- •2.Основний метод патофізіолгії. Види та методики ескперименту. Моделювання пат. Процесів
- •3.Суть і роль гуморальної теорії (Гіппократа), Солідарної( Демокрита), клітинної патології (Вірхова), нервізму ( Павлова) в розвитку матеріалістичних уявлень про хворобу.
- •4. Роль вчених Пашутіна, Фохта, Підвисоцького, Богомольця, Мечнікова та ін.. В розвитку патфіз.
- •5. Визначення понять «здоров’я» та «хвороби». Патологічна реакція, патологічний процес і патологічний стан.
- •6.Адапційно-компенсаторні процеси при хворобі.
- •7.Визначення понять «етіологія» і «патогенез». Роль і діалектичний взаємозв’язок етіологічних і патогенетичних факторів у розвитку хвороби.
- •8.Роль загального і місцевого, специфічного і неспецифічного, структури і функції при патології.
- •9. Роль причинно-наслідкових відносин в механізмі розвитку хвороби. Головна ланка і порочне коло в патогенезі.
- •10. Принципи класифікації хвороб. Шляхи розповсюження хвороботворних агентів в організмі.
- •11. Періоди хвороби. Завершення хвороби. Клінічна і біологічна смерть.
- •12. Захисно-пристосувальні та руйнівні процеси при хворобі.
- •13. Патологічний вплив механічних факторів. Травматичний шок.
- •14. Патогенний вплив температурного фактору. Тепловий удар. Простуда.
- •15.Патогенний вплив променевої енергії. Сонячний удар. Поняття прос фотосенсибілізацію.
- •16.Патогенний вплив електричного струму. Електротравма
- •17.Патогенний вплив зміненого атмосферного тиску. Гірська та кесонна хвороба.
- •18.Роль умов годівлі, утримання та експлутації тв. У виникненні хв.
- •19.Патогенний вплив біологічних факторів
- •20.Роль спадковості в патології. Спадкові та природжені хв.
- •21.Реактивність та резистентність організму. Класифікація та характеристика реактивності
- •22.Бар'єрні функції організму
- •29. Компенсаторні і руйнівні процеси при запаленні:
- •30.Роль причинно-наслідкових відносин в патогенезі запалення:
- •31. Біохімічні та фізико-хімічні зміни в зоні запалення :
- •32. Альтераціяпри запаленні :
- •33. Судинна реакція при запаленні :
- •34. Класифікація та характеристика видів запалення
- •35. Патофізіологія клітини. Специфічні та неспецифічні прояви ушкоджень клітин
- •36. Патофізіологія росту тканин. Гіпертрофія та гіперплазія. Атрофія.
- •37. Пухлини:їх біол.Особливості.Експеримент.Онкологія. Правила пересадки пухлин за Новінським.
- •40. Патогенез гарячки. 41. Стадія на види гарячки.Зміна обміну реч.,органів і систем при гарячці.
- •42. Порушення основного обміну
- •43. Порушення вуглеводневого обміну
- •44. Порушення білкового обміну
- •45.Порушення жирового обміну
- •46. Порушення кислотно-основного обміну
- •47.Порушення водно-сольового обміну. Набряк та водянка
- •48. Голодування. Классифікація та х-ка періодів голодування
- •49. Порушення загального об’єму крові: класиф, причини та наслідки
- •50. Анемії її наслідки, причини, класифікація. Якісні зміни еритроцитів.
- •51. Якісні і кількісні зміни лейкоцитів.
- •52. Порушення зсідання крові.
- •53.Загальна характеристика порушень ссс. Ознаки та механізми їх розвитку.
- •54.Серцева недостатність кровообігу. Та механізм компенсації.
- •55.Порушення збудливості, провідності, скоротливості і автоматизму серця.
- •56.Загальна характеристика порушення дихання
- •66. Патофізіологія травлення у передшлунках жуйних.
- •67. Порушення кишкового травлення.
- •68. Ілеуси, їх патогенез та класифікація. (продовження 67)
- •69.Порушення жовчовидільної функції печінки. Класифікація жовтяниць.
- •70. Порушення антитоксичної та бар’єрної функції печінки
- •71. Порушення обмінної функції печінки
- •72. Показники порушення сечовиділення.
- •73. Екстраренальні та ренальні фактори, які викликають порушення функції нирок.
- •74. Патогенез ниркового набряку та ниркової гіпертензії
- •75. Порушення фільтрації та реабсорбції нирок.
- •76. Ниркова недостатність та наслідки для організму.
- •79. Порушеня функції щитоподібної та підшлункової залози.
- •80. Порушення ф-ї наднирників.
- •81. Основні патогенетичні механізми порушення розмноження і лактації.
- •82. Екстрагенітальні та інтрагенітальні фактори поруш. С-ми розмнож.
- •83. Стрес і загал. Адаптаційний синдром.
- •85. Порушення провідності по нервових стовбурах і міжнейроннх синапсах.
1.Предмет і задачі патофізіології. Зв'язок патофізіології з іншими дисциплінами.
Патологічна фізіологія - це наука, яка вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку і завершення хвороби. По-суті це наука про життєдіяльність хворого організму.
Задачі патофізіології:
1) Встановлення сутності хвороби (що таке хвороба?).
2) Вивчення причин і умов виникнення хвороби (чому виникає хвороба чи патологічний процес?).
3) Розкриття механізмів розвитку хвороби й окремих її проявів, встановлення закономірностей перебігу хвороби і механізмів видужання (як розвивається хвороба чи патологічний процес?)
4) Формулювання та обґрунтовування принципів і методів виявлення (діагностики) захворювань і патологічних процесів (як виявити хворобу чи патологічний процес?)
5) Визначення загальних принципів профілактики і лікування хвороб (як попередити і лікувати хворобу?)
Зазначені задачі знаходять своє вирішення в рамках чотирьох складових частин патологічної фізіології як науки: нозології, етіології, патогенезу, експериментальної терапії.
Патологічна фізіологія зв‘язана з іншими науками, зокрема:
1) Зв’язок з науками, що вивчають властивості факторів навколишнього середовища, здатних викликати хвороби (фізика, хімія, біологія, мікробіологія, соціологія). Ці науки дають дані, необхідні для вивчення
етіології.
2) Зв’язок з науками, що вивчають властивості організму і його життєдіяльність (цитологія, ембріологія, гістологія, нормальна анатомія і фізіологія, біохімія, імунологія, генетика). Ці науки створюють основу для вивчення патогенезу.
3) Зв’язок із загальнотеоретичними науками, які вивчають хвороби (патологічна анатомія, фармакологія). Ці науки разом з патологічною фізіологією створюють цілісну картину хвороби.
4) Зв’язок із клінічними науками. Патологічна фізіологія визначає основні етіологічні і патогенетичні принципи профілактики, діагностики і лікування хвороби.
2.Основний метод патофізіолгії. Види та методики ескперименту. Моделювання пат. Процесів
Основним методом патофізіології є експеримент.
Є : гострий і хронічний.
Гострий або вівісекцію, проводять з гострим втручанням у життєдіяльність організму. Він дає можливість досліджувати швидкоплинні процеси і патологічні явища в організмі тварини. У цьому разі маніпуляції та оперативні втручання на тваринному організмі здійснюють із застосуванням наркотичних речовин, транквілізаторів, інших засобів, що відповідним чином позначається на стані організму, на функції тих чи інших органів. Тому він не може дати точної відповіді на поставлене запитання. Разом з тим гострий експеримент необхідний для з’ясування принципових питань, для демонстрації на заняттях тощо. Деякі види патологічних явищ практично не можна з’ясувати без проведення гострого експерименту (крововтрата, анафілаксія, шок).
Хронічний експеримент протікає значно повільніше, без гострого втручання в життєдіяльність організму. Він дає можливість вивчати патологічні явища, пов’язані з ними зміни в організмі, протягом тривалого часу і в умовах, максимально наближених до звичайних, природних.
Методики: метод ізольованих органів, фістульний, подразнення, виключення, культури тканин, функціональних проб, біопсії, ангіостомії, радіоізотопний тощо.
Методи моделювання різних патологічних явищ з використанням комп’ютерної техніки. Цей метод дає змогу прогнозувати їх розвиток і завершення у певних, визначених експериментатором умовах, а також уберегти тварин від травмування, що надзвичайно важливо з позицій біоетики.
3.Суть і роль гуморальної теорії (Гіппократа), Солідарної( Демокрита), клітинної патології (Вірхова), нервізму ( Павлова) в розвитку матеріалістичних уявлень про хворобу.
Гуморальна, висунута давньогрецьким лікарем Гіппократом. За цією теорією, всі хвороби виникають від неправильного змішування в організмі чотирьох соків, а також слизу.
Солідарна- виникла в медицині як прообраз атомістичного вчення у фізиці. Згідно з положеннями цієї теорії хвороба виникає коли солідуси (щільні, неподільні частинки, з яких складається організм) розміщуються або надто щільно, або дуже віддалено один від одного. В цих випадках хвороба супроводжується зменшенням або, навпаки, збільшенням розміру тіла чи окремих його частин. Ці 2 теорії панували в медицині протягом багатьох століть. Збереження цих теорій пояснюється тим, що вони найбільш вдало відображували уявлення людей про об’єктивний світ, мали універсальний характер.
Вірхов пов’язував суть хвороби із змінами в клітинах, хвороба є результатом зміни клітин, порушення її життєдіяльності, ніякого самовільного утворення клітин з не органічної маси не відбувається, а тільки шляхом розмноження, хвороба завжди місцевий процес і завжди можна знайти це місце, хвороба не є чимось принципово новим для організму. Незважаючи на певні недоліки цієї теорії, вона стала новим поштовхом для розвитку патології у напрямку вивчення структурних змін в організмі під час хвороби.
Основний принцип теорії нервізму Павлова полягає в тому, що всі фізіологічні і патологічні процеси здійснюються під впливом нервової системи і сьогодні є неперевершеним досягненням науки.