22. Характеристика проліферативного запалення

Проліферативне запалення характеризується переважанням процесів проліферації, тобто розмноженням клітин і тканинних елементів і менш вираженими альтернативними та ексудативними змінами. При проліферативному запаленні відбуваються процеси проліферації клітин гематогенного і гістогенного походження,їх диференціювання та трансформація. Основними ознаками цього запалення є утворення інфільтрату,який складається з мононуклеарів,особливо макрофагів,лімфоцитів,плазматичних клітин,а також нейтрофілів,еозинофілів і базофілів,гістіоцитів,лаброцитів.

Проліферативне запалення перебігає найчастіше хронічно.При цьому запаленні відбувається фіброз і склероз,що є завершенням запалення.Причини запалення:біологічні,фізичні,хімічні агенти.Види запалення:інтерстиціальне(характеризується утворенням клітинного інфільтрату в стромі паренхіматозних органів),гранульоматозне(характеризується утворенням гранульом). 

23. Властивості пухлинного росту

Пухлина- патологічний процес,що характеризується атиповим некоординованим з організмом розростанням тканин.Основними ознаками пухлинного росту є атипізм цого клітин,автономний ріст(це не підпорядкованість регуляторним механізмам,які прискорюють,обмежують розмноження клітин здорового організму) і прогресія пухлин(це набуття в процесі росту більш злоякісних властивостей,спрощення структури і функції її клітини)Причини виникнення пухлин: фізико-хімічна(ультрафіолет,іонізуюче опромінення),вірусно-генетична(ДНК,РНК – вмісні онкогенні віруси),дизонтогенетична,поліетіологічна(вік,стать,порода).Стадії росту пухлин:1)стадія передпухлини – гіперплазії і передпухлинні дисплазії(характеризуються розвитком змін в клітинах паренхіми та строми)2)стадія не інвазійної пухлини(характер. розмнож. Пухлинних клітин і формуванням вузла із себе подібних клітин,які функціонують за рахунок поживних реч. з оточуючих тканин,не проростаючи в них) 3)стадія інвазійного росту пухлини(характер. появою інфільтрую чого росту)4)стадія метестазування(це заключна стадія)

24. Класифікації пухлин

В чинні класифікаційні схеми пухлин покладені певні приципи, а саме: 1) особливості клініко-морфологічного прояву; 2) тканинне походження (гістогенез); 3) ступінь злоякісності пухлини; 4) стадія пухлинного процесу.

І. Залежно від клініко-морфологічного прояву, який визначається в основному ступенем диференціювання, усі пухлини поділяють на доброякісні (диференційовані) та злоякісні (недиференційовані). Крім того, останнім часом в онкології виділена група пухлин з місцево-деструктивним ростом.

Доброякісні пухлини, я к вказує їх сама назва, такі пухлини, які при їх розвитку не згубно діють на організм людини чи тварини. Доброякісні пухлини побудовані з диференційованих клітин, для них притаманний тканинний атипізм, ростуть переважно експансивно, у вигляді вузла, оточеного капсулою (псевдо- капсулою). Вони характеризуються повільним ростом, не метастазують і не дають рецидивів після їх видалення.

Злоякісні пухлини, на відміну від доброякісних, побудовані з частково або не- диференційованих клітин. Для них притаманні тканинний і клітинний атипізми, ростуть швидко, ріст інфільтративний. Ступінь диференціювання клітин може бути різним (високий, помірний, низький), але пухлинні клітини ніколи не досягають повної зрілості (диференціації).

III. За ступенем злоякісності пухлини поділяють на ступені — високий, помірний, низький. Ступінь злоякісності визначається ступенем диференціювання пухлинних клітин, який залежить від вираженості ознак клітинного атипізму.

Пухлини високого ступеня злоякісності — це низькодиференційовані пухлини з різко вираженими ознаками клітинного атипізму. Пухлини з помірним ступенем злоякісності характеризуються помірно диференційованими клітинами. Пухлини ж низького ступеня злоякісності — це високодиференційовані пухлини з мінімально вираженими ознаками клітинного атипізму.

IV. Стадія пухлинного процесу визначається ступенем інвазії первинного пухлинного вогнища (вузла) в оточуючі тканини та вираженістю процесу метастазування.

Для визначення переважної більшості пухлин клініцистами та морфологами вживається класифікація TNM (від лат. слів tumor — пухлина, nodulus — лімфатичний вузол, metastasis — метастази), яка документує розміри і поширення пухлини (Т), наявність метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах (N), віддалені метастази (М).

Для деяких пухлин створені індивідуальні класифікації, які корелюються з їх прогнозом.

Пухлини з місцево-деструктивним ростом займають проміжне положення між доброякісними і злоякісними. їх ще називають граничними. Вони мають інфільтративний ріст, але не метастазують.

II. Залежно від гістогенезу. Гістогенетичний принцип класифікації пухлин враховує морфологічну будову, локалізацію, особливості структури в окремих органах, стан атипічного прояву. У 1976 р. Всесвітня організація охорони здоров'я розробила і прийняла для верифікації Міжнародну гістологічну класифікацію і номенклатуру пухлин свійських тварин.

На підставі гістогенетичного принципу виділені такі групи пухлин:

1. Епітеліальні пухлини без специфічної (органонеспецифічні) і з специфічною (органоспецифічні) локалізацією.

2. Мезенхімальні пухлини.

3. Пухлини меланінутворюючої тканини.

4. Пухлини нервової системи та оболонок.

5. Тератоми.

Терміни "органонеспецифічні" та "органоспецифічні" епітеліальні пухлини не виправдані, тому що останнім часом, завдяки успіхам молекулярної біології, віднайдені органоспецифічні маркери.

25. Характеристика аденоми та її злоякісного варіанта

Аденома (Adenoma; гр. aden — залоза + ота) — доброякісна пухлина органічного типу і має залозисту будову. Локалізується в залозистих органах (яєчниках, молочній залозі, нирках, печінці, легенях, передміхуровій залозі, гіпофізі, щитоподібній залозі та ін.). Розвивається з попередників залози, а тому вона можеза своєю будовою нагадувати альвеолярну, трубчасту, фолікулярну, кетяхоподіб- ну (гроноподібну) або часточкову (долькову) залозу. Своєрідність будови того чи іншого органа нерідко відбивається і на структурі аденоми.

Макроскопічно аденома має вигляд поліпу на тонкій ніжці або на широкій основі, чітко відмежована від оточуючих тканин, має капсулу. Такі аденоматозні вузли можуть знаходитись у товщі органа. Аденоми можуть бути множинними.

Мікроскопічно аденома має органоїдну будову з добре вираженою епітеліальною паренхімою та сполучнотканинною стромою. Епітелій розташовується на власній оболонці, зберігає полярність, а нерідко і здатність продукувати характерний для даного органа секрет — білково-слизисті маси (слинні залози), колоїд (щитоподібна залоза), загуслий секрет, амілоїдні тільця, лейкоцити (передміхурова залоза). Залежно від форми, характеру розміщення залозистих структур в аденомі і співвідношення епітеліального та сполучнотканинного компонентів розрізняють декілька видів аденом: альвеолярну, тубулярну, трабекулярну, папілярну, кістоаденоми. Ростуть екстенсивно, частіше хворіють тварини старшого віку.

Залозистий рак називають ще аденокарциномою (adenocarcinoma), і характеризується атипізмом клітин, порушенням цілісності базальної мембрани. Розвивається аденокарцинома на слизових оболонках з призматичним епітелієм і в органах залозистої будови. Аденокарцинома має будову залози, однак епітеліальний компонент має виражені ознаки анаплазії. Ракові клітини мають різну форму, величину та інтенсивність забарвлення, розташовані в декілька шарів за рахунок активної. Вони позбавлені полярності і комплексності, власна мембрана відсутня. Залозисті утворення пухлини вільно лежать у пухлині, інвазують оточуючі тканини. Аденокарциноми необхідно диференціювати від аденом. Розрізняють такі форми аденокарциноми: папілярну, тубулярну і ацинозну.

26. Характеристика фіброми та її злоякісного варіанта

Фіброма (Fibroma; лат. fibra — волокно + ота — пухлина) — зріла пухлина з волокнистої сполучної тканини (рис. 88, див. кольорову вкладку), характеризується деяким тканинним атипізмом, який проявляється різними співвідношеннями між кількістю клітин і волокнистих субстанцій, різною товщиною пучків, які розташовані неправильно, нерегулярно. Фіброми трапляються у ссавців і птахів різних видів і порід, локалізуються здебільшого в основі шкіри, підшкірній клітковині, слизових оболонках, шлунково-кишковому тракті та інших місцях, де є сполучнотканинна основа, яєчнику, матці, сім'яному канатику, молочній залозі, лімфатичних вузлах.

Фіброма за своєю гістологічною будовою являє простий гістіо'щ, проте можуть бути складні і дуже складні гістіоїдні фіброми.

Фіброми можна розрізняти тверді і м'які.

Тверда фіброма (Fibroma durum) побудована з щільної волокнистої сполучної тканини, має щільну або щільнувату консистенцію, росте у вигляді окремих вузлів. На розрізі тверда фіброма білувато-перламутрового кольору.

Виконуючи розріз вузла пухлини, треба докласти певні зусилля. При уважному розгляді розрізу пухлини видніються окремі пучки волокон, які переплітаються між собою.

При мікроскопічному дослідженні твердої фіброми виявляються сполучнотканинні (колагенові) волокна, які щільно прилягають одне до одного, не залишаючи між ними проміжків. В одному полі зору мікроскопа можна бачити різноманітне (хаотичне) направлення волокон так, що одні волокна мають повздовжній напрямок, другі — поперечний, треті — косий. Між окремими волокнами можуть знаходитись окремі стиснуті фібробласти. Окремі сполучнотканинні волокна набряклі, гомогенні, інколи вони ніби зливаються разом.

Різновидом твердої форми є десмоїдна фіброма (скорочено — десмоїд), яка являє собою дуже щільну пухлину, котра чітко відмежовується від навколишніх тканин. Розміри її варіюють. Десмоїдна фіброма найчастіше утворюється в місцях травм, рубців і нагадує за своєю будовою апоневрози. Вона може піддаватися вторинним змінам, зокрема ослизненню.

М'яка фіброма (Fibroma molle) — зріла доброякісна пухлина, побудована з пухкої сполучної тканини, еластична, переважно кулястої вузлувато-горбистої, грибоподібної або поліморфної форми. Розмір і кількість вузлів даної пухлини в однієї тварини варіює. Описані випадки розмірів м'якої фіброми — від горошини до 1 м у діаметрі. Маса такої пухлини становила до половини маси тварини.

Макроскопічно м'яка фіброма має сірувату пухку, іноді ніздрювату тканину і в'ялу консистенцію.

За своєю будовою м'яка фіброма являє собою гістіоїд із значної кількості веретеноподібних клітин типу фібробластів. Колагенові волокна пухкої сполучної тканини потоншені, переплітаються між собою і утворюють велико- або дріб- нопетлясту сітку. Кровоносні судини розташовані без порядку, капілярного або прекапілярного типу.

Фібросаркома (Fibrosarcoma) — злоякісна пухлина із волокнистої сполучної тканини, побудована із малодиференційованих фібробластів та значної кількості колагенових волокон, направлених у різних напрямках. Фібросаркому деякі автори розглядають я к аналог незрілої фіброми. Пухлина уражає найчастіше молочну залозу, ясна, тканини голови, кінцівки, шкіру, сечостатеву систему. Зареєстровані випадки фібросаркоми у собак, великої рогатої худоби. Фібросар- комні вузли різної величини, іноді навіть занадто великі, які слабо відмежовуються від оточуючих тканин, не інкапсульовані.

При мікроскопічному дослідженні виявляють картину, яка нагадує фіброму з малодиференційованими клітинними елементами. Залежно від переважання того чи іншого компонента розрізняють диференційовану (клітинно-волокнисту саркому) та низькодиференційовану (клітинну саркому).