- •Соціалізація особистості
- •§ 6. Розвиток особистості.
- •7.2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи
- •2. Теорія і практика соціалізації особи
- •2. Суспільство та особистість. Соціалізація індивіда.
- •4.1. Поняття особистості. Соціалізація особистості.
- •23. Механізм соціалізації особистості. Поняття соціального статусу й соціальної ролі особистості
7.2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи
Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.
У результаті реалізації суспільних зусиль кожну людину можна, до певної міри, вважати продуктом соціальних відносин, наслідком впливу на неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему - механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори його поведінки.
Водночас людина, як правило, не є пасивним результатом впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання.
Формуючи себе як особистість, індивід здобуває можливість завдяки своїй цілеспрямованій активності здійснювати вплив на оточення - окремих людей, соціальні групи і суспільство в цілому. Таким чином відбувається діалектична взаємодія індивіда із соціальним середовищем.
Закладені в людині психобіологічні задатки перетворюються за допомогою суспільства та за активної участі самої людини у соціально значущі, соціально-типові властивості особистості, що дозволяють їй брати повноцінну участь у суспільному житті.
Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.
Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією.
Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.
Основний характер структури особистості формується в процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв’язок протягом свого життя, включаючи, безумовно, конкретні цінності і норми, інсгитуціоналізовані в цих системах. Т. Парсонс.
Агенти соціалізації - це люди та установи, діючи соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.
Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної і до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому
оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.
Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.
Увага! Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).
На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують дошкільні установи, неформальні організації, навчальні заклади, армія, трудовий колектив.
Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це - засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.
Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж.Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.
Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.
Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.
Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем.
Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей
переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.
Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого він інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.
Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:
Рівні соціалізації
об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;
міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
Андрущенко
Проблема інтеграції особи
Включення людини в суспільство, суспільні відносини здійснюється з допомогою її інтеграції в різні соціальні спільності, соціальні групи, соціальні інститути і соціальні організації. В результаті людина виявляється залученою одночасно до багатьох соціальних спільностей, але ступінь інтегрованості в кожну з соціальних спільностей різноманітна. Поняття інтеграція (від лат. — відновлення, об'єднання, — цілий) — означає з'єднання окремих розрізнених часток в ціле, процес об'єднання. Соціальна інтеграція передбачає упорядкування, безконфліктні відносини між індивідом, організаціями, державою та ін. В процесі входження в різні типи соціальних спільностей особистість інтегрує соціальні відносини, стійку систему зв'язків індивідів, що склалися в ході їх взаємодії в умовах соціального середовища. Соціальні відносини особи проявляються в діяльності і поведінці, як її соціальні якості. Соціальні якості обумовлені типом соціальної взаємодії особи з іншими людьми в конкретних історичних умовах.
Соціальні якості людини охоплюють: соціально-визначальний ланцюг її діяльності; соціальні статуси, що їх займає людина, і соціальні ролі, що реалізуються; чекання і відносини статусів і ролей, норми і цінності, якими керується людина в процесі своєї діяльності; система знаків, що їх використовує людина; сукупність знань, що дозволяє виконувати взяті на себе ролі і більш-менш вільна орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.
Отже, соціальна структура особистості може бути подана як єдність трьох компонентів: включеність у соціальне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); спрямованість особистості (система цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів); життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, активності особистості). Особа є динамічна система, що не володіє субстанціональністю (тобто суть) й існує тільки в процесі взаємодії із середовищем, насамперед із соціальним.
Узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що повторюються і входять в якусь соціальну спільність, становлять соціальний тип. Природно, коли мова йде про особистості як членів соціальних спільностей, верств, груп, соціальних інститутів і соціальних формувань, то вважають не властивості окремих осіб, а соціальні типи особистостей. Основа визначення соціальних типів особистостей є найрізноманітніша, але важливішими з них — статус і роль у системі суспільних відносин. Інакше, соціальну визначеність особи варто виводити з її об'єктивної інтегрованості в різні соціальні спільності, з її становища в системі суспільного виробництва, реалізації нею суспільних функцій тощо.
Виділяється чотири рівні інтеграції особи. На першому рівні здійснюється інтеграція особи в соціально-економічні відносини, що опосередковуються в дитинстві, юності батьківським домом, а потім трудовою діяльністю. Можуть виникати суперечності між закладеними батьками в процесі виховання спрямованістю, формами інтеграції особи в соціально-економічні відносини і реальним її здійсненням тощо. Так, людям 30-40-річного віку, які формувалися в умовах абсолютної держави, державної власності в економіці і високого рівня соціального захисту, важко входити у ринкову систему з наявними в них ціннісними орієнтаціями на одержання протекцій держави.
Другий рівень інтеграції особи в суспільство — функціональна інтеграція. Суспільне життя не можна звести до соціально-економічних відносин. Функціональна інтеграція становить надзвичайно складне і багатошарове переплетіння соціальних зв'язків. Індивід інтегрується в суспільство шляхом реалізації багатьох функцій на різних рівнях соціального життя. Будь-яка людина реалізує функції в сім'ї, студентському або трудовому колективі, як мешканець будинку, в колі друзів, знайомих та ін. В ряді випадків виникає конфронтація між соціальними вимогами, що висуваються їй в різних функціях, як це спостерігається в поєднанні виконання обов'язків жінкою і матері, і робітниці. Наявність можливостей зміни соціальних функцій виступає постійним стимулом зростання і визрівання особистості. Одружившись, юнак бере на себе батьківські обов'язки, в професійній сфері — починає виконувати складніші завдання. Процес розвитку особистості не є невпинне піднесення, їй доводиться оволодівати і роллю батька, і роллю старика з наближенням пенсійного віку, трапляються явища дезінтеграції, настає «розвантаження» в професійній діяльності, можлива втрата одного з подружжя, обмеження соціальних зв'язків з вузьким колом людей тощо.
Третій рівень інтеграції особи в суспільстві — нормативна інтеграція: усвоєння людиною соціальних норм, правил поведінки, звичок та інших нематеріальних регуляторів. Внаслідок формуються ціннісні настанови особистості і система збудження до дій. В сучасних умовах основна проблема нормативної інтеграції особи в суспільні структури — суперечливість соціальних норм, що функціонують в суспільстві, що обумовлено перехідним становищем суспільного життя в сучасній Україні і диференціацією соціальних інтересів на економічній, ідеологічній, національній та раціональній основі. Суперечливість починає проявляться і на рівні мікроструктури в малих соціальних групах, де в основному відбувається процес оволодіння людиною соціальними нормами поведінки і їх опробування.
Четвертий рівень інтеграції особи в суспільстві — міжособиста інтеграція, що складається встановленням позитивних зв'язків особи в соціальних суспільствах. Поняття позитивний зв'язок можна інтерпретувати за аналогією з соціометричними вимірами, коли індивід називає певну кількість інших людей, на його думку симпатизуючих йому і яким він відповідає тим же, людей з якими не воліє спільно працювати, охоче веде бесіду, обмінюється думками, довіряє і добре знає. Особисті відносини регулюють поведінку особистості в колективах, опосереднює систему виховання.
Можливостей підтримувати особисті відносини в селі більше, аніж у великому місті, житлових районах міста із стабільним і давно живущим населенням — більше, аніж в районах-новобудовах та ін. Міжособисту інтеграцію необхідно враховувати при здійсненні соціального управління, особливо в малих групах і трудових колективах.
Рівні інтеграції особи в суспільстві взаємозв'язані і забезпечують високий ступінь інтегрованості людини в соціальні спільності.
Будь-яка соціальна спільність прагне до того, щоб особа поводила себе більш-менш ідентично прийнятим у групі нормам. Рівень вимог з приводу індентичності залежить від широти і значущості набору ролей, що в межах спільності реалізує людина, від згуртованості спільності, від форм регламентації поведінки членів суспільства. Соціальна спільність обумовлює поведінку конкретної особи через механізм вибору на ту чи іншу роль відповідно зі здібностями, рівнем підготовки, біопсихічними якостями, трудовими та іншими якостями, якими особа має володіти і яким відповідати, механізм контролю за реалізацією соціальної ролі особистості відповідно до певних рольових норм. Разом з тим, інтегруючись в соціальні спільності, особистість зберігає автономію і свободу вибору, що правда, має свої межі, визначені загальнолюдськими, загальногромадянськими інтересами і нормами, типом соціально-економічного і соціально-політичного розвитку, ступенем екстремальності ситуації. Особистість вибирає серед ролей, що виникають в обставинах, які склалися в соціальному середовищі, можливі конкретні шляхи їх реалізації.
Автономія особи проявляється і в тому, що людина здатна дистанціюватися від тієї ролі, яку виконує, «іронізувати» над собою і навіть ненавидіти себе за виконання тієї або іншої рольової норми, як часто буває в умовах тоталітарних режимів внаслідок конфлікту між соціальними вимогами і моральними загальнолюдськими цінностями. Демократичні та плюралістичні суспільства, до якого прагне сучасна Україна, створюють умови для активного вибору особою соціальних ролей на основі власних ціннісних орієнтацій. Звичайно ж, інтеграція особи в різні типи соціальних спільностей здійснюється на основі взаємовпливу соціального визначення і активної свідомої діяльності особистості.