4. Методи дослідження.

Найпоширенішим і традиційним у стилістиці є метод семантико-стилістичного аналізу, який полягає у виявленні співвідношення використаних експресивних мовних засобів до змісту інформації.

Як окремий стилістичний метод виділяють зіставлення. Навіть маючи постійні стилістичні значення чи відтінки, мовні одиниці досягають стилістичного ефекту тільки в зіставленні з іншими. Зіставлення є по суті ядром методу семантико-стилістичного аналізу.

Ще одним методом є метод стилістичного експерименту. Він полягає у тому, що на місце вжитих автором слів або виразів вставлять за стилістичною метою нові. У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, поки, нарешті, здійснено остаточний вибір. (Див. Мацько: Стилістика української мови.; Пономарів: Стилістика української мови.)

У стилістиці здавна застосовуються кількісні (квантитативні) методи, які полягають у визначенні кількісних ознак мовних явищ.

Стилістика використовує також статистичні методи. Вони базуються на тому, що будь-який цілісний текст – це результат добору та організації однакових стилістичних одиниць мови. Цей метод допомагає виявити, що в кожному конкретному тексті є спільного, а що відмінного в порівнянні з іншими, виявити засоби індивідуального стилю автора, а також описати мовні засоби кожного функціонального стилю. (Мова – це політика, вона залежна від політичної ситуації країни.)

Стилістика пронизує всі рівні мовної системи.

З мовних одиниць кожного рівня виділяють:

• одиниці, що мають стилістичні ознаки (конотації (емоційно-експресивне значення слова), забарвлення), що зумовлені їх лексико-граматичною природою (Батьківщина, рідний край, гарний, поганий, добро, зло, щастя, козаченько, матусенька, дівчинонька, личенько, гарнесенький, кохати, ненавидіти, роззява, хуліган тощо);

• стилістичні ознаки яких виникають на реалізації їх валентностей (золота осінь, золота людина, золоті руки, чорне золото, золото спартакіади; книга життя, полудень віку; волосся білявими житніми колосками);

• що перебувають у якісно-експресивних опозиціях (крокувати — швендяти, плечі — рамена, губи — уста, обличчя — пика, голос — глас, чоло — лоб, ворота — врата);

• що виникають оказіонально (оказіоналізми – авторські неологізми) шляхом семантичних зміщень, лексико-граматичних перетворень (прихватизація, фірмач, совок, хрущоба, прокол, шлангувати, приводнитися, розвітатися, туалетитись, фараонувати).

Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту. Цілі ряди мовних одиниць можуть набувати стилістичних ознак тільки у поєднанні, зіставленні з іншими рядами (наприклад, лексичні шари за походженням, емоційним забарвленням, функціональним призначенням). Добір та організація мовних засобів відбувається з урахуванням мети, завдань, умов і ситуації спілкування, рольових і соціальних ознак його учасників, що в комплексі формує тип мовного спілкування. Тому стилістика вивчає виражальні мовні засоби відповідно до типу мовного спілкування, а також і самі типи мовлення. Стилістика сучасної української мови розглядає виражальні засоби мови з позиції функціональної природи мови, у зв'язку з суспільно-соціальними потребами і завданнями спілкування. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

Практична стилістика озброює мовців знанням стилістичного арсеналу національної мови, вмінням зробити з нього правильний вибір, знанням прийомів організації мовного матеріалу і вмінням конструювати правильне мовлення. Проте насамперед, за вимогами практичної стилістики, треба знати комунікативну мету, цільову настанову мовлення. Цільова настанова, або інтенція, допомагає не тільки відібрати мовний матеріал, а й подавати його в певному порядку з відповідним забарвленням.

Ще грецький ритор Квінтіліан писав, що перш ніж говорити, слід знати, що треба у мові возвеличити чи принизити, що вимовити стрімко чи скромно, звабливо чи поважно, широко чи коротко, грубо чи ніжно, пишно чи тонко, велично чи ввічливо; а потім міркувати, якими краще висловами, якими фігурами, якими думками, якою мірою і в якому розташуванні можемо досягти нашого наміру. Відповідно до цільової настанови розгортається тема шляхом відбору з асоціативного поля мовних одиниць для деталізованого найменування предметів думки або цілісного замислу і для їх синтагматичного впорядкування.

Отже, сучасна практична стилістика містить не тільки нормативність використання стилістичних засобів, загальні відомості про стилі, оцінку і характеристику мовних засобів, зокрема синонімічних, як ґрунт для відбору, а й комунікативну мету, цільову настанову, умови й ситуації спілкування. Завданнями практичної стилістики є впровадження в мовленнєву практику правил теоретичної стилістики, виховання у мовців чуття мовної культури.