіонерська діяльність, а й забезпечення найбідніших частин населення харчами, житлом, роботою — Армія Спасіння. Ця організація була побудована за військовим зразком: до неї входили солдати і офіцери, а сам Бутс став довічним генералом. Вони влаштовували вуличні концерти і читали проповіді, що були переповнені спо-
119