4. Атрофія, кахексія

Атрофiя (грец. азаперечення, trophos  живлення)  зменшення об’єму тканини чи органа та зниження їх функції внаслiдок послаблення або недостатнього їх живлення. Трапляються випадки природженого недорозвинення тканини, органа чи частини тiла внаслiдок порушення ембрiогенезу. Це явище називають гiпоплазією. Залежно вiд походження розрiзняють кілька видів атрофії. Фiзiологiчна атрофiя супроводжує фiзiологiчнi процеси (атрофiя вим’я в сухостiйний перiод, iнволюцiя матки пiсля отелення). Стареча атрофiя настає у тварин з вiком. Атрофiя вiд бездiяльностi виникає у випадках, коли функцiя того чи iншого органа знижена або тимчасово відсутня (атрофiя м’язiв пошкодженої кiнцiвки, яка тривалий час не функцiонує). Атрофiя вiд надмiрного навантаження розвивається у тварин у разі непомiрної експлуатації. Виснажливе фiзичне навантаження може призвести до атрофії м’язiв задньогомiлкової групи. У баранiв-плiдникiв у перiод масового парування розвивається атрофiя сiм’яникiв з виникненням iмпотенції. Атрофiя вiд стискання окремих дiлянок тiла чи органiв виникає внаслiдок порушення там кровообiгу i, вiдповiдно, живлення тканин. Частiше такi стискання можуть спричинити новоутворення, рубцеві стяжки, погано пiдiгнана збруя. Нейрогенна атрофiя, як i атрофії ендокринного походження, може виникати i за фiзiологiчних

Кахексiя (грец. kachexiaвиснаження)  стан цiлiсного органiзму, який супроводжується втратою маси тiла та зниженням iнтенсивностi всiх життєвих функцiй. Причинами кахексії можуть бути голодування внаслiдок припинення надходження поживних речовин або нерацiонального їх використання (порушення обмiну речовин) чи неспроможностi їх засвоєння (патологiчнi процеси в органах травлення, гормональнi порушення); виснажливі тривалі хвороби, що супроводжуються iнтенсивним катаболiзмом пiд впливом токсичних речовин (iнфекцiйнi процеси, паразитарнi хвороби, хронiчнi отруєння пестицидами, септичнi процеси, злоякiснi пухлини). В механізмі виникнення цього явища провідна роль належить переважанню процесів катаболізму над процесами анаболізму. Під час кахексії знижуються обмiн речовин, реактивнiсть i резистентнiсть, дiяльнiсть органiв та систем, продуктивнiсть тварин.

4 варіант.

1. Реактивність .Классифікація.

Реактивнiсть  одна iз складових конституції органiзму, властивість змiнювати життєдiяльнiсть у вiдповiдь на рiзнi впливи зовнiшнього середовища. Виявляється вона в багатьох бiологiчних явищах, а саме: перельоти птахiв, осiннє (весняне) линяння, зимова сплячка тварин, розмноження, обмiн речовин. Разом з тим реактивність являє собою i здатнiсть органiзму захищатися або пристосовуватися до впливу рiзних несприятливих чинників навколишнього середовища.

Розрiзняють такi форми реактивностi: нормергiчну (фiзiологiчну), гiперергiчну та гiпергiчну. У найзагальнiшій формi реактивнiсть виявляється у тварин незалежно вiд їх виду, породи, вiку тощо. Це бiологiчна, або видова, реактивнiсть. Механiзми її передаються за спадковістю, не залежать вiд статi, вiку чи впливу навколишнього середовища. Видова реактивнiсть виявляється у здатностi органiзму реагувати на вплив найрiзноманiтніших чинникiв. Певному виду птахiв притаманнi сезоннi перельоти; деякі тварини линяють, впадають у зимову сплячку, конi не хворiють на чуму, велика рогата худоба  на сап. Сюди вiдносять i пiдвищену чутливiсть деяких видiв тварин до окремих хiмiчних речовин. Так, свинi й птиця чутливi до кухонної солi, кiшки не переносять фенолу i т.д. На основi видової реактивностi формується групова та iндивiдуальна реактивнiсть. Це також успадкованi види реактивностi. Однак групова (расова) реактивнiсть характерна для певної групи тварин. Наприклад, вiвцi алжирської породи не сприйнятливi до захворювання на сибiрку. Iндивiдуальна реактивнiсть  це реактивнiсть iндивiдуума, яка залежить вiд iндивiдуальних особливостей органiзму (спадковiсть, вiк, стать), а також вiд умов зовнiшнього середовища. Розрiзняють фiзiологiчну i патологiчну iндивiдуальну реактивнiсть. Фiзiологiчна реактивнiсть притаманна iндивiдууму за звичайних умов i має певнi межi. Це змiна життєдiяльностi здорового органiзму пiд впливом адекватних подразникiв, наприклад коливань температури навколишнього середовища, барометричного тиску, iнсоляції в межах, до яких органiзм адаптований. Патологiчна реактивнiсть  це змiнена реактивнiсть органiзму внаслiдок його хвороби. Дiапазон ії звужується або розширюється залежно вiд багатьох зовнiшнiх та внутрiшнiх умов. Крiм того, може виникнути викривлення реактивностi внаслiдок порушення її механiзмiв (iдiосинкразiя, алергiя, анафiлаксiя).

Специфiчна фiзiологiчна реактивнiсть грунтується на механiзмах вироблення специфiчних антитiл у вiдповiдь на антигеннi подразнення органiзму. Цей вид реактивностi підтримує так звану толерантність імунокомпетентної системи організму до власних антигенів, є найважливiшим для забезпечення в органiзмi антигенного гомеостазу, визначеного генетичним апаратом клiтин цього органiзму і необхiдного для нормальної його життєдiяльностi. Специфiчна патологiчна реактивнiсть виявляється в умовах захворювання, спричиненого збудниками-антигенами. Вона істотно відрізняється вiд фiзiологiчної специфiчної реактивностi. Прикладом прояву специфiчної патологiчної реактивностi є також алергiя, iмунодефiцитнi та iмунодепресивнi стани тощо. Відмінність полягає в тому, що ця реактивнiсть виявляється низькою резистентністю органiзму, аварiйним регулюванням життєвих процесiв, спрямованих на подолання порушень, усунення наслiдкiв цих порушень та створення активного набутого iмунiтету (див. “Iмунологiчна реактивнiсть”). Характерним для патологiчної специфiчної реактивностi внаслiдок алергії, iмунодефiцитних та iмунодепресивних станiв є порушення характеру iмунологiчних реакцiй, якi завдають шкоди органiзму (див. “Алергiя”)