3. Структура стилістики

зумовлена її предметом, напрямами і методами дослідження. Відповідно до цього у лінгвостилістиці розрізняють кілька основних розділів, кожний з яких охоплює певне коло понять.

І.Загальна стилістика

вивчає універсальні стилістичні засоби мови, які є у багатьох мовах і мають спільні характеристики, закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, сфери побутування. Стилістика мови (мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису

Предмет загальної стилістики включає два основних аспекти:

• системно-структурний, що стосується будови і системи мови;

• комунікативно-прагматичний, пов’язаний із функціями мови, сферою поширення.

Відповідно до цих аспектів виділяємо два розділи:

- функціональну стилістику та

- стилістику мовних ресурсів.

Перша, Функціональна стилістика сформувавшись у 50-60-х рр. 20 ст. і має ключовим питанням визначення формування і розвиток функціональних стилів літературної мови. Об’єктом розгляду функціональної стилістики служать функціональні стилі (художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний, розмовний), їх класифікація, поділ на підстилі, принципи поєднання мовних одиниць у кожному з них. Вона базується також на теоретичних відомостях соціолінгвістики, психології, історії мови тощо.

Стилістика ресурсів – традиційна, своє основне завдання вбачає у повному описі стилістичних засобів національної мови, звідки походять її інша назва описова стилістика.

Стилістика мовних ресурсів орієнтується на вивчення усіх мовних рівнів з погляду додаткових стилістичних значень елементів мовної системи. Останні несуть на собі відбиток тієї суспільної сфери, в якій побутує мова, тобто мають функціонально-стильове значення. Вони відображають характер спілкування - офіційний, книжний чи невимушений, розмовний, тобто засвідчують співвіднесеність мовних виразових засобів з високим, нейтральним чи зниженим експресивним стилем.

Cтилістика мовних ресурсів співвідноситься з одиницями мовних рівнів, що визначає певне коло проблем, зокрема й щодо методів дослідження, властивих фоностилістиці, лексичній стилістиці, словотвірній стилістиці, стилістиці граматичній.

а) Фоностилістика вивчає звукову будову мови з погляду можливостей створення додаткових стилістичних ефектів, зокрема, алітерацій, асонансів, звуконаслідування, варіантів ритмомелодики у художньому стилі, а також дотримання законів милозвучності української мови в різних функціональних стилях.

б) Лексична стилістика стосується функціонально-стильової диференціації словникового складу, стилістичного використання різних семантичних груп лексики, виявлення стилістичного потенціалу кожного слова залежно від його місця у синонімічно-антонімічних відношеннях, від текстового вживання, співвідношення з експресивними стилями (книжна, розмовна, нейтральна лексика). Стилістична семантика входить як складова частина в значення фразеологічних одиниць, що характеризуються своєрідною внутрішньою формою, наявністю другого семантичного плану, виразним національно-культурним колоритом.

в) Стилістика граматична - розділ стилістики, що вивчає додаткові стилістичні значення граматичних одиниць, їх функціональні навантаження у різних сферах спілкування, доцільність, ефективність використання граматичних форм у кожному стилі. Стилістика граматична оперує поняттями «варіанти», «паралельні форми», «синоніми». Термін «граматична стилістика» оформився в українському мовознавстві в 70-80-х рр. ХХ ст. зосереджує увагу на виражальних можливостях граматичних форм, конструкцій, здатності їх видозмінювати, відтінювати зміст висловленого, надавати йому додаткових стилістичних відтінків.

ІІ. Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.

Стилістика мовлення (функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також загальні ознаки стилю:

- функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

- завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

- стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

- мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.

До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів у відповідності до ситуації мовлення.

ІІІ.Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Взагалі лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис. У спільному об'єкті дослідження (мові творів) кожна з них має свій напрям і свою мету. Літературознавство досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника і звертає увагу на мову лише як на показник літературних вартостей. Літературо­знавство вивчає світогляд письменника, мотиви його творчості, те, як ідейно-тематичні та художньо-естетичні позиції автора втілюються у художньо-образній системі його творів, у чому традиційність і новаторство письменника, в чому виявляється творча особистість і чим досягається професійна майстерність.

Все це потребує від літературознавців знання як сучасної літературної мови, так і її історії, знання стилістичних можли­востей, норм літературної мови. Однак для літературознавця аналіз мови художнього твору є допоміжним елементом, який своїми результатами може підтвердити або спростувати літе­ратурознавчі висновки.

ІV.Історична стилістика. Стилістична система національної мови, як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи конкретної мови — синхронний і діахронний.

Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам.

Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку вира­жальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

V.Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.