дарству. Он видит государство, изумляется ему, знает, что это оно охраняет его собственную жизнь, но не отдает себе отчета в том, что это — человеческое творение, что оно создано известными людьми и держится на известных ценных свойствах и качествах, которыми люди вчера еще обладали, но завтра могут не обладать. С другой стороны, человек массы видит в государстве анонимную силу и, так как он чувствует себя тоже анонимом, считает государство как бы «своим». Представим себе, что в общественной жизни страны возникают затруднения, конфликт, проблема; человек массы будет склонен потребовать, чтобы государство немедленно вмешалось и разрешило проблему непосредственно, пустив в ход свои огромные, непреодолимые средства.

Вот величайшая опасность, угрожающая сейчас цивилизации: подчинение всей жизни государству, вмешательство его во все области, поглощение всей общественной спонтанной инициативы государственной властью, а значит, уничтожение исторической самодеятельности общества, которое в конечном счете поддерживает, питает и движет судьбы человечества. Массы знают, что, когда им что-либо не понравится или чегонибудь сильно захочется, они могут достигнуть всего без усилий и сомнений, без борьбы и риска; им достаточно нажать кнопку, и чудодейственная машина государства тотчас сделает, что нужно. Эта легкая возможность всегда представляет для масс сильное искушение. Масса говорит себе: «Государство — это я», но это полное заблуждение. Государство тождественно с массой только в том смысле, в каком два человека равны между собой, потому что они оба — не Петры. Сегодняшнее государство и массы совпадают только в том, что оба они безымянны. Но человек массы действительно верит, что он — государство, и все больше стремится под всякими предлогами пустить государственную машину в ход, чтобы подавлять творческое меньшинство, которое ему мешает всюду, во всех областях жизни — в политике, в науке, в индустрии.

Это стремление кончится плохо. Творческие стремления общества будут все больше подавляться вмешательством и государства; новые семена не смогут приносить плодов. Общество будет принуждено жить для государства, человек — для правительственной машины. И так как само государство и конце концов только машина, существование и поддержание которой зависит от живой силы машиниста, то, высосавшие соки из общества, обескровленное, оно само умрет смертью ржавой машины, более отвратительной, чем смерть живого существа. [...]

Антлогия мировой политической мысли. В 5 т. Зарубежная политическая мысль. ХХв. Ред. науч. совет: пред. советаТ. Ю. Семигинидр. — М.: «Мысль», 1997.

Основні поняття та категорії

Ендогамія (від грец. endon — всередині gamos — шлюб) — шлюбні зв’язки всередині певних суспільних груп в епоху первіснообщинного ладу (наприклад плем’я).

Ідентичність (від лат. identicus — тотожний, однаковий) — тотожність, збігання чогось із чим-небудь.

Ірелевантний — неважливий для ситуації. Конвенціональний — умовний, визначений.

Кондотьєри (від італ. cоndottieri) — в Італії ХІV—ХVІ ст. ватажки найманих військових за якою перебували на службі в окремих господарів і римських пап. Вербувалися спочатку переважно з іноземних лицарів, з кінця ХІV ст. — з італійців. Часто захоплювали владу в містах і засновували синьйорії (наприклад Франческо Сфорца).

Легітимність (від лат. legitimus — законний, узаконений) — здатність того чи іншого політичного режиму досягати суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних pівнів, кадрових або функцюнальних змін в структурах влади.

Лендлорд(відангл. Landlord) — уВеликобританії— великийземлевласник. Стратифікація (від. лат. stratum — верства і fasere — робити) — розшарування суспільства на класи, верстви за економічними, політичними, етні-

чними, демографічними, релігійними та іншими критеріями.

Фрустрація (від. лат. Frustratio — обман, невдача) — психологічний стан, що виникає в ситуації розчарування, нездійсненності будь-якої значущої для людини мети, потреби. Виявляється в напруженості, тривожності, почутті безвихідності.

410

Харизма (від грец. charisma — милість, благодать, Божий дар) — особливий тип легітимності, організації влади і лицерства, заснований на виняткових якостях тих чи інших особистостей, переважно релігійного або політичного діяча, що дозволяють йому здійснювати в суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора.

Питання до дискусії

1.На яких засадах М. Вебер вибудовував свою методологію політичної науки?

2.Як Г. Моска тлумачив сутність політичного класу?

3.Як А. Токвіль трактував проблему рівності?

4.Чи можна вважати Г. Моска і В. Парето представниками «макіавелівської школи»?

5.У чому суть поняття «раціовіталізм» за Хосе Ортега-і-Гасетом?

Теми для рефератів, контрольних, курсових та кваліфікаційних робіт

1.М. Вебер як засновник сучасної політичної науки.

2.Веберівська парадигма політології.

3.М. Вебер про сутність і характерні ознаки раціональної бюрократії.

4.Веберівська концепція держави.

5.М. Вебер про «легітимну владу» та її типологію.

6.Вплив Токвіля на розвиток теорії демократії.

7.Концепція «політичного класу» Г. Моска.

8.Г. Моска про народне представництво.

9.Теорія циркуляції еліт В. Парето.

10.Загальні особливості розвитку соціально-політичної думки в Західній Європі в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст.

11.Спільне, особливе і одиничне в поглядах М. Вебера та К. Маркса.

Завдання для самостійної роботи

1.Розробіть і поясніть письмово структурно-логічну таблицю обґрунтування політичного ідеалу за М. Вебером.

2.Дайте порівняльну характеристику політичних концепцій Г. Моска і В. Парето.

3.Опишіть політичну філософію Х. Ортеги-і-Гасета.

4.Охарактеризуйте методологічні засади теорії демократії Токвіля.

Питання до заліку

1.Загальна характеристика розвитку політичної думки Західної Європи

вдругій половині ХІХ ст. — на початку ХХ ст.

2.Політична теорія М.Вебера.

3.Теорія «правлячого класу» Г. Моска.

4.Теорія еліт В. Парето.

5.Теорія демократії А. Токвіля.

6.Політична філософія Х. Ортеги-і-Гасета.

Питання до іспиту

1.Особливості розвитку політичної думки Західної Європи в другій половині ХІХ ст. — на початку ХХ ст.

2.Концептуальні засади політичної теорії М. Вебера.

411

3.Г. Моска про основи політичної науки.

4.В. Парето про суспільство як динамічну систему.

5.А. Токвіль про світову «демократичну революцію та її сутність».

6.Проблеми людини в політичній філософії Х. Ортеги-і-Гасета.

Першоджерела

1.Арон Р. Поколение на стыке веков: Дюркгейм. Парето. Вебер // По-

лис. — 1993. — № 2.

2.Моска Г. Правящий класс // Социс. — 1994. — № 10, 12.

3.Моска Г. Элементы политической науки // Социс. — 1995. — № 4, 5, 8.

4.Хосе Ортеге-и-Гасет. Восстание масс. В кн. Антология мировой политической мысли. В 5 т. зарубежная политическая мысль. ХХ в. Ред. Науч. совет: пред. Совета Г. Ю. Семигин и др. Т. 2. — М.: Мысль, 1997. —

С. 253—270.

5.Парето В. Коллегиум по общей социологии. — Антология мировой политической мысли. В 5 т. зарубежная политическая мысль. ХХ в. Ред. Науч. совет: пред. Совета Г. Ю. Семигин и др. Т. 2. — М.: Мысль, 1997. —

С. 58—80.

Рекомендована література

1.Гайденко П. П., Давыдов Ю. Н. История и рациональность. Социология Макса Вебера и Веберовский ренессанс. — М., 1991.

2.Гудков Л., Левада Ю., Левинсон А., Салов А. Рационально-легальная бюрократия в трактовке Макса Вебера // Мировая экономика и международные отношения. — 1989. — № 7.

3.Давыдов Ю. Н. «Картины мира» и типы рациональности (Новые подходы к изучению социалистического наследия Макса Вебера // Вопросы философии. — 1990. — № 8.

4.Дай Т., Зиглер Л. Демократия для элиты. — М., 1984.

5.История политических и правовых учений ХІХ в. — М., 1993.

6.Ожиганов З. Н. Политическая теория Макса Вебера. — М., 1992.

7.Осипова Е. В. Социологическая система Вильфредо Парето // История буржуазной социологии ХІХ — начала ХХ в. — М., 1979.

8.Лупацкий В. С. Теория элит Вильфредо Парето // Философская и социологическая мысль. — 1992. — № 11.

9.Мигранян А. М. Плебисцитарная теория демократия Макса Вебера и современный политический процесс // Вопросы философии. — 1989. — № 6.

10.Патрушев А. И. Расколдованный мир Макса Вебера. — М., 1992.

11.Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. —

К., 1992.

12.Ручка А. А., Танчер В. В. Система социологии Вильфредо Парето // Философская и социологическая мысль. — 1992.

13.Самсонова Т. Н. Концепция «правящего класса» Г. Моски // Социс. — 1994. — № 10.

14.Шпакова Р. П. Типы лидерства в социологии Макса Вебера // Социологические исследования. — 1988. — № 5.

412

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Федір Михайлович КИРИЛЮК

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ НОВОЇ ДОБИ

Навчальний посібник

Керівник видавничих проектів – Б.А.Сладкевич Друкується в авторській редакції Дизайн обкладинки – Б.В. Борисов

Підписано до друку 21.09.2007. Формат 70x100 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC.

Умовн. друк. арк. 26. Наклад 1000 прим.

Видавництво “Центр учбової літератури” вул. Електриків, 23

м. Київ, 04176

тел./факс 425G01G34, тел. 451G65G95, 425G04G47, 425G20G63 8G800G501G68G00 (безкоштовно в межах України) eGmail: [e-mail]

сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006