18.Анемії постгемарагічна, гіпопластична, гемолітична анемія

провідна ланкою в патогенезі цих захворювань є кисневе голодування тканин, при анеміях виникають також патологічні зміни, спровоковані недостатністю трофічної, екск­реторної, захисної, терморегулювальної та інших життєво необхідних функцій крові.  За етіологією та патогенезом виділяють такі групи анемій: 1) гостра і хронічна постгеморагічна; 2) гемолітична; 3) гіпопластична; 4) апластична. Інші вчені вважають, що апластична анемія не реєструється, а окрім постгеморагічної та гемолітичної рекомендується виділяти дисгемопоетичну, яка може бути зумовлена порушеннями утворення ге­моглобіну, синтезу ДНК і РНК (мегалобластна),регуляції еритропоезу та пригніченням проліферації клітин кісткового мозку (гіпопластич­на).

Залежно від функціонального стану кістковомозкового кровотворен­ня розрізняють анемії: регенераторну, гіпо- і арегенераторну; за наси­ченістю еритроцитів гемоглобіном - гіпо-, нормо- і гіперхромні; за роз­мірами еритроцитів – мікро-, нормо- і макроцитарні.

19. Діагностика и профілактика анемій

Діагноз на анемію, зумовлену зовнішньою кровотечею, поставити легко. Утруднення виникають при внутрішніх кровотечах. Враховують дані анамнезу, симптоми хвороби, різке зниження вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, наявність крові у пунктатах із порожнин та у фекаліях при виразковій хворобі. При хронічних крововтратах важли­во виявити джерело кровотечі і основне захворювання. Необхідно ди­ференціювати гіпопластичні анемії, спричинені порушенням годівлі та гельмінтозами.

Профілактика гострих крововтрат базується на заходах щодо запобігання травматизмуі своєчасному лікуванні травм, а хронічних - на запобіганні хворобам, які супроводяться тривалими рецидивними кровотечами, на правильній експлуатації тварин-продуцентів імунних сироваток і донорів.

20. Постгеморагічна анемія. Етіопатогенез, симптоми та лікування.

Захворювання характеризується зниженням у крові рівня гемоглобіну та кількості еритроцитів внаслідок крововтрат. Буває у тварин усіх видів, частіше у великої рогатої худоби та свиней. Протікає гостро і хронічно.

Етіологія. Зовнішні і внутрішні кровотечі при травматичних пошкодженнях, вогнепальних пораненнях, хірургічних операціях, виразкової хвороби шлунка і кишечника, розривах матки і піхви, геморагічних діатезах. Значного поширення хвороба може приймати на відгодівельних свинофермах в результаті втрати крові при канібалізмі і в хутровому звірівництві при самопогризеніі.

Симптоми захворювання залежать від вихідного стану тварини і величини крововтрати. Перебіг може бути гострим і хронічним. При гострому перебігу, в результаті великих крововтрат, у тварин швидко наростає загальна слабкість, пригнічення, спостерігають хиткість ходи при русі, почастішання пульсу та дихання, посилення серцевих тонів, блідість слизових оболонок і шкіри, а в особливо важких випадках: фібрилярніпосмикування скелетної мускулатури, розширення зіниць, коматозний стан і смерть настає протягом декількох хвилин. При хронічних кровотечах відзначають схуднення, блідість слизових оболонок, зниження продуктивності.

Лікування. Кровотечі зупиняють хірургічними методами. Показані ін'єкції адреналіну, кальцію хлориду, желатину. Для поповнення обсягу крові застосовуються кровозамінні рідини: стабілізована одногруппових кров, плазма, сироватка крові. Рекомендують внутрішньовенні введення розчинів глюкози з аскорбіновою кислотою, ізотонічні розчини. Для прискорення регенерації крові після зупинки кровотечі застосовують стимулюючі кровотворні засоби: гематоген, гемостимулин, фітин, препарати заліза, кобальту, вітамін В.