47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.

Основним питанням теорії пізнання є вчення про істину. Всі науки, все людське пізнання спрямоване на досягнення істини. Тільки істинне знання служить людині могутньою зброєю перетворення дійсності. Істина – це філ. категорія, яка виражає вірне, достовірне, перевірене практикою відображення у свідомості людей предметів, явищ і їх адекватність дійсності. Але істинність не можна вважати ні речами, ні засобами їх мовного виразу. Істина нерідко пов’язана з оманою, яку слід слід відрізняти від неправди. Остання є навмисним перекрученням дійсності. Серед можливих причин омани можна назвати такі. 1. Індивідуально-психологічні особливості вченого. 2. Припущення відхилення в теорії пізнання. 3. Складність, особливість, оригінальність об’єкта пізнання. Розкриваючи поняття істини, слід звернути особливу увагу на два таких моменти.1. Істина є результатом пізнання і її слід розглядати як таку. У цьому випадку омана і неправда не можуть бути сумісні з істиною, тому що вони їй протирічать. 2. Істину необхідно розглядати і як процес, рух до своєї вершини, свого змісту. На цьому шляху вона може зіткнутися з оманою, і навіть не виключена її перемога. На шляху формування істини зустрічається немало перешкод. Наука доводить, що визначення об’єктивності світу означає неминуче визначення і об’єктивної істини, інакше ми не знали б про існування першого. Поняття об’єктивної істини означає визначення її об’єктивності за змістом, джерелом. Її об’єктивність не є те, що вона об’єктивна, поза людською свідомістю. Істина завжди ідеальне відображення об’єктивного світу. Наукова теорія виростає із визначення об’єктивності зовнішнього світу і приблизно вірного відображення його в голові людини. І оскільки людські знання вірно відображають існуючу об’єктивну реальність, оскільки вони містять у собі об’єктивну істину. Але істина наповнюється новими і новими знаннями, світ перебуває у русі, розвитку, перетворенні. Через це об’єктивна істина не прямолінійно розглядається як співвідношення з нині існуючою реальністю. Істина розкриває причинно-наслідкові зв’язки, що детерміновано обумовлені об’єктивним внутрішнім змістом і об’єктивним внутр. умовами. Звідси істина органічно пов'язана з її абсолютністю (на кожному етапі формування знань) і відносністю (з врахуванням її майбутнього стану). Це перспективне положення співвідноситься з теперішнім як причина - наслідок. Наукова філософія довела, що об'єктивна істина розкриває справжнє джерело пізнання, допомагає визначити сутність матеріальних і духовних утворень. Наукова філософія довела, що об'єктивна істина розкриває справжнє джерело пізнання, допомагає визначити сутність матеріальних і духовних утворень. Пізнання являє собою нескінченний процес відображення нескінченного світу у свідомості. Через це абсолютне і відносне у свідомості виступають як взаємозв'язані сторони. Абс. істина - повне і вірне відображення світу, такий зміст знань, який не може бути спростований дальшим розвитком науки і практики. Поняття “абс. істина" вживається в декількох аспектах: 1) як вичерпне знання реального світу. До цього людство прагне, але, вивчаючи об'єктивний світ, люди стоять перед протиріччям: з одного боку люди прагнуть пізнати до кінця світ, а з іншого, безмежність природи не дозволяє їм повністю вирішити це завдання. Об'єктивний світ повсякчас змінюється, збагачуються наші знання про об'єктивну реальність. 2) та істина, яка вірно відображає сутність конкретних явищ і сторін дійсності й надалі не може бути спростована. (напр-д, є: світ матеріальний). До абс. істини можна прирахувати незаперечні факти. 3) абс. істина вказує на те, що вона складається із зерен відносних істин, так як її зміст осягається поступово. Відносна істина - це вірне, підтверджене практикою, зле неповне, часткове відображення об'єкта, яке доповнюється, уточнюється у процесі подальшого пізнання. Процес пізнання істини йде від неповного, однобокого знання до більш повного, багатогранного. Думка людини безмежно поглиблюється від явища до сутності, від сутності 1-ого порядку до сутності 2-ого порядку тощо. Таким чином, у кожній науковій істині, не дивлячись на її відносність, є елемент абс. істини. Наука розвивається шляхом нагромадження відносних істин, в яких є елементи абс. Розглядаючи проблеми істини, дуже важливо пам'ятати, що знання, які складають її, відображають предмет, розвиток якого відбувається в конкретних умовах. Через це істина врахування і узагальнення умов, місця і часу існування предметів і явищ. Знання конкретної істини необхідне для об'єктивного аналізу умов, що склалися, в яких відбувається розвиток того чи іншого предмета, організму. Конкретність істини є важливим методологічним принципом науки. Встановлені нею процеси відбуваються в конкретних умовах, без урахування яких неможливо передбачити перебіг подій об'єктивної реальності. Наукове розуміння істини не сумісне з догматизмом, який підносить до абсолюту момент сталості у змісті знань. Істина – це знання, виражені у законах, теорет. знаннях, які мали своїм предметом реальні предмети. Істина втілюється в предметах культури.Істина безпосередньо повязана з практикою і інтересами людей.

Концепції істини:

• відповідності між знанням і об’єктом;

• когерентна істина або узгоджена, що визнається науковим співтовариством;

• прагматична. Критерій практики, істина як працездатність і користність, укладаючих в істині ідей.

Сучасна трактовка істини складається з слідуючих моментів: 1) Поняття дійсності трактується як об’єктивна реальність явищ і сутностей. 2) У поняття дійсності входить суб’єктивна реальність, і духовна реальність; 3) Пізнання, його результат – істина та об’єкт пізнання розуміються як нерозірвнопов’язані з практикою, істина відтворена на практиці. 4) істина не тільки статичне, а й динамічне утворення, істина є процес. Об’єктивна істина має три аспекти: 1) буттєвий – фіксація у ній буття, предметно-субстрактного і духовного. При цьому істина набуває власне буття. 2) аксіологічний – морально-етична її наповненність, її цінність для моралі і практики людини. Людина не може знайти протиріччя та істину, мучається у безвихідності. Прирівнюється до любові, вдачі та волі. 3) Праксеологічний – істина пов’язана з практикою. Ми володіємо істиною, але не знаємо про це (К.Поппер), істина – це те, що коротше і простіше, істина – це те, з чим погоджується більшість людей. Виникає необхідність розрізняти істину і правду. Істина об’ективна, не залежить від людей, тоді як правда, напроти, суб’єктивна, тобто передбачає суб’єкта, для якого вона існує. Правда – це представлення конкретної людини про данний предмет.

Існує декілька критеріїв істини: логичнойї («знання порівнюється з знанням») - це критерій когерентності (узгодженності) знань. Емпіричний – шукає істину упочутях, досвіді. Позитивізм відстоював його у вигляді вірофікації (доказуваності). Марксизм увів інший критерій: практика – це діяльність по перетворенню дійсності, у ході якої осмислення порівнюється з результатом. Істина – це відношення між знанням про предмет і самим предметом. Це співвідношення і дозволяє зробити практика.

Істина суб’ективна - її немає поза людського пізнання. Але будь-яка істина містить елемент, який не залежить від людини. Ця об’ективність також є критерієм істини.

Висновки: істина носить історичний характер; істина відносна, але містить абсолютний момент, істина конкретна (тобто існує у деяких реальных умовах); істина - це процес.