28. Післяпологова гемаглобінурія корів. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування

Післяпологова гемаглобінурія – захворювання, що спостерігається переважно у стійловий період у високопродуктивних корів 5-7-річного віку в перші чотири тижні після пологів. Етіологія: недостатньо вивчена. Спостереження свідчать, що хвороба виникає там, де порушуються правила годівлі та утримання. Помічено, що хвороба з’являється після згодовування великої кількості буряків, їхньої гички, капусти, рапсу, бурякового жому та люцерни, при недостатності в раціоні фосфору та мінеральних речовин. Має значення переохолодження тварин та інтоксикація при згодовуванні кормів, що уражені грибами. Патогенез: згодовування вищенаведених кормів призводить до порушення умов існування симбіотних мікроорганізмів у передшлунках, розвитку в них гемолітичних мікроорганізмів, продукти життєдіяльності яких всмоктуються в кров, спричинюючи гемоліз еритроцитів і анемію. Внаслідок гіпофосфатемії знижується гліколіз, активність АТФ в еритроцитах, що призводить до порушення їх структури і гемолізу. Гемоглобін надходить з кров’ю у печінку і селезінку, де частково утилізується, а більша частина виділяється з сечею, надаючи їй темно-вишневого кольору. Інтоксикація гемолітичними речовинами викликає підвищення температури, ураження паранхіматозних органів. Симптоми: стан тварин пригнічений, відмова від корм, підвищення температури тіла до 420С, гіпотонія та атонія передшлунків і різке зниження надоїв молока з наступним розвитком агалактії. Слизові оболонки бліді, іктеричні, сеча жовтого кольору. Через 1-2 доби набуває темно-вишневого, корови лежать стогнуть, слабо реагують на зовнішні подразники, пульс прискорений, стукаючий серцевий поштовх, дихання прискорене, поверхневе. Кал розріджений, темного кольору з неприємним запахом, з слизом. Діагноз: з урахуванням часу виникнення хвороби відносно перенесених пологів, величини добових надоїв, пори року, зміни складу раціону при наявності клінічних ознак, характерних для гемолітичної анемії. Виключають паразитарні хвороби, лептоспіроз, отруєння мінеральними солями і отруйними рослинами. Лікування: виключають з раціону недоброякісні і підозрілі корми, і заміна їх на доброякісні з достатньою кількістю білка, вуглеводів, каротину, фосфору, призначають натрій гідрокарбонат, вводять цитровану кров, 20% глюкозу, фосфосан, кофеїн бензоат натрію. В раціон включають фосфорні добавки у вигляді найтрій фосфату. Для стимуляції гемопоезу переливають сумісну кров і призначають препарати заліза, міді, кобальту.

29. Імунні дефіцити у тварин. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування

Імунні дефіцити – характеризується дефектами різних ланок імунної системи і тому організм не в змозі реагувати повноцінною імунною відповіддю на антигени. За походженням: природжені, вікові, набуті. Етіологія: природжені виникають внаслідок генетично зумовленої неспроможності організму реалізувати імунну відповідь у зв’язку з гіпоплазією центральних і переферичних органів імуногенезу, через порушення диференціації клітин, ферментних систем, функціональної активності лімфоцитів, фагоцитів і мають спадковий характер. Вікові спостерігаються у ранньому і похилому віці. Перша фаза вікового імунодефіциту у молодняку виражена у перші дні неонатального періоду, особливо до випоювання молозива, коли в крові є досить незначна кількість імуноглобулінів, надалі рівень їх і відповідно напруженість колострального імунітету залежить від багатьох факторів. Друга фаза розвивається на 7-14 день життя, у ягнят і поросят на 14-28-й. Зумовлено це тим, що до цього часу більшість колостральних антитіл руйнується, а синтез власних відбувається недостатньо. Третя фаза у поросят збігається з періодом відлучення від свиноматки, а у телят – із переведенням з молочної на рослинну годівлю. Провідним фактором є недостатність гуморального імунітету, особливо IgA. Набуті імунодефіцити розвиваються внаслідок різних хвороб, при яких відбувається значна втрата захисних факторів і виникають стуктурно-функціональні зміни в імунній системі. Може також утворюватись при радіоактивному опроміненні, лейкозі, мікотоксикозах, отруєннях, багатьох інвазіях і т.д. Симтоми: Спільним клінічним проявом є часті рецидивні захворювання, зумовлені умовно-патогенною і патогенною мікрофлорою, що проявляються шлунково-кишковим, респіраторним, шкірним, септичним синдромами. При низькому рівні гуморального імунітету і низькій активності фагоцитарної системи найчастіше спостерігаються токсикози та бактеріальні інфекції, а при дефіцитах клітинного імунітету захворювання вірусної і грибкової етіології. При вроджених дефіцитах зазначені симптоми повторюються протягом життя. При імунних дефіцитах клітинного типу у крові зменшена кількість і знижена функціональна активність Т-лімфоцитів, гуморального – В-лімфоцитів та імуноглобулінів. Віковий імунний дефіцит новонароджених тварин супроводжується шлунково-кишковими розладами, у крові мало лейкоцитів та імуноглобулінів. У старих тварин зниження імунного нагляду призводить до виникнення аутоімунних хвороб і новоутворень, хронічних вірусних та бактеріальних інфекцій. Знижується вміст Т-лімфоцитів, особливо супресорів, відмічається парапротеїнемія. Набуті імунні дефіцити призводять до розвитку повторних шлунково-кишкових, респіраторних та ін хвороб. (знижений рівень лімфоцитів, еозинофілів, імуноглобулінів у крові). Діагностика: має бути комплексною, обґрунтованою аналізом анамнестичних даних, результатів морфологічного, біохімічного та імунологічного досліджень, патоморфологічних, цитологічних та імунологічних змін тимуса, кісткового мозку, лімфатичних вузлів, селезінки тощо. Лікування: застосовують імунотерапію, де виділяють імунозамінну, імуностимулювальну та імунорегулювальну. Лікування тварин з природженими імунними дефіцитами малоефективне та економічно недоцільне. Для лікування молодняку вікових імунних дефіцитів застосовують імуноглобулін неспецефічний, лактоімуноглобуліни, специфічні імунні сироватки проти ентеропатогенної мікрофлори. Для лікування і профілактики у тварин вікових імунних дефіцитів гуморального типу застосовують імуностимулювальну терапію (ліпополісахариди бактерій (продигіозан, пірогенал), полісахарид сальмопул), з метою підвищення місцевого захисту травного каналу – лактобактерин, ентеробіфідин, бактрил та ін пробіотики. Виражений стимулювальний вплив мають вітаміни А, Е,С та В12, а також препарати з амінокислотами та мікроелементами (залізо, мідь, кобальт і ін). Призначають також цитомедини тимуса, комбінований препарат тимогемін. Для стимуляції клітинного імунітету – левамізол, у комплексі з димексидом. При лейкопеніях застосовують полінуклеотиди. За тяжкого перебігу хвороби для стимуляції протипухлинного та противірусного захисту, показані медіатори системи імунітету – інтерферони, інтерлейкіни. Стимулювальну дію має ультрафіолетове опромінення, ультразвукотерапія.