- •2.Тематика та жанрова своєрідність середньовічної літератури
- •3. Жанри релігійної літератури
- •4.Архаїчні епоси: особливості жанрової природи та система образів
- •5. Героїчний епос: особливості жанрової природи та система образів
- •6. “Пісня про Роланда”, загальна характеристика та особливості
- •7. «Пісня про мого Сіда» , загальна характеристика та особливості (Іспанія)
- •8.«Пі́сня про Нібелу́нгів» , загальна характеристика та особливості (нім.)
- •9.-11. Лицарська література
- •10. Провансальська поезія (трубадури)
- •12. Трістан та Ізольда
- •13.Міська література Середньовіччя
- •14. Коміко-сатиричні жанри міської літератури. Характеристика одного твору
- •15. Тваринний епос, Роман про Ренара (відноситься до Коміко-сатиричні жанри міської літератури)
- •16. Своєрідність драматичних жанрів міської літератури
- •17.Лірика вігантів
- •18. Поезія Війона, « Балада прикмет»
- •19. Епоха Відродження
- •20. Передвідродження в Італії. Поезія Данте. “Нове життя” та “Божественна комедія”
- •21.Синтез гуманістичного світогляду та середньовічної поетики Данте «Божественна я комедия». Образи Беатріче, Вергілія, ліричного героя.
- •22. Огляд життя і творчості ф. Петрарки
- •23. «Канцоньере» Петрарки в контексті літератури гуманізму. Вірш на пам*ять
- •24. Дж.Бокаччо. Теми та проблеми «Декамерона». Особливості сюжету та композиції.
- •25. Відродження у Франції. Тв. Рабле
- •26. Роман Рабле «Гаргантюа та Пантагрюель». Теми,проблеми,ха-ка образів.
- •27. Відродження в Англії. Шекспір.
- •28. «Шекспірівське питання»
- •29. Історичні хроніки Шекспіра: основні проблеми та система образів.
- •30. Трагедія «Юлій Цезар». Проблематика ха-ка образів.
- •Характеристика образу Корделії в трагедії Шекспіра «Король Лір»
- •38. Загальна характеристика епохи
- •41. Драматургія іспанії XVII ст. Творчість лопе де вега. Драма «фуенте овехуна»: проблематика, система образів.
- •51. Аналіз комедії «Тартюф»
- •52. Аналіз комедії «Дон Жуан»
- •53. Жанр афоризму в прозі французького класицизму
- •54. Концепція людини і світу в літературі бароко. Світське і релігійне бароко
- •55. Бароко і творчість п.Кальдерона
- •Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко.
- •56. Драматургія п.Кальдерона. Драма «Життя – це сон»
- •57. Література Англії 17 ст. Творчість Дж.Мільтона
- •58. Літератури Німеччини 17 ст. Творчість я.Гріммельсгаузена
- •59. Література доби Просвітництва
- •60. Жанри філософського роману та повісті у просвітницькій літературі 18 ст.
- •61. Своєрідність англійської просвітницької літератури
- •Творчість д. Дефо.
- •63. Творчість Дж. Свіфта. Ідеологія Просвітництва в романі «Мандри Гуллівера»
- •64.Відтворення в романі «Історія Тома Джонса, знайди» г. Філдінга життя Англії 18 ст. Образи твору
- •65.Сентименталізм як напрям просвітницької літератури 18 ст.
- •66. Сентименталізм ванглійській поезії(д.Томсон, е.Юнг, т. Грей, о. Голдсміт)
- •67.Сентименталізм в англійській прозі 18 ст. (с.Річардсон, л. Стерн)
- •Річардсон і філософія Шефтсбері
- •Естетична програма Річардсона
- •68.Творчість с. Річардсона як засновника англійського любовно-психологічного та сімейно-побутового жанру (романи «Памела» «Клариса»)
- •Три романи
- •69.Роман л. Стерна «Сентиментальна подорож» в системі європейського сентиментаалізму
- •70.Поезія р.Бернса(«Чесна Бідність» «Джон Ячмінь»)
26. Роман Рабле «Гаргантюа та Пантагрюель». Теми,проблеми,ха-ка образів.
Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» став саме тим твором, завдяки якому ім’я відомого французького лікаря і вченого-енциклопедиста увійшло у світову історію літератури шістнадцятого століття.
Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції. Про це свідчать описи Парижа і провінційних містечок, в яких живуть прості працьовиті ремісники і селяни.
Роман Ф. Рабле написаний у формі казки-сатири. Автор саркастично змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу перебування в монастирях.
Рабле широко використовує алегорію для зображення як позитивних, так і негативних суспільних явищ.
Спираючись на фольклорні джерела, автор створив образи людей, жадібних до знань і до самого життя. Величезний зріст Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичайної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на самопожертву заради скривджених.
Велетні-королі створювали закони, направлені на добробут свого народу.
Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне підґрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна дійсність, й історичні постаті. У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подорожей, в основі яких лежали реальні події. Рабле використовує цю тему для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами.
У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких чиновників-суддів, діяльність яких заснована на негативних людських рисах: «У нас тут навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і наказують при цьому сміятись!.. У нас тут признаються в тому, чого ніколи не чинили, не коїли і чинити-коїти не думали!».
Одним із найкращих викривальних епізодів книги, спрямованих проти схоластики, є епізод із дзвонами, в центрі якого стоїть гротескна постать немічного, старого схоласта, магістра Сорбони Янотуса Брагмардо. Промова старця до Гаргантюа щодо повернення дзвонів — блискуча пародія на красномовство сорбоністів.
Рабле у гротескній формі проводить думку, що основою усього існуючого є плоть, матерія, що найвищим критерієм в оцінці світу є близькість до природи. Те, що протистоїть цьому судженню,— огидне і потворне.
Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, категорії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від реального світу.
У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного, серед яких — сатиричний гротеск. Письменник завжди сміється, бо це — його випробувана зброя.
Дуже великим був вплив геніального французького сатирика на світову літературу. У Рабле було чому вчитись, адже ерудиція письменника вражала сучасників. Він був одним із найвидатніших гуманістів минулого. Найціннішим для нас є його судження про вільне суспільство, в якому буде можливим існування гармонійно-розвиненої особистості, бо ця мрія була, є і буде актуальною для представників усіх часів і народів.
Ідеал щасливого суспільства, яким його уявляв собі Франсуа Рабле, збігається в часі з найвищим розквітом мистецтва доби Відродження, а разом із ним — з гуманістичними прагненнями та пориваннями. Із біографії Рабле ми знаємо, що багато років він прожив у Італії, де на той час уже сформувалась культура, у центрі якої була людина — жива і водночас надзвичайна, богоподібна.
Як нам здається, такі люди не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все інакшим — високим, ідеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспільство і показує Рабле у своєму романі — це телемський монастир, збудований за наказом Ґаргантюа для ченця, брата Жана. Це один із позитивних героїв роману, зовсім не схожий на тих ченців, яких ми звикли бачити у кінофільмах чи на сторінках книжок. Жан — це молода, життєрадісна, чистосердечна, спритна та смілива людина. Та і сам телемський монастир побудовано в нагороду за його військові подвиги.
Сама назва «Телема» грецькою мовою означає «вільне бажання». Тому тут зовсім немає аскетичного життя, притаманного таким закладам. Приймають сюди не убогих і калік, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловіків, так і жінок. Незважаючи на те, що спосіб життя тут не підпорядковується суворим правилам, усі мешканці монастиря живуть у повній згоді та гармонії, відчувають один до одного повну повагу та взаєморозуміння. Це виявляється навіть у такому факті як бажання робити всім товариством те, що хочеться кому-небудь одному.
Вражає нас також зображення помешкання ченців, краса його будівлі, розумної розкоші побуту, прекрасної бібліотеки з книгами, виданими на шести мовах. Все це підкреслює повноту буття, всебічне задоволення духовних потреб людини.
Рабле у зображенні телемського монастиря створив образ універсального суспільства, що створює само себе. Це була спроба не тільки показати епоху Відродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнім поколінням ідеальну мрію, що колись повинна здійснитися.
Образи різноманітних велетнів часто зустрічаються на сторінках французьких та німецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, підступними, часто людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям. Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре відомий у французькій народній творчості — це комічні хроніки (літопис) «про великого і здоровезного» велетня Ґаргантюа. Та й мова оповіді про життя та діяльність трьох поколінь велетнів, Ґранґузьє, ґаргантюа, Пантаґрюеля, витримана у тоні веселої, грубуватої сатири, висміюванню всіх пороків, притаманних тогочасному суспільству. І хоча Рабле зі смаком описує всі подробиці їхнього тілесного життя, перераховує, скільки їжі, одягу їм потрібно, та головне у романі не це. Завдання письменника — показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури. Ґранґузьє — добрий король, що намагається запобігти війні, кровопролиттю, вважаючи, що це біда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує війну, Ґранґузьє чинить відчайдушний опір і перемагає.
В образах Ґранґузьє і Ґаргантюа Рабле втілює ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу і править ним за його згодою. Ці ж риси притаманні й наймолодшому велетневі — Пантагрюелю. Від батька він успадкував не тільки кращі людські риси, а й гарячу любов до знань, до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів — Паризьку бібліотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузі, Бурже, Орлеані. Рабле з гумором, інколи з сатирою змальовує звичаї і методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступінь ліценціата права.
Дуже цікаво читати сторінки, присвячені життю тогочасних студентів. Вони нагадують українських бурсаків своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, а водночас інтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля відсутній суспільний пафос його батька, короля-реформатора Ґаргантюа.
Тогочасна дійсність, історічні події, коли гуманісти-вольнодумці опиняються під пресом жорстокої релігійної нетерпимості, спричиняються до зображення Пантаґрюеля тільки у приватному житті. Та все ж і роман у цілому, і образи королів-велетнів зокрема, залишають враження в контексті історичної дійсності часу європейського Відродження — однієї з найцікавіших сторінок світової культури.